Постанова № 72920232, 20.03.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

20 березня 2018 р. № 820/6261/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Старосєльцевої О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Чубукіної М.В.,

представника позивача - Черняк І.Ю.,

представника позивача - Феленко С.О.,

представника відповідача - Косовської І.В.,

представника відповідача - Леусенко В.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Білий Колодязь" до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2018р. позовну заяву прийнято до розгляду та призначено підготовче засідання на 23.01.2018р.

Керуючись ч.4 ст.173 КАС України ухвалою суду від 01.02.2018р. продовжено на 30 днів строк для проведення підготовчого провадження.

01.03.2018 р. судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.03.2018р.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Білий колодязь» у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ГУ ДФС у Харківській області від 07.12.2017 року №№0000531405, 0000541405, 0000551405, 0000561405, 0000571405.

Аргументуючи заявлені вимоги зазначив, що спірні рішення суб'єкта владних повноважень ґрунтуються на помилкових судженнях та припущеннях контролюючого органу про вчинення платником податкових правопорушень спростовуються обставинами фактичної дійсності. Платник також стверджував, що проведені господарські операції були зумовлені потребами реальної діяльності, відбулись у дійсності, мали спрямування на реальне настання правових наслідків, підтверджені необхідним обсягом первинних та суміжних документів, розрахунки по оплаті виконані, що свідчить про виконання господарських зобов'язань сторонами правочинів та спричинило настання змін у складі та структурі активів учасників господарських операцій. У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги і доводи заявленого позову, просив суд прийняти рішення про задоволення позову.

Відповідач, Головне управління ДФС у Харківській області, з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що за результатами перевірки контролюючим органом виявлені факти вчинення особою податкових правопорушень. У зв'язку з цим, платник правомірно та обґрунтовано притягнутий до відповідальності.

Суд, вивчивши доводи позову і заперечень проти позову, заслухавши представників сторін, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що Головним управлінням ДФС у Харківській області була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015р. по 01.08.2017р., валютного законодавства за період з 01.01.2015р. по 01.08.2017р., законодавства з оплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015р. по 01.08.2017р.

Результати проведеної перевірки оформлені актом від 14.11.2017 року за №19780/20-40-14-05-19/31235456.

У згаданому акті перевірки викладені судження контролюючого органу про вчинення особою низки податкових правопорушень, а саме: ст.ст.1, 2, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.п.134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.2, п.138.3 ст. 138, п. 139.2 ст.139 Податкового кодексу України (що спричинило завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 4.261.042,00грн. та заниження податку на прибуток у загальній сумі 686.807,00грн.), п.185.1 ст. 185, п.187.1 ст. 187, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п.201.4, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України (що призвело до завищення від'ємного значення з податку на додану вартість на загальну суму 1.436.375,00грн. та до заниження податку на додану вартість на загальну суму 1.027.974,00грн.), п.п.266.7.5 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України (в результаті чого занижено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) за період з 2016 р. на загальну суму 935,66 грн.).

З посиланням на даний акт владний суб'єкт 07.12.2017р. прийняв податкові повідомлення-рішення: №0000531405 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 858.508,80грн. (основний платіж 686.807,00грн., штраф - 171.701,80грн.), №0000541405 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 1.287.467,50 грн. (основний платіж - 1.029.974,00грн., штраф - 257.493,50грн.), №0000551405 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на 1.436.375,00 грн., №0000561405 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 4.261.042,00 грн., №0000571405 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у загальному розмірі 1.170,00 грн. (основний платіж - 936,00грн., штраф - 234,00грн.).

Перевіряючи відповідність закону процедури реалізації владним суб'єктом функції контролю за додержанням особою податкової дисципліни, а, відтак, і здобуття доказів вчинення відображених в акті податкових правопорушень, суд відзначає, що перелічені вище рішення були винесені за період діяльності платника податків 01.01.2015р.-01.08.2017р.

З відомостей інформаційної системи «Діловодство спеціалізованого суду» судом виявлено, що період діяльності позивача з 01.01.2015р. по 31.12.2015р. вже був предметом попередньої документальної планової виїзної перевірки, результати якої реалізовані контролюючим органом у спосіб винесення податкових повідомлень-рішень №0001571401 від 25.05.2016 р. на суму завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 15.244.172,00 грн., №0001581401 від 25.08.16 р. на суму завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту з ПДВ у розмірі 838.723,00 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.11.2016р. по справі №820/4887/16 (залишеною у силі ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017р.) згадані податкові повідомлення - рішення були скасовані.

Таким чином, має місце повторність спірної перевірки, що з огляду на приписи п.78.1.12 ст.78 Податкового кодексу України можливо лише у разі призначення службового розслідування відносно працівників контролюючого органу, котрі проводили попередню перевірку, або у разі повідомлення таких працівників про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Судом встановлено, що у спірних правовідносинах наведені вище події відсутні, адже рішення про призначення службового розслідування не приймалось, працівники контролюючого органу про підозру у вчиненні кримінального правопорушення не повідомлялись.

Водночас з цим, судом встановлено, що спірна перевірка була проведена контролюючим органом на підставі п.п.78.1.11 ст.78 Податкового кодексу України, тобто у зв'язку з отримання судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки винесену ними відповідно до закону.

В акті перевірки реквізити та зміст документа, котрий послугував підставою для призначення спірної перевірки, не наведені.

На вимогу суду контролюючим органом подано копію ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 18.08.2017р. по справі №263/10040/17.

З тексту зазначеного судового рішення вбачається, що призначення перевірки було зумовлено виключно обставинами участі позивача в господарських операціях з поставки товарів на користь нерезидентів Nord Trade Company LTD (Canada), Argo (Europe) Limited Partnership (Scotland), Geo Imports Group LTD (Georgia), котрі (товари) за припущенням органів досудового розслідування та прокуратури, замість вивезення за межі України потрапляли на тимчасово непідконтрольну територію України в м.Донецьк.

Метою призначення перевірки було встановлення розміру збитків, нанесених позивачем Державному бюджету України по епізодам взаємовідносин з нерезидентами Nord Trade Company LTD (Canada), Argo (Europe) Limited Partnership (Scotland), які, на думку, органів судового розслідування та прокуратури, є нікчемними.

Таким чином, всі інші господарські операції позивача знаходились поза межами предмету перевірки за рішенням суду.

Однак, суд не знаходить цю обставину достатньою підставою для скасування спірних рішень, позаяк враховує вимушеність дій контролюючого органу по виконанню рішення кримінального суду.

Тому, суд, перевіряючи відповідність закону, зокрема, ч.3 ст.2 КАС України (у редакції до 15.12.2017р.) та ч.2 ст.2 КАС України (у редакції з 15.12.2017р.), юридичних та фактичних мотивів, покладених в основу спірних рішень владного суб'єкта вважає за необхідне розглянути кожний відображений в акті перевірки епізод окремо.

По епізоду взаємовідносин з ТОВ «Фортуна-71» і ТОВ «Рестар Компані»

Проведене контролюючим органом за цим епізодом донарахування має подвійний арифметичний характер, оскільки орган доходів і зборів одночасно визнав фактичну наявність товару (за документами від ТОВ «Фортуна-71) на суму 4.800,00грн. (у т.ч. ПДВ - 800,00грн.), за документами від ТОВ «Рестар Компані» на суму 132.830,00грн. (у т.ч. ПДВ - 22.138,00грн.), не підтвердив одержання цих товарів від названих у документах постачальників (внаслідок чого дійшов висновку про завищення видатків), кваліфікував ці товари як безоплатно одержані (внаслідок чого дійшов висновку про заниження доходу).

На виконання вимог суду платником подано виписані ТОВ «Фортуна-71» видаткову накладну №РН-0001214 від 02.08.2016 р. на суму 4.800,00 грн., рахунок-фактуру №072016/1418 від 29.07.2016 р., податкову накладну №7 від 01.08.2016 р., банківську виписку від 01.08.2016 р. про оплату товару на суму 4.800,00 грн. При цьому, виписана постачальником податкова накладна зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних (а.с.30,33,41,34-36 т.3).

На виконання вимог суду платником також подано вчинений з ТОВ «Рестар Компані» договір купівлі-продажу №21/03/17/2 від 21.03.17 р., виписані даним постачальником видаткові накладні №290301 від 29.03.17 р., №200401 від 20.04.17 р.; рахунки-фактур №210302 від 21.03.17 р., №180401 від 18.04.17 р., №200401 від 20.04.17 р.; податкові накладні №420001 від 20.04.17 р., №418001 від 18.04.17 р., №321001 від 22.03.17р.; товарно-транспортні накладні №200401 від 20.04.17 р., і №290301 від 29.03.17 р.; банківські виписки від 22.03.17 р., 18.04.17 р., 20.04.17 р. про оплату товару на загальну суму 132.830,00 грн. При цьому, виписані постачальником податкові накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних (а.с.43-44, 46-50, 58-63, 55-57 т.3).

Суд відмічає, що надані платником документи не містять дефектів форми, змісту, підстав походження, котрі б у силу приписів ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», ст.44 Податкового кодексу України, ст.ст.215, 216, 228 Цивільного кодексу України, ст.ст.207, 208 Господарського кодексу України позбавляли ці документи юридичної сили і доказовості.

Вчинені між платником та постачальниками правочини не оскаржені контролюючим органом до суду у порядку п.20.1.30 ст.20 Податкового кодексу України.

Обрані контролюючим органом мотиви для кваліфікації події зносин як податкового правопорушення та зібрані ним фактичні дані не доводять нікчемності цих правочинів.

Більше того самостійно визнана контролюючим органом реальність товарів та відсутність жодних (навіть щонайменших ознак) пов'язаності сторін правочину та узгодженості свідомих навмисних дій сторін правочину, спрямованих на реалізацію наміру з безпідставного одержання податкової вигоди, на думку суду, має бути урахована як недоведеність факту вчинення податкового правопорушення за цим епізодом.

По епізоду збільшення розміру операційних витрат на суму штрафу в 286,00 грн.

Вказана сума структурно складається з штрафу в 116,00грн. за заниження податку за землю по декларації за січень-лютий 2017р. та зі штрафу в 170,00грн. за податковим повідомленням-рішенням №0000091402 від 02.03.17 р.

Суд вважає, що застосовані контролюючим органом штрафи за своєю правовою суттю та призначенням за жодних обставин не можуть бути віднесені платником податків на розрахунки з бюджетом по податку на прибуток у силу ст.ст.54, 58, 86, 113, 116 Податкового кодексу України, позаяк є мірою юридичної відповідальності за вчинення протиправного діяння.

Віднесення цих сум до складу витрат з податку на прибуток суперечить самій меті запровадженого законом покарання.

З цих же міркувань суд не вбачає підстав для віднесення до витрат з податку на прибуток і суми штрафу в 116,00грн., так як платником у ході розгляду справи не доведено, що цей платіж може бути кваліфікований як грошове зобов'язання з податку (збору) або його аналог.

Тому у позові за цим епізодом належить відмовити.

По епізоду амортизації основних засобів

За визначенням п.14.1.3 ст.14 Податкового кодексу України амортизація - систематичний розподіл вартості основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, що амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Судом встановлено, що у спірних правовідносинах позивачем було проведено збільшення показника вартості основних засобів за рахунок переоцінки у 2016 році.

Згідно з абз.1 п.138.3.1 ст.138 Податкового кодексу України розрахунок амортизації основних засобів або нематеріальних активів здійснюється відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням обмежень, встановлених підпунктом 14.1.138 пункту 14.1 статті 14 розділу I цього Кодексу, підпунктами 138.3.2 - 138.3.4 цього пункту. При такому розрахунку застосовуються методи нарахування амортизації, передбачені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, крім "виробничого" методу.

Відповідно до абз.2 п.138.3.1 ст.138 Податкового кодексу України для розрахунку амортизації відповідно до положень цього пункту визначається вартість основних засобів та нематеріальних активів без урахування їх переоцінки (уцінки, дооцінки), проведеної відповідно до положень бухгалтерського обліку.

Доводи платника податків про проведення переоцінки вартості основних фондів у серпні 2016р. та визначення показників подальшої амортизації за законодавством, котре діяло на той період, контролюючим органом не спростовані.

Пункт 138.3.1 ст.138 Податкового кодексу України був доповнений абзацом 2 згідно з Законом України від 21.12.20016р. №1797-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017р.

При цьому, положення Закону України від 21.12.2016р. №1797-VIII не містили застережень чи заборон для подальшого використання платником тих величин обчислення податку на прибуток, котрі були обраховані до 01.01.2017р. за правилами попереднього законодавства.

Правил, які б зобов'язували платника податків вдатись до повторного визначення цих величин, норми Закону України від 21.12.2016р. №1797-VIII також не містили.

За таких обставин, суд вважає за необхідне керуватись приписами ст.4 Податкового кодексу України у частині правила презумпції правомірності рішень платника податків та у частині правила тлумачення змісту норми закону та користь платника податків, а також приписами Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини у справі Щокін проти України (2010 рік, заяви № 23759/03 та № 37943/06) та у справі Серков проти України (2011 рік, заява 39766/05) (у яких сформульовано правило тлумачення на користь платника податків усіх сумнівів стосовно розуміння змісту норм закону та оцінки обставин фактичної дійсності), в яких Європейським судом з прав людини сформульовано правило конфлікту інтересів платника податків у разі неоднозначного трактування змісту норми закону, в силу якого у разі наявності суперечливих положень закону чи у разі відсутності "якості закону" необхідно застосовувати підхід, який був би найбільш сприятливим для платника податку.

За таких обставин, суд не знаходить підстав для визнання доведеним факту вчинення особою податкового правопорушення за цим епізодом.

По епізоду списання витрат дебіторської заборгованості в сумі 103.031,91 грн.

Як з'ясовано судом, позивач відніс на зменшення розміру податку на прибуток суму неоплачених покупцями товарів у розмірі 53.973,81грн. та суму непоставлених товарів у розмірі 49.058,10грн.

За визначенням п.14.1.11 ст.14 Податкового кодексу України безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак: а) заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності; б) прострочена заборгованість померлої фізичної особи, за відсутності у неї спадкового майна, на яке може бути звернено стягнення; в) прострочена заборгованість осіб, які у судовому порядку визнані безвісно відсутніми, оголошені померлими; г) заборгованість фізичних осіб, прощена кредитором, за винятком заборгованості осіб, пов'язаних з таким кредитором, та осіб, які перебувають (перебували) з таким кредитором у трудових відносинах; ґ) прострочена понад 180 днів заборгованість особи, розмір сукупних вимог кредитора за якою не перевищує мінімально встановленого законодавством розміру безспірних вимог кредитора для порушення провадження у справі про банкрутство, а для фізичних осіб - заборгованість, яка не перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року (у разі відсутності законодавчо затвердженої процедури банкрутства фізичних осіб); д) актив у вигляді корпоративних прав або не боргових цінних паперів, емітента яких визнано банкрутом або припинено як юридичну особу у зв'язку з його ліквідацією; е) сума залишкового призового фонду лотереї станом на 31 грудня кожного року; є) прострочена заборгованість фізичної або юридичної особи, не погашена внаслідок недостатності майна зазначеної особи, за умови, що дії щодо примусового стягнення майна боржника не призвели до повного погашення заборгованості; ж) заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством; з) заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією.

За твердженням позивача юридичною підставою для зменшення податку на прибуток за цим епізодом є п.139.2 ст.139 Податкового кодексу України, а фактичною підставою послугувала подія закінчення строку позовної давності.

Перевіряючи цей довід, суд доходить висновку, що у правовідносинах з приводу обчислення податку на прибуток платник податків у силу приписів ст.44 Податкового кодексу України повинен забезпечити збереження первинних документів до моменту остаточного врахування показників певної господарської операцій у визначенні фінансового результату до оподаткування.

Самих лише відомостей бухгалтерського обліку є недостатньо, адже ці відомості є похідними від настання певних подій фактичної дійсності, котрі мають бути підтверджені належними первинними документами, складеними у межах законно проведених господарських операцій.

Платник податків до суду таких документів не подав.

Внаслідок цього суд не має змоги перевірити ані дату початку перебігу строку позовної давності, ані дату закінчення перебігу такого строку.

Теоретично суд може погодитись з міркуваннями платника податків про те, що за господарськими операціями 2012-2013р. у 2016р. збіг строк позовної давності, але для перевірки достовірності та правдивості цього твердження у розпорядження суду мають бути подані як тексти відповідних правочинів, так і первинні документи про виконання зобов'язань за цими правочинами.

Суд усвідомлює, що наявність дебіторської заборгованості у взаємовідносинах з постачальниками означає, що платник оплатив наперед вартість товару (роботи, послуги), але через невиконання контрагентом своїх зобов'язань не одержав цих товарів у власність.

Відповідно до п.14.1.36 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Невикористання платником права на судовий захист у випадку порушення контрагентом за правочином договірних зобов'язань ставить під сумнів належність цієї операції до господарської діяльності.

Наявність дебіторської заборгованості у взаємовідносинах з покупцями означає, що платник поставив наперед товар (виконав роботу, надав послуг), але через невиконання контрагентом своїх зобов'язань не одержав грошової компенсації вартості товарів (роботи, послуги).

З викладеного вище міркування (невикористання платником права на судовий захист у випадку порушення контрагентом за правочином договірних зобов'язань) ставить під сумнів також і належність цієї операції до господарської діяльності.

Посилання платника на положення п.139.2 ст.139 Податкового кодексу України суд вважає за необхідне відхилити, позаяк норми цієї статті мають стосунок виключно до випадків збільшення фінансового результату до оподаткування.

Можливість зменшення фінансового результату до оподаткування у 2016р. була передбачена п.139.1.2 ст.139 Податкового кодексу України, де зазначено, що фінансовий результат до оподаткування зменшується: на суму витрат (крім оплати відпусток працівникам та інші виплати, пов'язані з оплатою праці, та резервів, визначених пунктами 139.2 - 139.3 цієї статті), які відшкодовані за рахунок резервів та забезпечень сформованих відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності; на суму коригування (зменшення) резервів та забезпечень для відшкодування наступних (майбутніх) витрат (крім забезпечень на відпустки працівникам та інші виплати, пов'язані з оплатою праці, та резервів, визначених пунктами 139.2 - 139.3 цієї статті), на яку збільшився фінансовий результат до оподаткування відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Суд вважає, що зміст вказаної норми не створював платнику умов для реалізації суб'єктивного права на зменшення розміру податку на прибуток за рахунок безнадійної заборгованості у сумі 103.031,91 грн.

За таких обставин, судження контролюючого органу про вчинення особою податкового правопорушення за цим епізодом суд вважає за підставне визнати обґрунтованим.

При розв'язанні спору суд виходить з того, що вказаний епізод вплинув виключно на обчислення податку на прибуток і потяг нарахування основного платежу в розмірі 18.545,74грн. та штрафної санкції - 4.636,4грн.

По епізоду взаємовідносин з ТОВ «Сіті Транс ЛТД», ТОВ «Ятанар», ТОВ «Буд-Інсайт», ПП «Ком-Стор», ПП «Ентер-Сел»

На вимогу суду позивачем поданий укладений з ТОВ «Сіті Транс ЛТД» (у якості покупця) договір купівлі-продажу №26/09/16-1 від 12.09.16р., виписані позивачем видаткові накладні №35 від 05.01.17 р., №34 від 05.01.17 р., №33 від 05.01.17 р., №32 від 05.01.16 р., №31 від 05.01.17 р., №51 від 10.01.17 р., №52 від 10.01.17 р., №55 від 10.01.17 р., №58 від 10.01.17 р., №60 від 10.01.17 р., №66 від 10.01.17 р., №69 від 10.01.17 р., №83 від 12.01.17 р., №87 від 12.01.17 р., №101 від 13.01.17 р., №96 від 13.01.17 р., №162 від 23.01.17 р., №163 від 23.01.17 р., №170 від 23.01.17 р., №183 від 24.01.17 р., №181 від 24.01.17 р., №177 від 24.01.17 р.; податкові накладні №10 від 05.01.17 р., №35 від 16.01.17 р.; товарно-транспортні накладні №Р31 від 05.01.17 р., №Р32 від 05.01.17 р., №Р33 від 05.01.17 р., №Р34 від 05.01.17 р., №Р35 від 05.01.17 р., №Р51 від 10.01.17 р., №Р52 від 10.01.17 р., №Р55 від 10.01.17 р., №Р58 від 10.01.17 р., №Р60 від 10.01.17 р., №Р66 від 10.01.17 р., №Р69 від 10.01.17 р.. №Р83 від 12.01.17 р., №Р87 від 12.01.17 р., №Р101 від 13.01.17 р., №Р96 від 13.01.17 р., №Р183 від 24.01.17 р., №Р181 від 24.01.17 р., №Р177 від 24.01.17 р., №Р170 від 23.01.17 р., №Р163 від 23.01.17 р., №Р162 від 23.01.17 р.; довіреності на отримання товару №1 від 04.01.17 р., №4 від 10.01.17 р., №15 від 23.01.17 р.; банківські виписки від 04.01.17 р., 05.01.17 р., 16.01.17 р. про одержання оплати за поставлений товар на загальну суму 2.629.109,94 грн. При цьому, виписані позивачем податкові накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних (а.с.18-39 т.2; 229-250 т.2; 11,13 т.3; 64-66 т.2).

Контролюючий орган, посилаючись на свідчення гр..ОСОБА_6 про непричетність до господарської діяльності контрагента - покупця, ТОВ «Сіті Транс ЛТД», дійшов висновку, що насправді відображений у складених на ім'я цього контрагента-покупця товар був поставлений платником у власність третьої сторонньої невстановленої перевіркою особи, але за тією ж самою ціною.

На вимогу суду позивач подав укладений з ТОВ «Ятанар» (у якості покупця) договір купівлі-продажу №13/03/17 від 13.03.17 р.; виписані позивачем видаткові накладні №322 від 15.03.17 р., №323 від 16.03.17 р., №324 від 16.03.17 р., №330 від 16.03.17 р., №333 від 17.03.17 р., №336 від 17.03.17 р., №348 від 20.03.17 р.; податкові накладні №45 від 16.03.17 р., №39 від 15.03.17 р.; товарно-транспортніи накладні №Р322 від 15.03.17 р., №Р323 від 16.03.17 р., №Р324 від 16.03.17 р., №Р330 від 16.03.17 р., №Р333 від 17.03.17 р., №Р336 від 17.03.17 р., №Р348 від 20.03.17 р.; довіреність на отримання товару №142 від 15.03.17 р.; банківські виписки від 15.03.17 р., 16.03.17 р. про надходження коштів в оплату за поставлений товар на загальну суму 2.161.500,00 грн. При цьому, виписані позивачем податкові накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних (а.с.159-186 т.3).

Контролюючий орган, посилаючись на свідчення гр.ОСОБА_7 про непричетність до господарської діяльності контрагента - покупця, ТОВ «Ятанар», дійшов висновку, що насправді відображений у складених на ім'я цього контрагента-покупця товар був поставлений платником у власність третьої сторонньої невстановленої перевіркою особи, але за тією ж самою ціною.

На вимогу суду позивач подав укладений ТОВ «Буд-Інсайт» (у якості покупця) договір купівлі-продажу №20/02/15 від 19.02.15 р.; видаткові накладні №141 від 23.02.15 р., №193 від 08.04.15 р., №194 від 08.04.15 р.; податкові накладні №5 від 07.04.15 р., №37 від 20.02.15 р.; товарно-транспортну накладну №Р141 від 23.02.15 р.; довіреності на отримання товару №105 від 20.02.15 р., №308 від 07.04.15 р.; банківські виписки від 20.02.15 р. і 07.04.15 р. про надходження коштів в оплату поставленого товару на загальну суму 723.750,00грн. При цьому, виписані позивачем податкові накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних (а.с.99-115 т.3).

Контролюючий орган, посилаючись на дані АІС «Податковий блок» про існування інформації відносно наявності кримінальних проваджень за ст.ст.205, 212 КК України по ТОВ «Буд-Інсайд», дійшов висновку, що насправді відображений у складених на ім'я цього контрагента-покупця товар був поставлений платником у власність третьої сторонньої невстановленої перевіркою особи, але за тією ж самою ціною.

На вимогу суду позивач подав укладений ПП «Ентер-Сел» (у якості покупця) договір купівлі-продажу №20/09/16 від 20.09.16 р.; виписані позивачем видаткові накладні №1514 від 02.12.16 р., №1539 від 06.12.16 р., №1496 від 30.11.16 р., №1411 від 21.11.16 р.,№1439 від 23.11.16 р., №1450 від 23.11.16 р., №1469 від 25.11.16 р., №1474 від 25.11.16 р., №1475 від 25.11.16 р.; податкову накладну №97 від 16.11.16 р. ; товарно-транспортні накладні №Р1514 від 02.12.16 р., №Р1539 від 06.12.16 р., №1496 від 30.11.16 р., №1411 від 21.11.16 р., №Р1439 від 23.11.16 р., №Р1450 від 23.11.16 р., №Р1474 від 25.11.16 р.; довіреності на отримання товару №29 від 30.11.16 р., №27 від 21.11.16 р.; платіжні доручення контрагента - покупця №158 від 16.11.16 р., №157 від 16.11.16 р. на загальну суму 2.814.000,00 грн. При цьому, виписана позивачем податкова накладна зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних (а.с.116-143 т.3).

Контролюючий орган, посилаючись на дані АІС «Податковий блок» про існування інформації відносно наявності кримінальних проваджень за ст.ст.205, 212 КК України по ТОВ «Ентер-Сел», дійшов висновку, що насправді відображений у складених на ім'я цього контрагента-покупця товар був поставлений платником у власність третьої сторонньої невстановленої перевіркою особи, але за тією ж самою ціною.

На вимогу суду позивач подав укладений з ПП «Ком-Стор» (у якості покупця) договір купівлі-продажу №20/08/16 від 20.09.16 р.; виписані позивачем видаткові накладні №1360 від 17.11.16 р., №1410 від 21.11.16 р., №1347 від 16.11.16 р., №1370 від 17.11.16 р.;; податкову накладною 82 від 15.11.16 р.; товарно-транспортні накладні №Р1360 від 17.11.16 р., №Р1410 від 21.11.16 р., №Р1370 від 17.11.16 р.; банківську виписку від 15.11.16 р. про надходження у власність позивача оплати за поставлений товар на загальну суму 1.400.000,00 грн. При цьому, виписана позивачем податкова накладна зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних (а.с.143-158 т.3).

Контролюючий орган, посилаючись на дані АІС «Податковий блок» про існування інформації відносно наявності кримінальних проваджень за ст.ст.205, 212 КК України по ПП «Ком-Стор», дійшов висновку, що насправді відображений у складених на ім'я цього контрагента-покупця товар був поставлений платником у власність третьої сторонньої невстановленої перевіркою особи, але за тією ж самою ціною.

Вирішуючи спір, суд відзначає, що відповідно до п. «а» п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

За визначенням п.14.1.191 ст.14 Податкового кодексу України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Згідно з п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Системно проаналізувавши приписи наведених норм кодексу, суд доходить висновку, що для кваліфікації господарської операції як об'єкту оподаткування ПДВ контролюючому органу належить виявити не лише існування ознак проведення цієї операцій в дійсності (тобто з'ясувати фізичні умови операції, досягнуті між сторонами домовленості тощо), але й також однозначно ідентифікувати набувача товару як реально існуючого суб'єкта права за національним законодавством України та встановити справжню (дійсну) договірну вартість товару.

У спірних правовідносинах контролюючий орган наведених правил не дотримався.

З огляду на приписи ст.8 Конституції України суд не знаходить підстав для визнання правильним висновку контролюючого органу про те, що невстановлена операція з реалізації товару невстановленій особі за невстановленою ціною є об'єктом справляння ПДВ в Україні.

За таких обставин, суд не знаходить підстав для визнання доведеним факту вчинення особою податкового правопорушення за цим епізодом.

По епізоду взаємовідносин з «ARGO (Europe) LP»

Судом встановлено, що 12.10.2016 р. між позивачем, ТОВ «СП Білий Колодязь» і нерезидентом - компанією «ARGO (Europe) LP» було укладено зовнішньоекономічний контракт №3 на поставку цукру білого кристалічного з цукрових буряків врожаю 2016р. (а.с.236-244 т.3).

У ході перевірки контролюючий орган не заперечував та не зібрав об'єктивних даних на підтвердження наявності у платника податків виробничих потужностей, трудових ресурсів, сировини для виконання зобов'язань за названим контрактом.

Цей правочин не оскаржений контролюючим органом до суду у порядку п.20.1.30 ст.20 Податкового кодексу України.

Вивезення товару поза межі митної території України підтверджується митними деклараціями від 16.01.2017 № 700190000/2017/000097, від 16.01.2017 № 700190000/2017/000099, від 16.01.2017 № 700190000/2017/000101, від 16.01.2017 № 700190000/2017/000103, від 16.01.2017 № 700190000/2017/000105, від 16.01.2017 № 700190000/2017/000107, від 16.01.2017 № 700190000/2017/000111, від 19.01.2017 № 700190000/2017/000156, від 20.01.2017 № 700190000/2017/000177, від 24.01.2017 № 700190000/2017/000210, від 24.01.2017 № 700190000/2017/000216, від 24.01.2017 № 700190000/2017/000220 (а.с.5-105 т.4).

Указані декларації були перевірені митницею, до теперішнього часу не скасовані, до цих декларацій не внесено жодних змін.

Встановлені судом у межах справи №266/2306/17 обставини включення керівником позивача до цих декларацій недостовірних даних в частині отримувача товару - іноземного контрагента не спростовують підтверджених митницею обставин вивезення товару за межі митної території України і не доводять поза розумним сумнівом факт поверхня товару до України.

Окрім того, в матеріалах проведеної перевірки та у матеріалах судової справи відсутні об'єктивний дані, котрі б дозволяли беззаперечно кваліфікувати ймовірно проведену господарську операцію з подальшого повернення експортованого позивачем цукру до м.Донецьк як нерозривне продовження господарської операції позивача з експорту, а не як окрему та цілком самостійну як у часі, так і за колом учасників операцію іншої особи з неконтрольованого Державою імпорту товару в Україну.

За таких обставин, суд не вважає за можливим визнати доведеним у розумінні ст.109 Податкового кодексу України факт вчинення позивачем податкового правопорушення за цим епізодом.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0000571405 від 07.12.17 р. на суму 1.170,00 грн.

Судом встановлено, що у грудні 2016 р. позивач отримав у власність об'єкт нерухомого майна (смт. Білий Колодязь, вул. Героїв України, буд. 25) згідно договору купівлі-продажу від 08.12.2016 р. (а.с.117-120 т.4).

Ця обставина визнана сторонами по справі, а відтак, відповідно до ч.1 ст.78 Податкового кодексу України не підлягає додатковому доказуванню під час розгляду справи.

Сторони також не заперечили належність цього об'єкта нерухомого майна до об'єкта оподаткування, визначеного ст.266 Податкового кодексу України.

Згідно абз.2 п.266.7.5 ст.266 Податкового кодексу України щодо новоствореного (нововведеного) об'єкта житлової та/або нежитлової нерухомості декларація юридичною особою - платником подається протягом 30 календарних днів з дня виникнення права власності на такий об'єкт, а податок сплачується починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт.

Оскільки право власності на об'єкт нерухомого майна, який самим позивачем визнаний як об'єкт справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, виникло у грудні 2016р., то і податок підлягав сплаті за цей місяць як за частину звітний податковий періоду - 2016 року в цілому.

Згідно з платіжним дорученням №438 від 05.04.2017р. позивачем було сплачено вказаний податок за 2017р., а не за грудень 2016р.

Отже, суд не знаходить підстав для скасування названого рішення контролюючого органу.

Згідно з ч.1ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат слід провести за правилами ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19,129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст.72-77, 211, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Білий Колодязь" до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати винесені Головним управлінням Державної фіскальної служби у Харківській області податкові повідомлення-рішення від 07.12.2017року №0000541405 та №0000551405.

Визнати протиправним та скасувати винесене Головним управлінням Державної фіскальної служби у Харківській області податкове повідомлення-рішення від 07.12.2017року №0000531405 в частині грошового зобов'язання на суму 835.326,64грн. (за податковими зобов'язаннями на суму - 668.261,24 грн, за штрафними фінансовими санкціями на суму - 167.065,4грн.)

Визнати протиправним та скасувати винесене Головним управлінням Державної фіскальної служби у Харківській області податкове повідомлення-рішення від 07.12.2017року №0000561405 в частині грошового зобов'язання на суму 4.184.491,0грн.

В іншій частині позов залишити без задоволення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (м.Харків, вул.Пушкінська,46, ЄДРПОУ 39599198) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Білий Колодязь" (62540, Харківська обл., Вовчанський район, смт.Білий колодязь, вул.Заводська,2, ЄДРПОУ 31235456) витрати на сплату судового збору у сумі 35.041,90грн. (тридцять п'ять тисяч сорок одна грн. 90коп.)

Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України, тобто протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення, а набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Роз'яснити, що скарга може бути подана у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України.

Роз'яснити, що судове рішення у повному обсязі виготовлено за правилами ч.3 ст.243 КАС України 23.03.2018року.

Суддя Старосєльцева О.В.