Рішення № 72918787, 12.03.2018, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2018 р. Справа №818/1922/17

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шевченко І.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Мельник О.П.,

позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту захисту економіки Національної поліції України про стягнення грошової компенсації, грошового забезпечення та середнього заробітку,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до суду з позовною заявою до Департаменту захисту економіки Національної поліції України (далі - відповідач, ДЗЕ Національної поліції України), в якому просив стягнути з відповідача:

- грошову компенсацію за невикористані 17 діб відпустки за 2016 рік у розмірі 8646,25грн.;

- суму недовиплаченого грошового забезпечення за період з 27.04.2017 по 13.11.2017 у розмірі 2012,50грн.;

- суму недовиплаченого грошового забезпечення за червень 2017 року у розмірі 599,40грн.;

- грошову компенсацію за затримку розрахунку при звільненні на одну добу у розмірі 579,20грн.;

- середній заробіток за весь час затримки розрахунку, починаючи з 14.11.2017.

Позовні вимоги мотивував тим, що згідно наказу відповідача від 02.11.2017 його було звільнено з 13.11.2017 зі служби в поліції за власним бажанням (за п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію»), однак, отримавши остаточний розрахунок від відповідача, було з'ясовано, що ДЗЕ Національної поліції України не було нараховано та виплачено компенсацію за невикористану частину відпустки за 2016 рік у розмірі 8646,25грн., надбавка за проходження служби в умовах режимних обмежень у період за травень 2017 по листопад 2017 року у розмірі 2012,50грн., грошове забезпечення (премія) за червень 2017 року у розмірі 599,40грн., та несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні із сум, що не оскаржуються. Шляхом досудового врегулювання спору матеріальні претензії позивача не було задоволено, тому він звернувся за захистом своїх законних прав, свобод та інтересів до суду.

14.12.2017 позивачем надано додаткові пояснення з доказами на їх обґрунтування (т.1, а.с.79-102).

19.12.2017 відповідачем надано заперечення на позов з доказами на обґрунтування своєї позиції (т.1, а.с.103-145).

27.12.2017 позивачем було надано відповідь на відзив (т.1, а.с.155-160) та 11.01.2018, 23.01.2018, 31.01.2018, 13.02.2018 додаткові пояснення та докази (т.1, а.с.185-192, 201-215,241-245, т.2, а.с.13-21,).

09.02.2018 від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив з додатковими доказами (т.1, а.с.164-179), 26.01.2018 відповідач надав суду пояснення з письмовими доказами у справі (т.1 а.с.217-237).

В ході підготовчого провадження були витребувані у відповідача додаткові докази (т.1, а.с.149,181-184,198, 248, т.2, а.с.1-11,26, 28-32), в тому числі за клопотанням позивача, у зв'язку з чим підготовче засідання, призначене на 21.12.2017 було відкладено, а в підготовчому засіданні, призначених на 16.01.2018, 31.01.2018, 13.02.2018 (т.1, а.с.150, 195-196, 246, т.2, а.с.24) оголошувалась перерва. Враховуючи необхідність витребування додаткових доказів 13.02.2018 ухвалою суду, занесеної до протоколу судового засідання, строк підготовчого провадження було продовжено.

22.02.2018 ухвалою суду було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.03.2018 (т.2, а.с.41).

Позивач в судовому засіданні 12.03.2018 позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позові, додаткових поясненнях, відповіді на відзив, просив позов задовольнити з наведених у позовній заяві, додаткових пояснень та відповіді на відзив підстав.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином, просив розгляд справи здійснювати у його відсутності (т.1, а.с.113).

Заперечуючи проти позову, відповідач у відзиві, запереченні на відповідь на відзив та додаткових поясненнях стверджував, що позов не підлягає задоволенню у повному обсязі. Відмітив, що наказами ДЗЕ Національної поліції України позивачу було надано в повному обсязі основну чергову та додаткову відпустки за 2016 рік (загальною кількістю 42 доби), про що було повідомлено позивача листом Департаменту від 28.09.2017 № 13991/39/04-2017. З посиланням на норми ст. ст. 59, 93 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VІІІ (далі - Закон України «Про Національну поліцію»), зазначає, що копія доданого до позову рапорту позивача про продовження йому відпустки після виходу з лікарняного адресована заступникові начальника УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України ОСОБА_2 не є належним доказом повідомлення керівника ДЗЕ Національної поліції України про наміри продовжити відпустку. Зазначає, що відповідно до Переліку посадових осіб Національної поліції України, які можуть видавати накази по особовому складу, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 14.07.2016 № 663, повноваження видавати накази по особовому складу надано, зокрема, керівникам міжрегіональних територіальних органів Національної поліції України, яким заступник начальника УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України не являється.

Приймаючи до уваги, те, що саме до ДЗЕ Національної поліції України листок непрацездатності позивача про перебування його на лікарняному з 03 по 12 жовтня 2016 року на дату виходу його з відпустки - 13 жовтня 2016 року не надходив, позивач не виявляв бажання продовжити відпустку на кількість календарних днів свого перебування на лікарняному (так як не звертався з відповідним рапортом саме до ДЗЕ Національної поліції України), а в Законі України «Про Національну поліцію» відсутні вимоги щодо обов'язкового перенесення поліцейському відпустки, у разі перебування його під час відпустки на лікарняному, відповідач стверджує, що дана позовна вимога не підлягає задоволенню.

Щодо стягнення недовиплаченої суми грошового забезпечення за період 27.04.2017- 13.11.2017 відповідач, з посиланням на Закон України «Про Національну поліцію», Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260 (далі - Порядок №260), Закон України «Про державну таємницю», Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 №414 (далі - Положення №414), зазначає, що оскільки відповідний мотивований рапорт керівника відокремленого підрозділу Департаменту - УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України, погоджений з режимно-секретним сектором цього управління (РСС) - не надходив, відповідно до вимог законодавства у ДЗЕ Національної поліції України були відсутні підстави для підготовки наказу про встановлення позивачу надбавки за службу в умовах режимних обмежень, крім іншого підставою для встановлення такої надбавки є постійна робота з відомостями, що становлять державну таємницю. Однак, відповідач стверджує, що позивач не постійно працював з відомостями, що становлять державну таємницю, а тому дана позовна вимога також не підлягає задоволенню.

Щодо стягнення з ДЗЕ Національної поліції України на користь позивача недовиплаченої йому суми грошового забезпечення за червень 2017 року відповідач з посиланням на Порядок №260, Положення про преміювання поліцейських Департаменту захисту економіки Національної поліції України, затвердженого наказом ДЗЕ Національної поліції України від 16.12.2016 №762 зазначає, що розмір премії визначається за показниками, зазначеними в підпункті 1 розділу II Положення про преміювання, та залежно від особистого вкладу поліцейського в загальні результати служби.

Відповідно до додатку 2 Положення про преміювання начальником УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України ОСОБА_3 подавалось відповідне подання на преміювання працівників цього управління у червні 2017 року, серед яких є ОСОБА_1 Позивачу у червні 2017 року встановлена премія у розмірі 80% місячного грошового забезпечення (витяг із списку поліцейських, що подаються на преміювання за результатами роботи за червень 2017 року). Відповідно до зазначеного подання та протоколу № 34 оперативної наради при начальнику УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України ОСОБА_3 підставою для встановлення вказаного розміру премії у червні 2017 року було порушення службової дисципліни ОСОБА_1

За результатами службової перевірки було встановлено, що ОСОБА_1 у травні 2017 року порушив вимоги службової дисципліни, шляхом самовільного залишення місця несення служби, що і стало підставою зменшення йому розміру премії у червні 2017 року на 8%, а у зв'язку з недостатнім фінансуванням для виплати грошового забезпечення в червні 2017 року, керівником ДЗЕ Національної поліції України було прийнято рішення про зменшення розміру премії усім атестованим працівникам ДЗЕ в червні 2017 року на 135 грн., відповідно до чого встановлений відсоток премії ОСОБА_1 становив 77,67 відсотків.

З посиланням на пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» від 11.11.2015 №988, п.12. Порядку №260 та Положення про преміювання поліцейських Департаменту захисту економіки Національної поліції України, затвердженого наказом ДЗЕ Національної поліції України від 16.12.2016 №762 додатково зазначає, що саме керівникам органів, закладів та установ Національної поліції надано право здійснювати преміювання поліцейських відповідно до їх особистого внеску в загальний результат служби в межах затверджених для них асигнувань на грошове забезпечення. Розміри премії встановлюються за рішенням керівників органів поліції відповідно до затверджених ними положень про преміювання та наявного фонду грошового забезпечення. У зв'язку з цим, робить висновок, що виплата премії є правом, а не обов'язком керівника, яке має ґрунтуватися на якості виконання працівником визначених показників та особистому вкладі поліцейського в загальні результати служби, а тому, визначення розміру премії працівника в межах наявного фонду грошового забезпечення є дискреційним повноваженням керівника Департаменту.

Приймаючи до уваги вказане, просить також відмовити у задоволенні позову в цій частині у повному обсязі.

Щодо позовної вимоги про стягнення з ДЗЕ Національної поліції України на користь позивача грошової компенсації за затримку розрахунку при звільненні за 1 добу, відмічає, що правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію». З посиланням на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі зі спору про поновлення на службі (рішення в ЄДРСР № 42946756), відмічає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

При цьому Порядком №260, норми якого є спеціальними, визначено, що грошове забезпечення поліцейським виплачується щомісяця в останній день місяця за поточний місяць, а тому вважають, що ДЗЕ Національної поліції України не порушено строки виплати позивачу грошового забезпечення у листопаді 2017 року.

Приймаючи до уваги всі вищезазначені обґрунтування вважає, що жодна позовна вимога не обґрунтована та не підлягає задоволенню.

Додатково відповідач зазначає, що згідно п.9 розділу І Порядку №260, при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата. У зв'язку з цим стверджує, що спеціальне законодавство визначає порядок визначення розміру грошового забезпечення поліцейського за неповний місяць, а тому вважає, що при обрахунку поліцейському середньоденного грошового забезпечення повинні братись до уваги саме норми Порядку №260, а не постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи та додаткові пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

В судовому засіданні встановлено, що у період з 14.08.1999 по 06.11.2015 позивач проходив службу в органах внутрішніх справ. Вказане підтверджується копією трудової книжки (т.1, а.с.27-28), витягу з послужного списку (т.1, а.с.32-34), наказу від 10.08.1999 №235 о/с (т.1, а.с.35).

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 №730 у зв'язку з прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про Національну поліцію» територіальні органи Міністерства внутрішніх справ були ліквідовані як юридичні особи публічного права та утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції України. У зв'язку з чим Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області (УМВС України в Сумській області) було ліквідовано.

Позивача наказом УМВС України в Сумській області від 06.11.2015 №429 о/с (т.1 а.с.36) було звільнено з 06. 11.2015 у запас Збройних Сил за п.64 «з» (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади.

З 07.11.2015 наказом голови Національної поліції України №158 о/с від 11.11.2015 (т.1 а.с.37) позивача було прийнято на службу в управління захисту економіки в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України (далі - УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України) на посаду оперуповноваженого. Позивачу було присвоєно спеціальне звання «капітан поліції».

Наказом по особовому складу № 83 о/с від 20.04.2016 начальника ДЗЕ Національної поліції України ОСОБА_1 був переміщений на рівнозначну посаду інспектора УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України, звільнившись із посади оперуповноваженого цього ж управління (т.2, а.с.17).

На підставі наказу начальника ДЗЕ Національної поліції України №275 о/с від 07.11.2016 (т.1 а.с.38) позивач був звільнений зі служби в поліції за п.5 (через службову невідповідність) ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» з 09.11.2016.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду №818/1590/16 від 26.12.2016 (т.1 а.с.203-206) вказаний наказ ДЗЕ Національної поліції України №275 о/с від 07.11.2016 в частині звільнення позивача за п.5 (через службову невідповідність) ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» було скасовано; позивача поновлено на службі в поліції на посаді інспектора управління захисту економіки в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України. Постанова суду набрала законної сили 23.03.2017.

З 09.11.2016 на виконання вищезазначеної постанови суду позивача було поновлено на посаді згідно наказу ДЗЕ Національної поліції України від 28.12.2016 №341 о/с (т.1, а.с.207).

10.03.2017 наказом начальника ДЗЕ Національної поліції України №96 о/с позивача призначено на посаду оперуповноваженого відділу протидії хабарництву та організованим формам злочинності у сфері економіки УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України (т.1, а.с.208).

Наказом начальника ДЗЕ Національної поліції України від 02.11.2017 №326 о/с (т.1, а.с.39) позивач був звільнений зі служби в поліції з 13.11.2017 за п.7 (за власним бажанням) ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Позивачем направлено до відповідача лист-претензію щодо недовиплачених сум грошового забезпечення (т.1 а.с.40-41), на який отримано відповідь-відмову від 27.11.2017 №Ф-3181 (т.1 а.с.42-44).

15.11.2017 позивачем отримано остаточний розрахунок при звільненні (т.1, а.с.68).

Задовольняючи вимоги, щодо стягнення грошової компенсації за невикористані 17 діб відпустки за 2016 рік у розмірі 8646,25грн., суд виходить з наступного.

Як встановлено судом позивач в 2016 році за наказами від 15.08.2016 №195 о/с (т.1, а.с.46,114) та від 06.09.2016 №214 о/с (т.1, а.с.47,115) перебував відповідно у черговій оплачуваній відпустці за 2016 рік у період з 01 по 30 вересня 2016 року та додатковій оплачуваній відпустці за 2016 рік у період з 01 по 12 жовтня 2016 року.

Під час перебування у додатковій оплачуваній відпустці за 2016 рік у період з 03.10.2016 по 12.10.2016 (включно) позивач проходив курс амбулаторного лікування за місцем свого тимчасового перебування (у м. Охтирці Сумської області).

04.10.2016 керівництву УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України позивачем був поданий письмовий рапорт (т.1, а.с.49), що також підтверджується витягом з журналу вхідних документів (т.1, а.с.222-224), в якому ОСОБА_1 повідомляв про перебування на лікуванні та бажання продовжити відпустку на кількість не використаних днів. При цьому, як вбачається із довідки, наданої відповідачем, листка непрацездатності, наказу від 06.09.2016 №212 о/с «По особовому складу» (т.2, а.с.28-32) на день подачі позивачем рапорту 04.10.2016, начальник УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України перебував на лікарняному, а його заступник - у відпустці, і тому саме заступник начальника УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України ОСОБА_2 (якому і був поданий рапорт) згідно функціональних обов'язків (оглянутих у судовому засіданні) та положення про УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України, затвердженого наказом ДЗЕ Національної поліції України від 16.11.2015 №3 (т.2, а.с.6-11), виконував обов'язки начальника УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України.

Після виходу на службу, відповідний листок тимчасової непрацездатності серії АГФ № 147672 на ім'я ОСОБА_1, 13.10.2016 був зданий позивачем працівникам кадрів УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції, що підтверджується підписом начальника сектора УЗЕ в Сумській області ОСОБА_4 та відміткою заступника начальника УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України ОСОБА_2 «приступив до роботи 13.10.2016» (т.1, а.с.48, 228).

27.10.2016, вже перебуваючи на роботі, позивачем знову було подано у довільній формі рапорт (т.1, а.с.50-51) про надання не відбутих днів відпустки, однак, вказаний рапорт був проігнорований та будь-яких пояснень з цього приводу позивачу надано не було.

Так і не відбувши додаткову оплачувану відпустку за 2016 рік у повному обсязі 09.11.2016 позивач був звільнений з Національної поліції України на підставі наказу начальника ДЗЕ Національної поліції України від 07.11.2016 № 275 о/с (т.1, а.с.38). Під час звільнення ДЗЕ Національної поліції України, згідно абз. 2 ч. 9 ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію» (при звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року) за розрахунковим листом за листопад 2016 рік згідно вказаного наказу (т.1 а.с.38) проведено відрахування з грошового забезпечення позивача за 05 діб щорічної чергової основної відпустки та 02 доби додаткової оплачуваної відпустки за час невідпрацьованої частини календарного 2016 року в розмірі 1835грн.13коп., при цьому не зазначивши в наказі та відповідно і не включивши в розрахунок суму компенсації за невикористані 10 діб додаткової відпустки.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду №818/1590/16 від 26.12.2016 вказаний наказ начальника ДЗЕ Національної поліції України від 07.11.2016 № 275 о/с було скасовано в частині звільнення ОСОБА_1 та поновлено позивача на службі в поліції. Вказана постанова набрала законної сили 23.03.2017 (т.1, а.с.203-206).

Наказом начальника ДЗЕ Національної поліції України від 28.12.2016 №341 о/с ОСОБА_1 був поновлений на службі в поліції з 09.11.2016 (т.1, а.с.207). При цьому у вказаному наказі не було зазначено про виплату позивачу утриманої компенсації в розмірі 1835грн. 13коп. за наказом, який в судовому порядку був скасований.

У зв'язку з цим, позивач знову звернувся до суду, однак, 02.02.2017 було винесено постанову Сумського окружного адміністративного суду у справі №818/1677/16, якою було відмовлено позивачу у задоволенні його позову про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки за 2016 рік з тих підстав, що у позивача, який був поновлений на посаді та продовжив службу, згідно Закону України «Про національну поліцію» є право на використання зазначених днів відпустки, оскільки трудові відносини продовжились. Дана постанова набрала законної сили 03.03.2017 (т.1, а.с.52-53).

10.05.2017, позивачем після набрання постановою законної сили в черговий раз у довільній формі було складено та подано рапорт (вх. УЗЕ в Сумській області № 433/2017 від 10.05.2017 ( т.1, а.с.225-227) на ім'я начальника УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України про бажання та надання можливості відбути найближчим часом 17 діб відпустки за 2016 рік (з урахуванням відрахованої компенсації за 7 діб відпустки за наказом, який був скасований в судовому порядку (т.1, а.с.38) та 10 діб частини не відбутої додаткової відпустки у зв'язку з перебуванням на лікарняному за 2016 рік). До рапорту було долучено копію постанови суду №818/1677/16 від 03.03.2017, що набрала законної сили (т.1, а.с.54-55). Однак, УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України жодних дій по його виконання, вчинено не було.

07.09.2017 ОСОБА_1 звернувся з рапортом про звільнення за власним бажанням (т.1. а.с.39) та 09.09.2017 вже до начальника ДЗЕ Національної поліції України ОСОБА_5 подав рапорти, в яких він повідомляв про бажання та надання можливості відбути, починаючи з 19.09.2017 та з 29.09.2017, 17 діб відпустки за 2016 рік, приєднавши їх до чергової відпустки (т.1, а.с.56,57,58).

Однак, у задоволенні вимог позивача відповідач відмовив, надіславши на адресу ОСОБА_1 лист від 28.09.2017 №139991/39/04-2017 (т.1, а.с.59, 116). Свою відмову мотивував тим, що позивач під час перебування на лікарняному не звертався та не повідомляв керівництво ДЗЕ Національної поліції України про бажання продовжити відпустку, рапорт від 09.09.2017 не було погоджено керівництвом УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України та до нього не долучений лікарняний лист, який засвідчує перебування на лікарняному в 2016 році під час відпустки.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались в даному випадку між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно ч.1 ст. 92 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.

Відповідно до ч.ч.5,6,7,8 ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію» відпустка тривалістю менше 10 діб за бажанням особи рядового або керівного складу може бути надана одночасно з черговою відпусткою в наступному році (ч.5). Поліцейським дозволяється, за бажанням, використовувати відпустку частинами. Одна частина відпустки має бути не менше 10 діб (ч.6). Чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року (ч.7). Поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку (ч.8). Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року (ч.9). За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону (ч.10). За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік (ч.11).

В судовому засіданні встановлено, що позивач, перебуваючи у додатковій відпустці в 2016 році перебував на лікуванні, про бажання продовжити відпустку на кількість невикористаних днів він повідомляв як під час лікування, так і після одужання керівництво УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України, подаючи разом з відповідними рапортами листок непрацездатності. Про бажання приєднати цю відпустку до чергової відпустки за 2017 рік перед звільненням він повідомляв рапортами (т.1, а.с.57,58) вже начальника ДЗЕ Національної поліції України.

Приймаючи до уваги, норми ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію» суд визнає, що позивач, відповідно до ч. 8 ст. 93 Закону України «Про національну поліцію» мав право на продовження додаткової відпустки на кількість невикористаних днів (10 днів). При цьому дана норма прямо передбачає, що відпустка після одужання продовжується за наявності відповідного документа (листка непрацездатності). Тобто вказана норма, на переконання суду, не передбачає права відповідача вільно обирати продовжувати чи ні таку відпустку, за наявності підстав, а тому твердження відповідача, про те, що законом не передбачено такого обов'язку судом не приймається до уваги.

Крім іншого, позивач відповідно до ч. 11 ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію» за бажанням невикористану частину відпустку міг приєднати до чергової відпустки на наступний рік, чим він і скористався, подаючи рапорти в 2017 році до ДЗЕ Національної поліції України (т.1, а.с.57,58).

Однак, відповідачем, всупереч ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію», не було прийнято рішення про продовження (надання) не відбутої відпустки за 2016 рік приєднавши її до чергової відпустки за 2017 рік та не було сплачено компенсації за невикористані дні відпустки за 2016 рік.

При цьому відповідач стверджує, що до відносин, які склались в даному випадку підлягають застосуванню саме норми спеціального законодавства - Закону України «Про Національну поліцію», однак, суд не може погодитись з даною позицією відповідача, оскільки цей Закон визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України (преамбула Закону). Однак, вказаними нормами, зокрема ст.ст. 92-94 Закону України «Про Національну поліцію», та Порядку №260 не врегульовано питання компенсації не відбутої частини відпустки поліцейському саме за минулі роки, що також стверджує відповідач у своєму листі на звернення позивача (т.1, а.с.42). Таким чином, враховуючи правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 17.02.2015 (ЄДРСР №42946756), суд визнає, що в даному випадку при вирішенні питання щодо стягнення компенсації за невикористану частину відпустки за 2016 рік підлягають застосуванню загальні норми трудового законодавства, а саме норми Кодексу законів про працю України, Закону України «Про відпустки», Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок КМУ №100).

Так, згідно ч.1 ст. 83 Кодексу законів про працю України, ч.1 ст.24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо працівник з не залежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст. 238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги, що відповідачем за час проходження служби не було надано не використану частину відпустки за 2016 рік на підставі рапортів від 09.09.2017 про приєднання цих днів до чергової відпустки за 2017 рік, та не було сплачено компенсацію за невикористані 10 (в період перебування на лікуванні) та 7 діб відпустки за 2016 рік при звільненні в 2017 році, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.

При цьому щодо компенсації за 7 діб, суд виходить з того, що з набранням законної сили постановою Сумського окружного адміністративного суду № 818/1590/16 від 26.12.2016 позивач, враховуючи, що він був поновлений на роботі, трудові відносини між ним та Національною поліцією України не припинялись, а у зв'язку з цим вважається таким, що відпрацював 2016 рік повністю. А тому суд визнає, що ОСОБА_1, крім іншого, мав право на відбуття 7 діб відпустки за 2016 рік (05 діб щорічної чергової основної оплачуваної відпустки та 02 доби додаткової оплачуваної відпустки), за які під час звільнення в 2016 році з його грошового забезпечення були вирахувані 1835,13 грн. (т.1, а.с.38).

Відповідач в обґрунтування своєї позиції зазначає, що позивачем було надано у повному обсязі основну чергову та додаткову відпустку за 2016 рік, однак, жодних доказів на підтвердження повернення позивачу утриманої за наказом від 07.11.2016 № 275 о/с (т.1, а.с.38) компенсації в розмірі 1835,13грн. за 7 діб відпустки за 2016 рік та інших доводів на обґрунтування правомірності своїх дій з цього приводу суду надано не було.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем за рапортом ОСОБА_1 від 09.09.2017 (т.1, а.с.57) у відповідності до ст. 93 Закону України «Про національну поліцію» 5 діб основної щорічної відпустки та 2 дні додаткової відпустки не були приєднані до чергової відпустки за 2017 рік, та в той же час не було сплачено компенсацію за вказані невикористані 7 днів відпустки за 2016 рік, при звільненні в 2017 році, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині також є обґрунтованими

Доводи відповідача з приводу відсутності бажання ОСОБА_1 продовжити відпустку на кількість календарних днів свого перебування під час відпустки на лікарняному (т.1, а.с.104), спростовується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема письмового рапорту на ім'я виконуючого обов'язки на той час начальника УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України та журналом вхідної кореспонденції (т.1, а.с.49, 222-224).

Посилання на ст. 59 Закону України «Про Національну поліцію», наказ Міністерства внутрішніх справ України від 14.07.2016 №663 «Про затвердження номенклатури посад Національної поліції України щодо призначення, переведення, звільнення поліцейських, державних службовців та інших працівників поліції» як на підставу того, що саме начальнику ДЗЕ Національної поліції України ОСОБА_1 мав подати такий рапорт, оскільки саме керівникам міжрегіональних територіальних органів Національної поліції України надано право надавати відпустки в порядку та на умовах, визначених законодавством, судом не приймається до уваги.

Вказані норми, не визначають порядок подачі таких рапортів щодо перенесення відпустки, а тому позивачем, в період тимчасової непрацездатності, на переконання суду, цілком обґрунтовано було подано рапорт на ім'я ОСОБА_2, який, беручи до уваги функціональні обов'язки та приймаючи до уваги досліджені в судовому засіданні докази у справі (т.2, а.с.28-32) та той час виконував обов'язки начальника УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України. Вказане також спростовує твердження відповідача про те, що позивачем не подавався рапорт і до керівництва УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України.

Крім іншого, подача рапорту на ім'я ОСОБА_2 не виключала та не суперечить нормам закону України «Про Національну поліцію» та наказу Міністерства внутрішніх справ України від 14.07.2016 №663 щодо прийняття наказів керівниками міжрегіональних територіальних органів Національної поліції України та не може бути підставою для відмови у наданні відпустки, тим більше, що згодом позивачем було подано рапорт, в тому числі і на ім'я начальника ДЗЕ Національної поліції України, однак, відпустка так і не була надана.

Доводи відповідача про те, що рапорт від 09.09.2017 про надання відпусток не був погоджений керівництвом УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України також судом не приймається до уваги, оскільки такого погодження жодним нормативно-правовим актом не передбачено. Тим паче, що позивачем неодноразово направлялись рапорти про надання відпусток на ім'я керівництва УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України, однак, на жоден з них позивачем відповіді отримано не було. Тому суд також визнає, що позивач, звертаючись з рапортами від 09.09.2017 до начальника ДЗЕ Національної поліції України без погодження УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України діяв у відповідності до ст.ст. 92, 93 Закону України «Про Національну поліцію», які такого погодження взагалі не вимагають.

Посилання відповідача на не приєднання листка непрацездатності до рапорту також є безпідставним, оскільки такий листок був наданий позивачем одразу після виходу на службу після хвороби до УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України, яке відповідно до Положення про УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України є структурним підрозділом ДЗЕ Національної поліції України, та яке у своїй діяльності керується в тому числі Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, а також іншими актами законодавства України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, у тому числі нормативно-правовими актами МВС та цим Положенням. При цьому за приписами Інструкції з діловодства в системі Міністерства внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 23.08.2012 №747, після надходження листка непрацездатності та рапорту про надання відпусток у випадку необхідності УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України мало направити їх за належністю.

Враховуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог позивача про стягнення на його користь грошової компенсації за невикористані ним 17 діб відпустки (10 діб додаткової відпустки та 7 діб за які було утримано наказом, який згодом був скасований в судовому порядку) в загальному розмірі 8646грн. 25коп.

При обрахунку суми 8646грн. 25коп. суд виходив з того, що згідно пункту 7 розділу IV Порядку КМУ №100, нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Таким чином, сума компенсації за невикористані дні відпустки за 2016 рік склала: 127150грн. 70коп./250*17= 8646грн. 25коп., де: 127150грн. 70коп. - сумарний заробіток за останні 12 місяців (т.1, а.с.245, т.2, а.с.37), 250 - відповідна кількість робочих днів за рік, 17 - кількість днів невикористаної відпустки.

Щодо позовної вимоги про стягнення суми недовиплаченого грошового забезпечення за роботу в умовах режимних обмежень за період з 27.04.2017 по 13.11.2017 у розмірі 2012,50грн., задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд приймає до уваги наступне.

10.03.2017 наказом начальника ДЗЕ Національної поліції України №96 о/с ОСОБА_1 був призначений на посаду оперуповноваженого відділу протидії хабарництву та організованим формам злочинності у сфері економіки УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України та на підставі вказаного наказу за ним було закріплено спеціальний жетон з індивідуальним номером 0095291 (т.1, а.с.208).

Враховуючи, що посада оперуповноваженого відділу протидії хабарництву та організованим формам злочинності у сфері економіки УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України, яку займав позивач, номенклатурою посад УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України віднесена до такої, що потребує доступу до таємної інформації та постійної роботи з такими документами УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України звернулось з відповідним запитом до Управління Служби безпеки України в Сумській області, на виконання якого після проведеної перевірки розпорядженням Управління Служби безпеки України в Сумській області від 20.04.2017 №35Д (т.1, а.с.62,63) ОСОБА_1 було надано допуск до державної таємниці за формою 2, що має ступінь секретності «цілком таємно» та «таємно» (ст.22 Закону України «Про державну таємницю» від 21.01.1994 №3855-ХІІ, далі - Закон України «Про державну таємницю»).

При цьому надання допуску передбачає: визначення необхідності роботи громадянина із секретною інформацією; перевірку громадянина у зв'язку з допуском до державної таємниці; взяття громадянином на себе письмового зобов'язання щодо збереження державної таємниці, яка буде йому довірена; одержання у письмовій формі згоди громадянина на передбачені законом обмеження прав у зв'язку з його допуском до державної таємниці; ознайомлення громадянина з мірою відповідальності за порушення законодавства про державну таємницю (ст.22 Закону України «Про державну таємницю»).

Наказом начальника УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України від 27.04.2017 №16о/с «Про надання доступу до державної таємниці» на підставі мотивованих висновків та розпоряджень Управління Служби безпеки України в Сумській області позивачу було надано доступ до роботи з інформацією, яка має ступінь секретності «цілком таємно» та «таємно» (т.1, а.с.65).

За приписами пункту 2 Положення №414 та пункту 7 розділу II Порядку №260 (в редакції на час надання доступу до державної таємниці) передбачено, що поліцейським, які проходять службу в умовах режимних обмежень, установлюється надбавка до посадових окладів залежно від ступеня секретності інформації, а саме: зокрема, відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «цілком таємно», - 15 відсотків; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «таємно», - 10 відсотків.

Також вказаним п.7 розділу ІІ Порядку КМУ №260 (в редакції на час надання доступу до державної таємниці) було зазначено, що установлення надбавки поліцейським за службу в умовах режимних обмежень здійснюється на підставі затверджених керівниками органів поліції номенклатур посад поліцейських, що підлягають оформленню на допуск до державної таємниці.

Надбавка за службу в умовах режимних обмежень установлюється поліцейським за займаною посадою наказом по особовому складу на підставі мотивованих рапортів керівників структурних підрозділів відповідного органу поліції, погоджених з режимно-секретним підрозділом цього органу.

Надбавка за службу в умовах режимних обмежень виплачується поліцейським з дня призначення на посаду, яку включено до номенклатури посад, що підлягають оформленню на допуск до державної таємниці, але не раніше дня оформлення допуску до державної таємниці.

Системно аналізуючи вказані норми, підставою для виплати надбавки до посадових окладів за роботу в умовах режимних обмежень станом на момент надання доступу до державної таємниці позивачу були наступні умови: виконання такою особою професійних обов'язків (розроблення; виготовлення, облік, зберігання, використання документів) пов'язаних з відомостями, що становлять державну таємницю, до яких така особа має наданий відповідно до законодавства про державну таємницю доступ, затверджені керівниками органів поліції номенклатури посад поліцейських, що підлягають оформленню на допуск до державної таємниці та відповідний наказ по особовому складу на підставі мотивованого рапорту керівника структурного підрозділу.

Як вбачається з розрахункових листів за вказаний період (т.1, а.с.66), відповідачем не було нараховано та виплачено позивачу вказана надбавка.

Заперечуючи проти позову в цій частині, відповідач посилаючись на норми Положення №414, стверджує, що у ДЗЕ Національної поліції України не було підстав для видачі наказу про встановлення надбавки через відсутність відповідного мотивованого рапорту керівника відокремленого підрозділу органу поліції та через те, що позивач не постійно працював з відомостями, що становлять державну таємницю.

До заперечень відповідачем надано рапорт начальника РСС УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України, в якому як на підставу не надання мотивованого рапорту вказано те, що ОСОБА_1 не постійно працював з відомостями, що становлять державну таємницю (т.1, а.с.117).

Однак, вказане судом не приймається до уваги, виходячи з наступного.

Дійсно згідно п. 5 Положення №414 такими, що постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю, вважаються особи, які за своїми функціональними обов'язками або на час виконання робіт згідно з укладеними договорами займаються розробленням, виготовленням, обліком, зберіганням, використанням документів, виробів та інших матеріальних носіїв державної таємниці, приймають рішення з цих питань або здійснюють постійний контроль за станом захисту державної таємниці.

Разом з тим, вказаним Положенням №414 та іншими нормативно-правовими актами не визначено, яка кількість документів чи інших носіїв таємної інформації повинна бути виготовлена, використана чи перебувати на зберіганні у поліцейського у той чи інший проміжок часу для отримання ним права на нарахування та виплату надбавки за роботу в умовах режимних обмежень. При цьому з матеріалів справи, а саме: витягу журналу №42 обліку сховищ (сейфів, металевих шаф, спецсховищ) матеріальних носіїв секретної інформації та ключів від них УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України (т.1, а.с.182-185), довідки від 18.01.2018 (т.1, а.с.230), вбачається, що позивач у зв'язку з виконанням обов'язків в умовах режимних обмежень було у період з 28.04.2017 по 13.11.2017 сейф та ключ від нього для зберігання секретних документів, у період з 27 квітня 2017 р. по листопад 2017 р. отримав у своє користування секретні документи 21.06.2017 та 27.06.2017, які були ним виконані та підготовлені відповіді 21.06.2017 та 07.08.2017, а також зазначено, що 07.08.2017 ОСОБА_1 у внутрішній опис інв.№14дск, який позивач отримав у своє користування, були внесені 2 документа з грифом секретності «таємно», а саме: спецблокнот, робочий зошит, та 1 справа оперативного обліку та 4 томи справи з грифом секретності «цілком таємно». З довідки від 09.02.2018 (т.2, а.с.21) вбачається, що позивачем за вказаний період опрацьовано 2 секретні документа (21.06.2017, 27.06.2017) та підготовлено 7 документа (21.06.2017 №1295т, 1296т, від 07.08.2017 №1641т, 1642т,1643т, 1644т, 1645т). Вказане, на переконання суду, свідчить про той факт, що у позивача постійно перебували у користуванні матеріальні носії секретної інформації з грифом «таємно» та з 07.08.2017 - справа оперативного обліку у 4 томах з грифом «цілком таємно».

Щодо повноти наданої відповідачем інформації варто відмітити, що ДЗЕ Національної поліції України надано дві довідки, одна з яких - від 18.01.2018 (т.1, а.с.230) інша - від 09.02.2018 (т.2, а.с.21), які за своїм змістом та інформацією про кількість підготовлених документів (відповідей) позивачем секретних документів відрізняються. Крім іншого, вказана інформація була надана відповідачем лише на підставі інформації у внутрішньому описі, до якого відповідно до вимог Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2013 №939 позивач мав заносити всю інформацію, а не на підставі інформації всіх журналів, які велись в РСС УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції України, як вимагалось ухвалою суду, занесеної до журналу судового засідання (т.1. а.с.248). У зв'язку з цим, вказані довідки не можуть бути доказом вичерпної інформації стовно кількості секретних документів, з якими працював позивач.

Приймаючи до уваги, вказане, а також, враховуючи, що чинним законодавством не визначено яка кількість документів чи інших носіїв таємної інформації повинна бути виготовлена, використана чи перебувати на зберіганні у поліцейського у той чи інший проміжок часу для отримання ним права на нарахування та виплату надбавки за роботу в умовах режимних обмежень, враховуючи, що позивач у період з 27.04.2017 по 07.08.2017 працював із носіями секретної інформації, що мають гриф секретності «таємно», що було підставою для виплати надбавки за вказаний період у розмірі 10% до посадового окладу та у період з 07.08.2017 по 13.11.2017 у позивача на зберіганні, у користуванні постійно цілодобово знаходились документи із грифом «цілком таємно» (справа оперативного обліку у 4 томах з грифом «цілком таємно»), що в свою чергу є підставою для виплати надбавки у розмірі 15% до посадового окладу, позовні вимоги в цій частині також є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Доводи відповідача про відсутність мотивованого рапорту керівника відокремленого підрозділу органу поліції, судом не приймаються до уваги, оскільки норми Положення №414 та Порядку №260 саме від відповідача вимагали вчинення дій щодо виплати такої надбавки, і не подання такого рапорту з підстав, не передбачених чинним законодавством, не є підставою для не виплати такої надбавки.

Відповідно до п.11 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення, виплачене поліцейському несвоєчасно або в меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, протягом якого поліцейський мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.

При цьому, задовольняючи вимоги позивача про стягнення 2012грн. 50коп. (т.1, а.с.20), судом, з урахуванням розміру посадового окладу оперуповноваженого УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції визначеного у додатку № 5 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» від 11 листопада 2015 року № 988, взято до уваги, що 10 % (за роботу в умовах режимних обмежень за роботу з відомостями та їх носіями, що мають ступінь секретності «таємно») від посадового окладу позивача 2500грн. за травень - липень 2017 р. складає по 250грн. (разом 750грн.), 15% (за роботу в умовах режимних обмежень за роботу з відомостями та їх носіями, що мають ступінь секретності «цілком таємно») від посадового окладу за серпень - жовтень 2017р. по 375грн. (разом 1175грн.), та 15% від посадового окладу, виплаченого у складі грошового забезпечення в листопаді 2017 р. - 916,67грн. - 137,5грн. Разом складає 750грн.+1175грн.+137,5грн.=2012грн.50коп.

Задовольняючи позовні вимог про стягнення з відповідача недовиплаченого грошового забезпечення (премії) за червень 2017 року в розмірі 464грн. 40коп. суд приймає до уваги наступне.

09.05.2017 було подано рапорт заступника начальника відділу УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції ОСОБА_6 про самовільне залишення позивачем меж Сумського гарнізону 06.05.2017 (т.1, а.с.132).

11.05.2017 на підставі поданого рапорту дорученням начальника УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції було доручено проведення службової перевірки (т.1, а.с.133).

20.05.2017 за результатами протоколу оперативної наради було вирішено завершити проведення службової перевірки та у разі підтвердження факту порушення позбавити позивача премії на 10% строком на 1 місяць (т.1, а.с.93-95, 129-130).

Відповідач, як на підставу позбавлення премії посилається на внесення подання та протоколу оперативної наради щодо встановлення факту порушення службової дисципліни позивачем, однак, як вбачається з матеріалів справи (т.1, а.с.93-95, 129-130), оперативною нарадою 20.05.2017 такого факту встановлено ще не було.

Лише 24.05.2017 начальником сектору забезпечення діяльності УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції ОСОБА_4 було складено висновок за фактом порушення службової дисципліни працівником УЗЕ в Сумській області ДЗЕ Національної поліції, та за його результатами на підставі опрацьованих матеріалів та витребуваних пояснень позивача (т.1, а.с.137-141,211-212,231-237) було запропоновано позбавити премії позивача на 10% строком на 1 місяць (т.1, а.с.134-136).

Відповідно до ч.1 ст.94 Закону України «Про національну поліцію» поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 15.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» установлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Порядок №260 визначає критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських.

Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять в тому числі і премії. Відповідно до пункту 12 розділу ІІ Порядку №260 керівники органів поліції мають право преміювати поліцейських відповідно до особливостей проходження служби та особистого внеску поліцейського в загальні результати служби з урахуванням специфіки і особливостей виконання покладених на нього завдань та у межах асигнувань, затверджених на грошове забезпечення для утримання Національної поліції. Розміри премії встановлюються за рішенням керівників органів поліції відповідно до затверджених ними положень про преміювання та наявного фонду грошового забезпечення.

Виплата премій поліцейським здійснюється за наказами керівників органів поліції. У випадку допущення поліцейськими проступків, які впливають на розмір премії, до наказу вносяться відповідні зміни та проводиться перерахунок премії в наступному місяці. Накази про преміювання поліцейських видаються до 25 числа кожного місяця на підставі списків начальників структурних підрозділів органу поліції, погоджених з фінансовим підрозділом у частині розміру фонду преміювання. Виплата премії проводиться щомісяця в останній день місяця за поточний місяць разом з виплатою грошового забезпечення.

Системно аналізуючи вказані норми суд визнає, що підставою для зменшення розміру премії є, насамперед, допущення поліцейським проступку та видання наказу уповноваженого на те керівника про накладання дисциплінарного стягнення, у якому повинні міститися відомості про зменшення розміру премії на відповідний відсоток чи позбавлення її у повному розмірі на певний період.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи (т.1, а.с.146, 172-178,181,189,202) за період з квітня по червень 2017 відсутні накази ДЗЕ Національної поліції України щодо проведення службового розслідування, та за весь час проходження служби в поліції позивача не було притягнено до дисциплінарної відповідальності.

Ті ж докази, які містяться в матеріалах справи, а саме: рапорт заступника начальника УЗЕ, доручення, протокол оперативної наради, висновок службової перевірки, список (т.1, а.с.93-96,100-102, 127, 132, 190) не можуть бути підставою для позбавлення позивача премії на 8%, оскільки, відповідно до п.п.2,4 розділу ІV «Умови зменшення або позбавлення розміру премії» Положення про преміювання поліцейських ДЗЕ Національної поліції України, затвердженого наказом ДЗЕ Національної поліції України від 16.12.2016 №762 (т.1, а.с.83-86) (далі - Положення про преміювання) зменшення розміру премії поліцейських, які не забезпечили своєчасного виконання покладених на них обов'язків, не виконали хоча б одного з показників преміювання, передбачених у підпункті 1 розділу ІІ цього Положення, або допустили порушення службової дисципліни, зазначаються в наказі по Департаменту, який погоджується із заступником начальника Департаменту, відповідно до розподілу функціональних обов'язків. Рішення про зменшення розміру премії оформлюється наказом начальника. Однак, такого рішення, як встановлено судом, відповідач не приймав.

Як на підставу зменшення премії відповідач посилається на список поліцейських, що подаються на преміювання за результатами роботи за червень 2017, який затверджений наказом від 22.06.2017 №654 (т.1, а.с.89,90), однак, оформлення рішення про зменшення розміру премії списком не може бути рішенням начальника погодженим із заступником начальника Департаменту, у розумінні п.4 Положення про преміювання.

Наказ про встановлення премії (т.1, а.с.89), на підставі поданих списків підготовлений у відповідності та на виконання розділу V «Порядок і строки преміювання» Положення про преміювання та є наказом, яким встановлюються премії, однак, цей наказ не є наказом про зменшення розміру премії, оформлення якого вимагається згідно іншого розділу вказаного Положення (т.1. а.с.86).

Крім іншого, варто відмітити, що згідно п.4. Положення про преміювання, поліцейські позбавляються премії в повному обсязі або частково виключно за той календарний місяць, у якому вони допустили порушення (проступок) або стало відомо про порушення (проступок) (т.1, а.с.86).

Як вбачається з матеріалів справи всі документи надані відповідачем на обґрунтування своєї позиції щодо наявного проступку позивача, а саме: рапорт, доручення, висновок, протокол оперативної наради (т.1, а.с.93-96,100-102, 132), складені в травні 2017 році, а тому позбавлення позивача премії повинно було відбутись за травень 2017 року. В той же час, як встановлено в судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи, в тому числі відзивом, позивача позбавлено премії за результатами роботи за червень 2017 рік, що прямо суперечить п.4 Положення про преміювання.

Приймаючи до уваги вказане, суд приходить до висновку, що позбавляючи позивача премії у розмірі 8%, що складає 464грн.40коп., без видання відповідного наказу про позбавлення премії та не за той місяць, у якому було вчинено та виявлено допущене порушення, відповідач діяв не у спосіб та не на підставі, що встановлено чинним законодавством, а тому такі його дії також не можуть відповідати ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне позовні вимоги в частині стягнення премії у розмірі 464грн 40грн. задовольнити.

Разом з тим, суд не вбачає підстав для задоволення вимог про стягнення на користь позивача премії у розмірі 135грн., враховуючи наступне.

Дорученням начальника ДЗЕ Національної поліції України від 18.04.2017 №3118/39/03-17 «Про виплату премії поліцейським Департаменту захисту економіки» передбачено начальникам управлінь захисту економіки в областях подати список працівників по управліннях на преміювання згідно з додатком 1, в якому встановлено рекомендований граничний розмір відсотку преміювання для оперуповноваженого - 88 відсотків (т.1, а.с.87-88).

22.06.2017 наказом начальника ДЗЕ Національної поліції України №654 позивачу, у зв'язку з відсутністю фінансування було встановлено розмір додаткового виду грошового забезпечення - премії у розмірі 77,67%. (т.1, а.с.89,90), у зв'язку з чим було зменшено розмір премії ОСОБА_1 на 135рн.

Позивач, як на підставу обґрунтованості своїх вимог посилається на практику Європейського Суду з прав людини з приводу того, що держава не може посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. Разом з тим, вказані доводи не приймаються судом до уваги, беручи до уваги наступне.

Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 15.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» надано право керівникам органів, закладів та установ Національної поліції в межах затверджених для них асигнувань на грошове забезпечення здійснювати преміювання поліцейських відповідно до їх особистого внеску в загальний результат служби.

При цьому як у же зазначалось відповідно до пункту 12 розділу ІІ Порядку №260 керівники органів поліції мають право преміювати поліцейських відповідно до особливостей проходження служби та особистого внеску поліцейського в загальні результати служби з урахуванням специфіки і особливостей виконання покладених на нього завдань та у межах асигнувань, затверджених на грошове забезпечення для утримання Національної поліції. Розміри премії встановлюються за рішенням керівників органів поліції відповідно до затверджених ними положень про преміювання та наявного фонду грошового забезпечення.

Відповідно п. 2, 3 розділу І Положення про преміювання, преміювання поліцейських здійснюється до їх особистого вкладу в загальний результат служби в межах асигнувань на грошове забезпечення, передбачених у державному бюджеті на утримання ДЗЕ Національної поліції України (т.1, а.с.119).

Керівники самостійних структурних підрозділів ДЗЕ на основі розрахунків, наданих фінансовим відділом до 20 числа місяця, за який установлюється премія, готують обґрунтоване подання щодо встановлення розміру премії кожному поліцейському з урахуванням пропозицій безпосередніх керівників. Список оформлюється додатком до наказу про преміювання.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що премія відноситься до виду заохочення за результатами служби поліцейського відповідно до його особистого вкладу в загальні результати служби, а преміювання працівників відноситься до права керівника, а не до його обов'язку. Також, нормами чинного законодавства та Положенням про преміювання поліцейських не визначено фіксований розмір премії, який має встановлюватися щомісяця. Розмір премії поліцейським відповідно до Положення про преміювання затверджується начальником ДЗЕ відповідним наказом.

Відтак, визначення розміру премії працівника в межах наявного фонду грошового забезпечення є дискреційним повноваженням керівника ДЗЕ Національної поліції України.

Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої 11.03.1980 р. на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Суд є правозастосовуючим органом, тобто таким, який не створюючи нових правових норм, не підміняючи собою органи виконавчої та законодавчої влади, на підставі закону у встановленому процесуальним законом порядку вирішує справи.

Виходячи з викладено, враховуючи, що встановлення розміру премії в межах асигнувань наявного фонду відноситься до виключних повноважень керівника ДЗЕ Національної поліції України, суд не вбачає підстав для задоволення позовних про стягнення 135грн., та вважає за необхідне в задоволенні цієї частини позовних вимог відмовити.

Задовольняючи вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні на 1 день на суми які не оспорюються та за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 14.11.2017, судом враховано наступне.

Як встановлено судом та, що не заперечується відповідачем, розрахунок з ОСОБА_1, звільненого за наказом від 02.11.2017 з 13.11.2017 (т.1, а.с.39) за сумами, які не оспорюються, були виплачені 15.11.2017 (т.1, а.с.68).

Верховний Суду України у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15 зазначив, що за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Обґрунтовуючи свою позицію відповідач, посилаючись на вказану постанову стверджує, що в даному випадку необхідно керуватись нормами спеціального законодавства, яким є норми Порядку №260. Разом з тим, суд не може погодитись з такою позицією, оскільки норми п.13, 15, 9 Порядку №260, на які посилається відповідач, лише визначають порядок виплат грошового забезпечення працюючим поліцейським та розмір і порядок виплати грошового забезпечення при звільненні, однак, вказаними нормами, як і іншими нормами, які є спеціальними у спірних правовідносинах щодо позивача, а саме: Закон України «Про Національну поліцію», постанова Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», не врегульовано питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Водночас такий порядок встановлений Кодексом законів про працю України. З огляду на неврегулювання питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей при вирішенні вказаного питання, суд вважає підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України.

При цьому відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно ч.1 ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Приймаючи до уваги, що днем звільнення позивача є 13.11.2017 (т.1, а.с.39), остаточний розрахунок відповідачем було зроблено 15.11.2017 (т., а.с.68), суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог по стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні на один робочий день у розмірі 579грн. 20коп.

При цьому, обраховуючи розмір середнього заробітку, приймаючи до уваги, що нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, судом взято до уваги норми Порядку №100, відповідно до абзацу 3 пункту 2 якого середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Пунктом 8 розділу ІV Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів

Грошове забезпечення за два робочі місяці, які передують дню звільнення складає 24326грн. 80коп. (т.1, а.с.142), загальна кількість робочих днів за два місяці - 42 дні, таким чином середньоденна заробітна плата за 2 останні місяці складає - 579грн. 20коп. (24326,80грн./42).

Крім того, відповідно до ч.2 ст. 117 Кодексу законів про працю при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Враховуючи, що в судовому засіданні було визнано обґрунтованість позовних вимог позивача про стягнення на його користь грошової компенсації за невикористані 17 діб відпустки за 2016 рік у розмірі 8646,25грн., суму недовиплаченого грошового забезпечення за період травень 2017р. - листопад 2017р. у розмірі 2012,50грн., суму недовиплаченого грошового забезпечення за червень 2017 року у розмірі 464,40грн., суд, враховуючи приписи ст. 117 Кодексу законів про працю, вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача і в цій частині та стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 14.11.2017 в загальному розмірі 46915грн. 20коп. (579грн. 20коп. *81 робочий день).

Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 (40004, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Департаменту захисту економіки Національної поліції України (01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 10, код ЄДРПОУ 40111732) про стягнення грошової компенсації, грошового забезпечення та середнього заробітку - задовольнити частково.

Стягнути з Департаменту захисту економіки Національної поліції України (01601, м.Київ, вул. Академіка Богомольця, 10, код ЄДРПОУ 40111732) на користь ОСОБА_1 (40004, АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_1) 58617,55грн. (п'ятдесят вісім тисяч шістсот сімнадцять гривень 55копійок), з яких:

- 8646,25грн. грошової компенсації за невикористані 17 діб відпустки за 2016р.;

- 2012,50грн. суми недовиплаченого грошового забезпечення за роботу в умовах режимних обмежень за період травень 2017р. по листопад 2017р.;

- 464,40грн. суми недовиплаченого грошового забезпечення (премії) за червень 2017р.;

- 579,20грн. грошової компенсації за затримку розрахунку при звільненні на одну добу;

- 46915грн. 20коп. середнього заробітку за весь час затримки розрахунку із звільненим працівником, починаючи з 14.11.2017.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 22.03.2018.

Суддя І.Г. Шевченко