Постанова № 72922540, 21.03.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 355/192/16-ц Головуючий у І інстанції Коваленко К. В.Провадження № 22-ц/780/698/18 Доповідач у 2 інстанції Таргоній Д. О.Категорія 5 21.03.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 березня 2018 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого - судді Таргоній Д.О.,

суддів: Приходька К.П., Голуб С.А.,

за участі секретаря Дрозда Р.І.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Баришівського районного суду Київської області від 12 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про знесення самочинно збудованого нерухомого майна.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів

В С Т А Н О В И Л А :

у лютому 2016 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, який мотивував тим, що він є власником житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та користувачем земельної ділянки, на який розташовано зазначений будинок.

Суміжна земельна ділянка, як спадкове майно, набуто у власність відповідачем.

В домогосподарстві відповідача є літня кухня, збудована його батьками, яка розташована на земельній ділянці, що не була відведена для будівництва і відноситься до земель загального користування, а тому є самочинним будівництвом.

Дана будівля створює перешкоди позивачу для проведення газової мережі та здійснення автомобільного під'їзду до свого будинку, а також для оформлення права власності на земельну ділянку, яка знаходиться в користуванні позивача.

Просив суд зобов'язати відповідача ОСОБА_2 знести за власний рахунок самочинно збудоване господарське приміщення - літню кухню, розташовану за адресою : АДРЕСА_2 та стягнути з нього судові витрати.

Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 12 грудня 2017 року позов задоволено. Зобов'язано ОСОБА_2 знести за власний рахунок самочинно збудоване господарське приміщення - літню кухню (будівля Б згідно технічного паспорта) розташовану за адресою: АДРЕСА_2. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 1146 грн.80 коп. підтверджених судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, про відмову в задоволенні позову. Зокрема, в доводах апеляційної скарги зазначає, що ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції належним чином не перевірив доводи позивача щодо створення йому перешкод для проведення газової мережі до його будинку. Так, позивачем не було надано доказів, що він звертався до газопостачальної організації і йому було відмовлено у проведенні газифікації у зв'язку з розташуванням літньої кухні відповідача. Також, позивачем не доведено, що на місці розташування літньої кухні раніше був проїзд до його будинку. Крім того, суд не взяв до уваги, що жодним рішенням виконавчого комітету районної ради народних депутатів не було зобов'язано відповідача, чи попереднього власника, знести літню кухню. Зазначає також, що суд першої інстанції не дав належної оцінки тій обставині, що спірна літня кухня перейшла до його матері ОСОБА_4 в 1987 році в порядку спадкування від попереднього власника - покійного чоловіка ОСОБА_5 На той час літня кухня була збудована у відповідності нормативно-правових актів, які діяли на момент забудови.

У своєму відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_3 зазначив, що апеляційна скарга відповідача зводиться до переоцінки доказів та обставин, які раніше були встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_6 підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.

Позивач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_7 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечували, підтримали поданий раніше відзив.

Представиком позивача ОСОБА_7 подано на адресу апеляційного суду клопотання про застосування заходів процесуального примусу до ОСОБА_2 за зловживання процесуальними правами. У своєму клопотанні представник позивача зазначив, що зловживанням процесуальними правами він вважає умисне подання відповідачем необґрунтованої та надуманої апеляційної скарги, яка ґрунтується лише на сумнівах та припущеннях та повністю зводиться до переоцінки обставин та доказів, які були встановлені судовими рішеннями по інших справах.

Розглянувши клопотання ОСОБА_7, колегія суддів дійшла висновку про його відхилення, у зв'язку з необґрунтованістю та відсутністю підстав для застосування до відповідача заходів процесуального примусу. Забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення - одне з основних засад судочинства, визначених Конституцією України, яке закріплене в положеннях цивільного-процесуального законодавства. Вирішення питання обґрунтованості апеляційної скарги належить до повноважень апеляційного суду, який перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб - учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом з метою захисту свого порушеного права користування власним майном, зокрема будинком АДРЕСА_1 а саме: не має змоги провести газову мережу до свого будинку, не має автомобільного під'їзду до свого будинку, а також не може оформити право власності на земельну ділянку під будинком, яка перебуває в його користуванні.

При цьому, позивач зазначав, що зазначені перешкоди створені йому у зв'язку з самочинною побудовою ОСОБА_4 у 1985 році літньої кухні навпроти свого будинку без виготовлення проектної документації в порушення Генерального плану забудови с. Морозівка.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_3 є власником будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до договору купівлі-продажу будинку від 07 травня 1996 року.

Суміжним землевласником позивача була ОСОБА_4, якій на праві власності належав житловий будинок по АДРЕСА_2 та земельна ділянка за вказаною адресою площею 0,2500га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Вказана земельна ділянка передана у власність ОСОБА_4 рішенням Морозівської сільської ради Баришівського району Київської області від 12 квітня 2007 року, на підставі якого остання 26 грудня 2009 року отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1

Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 04 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року, рішення Морозівської сільської ради Баришівського району Київської області від 12 квітня 2007 року у частині безоплатної передачі у власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,2500 га по АДРЕСА_2 скасовано. Встановлено, що у власність ОСОБА_4 передано земельну ділянку, частина якої знаходиться на території вуличної мережі с. Морозівка, тобто на землях загального користування, що суперечить положенням п. «а» ч. 3 ст. 83 ЗК України, згідно з якою заборонено передавати у приватну власність землі загального користування населених пунктів, а саме: майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо.

Ухвалюючи рішення, Оболонський районний суд м. Києва керувався тим, що факт часткового знаходження переданої у власність ОСОБА_8 земельної ділянки площею 0,2500 га на території вуличної мережі с. Морозівка підтверджується висновком судової земельно-технічної експертизи від 19 січня 2014 року № 01/29/14-15.

В подальшому, рішенням Баришівського районного суду Київської області від 08 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 19 листопада 2016 року, визнано недійсним державний акт серії НОМЕР_2 від 26 грудня 2009 року, на право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га, виданий на ім'я ОСОБА_4 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, кадастровий № НОМЕР_3; скасовано реєстрацію зазначеного державного акта.

Як вбачається з досліджених судом погосподарських книг с. Морозівка: погосподарська книга 1961 - 1963 роки № 2

погосподарська книга 1961 - 1963 роки № 9

погосподарська книга 1964 - 1966 роки № 2

погосподарська книга 1967 - 1969 роки № 1

погосподарська книга 1971 - 1973 роки № 2

погосподарська книга 1974 - 1976 роки № 2

погосподарська книга 1977 - 1979 роки № 2

погосподарська книга 1980 - 1983 роки № 2

погосподарська книга 1983 - 1985 роки № 4

погосподарська книга 1986 - 1990 роки № 4

згадка про літню кухню в домоволодінні ОСОБА_4, розташованому за адресою: АДРЕСА_2, з'явилась в книгах №4 за 1983 - 1985 роки та №4 за 1986 - 1990 роки, що погоджується з технічним паспортом домоволодіння, в якому рік побудови даної будівлі зазначений 1980 рік.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що судовими рішеннями встановлено, що спірна будівля літньої кухні побудована на землях загального користування та перешкоджає позивачу в здійсненні його прав.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками місцевого суду лише в частині розташування спірної будівлі на землях загального користування.

Так, є встановленим судовими рішеннями та таким, що не потребує доведення той факт, що рішенням Морозівської сільської ради Баришівського району Київської області від 12 квітня 2007 року за № 75-08-04 у власність ОСОБА_4 було передано земельну ділянку, частина якої знаходиться на території вуличної мережі с. Морозівка (землі загального користування вказаного населеного пункту).

При цьому, попередніми судами досліджено висновок судової земельно-технічної експертизи від 19.01.2014 р. № 01/29/14-15, згідно з яким земельна ділянка площею 0,2500 га, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташована за адресою: АДРЕСА_2 яка належить на праві власності ОСОБА_4, частково знаходиться на території вуличної мережі с. Морозівка Баришівського району Київської області.

Крім того, наведені обставини також підтверджуються Генеральним планом с. Морозівка Баришівського району Київської області, листом Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 03.08.2012 р. № 06.1-34/12 та відповіддю Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 07.09.2012 р. на скаргу заявника ОСОБА_3, листом Управління містобудування і архітектури та розвитку інфраструктури Київської ОДА від 22.03.2011 року за № 01-06-179 на ім'я голови комісії з проведення реорганізації Держкомзему України ОСОБА_9, відповідно до якого генеральний план с. Морозівка Баришівського району Київської області розроблено та затверджено у 1979 році.

В той же час, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження створення позивачу ОСОБА_3 відповідачем ОСОБА_2, як правонаступником ОСОБА_4, зазначених у позові перешкод в користуванні власністю, усунення яких можливо лише шляхом знесення спірного об'єкту.

Колегія суддів критично ставиться до посилань ОСОБА_3, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, про те, що обставини порушення його прав були встановлені раніше у судових рішеннях по інших справах, які набрали законної сили.

З досліджених в судовому засіданні матеріалів справи вбачається, що ухвалою апеляційного суду Київської області від 19 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: Управління Держземагенства у Баришівському районі Київської області, Морозівська сільська рада, про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування його реєстрації та витребування ділянки з незаконного володіння, судом встановлено, що в результаті приватизації відповідачкою земельної ділянки позивач не має змоги провести газову мережу до свого будинку, не має автомобільного під'їзду до свого будинку, а також не може оформити право власності на земельну ділянку, яка перебуває в його користуванні.

Однак, рішеннями судів, що набрали законної сили, приватизацію відповідачкою земельної ділянки визнано незаконною, скасовано рішення Морозівської сільської ради про передачу ОСОБА_4 земельної ділянки у власність та відповідний державний акт. Жодним із наданих позивачем судових рішень не встановлено порушень прав ОСОБА_3 з боку відповідача у зв'язку із розташуванням спірної літньої кухні, про знесення якої просить позивач.

Позивач не надав суду доказів, підтверджуючих порушення його права на користування будинком та земельною ділянкою, у зв'язку з будівництвом спірної літньої кухні у 1985 році. При цьому, колегія суддів звертає також увагу на ту обставину, що житловий будинок по пров. Ленінському, 1 в с. Морозівка Баришівського району Київської області позивач придбав у 1996 році, тобто на той час, коли літня кухня вже була побудована і про її місце розташування позивач не міг не знати.

Крім того, щодо вимог про усунення перешкод шляхом знесення незаконно побудованого об'єкту, колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.

Згідно пунктами 3, 4 частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу та припинення дії, яка порушує право, та відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до положень статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

За змістом частини першої статті 391 власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

Враховуючи, що у відповідності до вимог ст. 376 ЦК України знесення самочинної споруди є крайнім заходом і може бути застосовано виключно якщо проведення перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, колегія суддів приходить до висновку, що за умови відсутності доказів щодо можливості здійснення такої перебудови, вимоги позивача про знесення не можуть бути задоволені.

Відповідно до вимог статті 376 ЦК України право на звернення до суду з позовом про знесення самочинного будівництва належить органу державної влади або органу місцевого самоврядування. У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України.)

Аналізуючи вищенаведені норми права можна дійти висновку, що позов про усунення перешкод у користуванні майном шляхом знесення чи перебудови самочинної нерухомості збудованої з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, може бути пред'явлено власником цього майна, за умови, що він доведе наявність порушеного права.

Згідно з вимогами статей 57-60 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) засобами доказування у цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, підтверджуючих неможливість проведення позивачем газової мережі до свого будинку у зв'язку із будівництвом спірної літньої кухні. Позивач не надав суду відповідного висновку експерта, проектної документації чи письмової відмови газопостачальної організації у проведенні мережі. Крім того, як вже зазначалось вище, на момент купівлі будинку позивачем, літня кухня вже була побудована. Укладаючи договір купівлі-продажу 07 травня 1996 року, позивач не міг не усвідомлювати факт відсутності автомобільного проїзду до своєї земельної ділянки. Також позивачем не наведено обставин, в чому саме полягає неможливість оформлення права власності на земельну ділянку, якою він користується, та якими діями відповідача створюються перешкоди у такому оформленні.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Виходячи з наведеного, позивачем не доведено належними доказами порушення його прав або інтересів відповідачем, а тому у суду першої інстанції не було підстав для задоволення даного позову.

На зазначені обставини суд першої інстанції уваги не звернув, дійшов помилкового висновку про доведення позивачем обставин, на які він посилався в обґрунтування заявлених позовних вимог.

Таким чином, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими, рішення суду таким, що постановлено з неправильним застосування норм матеріального та процесуального права, у зв"язку з чим воно підлягає скасуванню з ухваленням постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів "б", "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а судове рішення - скасуванню з ухваленням постанови про відмову у задоволенні позовних вимог, тому сплачений відповідачем судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 1251 грн.71 коп., підлягають стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2

Керуючись ст. ст. 141, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Баришівського районного суду Київської області від 12 грудня 2017 року - скасувати. Ухвалити у даній справі нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про знесення самочинно збудованого нерухомого майна - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1251 (одну тисячу двісті п'ятдесят одну) гривню 71 копійку сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Головуючий:

Судді: