Рішення № 72918886, 13.03.2018, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/109/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2018 року м.Львів

Галицький районний суд м.Львова

в складі

головуючого судді Радченка В.Є.

при секретарі Сидорак М.А.

з участю

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 (82613, АДРЕСА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1) до ОСОБА_3 (79044, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_2) про визнання права спільної власності, -

ВСТАНОВИВ:

02.01.2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, в якому просить суд визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право спільної власності - по ? ідеальній частині приміщення комори в підвалі площею 6,0 кв.м. по АДРЕСА_3, яка була закріплена за квартирою №1а (в даний час нежитловим приміщенням) по вказаній адресі. Свої вимоги мотивував тим, що ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 03.03.2014 р. по справі № 461/629/14-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права спільної сумісної власності на нежитлове приміщення (колишня квартира № 1а) по АДРЕСА_3 було визнано мирову угоду укладену між сторонами по справі та закрито провадження у вказаній справі. Ухвала набрала законної сили. За змістом вказаної ухвали визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право спільної власності по 1/2 ідеальній частині на нежитлове приміщення площею 33,0 кв.м. по АДРЕСА_3. Проте в тексті ухвали не було зазначено, про належність до спірного нежитлового приміщення (колишньої квартири № 1а) по АДРЕСА_3 комори в підвалі цього ж будинку площею 6,0 кв.м., яка була зазначена, як віднесена до даної квартири у відповідності до умов договору купівлі - продажу посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_4 30.09.2000 за реєстровим № 1400.

Зазначає, що відповідач заперечує право позивача на частину комори в підвалі площею 6,0 кв.м. по АДРЕСА_3 з мотивів відсутності вказівки на це у тексті ухвали Галицького районного суду м. Львова від 03.03.2014 р. Позивач вважає, що йому на праві спільної сумісної власності належить ? частина вказаної комори, а через невизнання цієї обставини з боку відповідачки, для захисту своїх прав змушений звертатись до суду.

Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не прибув. Належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи судовою повісткою, про що свідчить наявна в матеріалах справи розписка про отримання рекомендованого поштового відправлення.

Представник позивача ОСОБА_2, адвокат ОСОБА_1, в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити. Надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не прибула. Належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи судовою повісткою, про що свідчить наявна в матеріалах справи розписка про отримання рекомендованого поштового відправлення. В матеріалах справи міститься заява відповідача ОСОБА_3, в якій позов визнала в повному обсязі та просила його задовольнити.

У даній справі заходи забезпечення доказів та забезпечення позову судом не застосовувалися.

Провадження у справі ухвалою суду не зупинялося, а тому не було підстав для його поновлення.

Заслухавши пояснення представника позивача, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.1, 2 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 30.09.2000 року купила у ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_3 що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 30.09.2000 р., посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу м. Львова ОСОБА_4 (а.с.7). Відповідно до цього договору квартира складається з однієї кімнати житловою площею 26,1 кв.м., загальна площа квартири 33,0 кв.м., комора в підвалі 6,0 кв.м.

03.10.2000 р. право власності на вказану квартиру зареєстроване за реєстровим №16480, записано в реєстрову книгу №18, що підтверджується копією реєстраційного посвідчення від 03.10.2000 р.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 03.03.2014 р. визнано укладену між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мирову угоду та закрито провадження по справі про визнання права спільної сумісної власності (а.с.5).

04.04.2014 року виправлено описку в ухвалі суду від 03.03.2014 р. та визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право спільної власності, по ? ідеальній частині, на НЕЖИТЛОВЕ приміщення площею 33,0 кв.м. по АДРЕСА_3 (а.с.6).

Копією витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію право власності №21102548 від 29.04.2014 р. підтверджується реєстрація приватної спільної часткової (1/2) власності ОСОБА_2 на НЕЖИТЛОВЕ приміщення за адресою АДРЕСА_3 на підставі вищезазначених ухвал суду від 03.03.2014 р. та 04.04.2014 р.

У суду відсутні дані щодо реєстрації відповідачем ОСОБА_3 приватної спільної часткової (1/2) власності на НЕЖИТЛОВЕ приміщення за адресою АДРЕСА_3 на підставі вищезазначених ухвал суду від 03.03.2014 р. та 04.04.2014 р.

В матеріалах справи наявна декларація про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрована 23.06.2014 р. №ЛВ142/41700570 інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області. Найменування закінченого будівництвом об'єкта - завершення реконструкції квартири №1а під нежитлові приміщення з відтворенням дверного пройому на місці віконного отвору в житловому будинку на АДРЕСА_3.

Ч.2 ст. 331 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Тобто, декларація про готовність об'єкта до експлуатації не може вважатись документом, що підтверджує право власності на майно, оскільки нежитлове приміщення площею 33,0 кв.м. по АДРЕСА_3 не є новоствореним, а реконструйоване з житлової квартири у нежитлове приміщення.

Позивач просить суд визнати за позивачем та відповідачем право спільної власності - по ? ідеальній частині приміщення комори в підвалі площею 6,0 кв.м. по АДРЕСА_3.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. п. 23-25 Постанови № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України,ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України). Вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 03.03.2014 р. з подальшими виправленням описки ухвалою суду від 04.04.2014 р., визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право спільної власності по ? ідеальній частині, на НЕЖИТЛОВЕ приміщення площею 33,0 кв.м. по АДРЕСА_3. Інформація про те, що комора в підвалі площею 6,0 кв.м. по АДРЕСА_3 відноситься до цього НЕЖИТЛОВОГО приміщення у суду відсутня.

Позивач у позовній заяві вказав, що відповідач заперечує його право на частину комори в підвалі. Проте судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 у своїй заяві про визнання позову зазначила, що вважає, що їм, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, на праві спільної часткової власності належить по ? частині комори в підвалі площею 6,0 кв.м. по АДРЕСА_3.

Ч.1 ст. 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Оскільки відповідач ОСОБА_3 у своїй письмовій заяві зазначила, що вважає, що їм, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності належить по ? частині комори в підвалі площею 6,0 кв.м. по АДРЕСА_3, то спір про право між сторонами відсутній.

Як вбачається з вищевикладеного, позивачем не доведено ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. А тому в позові останнього слід відмовити за недоведеністю позовних вимог.

Відповідно до Закону України «Про судовий збір» та п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на позивача та поверненню не підлягають..

Керуючись ст.ст. 258,259, 263 -265, 351-355 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_2 (82613, АДРЕСА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1) до ОСОБА_3(79044, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_2) про визнання права спільної власності - відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем ОСОБА_2.

Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки до Апеляційного суду Львівської області через Галицький районний суд м. Львова. Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складений 23.03.2018 р.

Суддя: Радченко В.Є.