Рішення № 72919489, 21.03.2018, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/7036/17

Провадження №2/442/559/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2018 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого - судді Крамара О.В.

з участю секретаря - Малик О.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дрогобич цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи - Служба у справах дітей Дрогобицької районної Державної адміністрації, Орган опіки та піклування Вишгородської районної державної адміністрації про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення порядку участі у вихованні та спілкуванні з дитиною, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_2, треті особи - Служба у справах дітей Дрогобицької районної Державної адміністрації, Орган опіки та піклування Вишгородської районної державної адміністрації про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення участі у вихованні та спілкуванні з внуком, -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із вказаним вище позовом, в обґрунтування якого посилається на те, що між ним та відповідачкою, ОСОБА_2, 26 липня 2013 року було укладено шлюб, який був зареєстрований виконавчим комітетом Болехівської сільської ради Дрогобицького району Львівської області, актовий запис № 3.

Під час даного шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_2 рокуу них народився син - ОСОБА_5.

Ще коли їхньому сину було лише 8-9 місяців - у нього виявили важку хворобу, а саме нейробластому зачеревного простору.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27.01.2017 року шлюб між ними розірвано.

Ще до розірвання шлюбу, відповідачка зібрала свої речі та речі сина, і поїхала до Києва, мотивуючи це тим, що син потребує лікування (голкотерапія), яке проводять у Києві.

З цього часу, він більше не мав змоги бачитися з сином, оскільки відповідачка його приховувала від нього, не повідомляла йому адреси проживання сина, на його телефонні дзвінки відповідач казала, що він сина більше не побачить.

Після цього він звернувся до Служби у справах дітей Дрогобицької РДА з заявою про визначення способу участі у вихованні сина.

Через деякий час він отримав відповідь №01-17/217 від 26.05.2017 року, згідно якої: служба у справах дітей не змогла встановити місце проживання його сина, і рекомендували йому звернутися до правоохоронних органів.

У зв'язку із цим він звернувся до Печерського УП ГУНП у м.Києві з заявою по даному факту, оскільки йому навіть не було відомо де син проживає, в яких умовах, який його стан здоров'я.

З Висновку начальника Вишгородського ВП ГУНП в Київській області №6550 від 10.07.2017 року йому стало відомо, що відповідачка проживає у м. Вишгород Київської області.

Після цього він звернувся до органу опіки та піклування Вишгородської РДА, який наддав Розпорядження № 384 від 02.08.2017 року про те, що: встановити години зустрічі ОСОБА_1 з його малолітнім сином ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, щосуботи та щонеділі.

Не зважаючи на дане розпорядження, відповідачка так і не дає йому змоги бачитися з сином, у зв'язку з чим він змушений звернутися з даним позовом до суду.

20 лютого 2018 треті особи із самостійними вимогами ОСОБА_3 та ОСОБА_4, звернулися в суд з позовом про усунення перешкод у вихованні та спілкуванні з внуком ОСОБА_5. В обґрунтування заявлених вимог покликаються на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року у них народився внук ОСОБА_5, з яким вони вже не бачилися більше року, так як відповідач по справі (невістка), ще до розлучення (27.01.2017р.) з їхнім сином, забрала свої речі та речі внука, поїхала до Києва, мотивуючи це тим, що внук потребує лікування яке проводиться у Києві. Саме ці обставини, змушують звернутися з даним позовом в суд.

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 лютого 2018 року, залучено до участі у справі третю особу, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та прийнято їхні позовні вимоги до розгляду.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_7 в судовому засіданні, уточнили свої вимоги, а саме просять, щоб батько мав змогу бачитися з сином ОСОБА_8 в присутності матері у громадських місцях, а не без участі матері, як вони просили в позовній заяві, що стосується решти позовних вимог то просять їх задоволити.

Треті особи із самостійними вимогами ОСОБА_3 та ОСОБА_4, позовні вимоги підтримали з підстав, викладених в позовній заяві, просять їх задоволити.

Представники відповідача ОСОБА_9 та ОСОБА_10. - яка являється бабцею відповідачки, заперечили, щодо задоволення позову як: ОСОБА_1 так і третіх осіб із самостійними вимогами.

Представник третьої особи: Служби у справах дітей Дрогобицької районної Державної адміністрації Солтис Ольга Андріївна, в судовому засіданні пояснила, що позови дійсно підставні, однак просить при визначенні часу спілкування з дитиною врахувати, що дитина (ОСОБА_5) є малолітньою і хворою дитиною, а тому зустрічі такої дитини, як з батьком так і з дідусем, бабусею, можливі лише в присутності матері. На її думку доцільно було б визначити зустрічі дитини, як з батьком так і з дідусем, бабусею першу, третю (суботу, неділю) місяця за місцем проживання матері, в громадських місцях.

Представник третьої особи: Органу опіки та піклування Вишгородської районної державної адміністрації, в судове засідання не з»явився, в матеріалах справи мається їхнє клопотання про розгляд справи у їхній відсутності. Прийнятий висновок, а саме: розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 02 серпня 2017 року № 384 залишають в силі.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, вислухавши доводи сторін, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень ст.5 ЦПК України, «здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Під способами захисту цивільних прав розуміють передбачені законом заходи примусового характеру, за допомогою яких відновлюються порушені, невизнані або оспорювані права.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

За принциповими положеннями ст. 12 ЦПК України, які встановлюють змагальність цивільного процесу, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування покладений на сторони.

Згідно ч. 2 ст.18 СК України, суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін.

Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є: встановлення правовідношення; примусове виконання добровільно не виконаного обов'язку; припинення правовідношення, а також його анулювання; припинення дій, які порушують сімейні права; відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права; відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або договором; зміна правовідношення.

Матеріалами справи встановлено і сторонами не оспорюється, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 26.07.2013 по 27.01.2017 перебували у зареєстрованому шлюбі. За час перебування в шлюбі, у них ІНФОРМАЦІЯ_2 року народився син - ОСОБА_5, який як встановлено в судовому засіданні хворіє та проживає з матір»ю в АДРЕСА_1.

З пояснень позивача, а також з наданих сторонами письмових доказів, встановлено, що між позивачем та відповідачем склалися неприязні стосунки, у результаті яких у сторін виник спір з приводу визначення порядку спілкування та приймання участі у вихованні сина позивачем.

Позивач проживає окремо від сина, у зв'язку з чим не має вільної можливості приймати участь у спілкуванні та вихованні з ним, оскільки відповідач переховує сина від позивача.

Статтею 141 СК України встановлено, що мати та батько мають рівні, права та обов'язки щодо дитини, і розірвання шлюбу між ними не впливає на обсяг їх прав та не звільняє від обов'язків щодо дитини.

У відповідності до вимог ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, повинні забезпечувати здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, а також зобов'язані поважати дитину.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Конвенції про права дитини, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Згідно ст. 153 Сімейного Кодексу України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування.

Вирішення батьками питання про виховання дитини регулюється ст. 157 СК України. Так, відповідно до норми зазначеної статті той з батьків, що проживає окремо від дитини, зобов'язаний приймати участь у її вихованні та має право на особисте спілкування з нею. Крім того, той із батьків, з ким проживає дитина, не має права чинити перешкоди тому із батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та приймати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.

Відповідно до ст. 159 Сімейного кодексу України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його приживання, тощо), місце та час їхнього спілкування, з урахуванням віку, стану здоров'я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин. що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною в присутності іншої особи.

Виходячи із положень вказаної вище статі, вбачається, що основною причиною звернення до суду є перешкоди які чиняться батькові, тощо.

Матеріалами справи встановлено, що Розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації Київської області № 384 від 02.08.2017 року, встановлено години зустрічі ОСОБА_1 з його малолітнім сином ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5., щосуботи та щонеділі.

Як встановлено в судовому засіданні, відповідач не зважаючи на це розпорядження і надалі чинить перешкоди позивачу у зустрічах з сином, що також не заперечується самими представниками відповідача.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що мати та батько - найрідніші для дитини люди на землі, тому одним із найосновніших їхніх немайнових прав є можливість постійного або хоча б систематичного спілкування: безпосереднього (прямого), телефонного, листовного. Дитина має природну потребу і право спілкуватися з батьком. Брак батьківської любові у дітей є психологічною травмою на все життя, а відсутність батьківської лінії виховання, справляє на них негативний вплив.

Частиною 2 ст. 155 СК України визначено, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Також відповідно до ст..ст. 11, 15 ЗУ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Отже, із тлумачення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ст. ст. 7, 141, 159 СК України випливає, що при вирішенні спору щодо участі у вихованні та порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, судом мають враховуватися передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

З урахуванням встановлених судом обставин, а також виходячи з того, що мати та батько - найрідніші для дитини люди на землі, тому одним із найосновніших їхніх немайнових прав є можливість постійного або хоча б систематичного спілкування: безпосереднього (прямого), телефонного, листовного. Дитина має природну потребу і право спілкуватися з обома батьками, а тому позов в частині не чинити відповідачкою перешкод позивачу у спілкуванні з сином, підставний та підлягає задоволенню, що стосується позовних вимог в частині визначення способу участі батька у спілкуванні та вихованні дитини, то позов в цій частині підлягає частковому задоволенню. При визначенні способу участі батька у спілкуванні та вихованні сина, суд враховує вік дитини та його стан здоров»я, а тому зустрічі батька з дитиною можливі лише в присутності матері.

У разі зміни обставин, пов'язаних із віком дитини, при наявності спору між батьками, позивач не позбавлений можливості згідно вимог ст. 158 СК України звернутись до органу опіки та піклування для встановлення способів участі у вихованні дитини або згідно ст. 159 СК України знову звернутись до суду про визначення іншого способу його участі у вихованні дитини.

Матеріалами справи встановлено і сторонами не оспорюється, що треті особи із самостійними вимогами ОСОБА_3 та ОСОБА_4, являються свекрами відповідача по справі - ОСОБА_2, і відповідно дідусем та бабцею ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_3.

Відповідно до ст. 257 СК України баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватись зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні. Батьки чи інші особи, з яким проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення.

Виходячи із положень вказаної вище статі, вбачається, що основною причиною звернення до суду є перешкоди які чиняться бабі, дідові, тощо.

Як встановлено в судовому засіданні малолітній ОСОБА_5 проживає з матір'ю ОСОБА_2

В судовому засіданні встановлено, що в добровільному порядку вони не можуть дійти згоди щодо участі бабусі та дідуся у вихованні внука.

Згідно ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Беручи до уваги викладене, суд приходить до переконання, що дідусь та бабуся мають право на спілкування з внуком та брати участь у його вихованні, та з врахуванням як інтересів малолітньої дитини, так і інтересів баби, діда, вважає за необхідне зобов'язати відповідачку не чинити перешкод ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вихованні та спілкуванні з внуком та визначити способи їх участі у вихованні дитини в присутності матері, за місцем її проживання, аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в Постанові № 658/4895/14-ц від 28 лютого 2018 року.

Зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, встановлені судом обставини свідчать про те, що у суду є всі підстави для часткового задоволення позову третіх осіб із самостійними вимогами.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 223, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 задоволити частково.

Зобов'язати ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1, перешкод у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Встановити ОСОБА_1 час спілкування та участі у вихованні з його малолітнім сином ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, кожні першу та третю суботу та неділю місяця з 11.00 год. до 18.00 год., за місцем проживання дитини в громадських місяцях у присутності матері ОСОБА_2.

В решті позову відмовити.

Позов третіх осіб із самостійними вимогами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволити частково.

Зобов'язати ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_3 та ОСОБА_4, перешкод у вихованні та спілкуванні з внуком ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Встановити ОСОБА_3 та ОСОБА_4 час спілкування та участі у вихованні з їхнім малолітнім внуком ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, кожні першу та третю суботу та неділю місяця з 11.00 год. до 18.00 год., за місцем проживання дитини в громадських місяцях у присутності матері ОСОБА_2.

В решті позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 23 березня 2018 року.

Суддя О.В. Крамар