Ухвала суду № 72923813, 22.03.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/6994/17 Головуючий у 1 інстанції: Невойт П.С.

Провадження № 11-кп/783/1182/17 Доповідач: Урдюк Т. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого судді Урдюк Т.М.,

суддів: Каблака П.І., Ревера В.В.,

секретаря Мазур-Іванько Ж.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, на ухвалу Шевченківського районного суду м.Львова від 12 жовтня 2017 року про відмову у задоволенні його клопотання про застосування амністії на підставі Закону України «Про амністію у 2016 році»,

з участю прокурора Ванчака А.Л.,

встановила:

вищевказаною ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_1 про застосування амністії на підставі Закону України «Про амністію у 2016 році».

Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції прийшов до переконання, що до засудженого не може бути застосовано амністію на підставі п.а) ст.9 Закону України «Про амністію у 2016 році».

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, засуджений ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, зі змісту якої вбачається, що засуджений вважає, що підпадає під дію Закону України «Про амністію у 2016 році» від 22 грудня 2016 року № 1810-VIII та просить застосувати до нього амністію.

Заслухавши суддю-доповідача щодо суті поданої апеляційної скарги, засудженого ОСОБА_1 на підтримання поданої ним апеляційної скарги, думку прокурора про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду - без змін, перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду робить висновок про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Як вбачається зі змісту поданого засудженим ОСОБА_1 клопотання про застосування амністії, такий мотивував його тим, що у нього на утриманні перебуває малолітній син, він є на обліку в тубдиспансері, а також вчинене ним кримінальне правопорушення є злочином невеликої тяжкості та претензій у потерпілих до нього немає.

Згідно з наданою адміністрацією державної установи «Личаківська виправна колонія (№30)» характеристикою на засудженого ОСОБА_1, такий раніше судимий, зокрема: 16 березня 1993 року Мукачівським міським судом Закарпатської області за ч.2 ст. 140 КК України від 28 грудня 1960 року до 2 років виправних робіт з відрахуванням 20 % в дохід держави; 09 листопада 1994 року Мукачівським міським судом Закарпатської області за ст. 17, ч.3 ст.81, 43 КК Українивід 28 грудня 1960 року до 3 років 2 місяців позбавлення волі. Звільнений 26 листопада 1997 року по кінцю терміну; 15 червня 1998 року Мукачівським міським судом Закарпатської області за ч.1 ст. 196-1 КК України від 28 грудня 1960 року до сплати штрафу 170 гривень умовно з іспитовим строком на 2 роки; 16 жовтня 1998 року Мукачівським міським судом Закарпатської області за ч. 1 ст. 229-6, ст.43 КК Українивід 28 грудня 1960 року до 2 років 6 місяців позбавлення волі. Звільнений 16.04.2001 року по кінцю терміну; 09 серпня 2001 року Мукачівським міським судом Закарпатської області за ч.2 ст. 141 КК України від 28 грудня 1960 року до 2 років позбавлення волі. Звільнений 21.05.2003 року по кінцю терміну; 09 грудня 2010 року Мукачівським міським судом Закарпатської області за ч.2 ст. 185, ст.ст.75, 76 КК України до 3 років позбавлення волі з іспитовим терміном на 2 роки; 16 лютого 2016 року Берегівським районним судом Закарпатської області за ч.1 ст. 185 КК України до сплати штрафу 850 гривень. 04 квітня 2016 року Мукачівським міським судом Закарпатської області за ч.2 ст. 185, ст. 75 КК України до 1 року позбавлення волі з іспитовим терміном на 1 рік; 07 квітня 2016 року Хустським районним судом Закарпатської області за ч. 1 ст. 185 КК України до 100 годин громадських робіт.

Вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 грудня 2016 року ОСОБА_1 засуджений за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України, із застосуванням ст.71 КК України до 1 року 2 місяців позбавлення волі.

Початок строку відбування покарання рахується з 23 січня 2017 року, а закінчення – 23 січня 2018 року.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про застосування амністії в Україні» амністія є повне або часткове звільнення від відбування покарання осіб, визнаних винними у вчиненні злочину.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» від 22 грудня 2016 року № 1810-VIII, який набрав чинності 07 вересня 2017 року, звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, підлягають особи, визнані винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, особи, визнані винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, а також особи, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили, які, зокрема: на день набрання чинності цим Законом в установленому порядку визнано інвалідами першої, другої чи третьої групи, а також хворими на активну форму туберкульозу (диспансерні категорії 1-4), онкологічні захворювання (III, IV стадії за міжнародною класифікацією TNM), СНІД (III, IV клінічні стадії за класифікацією ВООЗ) та інші тяжкі хвороби, що перешкоджають відбуванню покарання та підпадають під визначення Переліку захворювань, які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, затвердженого у додатку 12 до Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров’я України від 15 серпня 2014 року № 1348/5/572 чине позбавлені батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами.

Поряд з тим, відповідно до п.а) ст. 9 вказаного Закону амністія не застосовується до осіб, зазначених у статті 4 Закону України «Про застосування амністії в Україні», а також до осіб , які, зокрема, після ухвалення вироку, але до повного відбуття покарання, знову вчинили умисний злочин.

З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_1 судимий, зокрема, 16 березня 1993 року Мукачівським міським судом Закарпатської області за ч.2 ст. 140 КК України від 28 грудня 1960 року до 2 років виправних робіт з відрахуванням 20 % в дохід держави, не відбувши за цим вироком покарання, вчинив знову умисний злочин, передбачений ст. 17, ч.3 ст.81 КК Українивід 28 грудня 1960 року, за який вироком Мукачівського міського суду Закарпатської області від 09 листопада 1994 року йому призначено покарання у виді 3 років 2 місяців позбавлення волі.

З огляду на те, що засуджений ОСОБА_1 після ухвалення вироку, але до повного відбуття покарання, знову вчинив умисний злочин, колегія суддів апеляційного суду робить висновок про те, що такий не підпадає під дію Закону України «Про амністію у 2016 році», тобто не є суб’єктом амністії.

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_1 про застосування до нього Закону України «Про амністію у 2016 році».

З огляду на наведене, доводи апелянта про те, що він є суб’єктом амністії, не ґрунтуються на вимогах Закону, а тому такі не підлягають до задоволення.

Покликання засудженого про недостовірність інформації щодо його судимостей не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.

Підстав для скасування судового рішення, що оскаржується, та задоволення клопотання засудженого, колегія суддів апеляційного суду не вбачає, відтак ухвала Шевченківського районного суду м.Львова від 12 жовтня 2017 року є законною, обґрунтованою та вмотивованою.

Ураховуючи вищезазначене та керуючись п.а) ст. 9 Закону України «Про амністію у 2016 році», ст.ст. 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -

постановила:

ухвалу Шевченківського районного суду м.Львова від 12 жовтня 2017 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_1 про застосування амністії на підставі Закону України «Про амністію у 2016 році», залишити без змін, його апеляційну скаргу – без задоволення.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

Т.М.ОСОБА_2ОСОБА_3Ревер