Рішення № 72919625, 01.03.2018, Хортицький районний суд м. Запоріжжя

ЄУН 337/6172/15-ц

2/337/6/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2018 року Хортицький районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді - Мурашової Н.А.

за участю секретаря - Бессарабової Т.П.

представника позивача - ОСОБА_1

відповідачів – ОСОБА_2, ОСОБА_3

представника відповідачів - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Запоріжжі цивільну справу за позовом ПАТ «ФІДОБАНК» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ПАТ «ФІДОБАНК», третя особа - ОСОБА_3, про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2015 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, який мотивує тим, що 12.09.2008р.між ВАТ «Ерсте Банк», правонаступником якого є ПАТ «ФІДОБАНК», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №014/2180/2/22860, відповідно до умов якого Банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 56 000,00 доларів США з кінцевим терміном повернення 11.12.2028р. включно, зі сплатою 12,5% річних, для придбання квартири. На забезпечення виконання вказаного кредитного договору 12.09.2008р. між Банком та ОСОБА_2 було укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки №014/2180/2/22860/1, відповідно до якого ОСОБА_2 передав в іпотеку Банку квартиру АДРЕСА_1. В цей же день назабезпечення виконання вказаного кредитного договору між Банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №014/2180/2/22860, згідно якого поручитель несе солідарну з основним боржником відповідальність перед кредитором за невиконання зобов’язань за кредитним договором. Відповідачі неналежним чином виконують свої зобов’язання за вказаним кредитним договором, внаслідок чого станом на 12.10.2015р. виникла заборгованість за вказаним кредитним договором в загальній сумі 35751,68 доларів США, яка складається із заборгованості за несплаченим (простроченим) кредитом – 639,19 доларів США, залишку строкової заборгованості – 32087,04 доларів США, заборгованості за простроченими відсотками – 2722,87 доларів США, заборгованості за нарахованими відсотками по 11.10.2015р. - 302,58 доларів США. Крім того банком нараховано пеню за прострочення сплати кредитних коштів за період з 16.04.2014р. по 12.10.2015р. в сумі 15298,04грн.

Просить стягнути солідарно з відповідачів вказану суму заборгованості та судові витрати по сплаті судового збору.

18.11.2015р. ухвалою Хортицького районного суду м.Запоріжжя (ОСОБА_5М.) відкрито провадження у цивільній справі та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні.

17.12.2015р. відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на вказану ухвалу суду.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 01.06.2016р. апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, а ухвалу Хортицького районного суду від 18.11.2015р. залишено без змін.

17.06.2016р. відповідачка ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу на ухвалу Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 18.11.2015р.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 21.07.2016р. апеляційну скаргу ОСОБА_3 визнано неподаною та повернуто заявнику.

26.10.2016р. відповідач ОСОБА_2 подав зустрічний позов про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним, який мотивує тим, що станом на день підписання спірного кредитного договору ВАТ «Ерсте Банк» не був уповноваженим банком з надавання кредиту (фінансового кредиту) фізичній особі іноземною валютою. Згідно з ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладанням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний повідомити споживачу у письмовій формі відомості, що стосуються особи кредитодавця, форм кредитування, орієнтовну сукупну вартість та вартість інших послуг, строк одержання кредиту та порядок його повернення тощо. Однак в порушення вказаних вимог при підписанні кредитного договору йому представниками Банку не було надано інформацію про особу кредитодавця, його правоздатність та дієздатність, про послугу, що є предметом договору, вартість послуг з оформлення договору, у зв’язку з чим він був позбавлений можливості належним чином оцінити властивості такої послуги та можливі негативні наслідки, що можуть настати внаслідок її отримання, чим порушені його права як споживача. Крім того, умови кредитного договору є несправедливими в цілому, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків на погіршення споживача, що є підставою для визнання кредитного договору недійсним. Просить визнати кредитний договір №№014/2180/2/22860від 12.09.2008р. недійсним.

22.02.2017р. ухвалою Хортицького районного суду м.Запоріжжя провадження у даній справі було зупинено до проведення судово-економічної експертизи.

06.12.2017р. справу повернуто до суду з експертної установи без виконання ухвали суду про призначення експертизи в зв’язку з несплатою її вартості та передано судді Мурашовій Н.А. у зв’язку із звільненням судді Курбатової О.М. у відставку.

07.12.2017р. ухвалою суду провадження у справі відновлено та призначено розгляд справи у відкритому судовому засіданні.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні первісний позов підтримала повністю з підстав, викладених в позовній заяві, зустрічний позов не визнала повністю. Суду пояснила, що підстав вважати недійсним договір кредиту від 12.09.2008р. немає, оскільки вказаний договір, як і договір іпотеки нерухомого майна, що також укладений відповідачем з Банком на забезпечення виконання вказаного кредитного договору, були підписані відповідачем особисто. Грошові кошти в сумі 56000,00 доларів США на виконання Банком своїх зобов’язань за кредитним договором були видані і отримані відповідачем ОСОБА_2, що підтверджується меморіальним ордером. Останній, отримавши кошти, певний період часу здійснював погашення кредиту щомісячними платежами, тобто визнавав свій обов’язок по поверненню кредиту і ніяких заперечень не мав. Останній платіж на погашення тіла кредиту відповідач вчинив 28.01.2015р., продовжуючи після цього вносити платежі, які йшли на погашення процентів, останній такий платіж відповідач вчинив 16.02.2015р. Підстав вважати кредитний договір недійсним немає, він є чинним і обов’язковим для виконання. Також пояснила, що перед підписання кредитного договору позичальник отримав усю необхідну інформацію щодо кредитних послуг, розміру кредиту, процентної ставки, сукупну вартість тощо, що підтвердив шляхом підписання кредитного договору. Вважає, що позов заявлений Банком в межах строку позовної давності. Просить первісний позов задовольнити повністю, в задоволенні зустрічного позову відмовити.

Відповідачка ОСОБА_3 в судовому засіданні первісний позов не визнала, зустрічний позов ОСОБА_2 визнала та суду пояснила, що її чоловіком – ОСОБА_2 12.09.2008р. дійсно було укладено кредитний договір. Грошові кошти в сумі 56000,00 доларів США він отримав і в подальшому певний період часу вони сплачували щомісячні платежі. Вони вносили платежі до 2015 року. У зв’язку із значним збільшенням курсу валют і погіршенням їх матеріального становища вони припинили сплату кредиту, але вона вважає, що вони повністю повернули Банку отримані кошти. Вони неодноразово намагалися вирішити з Банком питання реструктуризації заборгованості, але Банк на мирне врегулювання спору не йде. Просить в позові Банку відмовити, зустрічний позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні первісний позов не визнав, зустрічний позов підтримав з підстав, викладених в зустрічній позовній заяві. Також пояснив, що при укладанні кредитного договору банк не надав йому усю необхідну інформацію, яка стосувалась вартості кредиту, порядку сплати коштів, валютних ризиків, чим ввів його в оману, а це, в свою чергу, є підставою для визнання кредитного договору недійсним. Він дійсно отримав грошові кошти в кредит і до початку 2015р. регулярно сплачував щомісячні платежі, але потім у зв’язку із значним збільшенням курсу іноземної валюти він втратив таку можливість. Просить зустрічний позов задовольнити, а в задоволенні позову банку відмовити.

Представник відповідачів - адвокат ОСОБА_4 в судовому засіданні позов Банку не визнав повністю, зустрічний позов ОСОБА_2 підтримав повністю з підстав, викладених в зустрічній позовній заяві. Також суду пояснив, що всі обставини, які викладені в зустрічній позовній заяві, є підставою для визнання кредитного договору недійсним, що позбавляє Банк права вимагати стягнення заборгованості. Просить в позові Банку відмовити, зустрічний позов задовольнити.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає первісний позов ПАТ «ФІДОБАНК» обґрунтованим та таким, що підлягає частковому задоволенню, зустрічний позов ОСОБА_2 - необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до ст.15,16 ЦК України, ст.4,5 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, і має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно з ст.12,13,81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Згідно з ст.82 ЦПК України обставини,які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Відповідно до ст.11,14 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають, зокрема, із договорів. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

За змістом ст.3,6,627 ЦК України в Україні діє принцип свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ст.629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ст.525-526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно з ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення цього кодексу, що регулюють договір позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Так, згідно з ст.1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу (ч.1 ст.1050 ЦК України).

Згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Суд встановив, що відповідно до Статуту ПАТ «ФІДОБАНК», погодженого Національним Банком України від 07.07.2015р., зміни до якого зареєстровані в державному реєстрі 17.07.2015р., ПАТ «ФІДОБАНК» є правонаступником прав і зобов’язань ПАТ «Ерсте Банк», останній є правонаступником ВАТ «Ерсте Банк».

12.09.2008р. між ВАТ «Ерсте Банк» та відповідачем ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №014/2180/2/22860, на підставі якого Банк надав, а відповідач ОСОБА_2 отримав кредит в сумі 56 000,00 доларів США строком до 11.12.2028р. зі сплатою відсотків в розмірі 12,5% річних для придбання квартири (арк.30-32 т.1).

Згідно з п.1.3, п.5.2. кредитного договору повернення кредиту та сплата відсотків за користування кредитом здійснюється позичальником щомісячно до 15 числа шляхом сплати кожного місяця рівних платежів відповідно до Графіку платежів, наведеного в Додатку №1 до цього договору.

Згідно з п.5.6 кредитного договору, у разі неналежного виконання позичальником умов цього договору та договорів застави останній зобов’язаний достроково повернути всю суму кредиту, відсотків та інших платежів протягом 30 днів з моменту надіслання банком на адресу позичальника відповідного листа-повідомлення.

П.6.5 кредитного договору, Банку надано право вимагати дострокового погашення відповідачем заборгованості за кредитом, відсотків за користування ним, неустойки, відшкодування збитків у випадку невиконання відповідачем умов договору, надіславши відповідну вимогу рекомендованим листом.

Факт одержання відповідачем ОСОБА_2 кредитних коштів підтверджується меморіальним валютним ордером №2180/505601 від 12.09.2008р. про зарахування коштів на поточний рахунок відповідача відповідно до п.4.1 кредитного договору (арк.35 т.1) і фактично не оспорюється відповідачами.

14.01.2010р. між Банком та відповідачем ОСОБА_2 було підписано Додаткову угоду №1 до кредитного договору №014/2180/2/22860від 12.09.2008р., в якій у зв’язку зі зміною механізму погашення кредиту та сплати відсотків, у новій редакції викладено графік погашення (арк. 24-25 т.1).

17.12.2013р. між Банком та відповідачем ОСОБА_2 було підписано Додаткову угоду №2 до кредитного договору №014/2180/2/22860від 12.09.2008р., в якій, зокрема, у новій редакції викладено черговість зарахування Банком кредитних коштів, отриманих від позичальника в рахунок виконання його грошових зобов’язань (п.1.4), а також сторони погодили новий розмір та порядок обрахування пені за порушення позичальником своїх грошових зобов’язань, а саме позичальник зобов’язався сплачувати Банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на кожну дату існування прострочення відповідного платежу, пеня розраховується щоденно, за кожний день прострочення сплати відповідного платежу (п.1.6) (арк. 22-23 т.1).

Також судом встановлено, що з метою забезпечення виконання вказаного кредитного договору між Банком та ОСОБА_2 12.09.2008р. було укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки №014/2180/2/22860/1, відповідно до якого ОСОБА_2 передав в іпотеку Банку придбану ним квартиру АДРЕСА_2. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6 12.09.2008р. за реєстровим №12029. У зв’язку з укладанням цього договору накладено заборону на відчуження іпотечного майна (арк.37-42 т.1).

Крім того, 12.09.2008р. між Банком та ОСОБА_2, ОСОБА_3 був укладений договір поруки №014/2180/2/22860, згідно якого поручитель ОСОБА_3 несе солідарний з основним боржником ОСОБА_2 обов’язок щодо повернення кредиту в сумі 56000,00 доларів США та зі сплат відсотків за користування кредитом в сумі 12,5% річних (арк.43 т.1)

Як встановлено судом з розрахунку заборгованості (арк..206-239 т.1) і не оспорювалось відповідачами останній платіж на погашення тіла кредиту вони здійснили 28.01.2015р., на погашення відсотків - 16.02.2015р.

25.08.2015р. Банк направив відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 письмові вимоги про погашення заборгованості та дострокове повернення кредитних коштів протягом 30 днів з моменту їх отримання. Вказані вимоги отримали відповідачами 28.08.2015р. (арк.15-20 т.1)

02.11.2015р. Банк звернувся до суду з цим позовом.

Згідно розрахунку заборгованості станом на 12.10.2015р. заборгованість за кредитним договором №014/2180/2/22860 від 12.09.2008р. становить 35751,68 доларів США, яка складається із заборгованості за несплаченим (простроченим) кредитом – 639,19 доларів США, залишку строкової заборгованості – 32087,04 доларів США, заборгованості за простроченими відсотками – 2722,87 доларів США, заборгованості за нарахованими відсотками по 11.10.2015р. - 302,58 доларів США. Також Банком нараховану пеню за прострочення сплати кредитних коштів за період з 16.04.2014р. по 12.10.2015р. в сумі 15298,04грн. (арк.7-8, 206-239 т.1).

З’ясувавши повно, всебічно та об’єктивно обставини справи, оцінивши сукупність наданих суду доказів з точки зору їх належності, допустимості, достатності, достовірності, взаємозв’язку, суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_2 порушив умови укладеного між сторонами кредитного договору, оскільки не виконав свого зобов’язання щодо повернення кредиту та нарахованих відсотків шляхом здійснення періодичних щомісячних платежів, у зв’язку з чим утворилась заборгованість за кредитним договором, у зв’язку з чим Банк, скориставшись своїм правом, передбаченим ч.2 ст.1050 ЦК України та п.6.5 кредитного договору №014/2180/2/22860 від 12.09.2008р., звернувся до суду з вимогою про дострокове стягнення кредитних коштів, нарахованих відсотків за користування ними та штрафних санкцій.

Але в ході судового розгляду відповідач ОСОБА_2 заявив зустрічний позов, яким оспорює дійсність кредитного договору №014/2180/2/22860 від 12.09.2008р.

Вирішуючи зустрічні позовні вимоги, суд виходить з такого.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідними умовами для чинності правочину, передбачені ст.203 ЦК України, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Ст.204 ЦК України встановлює презумпцію правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до змісту ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання його стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу саме в момент вчинення правочину.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ст.216 ЦК України).

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 639 ЦК України договір може бути укладено у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Так, відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Крім того, на підставі ч.2 ст.640 ЦК України у разі, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання майна або вчинення певної дії.

Законодавець пов’язує момент укладення договору з моментом передання грошей лише у випадку укладення договору позики (ст.1046 ЦК України). Кредитний договір, на відміну від договору позики, є укладеним не з моменту передачі грошей, а з моменту досягнення сторонами в письмовій формі згоди з усіх істотних умов такого договору. Такими істотними умовами є сума кредиту, проценти за його використання та обов'язок позичальника повернути суму кредиту, що повинен бути виконаний у певний час.

При розгляді справи суд встановив, що Банк та відповідач ОСОБА_2 12.09.2008р. уклали кредитний договір в письмовій формі, як того вимагає ст.1055 ЦК України. Вказаний договір (при цьому, кожен його аркуш) було підписано уповноваженим представником Банку та відповідачем ОСОБА_2

Факт укладання та особистого підписання цього договору відповідачем ОСОБА_2 в судовому засіданні не оспорювався, у зв’язку з чим в силу вимог ст.82 ЦПК України не підлягає доказуванню.

У зв’язку з цим суд вважає, що факт підписання сторонами кредитного договору від 12.09.2008р. підтверджує досягнення ними всіх викладених в договорі умов та доводить вільне волевиявлення учасників договору, що відповідає принципу свободи договору.

Зі змісту кредитного договору від 12.09.2008р. вбачається, що сторонами обумовлена сума кредитних коштів, розмір відсотків за користування ними, порядок їх надання Банком позичальнику, а також строк, порядок та умови повернення кредиту позичальником, тобто усі істотні умови кредитного договору. Жодних доказів того, що сторони не дійшли згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору відповідач ОСОБА_2 та його представник суду не надали. У зв’язку з цим суд вважає, що вказаний договір є укладеним.

Крім того, особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Так, відповідно до ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Відповідно до ч.5 ст.11 та ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

За змістом ч.2 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Суд встановив, що Додатком №1 до укладеного між сторонами кредитного договору є Повідомлення позичальника про умови надання споживчого кредиту, яке підписано, в т.ч. відповідачем ОСОБА_2, чим останній фактично підтвердив, що у письмовій формі у повному обсязі отримав від Банку інформацію, визначену ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів». У зв’язку з цим доводи відповідача ОСОБА_2 та його представника про порушення вимог ст.11 вказаного Закону суд вважає безпідставними.

Суд також враховує, що відповідач ОСОБА_2 при укладенні спірного договору мав можливість ознайомитися з його умовами та не погодитись чи відмовитись від укладання договору, проте договір був підписаний. До того ж в разі незгоди з умовами кредитного договору він міг скористатись своїм правом, визначеним ч.6 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин, чого останній по даній справі не зробив.

Таким чином, суд вважає кредитний договір №014/2180/2/22860 від 12.09.2008р., таким, що відбувся, тобто є укладеним, і на момент його вчинення були дотримані вимоги ст.203 ЦК України, оскільки він був укладений в письмовому вигляді, за взаємною згодою сторін та відповідно до вимог чинного законодавства; при його укладенні сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, про що свідчать підписи сторін у кредитному договорі; відповідач ОСОБА_2 на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору. Договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, грошові кошти видані Банком позичальнику, останній певний період часу здійснював їх повернення, до моменту звернення Банку до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості у нього не виникало сумнівів щодо дійсності кредитного договору.

При цьому, положення кредитного договору, на думку суду, не містять будь-яких несправедливих умов, тобто таких, що тягнуть істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду відповідача ОСОБА_2 як споживача. Жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів відповідач ОСОБА_2 та його представник суду не надали.

Зважаючи на встановлені обставини, суд вважає, що відсутні правові підстави для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним, у зв’язку з чим в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 слід відмовити.

Отже, оскільки укладений між сторонами кредитний договір є чинним та обов’язковим для виконання, беручи до уваги, що відповідач ОСОБА_3 порушив умови кредитного договору, з лютого 21015р. припинив сплачувати щомісячні платежі, що призвело до виникнення заборгованості, суд вважає заявлений Банком позов про стягнення кредитних коштів та нарахованих відсотків законним та обґрунтованим.

При визначенні коштів, які підлягають стягненню, суд приймає за основу наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитом та відсотками, оскільки він є повним, чітким, об’єктивним, узгоджується з умовами кредитного договору, виписками з банківських рахунків, наданими позивачем, та копіями квитанцій, наданими відповідачами. Суд вважає вказані докази належними та допустимими.

При цьому, суд враховує, що наданий позивачем розрахунок заборгованості відповідачами не спростований, належних та допустимих доказів на підтвердження доводів про неправильність розрахунку заборгованості відповідачами суду не надано.

Наданий відповідачами альтернативний розрахунок заборгованості, згідно якого заборгованість відсутня, суд не бере до уваги, оскільки він не є об’єктивним і повним, не відповідає умовам кредитного договору, а є суб’єктивним тлумаченням умов кредитного договору.

Крім того, суд вважає, що вимога Банку про стягнення заборгованості за кредитним договором в доларах США відповідає змісту ч.3 ст.533 ЦК України, якою встановлено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Зазначений висновок суду відповідає роз'ясненням, наданим у п.14 постанови Пленуму ВСУ від 18.12.2009р. №14 «Про судове рішення у цивільній справі» та п.12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».

Беручи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку, що вказаний позов в частині дострокового повернення суми кредиту та нарахованих відсотків поданий позивачем з дотриманням діючого законодавства, тому підстав для відмови в позові в цій частині суд не знаходить. Відповідні доводи відповідачів та представника відповідача є безпідставними і спростовуються вищевикладеними обставинами.

Вирішуючи питання про стягнення пені, суд виходить з того, щопідставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання (ст.610,611 ЦК України).

Факт порушення відповідачем ОСОБА_2 свого зобов’язання щодо своєчасного повернення кредитних коштів знайшов своє повне підтвердження в ході судового розгляду.

Умовами кредитного договору (п.6.1 Додаткової угоди №2) передбачено право Банку у разі прострочення строків повернення кредиту та нарахованих процентів вимагати від позичальника сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочки, що діє у цей період.

З розрахунку заборгованості вбачається, що Банк за несвоєчасне погашення тіла кредиту за період з 16.04.2014р. по 12.05.2015р. нарахував пеню в розмірі 2950,96грн. та за несвоєчасне погашення відсотків за цей же період – 12347,08грн., усього 15 298,04грн.

За правилами ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Беручи до уваги вищевказане, з урахуванням того, що ПАТ «ФІДОБАНК» з вимогою про стягнення заборгованості, яка виникла станом на 12.10.2015р., в т.ч. пені, звернувся до суду 02.11.2015р., суд вважає, що заборгованість по пені підлягає стягненню на користь позивача в межах 1-річного строку позовної давності, а саме за період з 02.11.2014р. по 12.02.2015р. (в межах заявлених позовних вимог).

Так, згідно розрахунку заборгованості за період з 02.11.2014р. по 12.10.2015р. нараховано пеню за несвоєчасне повернення тіла кредиту в розмірі 2810,85 грн. та пеню за несвоєчасне погашення процентів в розмірі 11 198,19грн., усього 14009,04 грн. і саме ця сума підлягає стягненню з відповідачів.

Суд вважає, що з вимогами про стягнення пені за період з 16.04.2014р. по 01.11.2015р. позивач звернувся до суду поза межами 1-річного строку позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині.

При постановленні рішення суд погоджується з доводами позивача про те, що пеня підлягає стягненню у гривні, оскільки на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій, пені за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами України, положення Декрету КМУ №15-93 від 19.02.1993р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» не поширюються, пеня може обчислюватись і стягуватись лише в національній валюті України – гривні.

Також судом встановлено, що в забезпечення виконання зобов’язань за Договором кредиту №014/2180/2/22860 від 12.09.2008р. між позивачем, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 12.09.2008р. був укладений Договір поруки №014/2180/2/22860, згідно якого поручитель ОСОБА_3 несе солідарну відповідальність перед кредитором за виконання основним боржником ОСОБА_2 обов’язку щодо повернення кредиту в сумі 56 000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом в сумі 12,5%.

Згідно з ст.553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

Відповідно до ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Беручи до уваги, що Договір поруки від 12.09.2008р. укладений сторонами в письмовій формі, як того вимагає закон, особисто підписаний ОСОБА_3, чим остання підтвердила досягнення згоди щодо істотних умов вказаного договору (обсяг своїх зобов’язань, строк дії, підстави відповідальності тощо) та своє вільне волевиявлення, суд прийшов до висновку, що в зв’язку з неналежним виконанням боржником ОСОБА_2 умов кредитного договору, що призвело до виникнення заборгованості за цим договором, вказана заборгованість підлягає стягненню з боржника і поручителя (відповідачів) в солідарному порядку.

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позов ПАТ «ФІДОБАНК» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 слід задовольнити частково, стягнувши солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором в сумі 35 751,68 доларів США та пеню в сумі 14 009,04грн., в частині позовних вимог про стягнення пені за період з 16.04.2014р. по 01.11.2015р. слід відмовити, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 також слід відмовити.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд вважає необхідним стягнути з відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ «ФІДОБАНК» понесені ним судові витрати по сплаті судового збору з кожного по 5878,68грн., усього 11757,36грн.

Керуючись ст.3,6,14-16,203,204,207,215,216,252-267,525,526,530,547,549,551,553-554,559,610-611,627,629,1049,1050,1054,1054,1055 ЦК України, ст.2,4,5,12,13,76-82,89,141,258,263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ПАТ «ФІДОБАНК» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2, 18.01.1967р.н., РНОКПП НОМЕР_1, місце реєстрації: АДРЕСА_3, ОСОБА_3, 16.08.1972р.н., РНОКПП НОМЕР_2, місце реєстрації: АДРЕСА_3, на користь ПАТ «ФІДОБАНК», ЄРДПОУ 14351016, місце знаходження: м.Київ, вул..Велика Васильківська, б.10, заборгованість за кредитним договором №014/2180/2/22860 від 12.09.2008р. в сумі 35 751,68 доларів США (тридцять п’ять тисяч сімсот п’ятдесят один долар 68 центів США), пеню в сумі 14 009,04грн. (чотирнадцять тисяч дев’ять гривень 04 копійки).

В іншій частині позову – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ «ФІДОБАНК» в рахунок повернення судових витрат по сплаті судового збору з кожного по 5878,68грн., усього 11757,36грн.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ «ФІДОБАНК», третя особа - ОСОБА_3, про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним – відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Запорізької області через Хортицький районний суд м.Запоріжжя протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 12.03.2018р.

Суддя Н.А.Мурашова

01.03.2018