Постанова № 72918276, 21.03.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 336/6190/17 Головуючий у 1-й інстанції: Щаслива О.В.

Провадження № 22-ц/778/902/18 Суддя-доповідач ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого Полякова О.З.

Суддів Крилової О.В.

ОСОБА_2

При секретарі Бабенко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2017 року у справі за скаргою ОСОБА_3 на рішення посадової особи Вознесенівського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції в Запорізькій області, про відмову у знятті арешту з майна боржника, заінтересована особа – ОСОБА_4,-

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на рішення посадової особи Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції в Запорізькій області, про відмову у знятті арешту з майна боржника, заінтересована особа – ОСОБА_4

В обґрунтування вимог скарги зазначав, що Під час виконання рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 вересня 2014 року, на підставі постанови від 03.08.2016 року державного виконавця Ткачук Т.О. у зв’язку з наявною на той час заборгованістю зі сплати аліментів, було накладено арешт на все його майно та оголошена заборона на його відчуження. Між тим навесні 2017 року заборгованість ним погашена у повному обсязі. Проте його заява про скасування арешту була залишена без задоволення.

Вважає таке рішення посадової особи державної виконавчої служби є неправомірним, так як збереження арешту за відсутності підстав для цього обмежує гарантоване Конституцією України та іншими нормативними актами право власника на вільне розпорядження належним йому майном.

Враховуючи вищевикладене просив суд просив визнати неправомірним рішення начальника Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя Головного ТУЮ у Запорізькій області ОСОБА_5 про відмову у скасуванні арешту, накладеного постановою державного виконавця від 03.08.2016 року; зобов’язати державного виконавця Ткачук Т.О. винести постанову про зняття арешту з усього майна ОСОБА_3

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2017 року в задоволенні скарги відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушенням норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду, постановити нову про задоволення скарги.

Вислухавши доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і

обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставин справи в межах доводів

апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до

висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

В силу ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження, мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до Цивільного процесуального Кодексу, порушено їх права чи свободи.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що в провадженні Вознесенівського ВДВС ГТУЮ у Запорізькій області знаходиться виконавче провадження з виконання рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 аліментів на утримання неповнолітніх дітей, під час здійснення якого державним виконавцем Ткачук Т.О. накладено арешт на майно боржника на підставі постанови від 03.06.2016 року (а. с. 6).

Відповідно до ст. 5 Закону України „Про виконавче провадження ” примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, а згідно із ст. 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. ст. 6, 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії ; здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Із змісту наведених положень закону випливає, що метою виконавчого провадження є захист інтересів стягувачів шляхом здійснення сукупності передбачених законом заходів, спрямованих на дієве та ефективне виконання рішень суду та інших органів і посадових осіб, а посадові особи державної виконавчої служби при здійсненні виконавчого провадження наділені широким колом повноважень та зобов’язані неухильно дотримуватись прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Накладення арешту на майно боржника на підставі постанови від 03.08.2017 року обґрунтоване положеннями ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої за наявності заборгованості із сплати аліментів понад три місяці стягнення може бути звернуто на майно боржника, при цьому звернення стягнення на заробітну плату не перешкоджає зверненню стягнення на майно боржника, якщо існує непогашена заборгованість понад три місяці.

Як випливає із змісту ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», підставою для зняття виконавцем арешту, накладеного державним виконавцем, є, зокрема, погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника

Згідно довідки Вознесенівського ВДВС ГТУЮ у Запорізькій області від 08.09.2016 року за №87/10 у період часу з 01.06.2016 року по 30.08.2016 року ОСОБА_3 не сплачував аліменти на користь ОСОБА_4, що стягуються на підставі виконавчого листа №336/5365, який виданий 28.10.2014 року Шевченківський районним судом м. Запоріжжя. (а.с. 34).

Отже, саме факт наявності у ОСОБА_3 заборгованості зі сплати аліментів зумовила накладення державним виконавцем арешту на його майно.

Як вбачається зі змісту відповідей структурних підрозділів Пенсійного фонду України, Державної фіскальної служби зводиться до інформації про відсутність у боржника джерел постійних доходів у вигляді заробітної плати, пенсії, винагород, гонорарів, грошових коштів на банківських рахунках (а. с. 30-33), тому рішення державного виконавця про необхідність збереження арешту, накладеного на підставі постанови від 03.08.2016 року ґрунтується на вимогах закону.

Будь-яких інших даних про можливість забезпечення виконання рішення в інший спосіб державним виконавцем не отримано.

Крім того, у рішенні Єворопейського суду з прав людини від 19.03.1997 року по справі «Горнсбі проти Греції» зазначено, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. У рішенні зазначається, що гарантовані ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод процесуальні права на справедливий, публічний і швидкий розгляд, передбачає водночас і виконання судових рішень: «Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію».

Таким чином, колегія вважає, що відмовляючи в задоволенні скарги ОСОБА_3, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність в діях державного виконавця порушень вимог закону.

З огляду на наведене вбачається, що суд з дотриманням вимог ст. ст. 89, 263 ЦПК України належно оцінив надані сторонами докази та дійшов обґрунтованого висновкупро відмову в задоволенні скарги.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що ухвалу постановлено з додержанням вимог закону і підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 374,375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 – залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2017 року у цій справі – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 23.03.2018 року.

Головуючий:

Судді: