Постанова № 72923312, 20.03.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 371/891/17 Головуючий у І інстанції Капшук Л. О.Провадження № 22-ц/780/686/18 Доповідач у 2 інстанції Лівінський С. В.Категорія 54 20.03.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 березня 2018 року м. Київ

Справа № 371/891/17-ц Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів:

Лівінського С.В. (суддя-доповідач),

Березовенко Р.В.,

Олійника В. І.,

секретар судового засідання Удовиченко В.В.,

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Миронівське автотранспортне підприємство 13243»,

розглянувши апеляційну скаргу Кагарлицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області на рішення Миронівського районного суду Київської області, у складі судді Капшук Л.О., від 27 липня 2017 року,

В С Т А Н О В И В:

Статтею 351 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого(території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до пунктів 8, 9, 11 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується; справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а також заяви і скарги подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним вище позовом, посилаючись на те, що він перебував у трудових відносинах з Миронівським автотранспортним підприємством 13243 Київського обласного управління автомобільного транспорту, правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство (далі також ПрАТ) «Миронівське автотранспортне підприємство 13243», на посаді водія автобуса з годинною тарифною ставкою 0,856 карб. при 6 годинному робочому дні.

Після подій на Чорнобильській АЕС він був відряджений до зони відчуження для участі в роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, де у період часу із 13 по 28 травня 1987 року він виконував роботи з організації перевезень вахт будівельників протягом 18 годин щоденно.

На даний час він має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, є інвалідом ІІ групи у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з виконанням робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Зазначав, що йому невірно нарахована заробітна плата за роботу у вказаний період, а саме під час нарахування заробітної плати не збільшено на 100 %, тобто вдвічі, тарифну ставку та не нарахована премія за роботу в зоні Чорнобильської АЕС в розмірі 60 % тарифної ставки.

14 червня 2017 року він звернувся до відповідача із заявою № 586 про перерахунок заробітної плати за роботу по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та видачу нової довідки про заробітну плату встановленого законодавством зразка.

Проте 23 червня 2017 року листом № 30 відповідач відмовив в перерахунку заробітної плати.

У зв'язку з наведеним, ОСОБА_4 просив зобов'язати ПАТ «Миронівське автотранспортне підприємство 13243» здійснити перерахунок заробітної плати, а саме збільшити на 100 % тарифну ставку за період з 13 травня 1987 року по 28 травня 1987 року та нарахувати премію в розмірі 60 % тарифної ставки (посадового окладу) за цей же період, а також зобов'язати відповідача надати нову довідку про заробітну плату встановленого зразку за період виконання ним робіт по ліквації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС з 13 травня 1987 року по 28 травня 1987 року.

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 27 липня 2017 року позов задоволено.

Зобов'язано приватне акціонерне товариство «Миронівське автотранспортне підприємство 13243» здійснити перерахунок заробітної плати ОСОБА_4, а саме збільшити на 100 % тарифну ставку за період з 13 травня 1987 року по 28 травня 1987 року та нарахувати премію в розмірі 60 % тарифної ставки (посадового окладу) за період з 13 травня 1987 року по 28 травня 1987 року.

Зобов'язано приватне акціонерне товариство «Миронівське автотранспортне підприємство 13243» надати ОСОБА_4 нову довідку про заробітну плату встановленого зразку за період виконання ним робіт по ліквації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС з 13 травня 1987 року по 28 травня 1987 року.

Стягнуто з приватного акціонерного товариства «Миронівське автотранспортне підприємство 13243» на користь держави 640 грн судового збору.

Кагарлицьке об'єднане управління Пенсійного фонду України ( далі також УПФУ) в Київської області, що участі в справі не брало подало апеляційну. Просило скасувати рішення суду з мотивів неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Представник позивача ОСОБА_5 надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якій просив в задоволені апеляційної скарги відмовити в повному обсязі, а рішення суду залишити без змін. Вважав вказане рішення ухваленим з дотриманням норм діючого законодавства.

Апелянт і відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, однак в судове засідання не з'явилися, що, відповідно до ст. 372 ЦПК України, не перешкоджало розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона до задоволення не підлягає.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, є інвалідом ІІ групи у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з виконанням робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

У 1987 році позивач перебував у трудових відносинах з Миронівським автотранспортним підприємством 13243 Київського обласного управління автомобільного транспорту, правонаступником якого є ПрАТ «Миронівське автотранспортне підприємство 13243», на посаді водія автобуса з годинною тарифною ставкою 0,856 крб. при 6 годинному робочому дні.

У період часу з 13 по 28 травня 1987 року позивач знаходився у відрядженні в зоні відчуження, працював у м. Чорнобиль Київської області по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

14 червня 2017 року ОСОБА_4 звернувся до відповідача з заявою про здійснення перерахунку заробітної плати та видачу нової довідки про заробітну плату встановленого зразка.

Згідно з листом ПрАТ «Миронівське автотранспортне підприємство 13243» від 23 червня 2017 року № 30 ОСОБА_4 у перерахунку заробітної плати було відмовлено.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову районний суд виходив з того, що вимоги позивача є обґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з цим висновком районного суду, оскільки він ґрунтується на нормах чинного законодавства України та відповідає фактичним обставинам справи.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначений Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до статті 70 вказаного Закону громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, мають право захищати у відповідних державних, судових органах, зокрема, свої законні інтереси.

Згідно із статтею 36 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» оплата праці громадян, які працювали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за підвищеними тарифними ставками (відрядними розцінками) і посадовими окладами, з урахуванням рівня радіоактивного забруднення ізотопами цезію, складності виконуваних робіт і умов праці.

Статтею 3 Закону України «Про правонаступництво України» передбачено, що закони та інші нормативні акти відповідних установ СРСР діють на території України, оскільки вони не суперечать законам України, прийнятим після проголошення незалежності України.

Постанова Кабінету Міністрів СРСР та ВЦРПС «Про умови оплати праці та матеріального забезпечення, працівників підприємств, організацій і установ, зайнятих на роботах, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і запобігання забрудненню навколишнього середовища» від 5 жовтня 1986 року № 665-195 передбачає встановлення за працівниками, направленими для виконання робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і запобігання забрудненню навколишнього середовища, збереження середньої заробітної плати.

Оплата праці робітників і службовців (відряджених у зону ЧАЕС та призваних на військові збори), за якими відповідно до чинного законодавства зберігалась за основним місцем роботи середньомісячна заробітна плата, відповідно до абзацу четвертого підпункту 1 пункту 1 постанови Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 10 червня 1986 року № 207-7 (абзац четвертий пункту 1 постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 5 червня 1986 року № 665-195) провадилась у III, II, І зонах небезпеки у чотири -, три - та двох - кратному розмірах (із врахуванням 100 % тарифної ставки), виходячи з тарифної ставки, встановленої за основним місцем роботи.

Пунктом 1 Постанови ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ОСОБА_3 7 травня 1986 року № 524-156 «Про умови оплати праці й матеріального забезпечення працівників підприємств і організацій зони Чорнобильської АЕС» передбачено підвищення тарифних ставок (посадових окладів) працівників підприємств і організацій, безпосередньо зайнятим на роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, до 100% тарифної ставки (посадового окладу).

Відповідно до постанови Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 7 травня 1986 року № 153/10-43 премія за роботу в зоні ЧАЕС виплачувалась у відповідності з діючими на підприємстві системами преміювання. Встановлені граничні розміри премій було дозволено підвищувати до 60 % тарифної ставки (окладу) на місяць (підпункт 4 пункту 1 постанови Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 10 червня 1986 року № 207-7).

Наказом Міністерства соціальної політики України від 12 жовтня 2012 року № 644 встановлено, що в разі, якщо особа відпрацювала в зоні відчуження менше календарного місяця і пенсію призначають із заробітку, отриманого за фактично відпрацьований час у зоні відчуження, то слід видавати довідку встановлено у зразка.

Отже, обов'язок щодо видачі довідок про заробітну плату особам, які приймали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, лежить на підприємстві, установі, організації, з яким особа перебувала у трудових відносинах під час виконання таких робіт.

Таким чином, оскільки судом першої інстанції встановлено, що з 13 по 28 травня 1987 року позивач виконував роботи з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в I-II зоні небезпеки, яка відноситься до території з найбільшим рівнем радіоактивного опромінення, не зважаючи на доводи апеляційної скарги, висновок районного суду про обґрунтованість вимог позивача щодо здійснення перерахунку заробітної плати, на думку колегії суддів являється правильним.

Розглядаючи спір, колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції, не зважаючи на доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази (ст. 212 ЦПК України 2004 року), в тому числі й тим, на які посилається апелянт, і ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, обґрунтовано задовольнивши позовні вимоги.

Оскільки право позивача на заробітну плату в підвищеному розмірі за період його роботи в зоні відчуження гарантовано державою, заперечення апеляційної скарги щодо відсутності правових підстав для видачі позивачу нової довідки встановленого зразка про заробітну плату суперечать наведеним нормам права і фактичним обставинам справи.

Посилання в апеляційній скарзі на грубе порушення судом норм процесуального права через не залучення апелянта до участі у справі та можливість виникнення між позивачем і управлінням в майбутньому спору з приводу звернення позивача до суду за захистом своїх прав у разі відмови йому в перерахунку пенсії, являється надуманим.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або циівільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів, крім того, приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно з яким, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Тому, керуючись ч. 6 ст. 259, 268, п. 1 ч.1 ст. 374, ст. 375, ст. ст. 381- 384 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Рішення Миронівського районного суду Київської області від 27 липня 2016 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу Кагарлицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області залишити без задоволення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду касаційної інстанції. Оскільки в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Судді: