Постанова № 72924724, 22.03.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/5029/16-ц 22.03.2018

Провадження №22-ц/784/367/18

Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О.

Категорія 27

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2018 року м. Миколаїв

справа № 487/5029/16-ц

Апеляційний суд Миколаївської області в складі колегії суддів:

головуючого Данилової О.О.,

суддів: Коломієць В.В., Шаманської Н.О.,

із секретарем Лептугою С.С.,

переглянувши в апеляційному порядку цивільну справу за позовом

публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриатБанк»

до ОСОБА_1

про стягнення кредитної заборгованості

за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 14 грудня 2017 року суддею Кузьменком В.В. в приміщенні цього ж суду (дата складання повного тексту судового рішення не зазначена),

У С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» (далі – ПриватБанк) звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.

Позивач зазначав, що 17 лютого 2011 року уклав з ОСОБА_1 кредитний договір (без номеру), за яким остання отримала 12 000 грн. кредитних коштів у вигляді кредитного ліміту на картковий рахунок. У зв’язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору, банк просив стягнути заборгованість, яка виникла станом на 28 серпня 2016 року у розмірі 23 748, 21 грн., з яких 7 947, 95 грн. за тілом кредиту, 2 294, 46 грн. за відсотками, 10 770, 80 грн. пені, 1 250 грн. пені та 1607, 06 грн. штрафів: 500 грн. фіксована та 1 107, 06 грн. процентна складова.

Відповідачка позов не визнала, посилаючись на те, що заборгованість виникла внаслідок викрадення 25 червня 2015 року кредитних коштів з її рахунку через інтернет, про що вона вчасно повідомила банк та правоохоронні органи.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі банк просив рішення скасувати та задовольнити позов. Апелянт посилався на те, що суд залишив поза увагою ті обставини, що зняття коштів з рахунку можливо лише за умови введення інформації про номер картки, СVV-код та проходження успішної авторизації, що передбачає додаткове підтвердження операції шляхом введення одноразового ОТП-паролю, який повідомляється клієнту на мобільний телефон, і яким завершується трансакція. Отже, якщо коштами заволоділа стороння особа, це мало статись лише з вини ОСОБА_1, яка повідомила ідентифікаційну інформацію цій особі.

Переглянувши справу за наявними в ній та доданими доказами, а також перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 17 лютого 2011 року між ПриватБанк та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг (без номеру), за яким відповідачці відкрито картковий рахунок з встановленням кредитного ліміту. Договір складає анкета-заява позичальника, Пам’ятка клієнта, Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи банку. Кредитний ліміт змінювався та з серпня 2013 року складав 12 000 грн. (а.с. 10, 11, 12-13).

На виконання вказаного договору відповідачу був відкритий картковий рахунок у національній валюті України. Банк оформив та видав відповідачу платіжну картку № 5577212703206394, ПІН-код до неї і здійснював розрахунково-касове обслуговування платіжних операцій відповідача із використанням платіжної картки.

У період 2011-2014 року ОСОБА_1 користувалась кредитними коштами та здійснювала платежі на погашення заборгованості.

24 грудня 2014 року ОСОБА_1 отримала нову кредитну карту №5168755380050977 (а.с.113).

Станом на 17 грудня 2014 року непогашеної заборгованості ОСОБА_1 не мала (а.с.94).

25 червня 2015 року о 14-22 год. та о 14-29 год. на мобільний телефон відповідача надійшли два СМС-повідомлення з інформацією про перерахування коштів з її рахунку через платіжну систему Portmone на суму 7500 грн. та 448 грн. 25 червня 2015 року о 15-18 год. рахунок ОСОБА_1 заблоковано (а.с. 91).

Того ж дня ОСОБА_1 звернулась до правоохоронних органів з письмовою заявою про заволодіння невстановленими особами коштами з її рахунку (а.с. 69), а також з письмовою заявою аналогічного змісту до Приватбанку (а.с. 70).

Заява ОСОБА_1 банком по суті не розглянута (а.с. 72,73).

За матеріалами кримінального провадження № 12015150030003314, дослідженими судом апеляційної інстанції, проведено досудове розслідування. Останньою постановою слідчого Заводського ВП ГУ НП в Миколаївській області від 17 грудня 2017 року кримінальне провадження закрито у зв’язку з відсутністю складу правопорушення (а.с. 222).

За період з 25 червня 2015 року ОСОБА_1 кредитними коштами не користувалась. Платежі не здійснювала (а.с. 114-121).

За змістом позовної заяви заборгованість відповідачки станом на 28 серпня 2016 року складає 23 748, 21 грн., з яких 7 947, 95 грн. за тілом кредиту, 2 294, 46 грн. за відсотками, 10 770, 80 грн. та 1 250 грн. пені та 1607, 06 грн. штрафів (500 грн. фіксована та 1 107, 06 грн. процентна складові).

При вирішенні спору по суті, колегія суддів виходить з наступного.

Так, в силу ч. 1 ст. 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Для кредитних договорів, істотними умовами є мета, сума і строк кредиту; умови і порядок його видачі та погашення; види (способи) забезпечення зобов’язань позичальника; відсоткові ставки; порядок плати за кредит; порядок зміни та припинення дії договору; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

На підтвердження умов кредитування ОСОБА_1 Приватбанк надав лише анкету-заяву, з якої не вбачається тип платіжної карти. Надана суду довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» (а.с. 12) не містить підпису позичальника, а долучені Умови та правила надання банківських послуг (а.с. 14-45) на мають дати їх прийняття та строку дії у спірний період.

Не надано суду і розрахунку заборгованості за кредитом станом на 28 серпня 2016 року.

Крім того, вказана позивачем заборгованість виникла внаслідок таких дій з використанням платіжної картки, здійснення яких особисто чи за дорученням ОСОБА_1 заперечувала з часу їх вчинення.

Відповідно до пункту 14.12 статті 14 Закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 5 квітня 2001 року (далі Закон) користувач зобов'язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.

Користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу зобов'язаний негайно повідомити банк у спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення держателем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів; під час реєстрації банком повідомлення користувача щодо втрати електронного платіжного засобу банк зобов'язаний відобразити дату та час повідомлення (пункти 14.14., 14.16 статті 14 Закону).

Відповідно до пунктів 6.3, 6.4 Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженої Постановою правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року N 705 (далі Положення) користувач зобов'язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які не виконувалися користувачем. Користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов'язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором.

За правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 13 травня 2015 року (справа № 6-71цс15), відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред’явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Отже, тягар доведення таких дій або бездіяльності користувача покладається на банк.

Заперечуючи здійснення трансакцій 25 червня 2015 року, ОСОБА_1 посилалась на те, що того дня після 14 год. знаходилась на роботі, а отримавши смс-повідомлення про зняття грошей з її рахунку через інтернет та не маючи можливості зв’язатись з оператором «гарячої лінії» банку, вона відразу з’явилась до найближчого відділення банку для блокування рахунку. Залишила письмову заяву для проведення внутрішнього розслідування та звернулась до правоохоронних органів. Смс-повідомлень про ОТП-код для додаткової авторизації перед проведенням кожної трансакції вона не отримувала. Мобільний телефон знаходився тільки у неї.

Таким чином, відповідачка посилалась на те, що отримавши відомості про використання її рахунку, вона виконала всі дії, покладені на неї умовами договору та законом, а тому не має нести відповідальність за зняття з рахунку коштів сторонніми особами.

Натомість банк не надав будь-яких доказів того, що ОСОБА_1 своїми діями або бездіяльністю сприяла незаконному використанню інформації, яка дає змогу ініціювати платіжну операцію.

З архівної довідки повідомлень (а.с.91) не вбачається, коли та який ОТП-код (PASSWORD) було направлено на телефон клієнта для завершення трансакції.

З пояснень представника позивача в суді апеляційної інстанції встановлено, що ці відомості знищені банком за строком зберігання.

Будь-яких внутрішніх розслідувань щодо факту шахрайських дій 25 червня 2015 року ПриватБанк вчасно не провів, незважаючи на письмові повідомлення відповідачці (а.с. 71,72).

Колегія суддів не може вважати достатніми доказами посилання апелянта на те, що банківська операція по перерахуванню коштів могла відбутися лише у разі розголошення відповідачкою інформації, що містить картка (її номер, строк дії та CVV- код), а без ОТП-коду, який обов’язково повідомляється лише клієнту та не може бути відомий жодній сторонній особі, здійснити трансакцію неможливо. Доказів такого твердження суду не надано.

Отже доводи апелянта про технічну неможливість здійснення трансакції без участі відповідачки є лише припущенням, на якому не може ґрунтуватись доказування відповідно до правил частини 6 статті 81 ЦПК.

Оскільки не встановлено обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ідентифікаційної інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав відповідальності ОСОБА_1 за використання 7947,95 грн. кредитних коштів з нарахованими на них процентами, пенею та штрафами.

Підстав для скасування судового рішення та задоволення позову не вбачається.

Керуючись статтями 374, 375, 382 ЦПК, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 грудня 2017 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О.О.Данилова

Судді: Н.О.Шаманська

ОСОБА_2

---------------------------------

Повний текст постанови складено 23 березня 2018 року.