Постанова № 72921674, 13.03.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/4295/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Невойт П.С.

Провадження № 22-ц/783/3041/17 Доповідач в 2-й інстанції: Струс Л. Б.

Категорія:27

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2018 року м.Львів

Апеляційний суд Львівської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді - Струс Л.Б.

суддів: Левика Я.А., Шеремети Н.О.

секретаря: Симець В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2, ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова у складі судді Невойта П.С. від 07 березня 2017 року у справі за позовом ПАТ «ВіЕсБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором кредиту,

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 07 березня 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «ВіЕсБанк» 47786,97 дол.США, що в еквіваленті становить 1189762,80 (один мільйон сто вісімдесят дев'ять тисяч сімсот шістдесят дві) гривні 80 коп. заборгованості за кредитним договором КF47164 від 15.02.2008 року.

У решті в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «ВіЕсБанк» порівну з кожного по 11823 (одинадцять тисяч вісімсот двадцять три) гривні 77 коп. судового збору.

Дане рішення оскаржив представник ОСОБА_2, ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подавши апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, висновки суду не відповідають обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що привело до невірного вирішення спору. Зазначає, що суд обґрунтовуючи рішення в частині стягнення солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь позивача заборгованості за кредитним договором покликався на ту обставину, що : «28.03.2011 року ОСОБА_2 та ОСОБА_5 звернулися до банку з заявою -анкетою про проведення реструктуризації заборгованості за кредитним договором. Згідно даної анкети-заяви вони надавали інформацію про себе та свої доходи. Крім цього, на першій сторінці анкети зазначено, що початкова сума кредиту становить 100 000,00 дол.США. Отже, поручителю було відомо, що розмір кредиту було збільшено до 100000,00 дол.США, та будь-яких заперечень та зауважень до банку у нього не було. Також, 05.04.2011 року було укладено Додаткову угоду №б/н щодо графіку погашення кредиту, де ОСОБА_3 погодився з умовами даної додаткової угоди, що підтверджується його підписом», проте, з даним висновком апелянт не погоджується, оскільки відповідно до ч.1 ст.559 ЦК України порука припиняється у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Тобто випадкова проінформованість поручителя про внесення змін до основного зобов`язання і навіть відсутність з його боку заперечень про збільшення обсягу його відповідальності не може розглядатися як надання ним згоди на такі зміни.

Просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 07 березня 2017 року і ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, ОСОБА_3, представника позивача ОСОБА_6, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст..263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам.

Матеріалами справи встановлено, що 15.02.2008 року між ПАТ «ВіЕс Банк» (правонаступник ВАТ «Електрон Банк») та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №KF 47164, згідно якого позивач надав відповідачу грошові кошти в сумі 100 000,00 доларів США з кінцевим строком погашення не пізніше 15.02.2028 року під 11,5 % річних. /а.с.5-11/.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 21.10.2014 року звернуто стягнення на нежитлові приміщення розташовані в будинку АДРЕСА_1, позначені" на плані цифрою 28 (літера «А-4») площею 55,00 (п'ятдесята п'ять)кв.м., які належать ОСОБА_2, шляхом визначеним статтею 38 Закону України «Про іпотеку», п.п. 16 Іпотечного договору, а кошти одержані від реалізації скерувати для задоволення вимог ПАТ «ВіЕСБанк» за Кредитним договором № KF47164 від 15.02.2008 року в розмірі 52 300,47 доларів США (п'ятдесят дві тисячі триста дол. США 47 центів), що = 619754,13 гривень (шістсот дев'ятнадцять тисяч сімсот п'ятдесят чотири гривень) 14 коп., (по курсу НБУ станом на 20.06.2014р.) та закріплено за Публічним акціонерним товариством «ВіЕсБанк» права управителя, інші права необхідні для здійснення належного управління майном /а.с.84-87/.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 10.03.2015 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 21 жовтня 2014 року в частині відмови у задоволенні позову щодо звернення стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1 скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення, яким вирішено звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_2, яка складається з однієї житлової кімнати та кухні. Житлова площа квартири 26,6 кв.м, загальна площа квартири 53,6 кв.м, передану в іпотеку з метою виконання зобов`язань за кредитним договором № КF47164 від 15.02.2008 р., укладеного ОСОБА_2 та ВАТ «Електрон Банк» згідно іпотечного договору від 18 лютого 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Антоновою В.І., та договору про внесення змін до іпотечного договору, зареєстрованого за № 4561 від 01.07.2008 року./ а.с.88-92/.

Рішенням Галицького районного суду м.Львова від 04.12.2014 року вирішено стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ «ВіЕс Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 52300,47 доларів США, яку відповідачі оплатили 23.06.2016 року.

Відповідно до пунктів 4.2, 1.3 кредитного договору кредитодавець має право на стягнення процентів за користування кредитними коштами та пені до остаточного виконання вказаного судового рішення.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку, що заборгованість відповідачів перед Банком виникла внаслідок невиконання умов кредитного договору, тому вимога позивача про стягнення заборгованості за кредитом підлягає до часткового задоволення.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції.

Станом на 23.06.2016 року сума заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ «ВіЕс Банк» по Кредитному договору №KF 47164 від 15.02.2008 року становить 61 462,67 дол. США, з яких: 35441,78 дол. США заборгованість по кредиту; 345,19 дол. США заборгованість по відсотках , 25 675, 70 дол.США пеня./а.с.4/.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша ст.1048 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

У силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до п.6.2. та 6.3. Кредитного договору за несвоєчасне повернення кредиту або його частини, процентів за користування кредитом позичальник сплачує Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період , за який сплачується пеня, обрахованої від суми боргу за кожен день прострочення виконання.

Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини перша, друга статті 551 ЦК України).

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру неустойки районним судом було застосовано положення ч. 3 ст. 551 ЦК України та з урахуванням принципів розумності та справедливості, того що пеня за порушення зобов'язання є значно більшою розміру збитків, зменшено її розмір до 12 000 дол.США, з чим погоджується колегія суддів.

В якості забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором №KF 47164 від 15.02.2008 року, між ОСОБА_3 та ПАТ «ВіЕс Банк» (правонаступник ВАТ «Електрон Банк») 15.02.2008 року укладено Договір поруки № РО 92681.

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ст.. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки .

Згідно з ч.4 ст..559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Як встановлено матеріалами справи, ПАТ «ВіЕс Банк» звертався до суду з позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та рішенням Галицького районного суду м.Львова від 04.12.2014 року вирішено стягнути солідарно суму заборгованості. З даним позовом банк звернувся 01.07.2016 року, тобто з пропуском шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя.

Строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов'язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов'язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.

Сплив строку, передбаченого нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, зумовлює припинення зобов'язань поручителя, а отже, і відмову кредиторові в позові в разі звернення до суду.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов'язання застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі й застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним зобов'язання за договором поруки слід пред'явити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем). Вказана правова позиція викладена в постанові судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення районного суду в частині вимог до поручителя ОСОБА_3 підлягає скасуванню.

Відповідно до ст.. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст.. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, ту обставину, що ОСОБА_3 звільнений від сплати судового збору, з ОСОБА_2, ПАТ «ВіЕсБанк» підлягає сплаті на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги по 12 624грн 99 коп.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 , 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2, ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 07 березня 2017 року скасувати в частині солідарного стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором та стягнення з ОСОБА_3 11 823 грн 77 коп судового збору, та в цій частині ухвалити нове судове рішення, яким у позові в тій частині відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги - 12 624грн 99 коп.

Стягнути з ПАТ «ВіЕсБанк» на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги - 12 624грн 99 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено 22 березня 2018 року.

Головуючий

Судді