Постанова № 72923066, 20.03.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/4858/16-ц Головуючий у І інстанції Усатов Д. Д.Провадження № 22-ц/780/356/18 Доповідач у 2 інстанції Лівінський С. В.Категорія 46 20.03.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 березня 2018 року м. Київ

Справа № 369/4858/16-ц

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів:

Лівінського С.В. (суддя-доповідач),

Березовенко Р.В.,

Олійника В.І.,

секретар судового засідання Удовиченко В.В.

позивач - Перший заступник прокурора Київської області, (апелянт) Головне управління Держгеокадастру у Київській області,

відповідач - Петропавлівсько-Борщагівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_4,

розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Київської області на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області, у складі судді Усатова Д. Д., від 01 листопада 2017 року,

В С Т А Н О В И В:

Статтею 351 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого(території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до пунктів 8, 9, 11 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується; справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а також заяви і скарги подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2016 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області звернувся до суду з даним позовом.

Мотивував його тим, що прокуратурою області за результатами вивчення матеріалів кримінального провадження № 42016110000000045 встановлено ряд порушень вимог земельного законодавства під час припинення права постійного користування земельними ділянками державного підприємства «Науково- дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця».

Просив суд визнати недійсним рішення Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради від 17 жовтня 2013 року № 11 «Про припинення права постійного користування на земельні ділянки сільськогосподарського призначення державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат ( далі також ДП «НДВА) «Пуща-Водиця» в межах Петропавлівсько- Борщагівської сільської ради» та рішення від 12 грудня 2013 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в с. Петропавлівська Борщагівка Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради гр. ОСОБА_5». Визнати недійсним рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Біккінеєвої І.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: індексний номер 29373007 від 22 квітня 2016 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4, на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1; індексний номер 29371819 від 22 квітня 2016 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4, на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 витребувати на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Київській області із незаконного володіння ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,9000 га з кадастровим номером НОМЕР_3, яка розташована в АДРЕСА_1. Стягнути з відповідачів на користь прокуратури Київської області (м. Київ, бул. Л. Українки, 27/2) судовий збір.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 листопада 2017 року у задоволені позову відмовлено.

Перший заступник прокурора з вказаним судовим рішенням не погодився та 24 листопада 2017 року подав апеляційну скаргу. Просив вказане судове рішення скасувати та ухвалити нове яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Вважав, що вказане рішення ухвалене судом з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно положень до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з вимогами ч. ч. 1 - 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Разом з тим, наведеним вимогам рішення суду не відповідає.

Зі справи вбачається та її матеріалами підтверджується таке.

Розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 15 листопада 2002 року № 434 ДП «Пуща-Водиця» надано у постійне користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельну ділянку загальною площею 421,4907 га та видано державний акт на право постійного користування землею серії НОМЕР_4, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 15 листопада 2002 року за № 550.

Петропавлівсько-Борщагівською сільською радою до ДП «НДВА «Пуща-водиця» направлено лист від 14 серпня 2013 року № 1-12/895 щодо розгляду питання можливості передачі до земель запасу сільської ради земельних ділянок загальною площею 58,8597 га, які розташовані в межах с. Петропавлівська Борщагівка та перебувають в постійному користуванні згаданого державного підприємств.

Як вбачається з матеріалів справи, цим же листом сільська рада, у зв'язку з значним ростом кількості населення та необхідністю будівництва дитячого садка, школи та спортивного комплексу, клопотала перед ДП «НДВА «Пуща-Водиця» про можливість передачі до земель запасу іншої земельної ділянки площею 4,5413 га, яка також находиться на території вказаного села.

Після погодження листом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27 серпня 2013 року № 37-31-1-13/17108, ДП «НДВА Пуща-Водиця» листом від 27 серпня 2013 року № 792 повідомило Петропавлівсько-Борщагівську сільську раду про те, що агрокомбінат не заперечує проти припинення права постійного користування в порядку, встановленому законодавством, частиною земельної ділянки площею 63,401 га, яка знаходиться в межах Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради та перебуває в постійному користуванні державного підприємства на підставі державного акту про право постійного користування землею серія НОМЕР_5 від 15 листопада 2012 року.

За рахунок вищевказаної земельної ділянки, згідно рішення сесії Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради від 12 грудня 2013 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в с. Петропавлівська Борщагівка Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради гр. ОСОБА_5» останній передано у власність земельну ділянку загальною площею 0,9000 га із кадастровим номером НОМЕР_6, за рахунок спірної земельної ділянки.

ОСОБА_5 отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно та відчужила набуту земельну ділянку на користь ОСОБА_4 згідно договору дарування земельної ділянки від 15 січня 2014 року, який зареєстрованиц в реєстрі за № 53.

Право власності ОСОБА_4 зареєстроване в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно згідно рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Марчук К.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: індексний номер 9958003 від 15 січня 2014 року.

ОСОБА_4 здійснив поділ належної йому земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_6 площею 0,9000 га на дві окремі земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_2 площею 0,8999 га та НОМЕР_1 площею 0,0001 га.

На підставі рішень приватного нотаріусу Києво-Святошинського районного нотаріального округу Біккінеєвої І.А. від 22 квітня 2016 року № № 29373007 та 29371819 за ОСОБА_4 зареєстроване право власності на вказані земельні ділянки.

Ухвалюючи рішення про відмови у задоволені позову районний суд виходив з того, що при вирішенні питання про припинення права користування земельними ділянками не порушувала норми права вказані прокурорам, так як відповідно до чинних нормативно-правових актів України у разі припинення права постійного користування земельною ділянкою в порядку встановленому ч 3, 4 ст. 142 ЗК України документація з землеустрою не розробляється. Таким чином, оспорюванні рішення відповідача прийняті у відповідності до діючого законодавства України і передбачені законом підстави для визнання його незаконним та скасування відсутні.

Відповідно до ст. 3 Конституції України закріплено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Згідно зі ст. 14 Конституції України, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 41 Конституції України проголошено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб'єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб'єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб'єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на положення частини першої статті 83, частини першої статті 84 ЗК України комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст; у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Статтею 122 ЗК України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.

Крім того, з урахуванням статей 1, 2, 6, 10 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Однак первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу земель державної власності в комунальну власність, а також земельної ділянки в приватну власність із земель відповідно державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Відповідно до ст. 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від такого права, вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом тощо.

Частинами 3, 4 ст. 142 ЗК України передбачено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 Конституції України та ст. 53 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Згідно із ст. 23 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України спрямовує і координує діяльність міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідальні перед Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні йому.

Пунктом 2 Положення про Міністерство аграрної політики та продовольства України, затвердженого указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 500/2011, визначено, що Мінагрополітики України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, іншими законодавчими актами України, а також дорученнями Президента України.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня.

До повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин, визначених п. «б» ч. 1 ст. 13 ЗК України, належить реалізація державної політики у галузі використання та охорони земель.

На реалізацію наданих Конституцією та законами України повноважень Кабінет Міністрів України прийняв розпорядження від 11 лютого 2010 року N 318-р «Деякі питання збереження об'єктів державної власності», пунктом 4 якого заборонив Державному комітету України із земельних ресурсів разом із заінтересованими центральними органами виконавчої влади та іншими суб'єктами управління об'єктами державної власності, у тому числі національними та галузевими академіями наук, погодження документів, прийняття рішень, на підставі яких може здійснюватись відчуження з державної власності земельних ділянок, наданих у постійне користування державним підприємствам, установам та організаціям.

За таких обставин приймаючи вказане розпорядження, Кабінет Міністрів України діяв виключно у межах повноважень, наданих Конституцією та законами України у галузі земельних правовідносин, і це розпорядження підлягало обов'язковому виконанню ДП «НДВА «Пуща-Водиця», Міністерством аграрної політики та продовольства України, Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області та Головноим управлінням Держземагенства у Київській області.

За правилами частин 1, 5 статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Земельні ділянки ж сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу, що регулюють правове положення земель фермерського господарства, земель для сінокосіння і випасання худоби, для садівництва, земельних ділянок особистих селянських господарств і для городництва, а також право несільськогосподарських підприємств, установ та організацій на землю.

За положеннями ст. 21 ЗК України, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, визнання недійсними угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 22 ЗК України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Відповідно до вимог ч. 3 тієї ж статті в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

Статтею 23 ЗК України встановлена пріоритетність земель сільськогосподарського призначення: землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання.

Щодо громадян України, то на підставі п. б) ч. 1 ст. 121 ЗК України вони мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної або комунальної власності в розмірі не більше 2,0 гектара.

Окрім того, згідно з пунктом 15 розділу X "Перехідні положення" до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2016 року, не допускається: а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами. Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2016 року, в порядку, визначеному цим Законом. Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Отже, стосовно земель сільськогосподарського призначення закон установив пріоритетність цих земель, поклав обов'язок на їх власників або користувачів використовувати їх виключно в межах вимог щодо користування землями цього виду, обмежив право громадян України на безоплатну передачу їм земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної або комунальної власності наведеними межами і, крім того, прямо заборонив купівлю-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності та купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміну цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з статті 152, 155 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Положеннями ч. 3 ст. 388 ЦК України встановлено, що якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

З огляду на викладене, оскільки позивачем доведено порушення вимог законодавства при прийняті оспорюваннях рішень, за наведеного підлягають визнанню недійсними й рішення приватного нотаріуса у зв'язку з їх безпідставністю, а земельна ділянка підлягає витребуванню.

Таким чином, витребування спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_4 на користь держави не зважаючи на його доводи у відзиві на апеляційну скаргу щодо невизнання позову, відповідає критерію законності: витребування з його власності земельної ділянки здійснюється на підставі норм статті 152 ЗК України, статті 388 ЦК України в зв'язку з порушенням органом місцевого самоврядування вимог ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.

Крім того, заперечення вказаного відповідачам щодо застосування цих норм судами не можуть свідчити про незаконність втручання в право власності.

За таких обставин результат розгляду судом позову прокурора по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від16 грудня 2015року (справа № 6 - 2510 цс 15).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України 2004 року, наведений висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, що міським судом було залишено поза увагою.

Обґрунтовуючи судове рішення, окрім того, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно з яким, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Тому, рішення районного суду, на підставі п. 3) ч. 1 ст. 376 ЦПК України через невідповідність висновків, викладених в рішенні суду. Обставинам справи, слід скасувати і ухвалити по справі нове рішення про задоволення позову шляхов визнання недійсним спірних рішень сільської ради, визнання недійсними спірних рішень приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та витребування на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Київській області із незаконного володіння ОСОБА_4 спірних земельних ділянок.

На підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір має бути покладений на відповідачів та стягнутий на користь прокуратури Київської області в розмірі по 5856,5 грн, з кожного.

Керуючись ч. 6 ст. 259, ст. 268, п. 2) ч. 1 ст. 374, п. 3) ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381- 384 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області задовольнити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 листопада 2017 року скасувати.

Ухвалити по справі нове рішення.

Позов задовольнити.

Визнати недійсним рішення Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради від 17 жовтня 2013 № 11 «Про припинення права постійного користування на земельні ділянки сільськогосподарського призначення ДП «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» в межах Петропавлівсько- Борщагівської сільської ради» та рішення від 12 грудня 2013 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в с. Петропавлівська Борщагівка Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради гр. ОСОБА_5».

Визнати недійсним рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Біккінеєвої І.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: індексний номер 29373007 від 22 квітня 2016 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4, на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1; індексний номер 29371819 від 22 квітня 2016 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4, на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2.

Витребувати на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Київській області із незаконного володіння ОСОБА_4 земельні ділянки: площею 0,8999 га, з кадастровими номером НОМЕР_2 та площею 0,0001 га з кадастровим номером НОМЕР_1, які розташовані в с. Петропавлівська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області, грошова вартість якої 9792 грн.

Стягнути з Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області та ОСОБА_4 на користь прокуратури Київської області витрати зі сплати судового збору в розмірі по 5856,5 грн, з кожного.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду касаційної інстанції. Оскільки в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Судді: