Рішення № 72919711, 14.03.2018, Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №348/1622/17

14 березня 2018 року м. Надвірна

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого - судді Грещука Р.П.,

секретаря - Шпитко М.І.,

з участю представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Надвірна цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Комунального підприємства « Теплокомуненерго» про зобов’язання нарахувати та виплатити середню заробітну плату за час затримки фактичного розрахунку та проходження строкової військової служби,-

ВСТАНОВИВ:

14.08.2017 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до КП « Теплокомуненерго» про зобов’язання нарахувати та виплатити середню заробітну плату за час затримки фактичного розрахунку та проходження строкової військової служби.

В судовому засіданні представник ОСОБА_3 його позовні вимоги підтримала з підстав, наведених в позовній заяві.

Просить суд постановити рішення, яким зобов'язати КП «Теплокомуненерго» нарахувати та виплатити ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки фактичного розрахунку з 05.10.2016 року по 16.11 2016 року.

Зобов'язати КП «Теплокомуненерго» виплачувати ОСОБА_3 середню заробітну плату на час проходження строкової військової служби в особливий період.

Представник відповідача- КП «Теплокомуненерго» в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_3 не визнала, подала заперечення на позов, в якому вважає вимоги ОСОБА_3 безпідставними, необґрунтованими.

Свої заперечення відповідач обґрунтовує наступним:

Згідно п.3 ч.і ст.36 КЗпП позивач був звільнений з роботи згідно поданої заяви та повістки. При звільнені згідно ст.21 З-ну України «Про військовий обов'язок і військову службу», позивачу виплачена вихідна допомога в розмірі двох мінімальних заробітних плат.

Відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП (із змінами, внесеними Заковом України від 06.12.2016 р № 1769 - VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби») за працівниками, призваними на строкову військову службу, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичногозвільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток напідприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до З-ну України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»

Згідно Указу Президента від 26.09.2016 року «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час третьої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14.01.2015 року № 15 (тобто Указ про демобілізацію) в країні вже не діяв особливий період, тому позивач - ОСОБА_3 був звільнений згідно ст.36 п.3 ч.1 КЗпП України (призов на військову службу) з дотриманням всіх умов та гарантій наданих для строкових військовослужбовців. Наказом № 41-к від 03.10.2016року КП «Теплокомуненерго» Надвірнянської районної ради зберігається робоче місце та посада позивача.

Просить в задоволенні вимог ОСОБА_3 відмовити.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, надані сторонами на виконання вимог ст.ст. 80,81 ЦПК України, і які сторони вважають достатніми для обгрунтування і заперечення своїх позовних вимог, з'ясувавши фактичні обставини справи, та, за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні обставин справи, прийшов до висновку про необхідність задоволення позову ОСОБА_3 з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Зі змісту ст.81 ЦПК України випливає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_3, наказом директора КП «Теплокомуненерго» Надвірнянської районної ради від 15.09.2014 року був прийнятий на роботу підсобним працівником, а наказом від 05.10.2016 року звільнений з роботи за п.3 ч.1 ст. 36 КЗпП України - у зв'язку з призовом на строкову військову службу.

З’ясовано також, що з 06.10.2016 року ОСОБА_3 призваний на строкову військову службу, про що свідчить довідка № 2393 від 22.12.2016 року, видана військовим комісаром Надвірнянського РВК, яку він проходить у в/ч А2372 .

Дана обставина підтверджується також довідкою №370 від 07.08.2017 року.

Як вбачається з пояснень представника позивача та письмових матеріалів, на даний час позивач середньої заробітної плати не отримує.

Відповідно до абз. 3 ст. 119 КЗпП за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про початокмобілізації та (або) введення воєнного стану на сірок до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову.

Судом також перевірено, що 23.12.2016 року позивач письмово звернувся з цього приводу до директора КП «Теплокомуненерго» зі скаргою про усунення порушення його прав. Копія скарги за вх. № 171 від 26.12.2016 року долучена до матеріалів справи.

Однак, на скаргу позивач отримав відповідь від КП«Теплокомуненерго» за вих. № 233 від 30.12.2016 року, в якій було в задоволенні його скарги відмовлено на підставі того, що позивач призваний на строкову службу, а не мобілізований в особливий період і таким як він середня заробітна плата за час строкової служби не зберігається.

Відповідно до ст. 1 З-ну України «Про оборону України» особливий період -це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців щодо прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно ст.1 З-ну України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ й організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців щодо прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Тобто, відповідно до Указу Президента України від 17.03.2014 року № 303 « Про часткову мобілізацію», затвердженого встановленим порядком, оголошено часткову мобілізацію, у зв'язку з чим в Україні настав особливий період, який діє донині.

Згідно із ст. 11 зазначеного Закону рішення про демобілізацію із внесенням його на затвердження Верховною Радою приймає Президент України.

На цей час відповідних рішень Президентом України не приймалося. Водночас, питання щодо наявності особливого періоду в державі поза часом проведення мобілізації було предметом судового розгляду.

Крім того, Вищий адміністративний суд України у постановах від 16.02.2015 року (справа № 800/582/14) та від 28.02.2017 р. (справа К/800/3878/16), виходячи із системного аналізу норм Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зазначив, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.

Як видно з матеріалів справи, за захистом своїх прав позивач також звертався до Надвірнянської місцевої прокуратури, яка зобов'язала начальника територіальної державної інспекції з питань праці розглянути його заяву та вирішити її в межах своєї компетенції. Копія листа за вих. від 16.02.2017 року № 01р-17 зберігається в матеріалах справи.

З листа Управління держпраці в Івано-Франківській області від 21.03.2017 року № Н-188, яке розглянуло звернення позивача, вбачається, що проведеною перевіркою встановлено порушення порядку звільнення позивача з роботи, а саме - наказ про звільнення сформульовано неправильно, ОСОБА_3 необхідно було не звільнити, а увільнити від роботи на час проходження військової служби.

В порушення вимог ст.119 КЗпП України, відповідно до якої за працівниками, призваними на строкову військову службу, на особливий період зберігаються середній заробіток на підприємстві, позивачу середній заробіток не виплачується.

При цьому, Управлінням держпраці в Івано-Франківській області роз'яснено позивачу, що працівники, які були призвані на строкову військову службу у 2016 році користуються гарантіями, передбаченими ч.3 ст. 119 КЗпП України, а саме - за ними зберігається місце роботи та середній заробіток на підприємстві.

Крім того, перевіркою встановлено, що в порушення вимог ч.1 ст. 116 КЗпП України при звільненні позивача з КП «Теплокомуненерго» виплата всіх належних сум проведена не в день звільнення 05.10.2016 року, а 16.11.2016 року, при цьому позивачу не нараховано і не виплачено середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України- підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За результатами перевірки, проведеної в КП «Теплокомуненерго», управлінням держпраці внесено припис про усунення порушень, однак, станом на день подання позовної заяви відповідачем не зроблено жодних дій по виплаті позивачу середньої заробітної плати за час проходження в особливий період строкової військової служби та за час затримки виплати середнього заробітку по день фактичного розрахунку.

Таким чином, на переконання суду, КП "Теплокомуненерго" було неправомірно відмовлено ОСОБА_3 у виплаті середнього заробітку за період з 05.10.2016 року по 16.11.2016 року та у виплаті під час проходження військової служби в особливий період.

Оскільки право позивача ОСОБА_3 порушене, воно підлягає захисту.

Враховуючи наведене позовні вимоги ОСОБА_3 слід задоволити.

На підставі ст.ст.115,116,117 КЗпП, ст.34 Закону України "Про оплату праці", керуючись ст.258,ч.6 ст.259,ст.263, ст.265, ч.1 ст.268 ЦПК України, суд, –

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_3 до Комунального підприємства « Теплокомуненерго» про зобов’язання нарахувати та виплатити середню заробітну плату за час затримки фактичного розрахунку та проходження строкової військової служби - задоволити.

Зобов'язати Комунальне підприємство «Теплокомуненерго» нарахувати та виплатити ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки фактичного розрахунку з 05.10.2016 року по 16.11 2016 року.

Зобов'язати Комунальне підприємство «Теплокомуненерго» виплачувати ОСОБА_3 середню заробітну плату на час проходження строкової військової служби в особливий період.

Стягнути з Комунального підприємства «Теплокомуненерго» НРР, 78400, м.Надвірна, вул.Комунальна,5, Івано-Франківської області на користь держави 704 грн.80 коп судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Івано-Франківської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Грещук Р.П.

Повний текст рішення виготовлено 23.03.2018 року.