Постанова № 72916558, 22.03.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/611/18 Справа № 178/218/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Демченко Е.Л.

Категорія 27

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого – судді Демченко Е.Л.

суддів – Куценко Т.Р., Максюта Ж.І.

при секретарі – Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” на рішення Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 липня 2017 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” про визнання кредитного договору та договору іпотеки такими, що втратили чинність,-

в с т а н о в и л а:

У квітні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі — ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з уточненим позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи вимоги тим, що 17 вересня 2007 року між ними та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №DZF0GK02242122, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в іноземній валюті в розмірі 15.330 доларів США на строк до 16 вересня 2017 року, з виплатою 0,92% на місяць річних.

Зазначали, що в якості забезпечення належного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором 17 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки.

Вказували, що з тією ж метою 17 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки.

Посилаючись на те, що у зв’язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість в розмірі 5.399 доларів США 05 центів, з яких заборгованість за тілом кредиту — 5.039 доларів США 88 центів; заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 325 доларів США 22 центи; заборгованість по комісії — 28 доларів США 15 центів; пеня — 05 доларів 80 центів, чим порушені права банку, а тому просили суд ухвалити рішення, яким стягнути заборгованість за тілом кредиту у розмірі 3.830 доларів США у солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_3

У січні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним уточненим позовом до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання договору кредиту та договору іпотеки, а також договору поруки такими, що втратили чинність, мотивуючи тим, що банком зобов’язання за кредитним договором виконані не були.

Зазначав, що грошові кошти за кредитним договором йому не надавалися, а розрахунок заборгованості, наданий банком до позову, є неналежним та недопустимим доказом їхніх позовних вимог.

Вказував, що кредитний договір та як наслідок договір поруки та іпотеки є нечинними.

Посилаючись на те, що грошові кошти в іноземній валюті можуть бути надані позичальнику лише за заявою на переказ готівки та при застосуванні лише відповідних цій операції документів, а банк не надав йому кредитних коштів через відсутність договору на відкриття поточного рахунку з індексом 2620 або 2625, а тому просив суд ухвалити рішення, яким визнати таким, що втратив чинність з 17 вересня 2007 року кредитний договір №DZF0GK02242122 від 17 вересня 2007 року, укладений між ним ЗАТ КБ “ПриватБанк”; визнати таким, що втратив чинність з 17 вересня 2007 року договір іпотеки №DZF0GK02242122, укладений між ним та ЗАТ КБ “ПриватБанк”; визнати таким, що втратив чинність з 17 вересня 2007 року договір поруки №DZF0GK0224212/1, укладений між ЗАТ КБ “ПриватБанк” та ОСОБА_3

Рішенням Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 липня 2017 року в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», зазначаючи, що рішення постановлене з порушенням норм матеріального й процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення, яким позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити, а в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що банк виконав умови договору у повному обсязі надавши обумовлені ним кредитні кошти позичальнику, що підтверджується матеріалами справи, а зустрічна позовна заява ОСОБА_2 є безпідставною, оскільки відсутні правові підстави для її задоволення.

У відповідності до п.8 ч.1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року та ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв’язку з цим справа підлягає розгляду апеляційним судом Дніпропетровської області в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із наступних підстав.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним нормам процесуального права судове рішення не відповідає.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 17 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №DZF0GK02242122, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в іноземній валюті в розмірі 15.330 доларів США на строк до 16 вересня 2017 року, з виплатою 0,92% на місяць річних.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Банк виконав умови кредитного договору надавши грошові кошти.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч.1 ст.546 ЦК України).

В якості забезпечення належного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором 17 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №DZF0GK0224212/1.

Вказували, що з тією ж метою 17 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки №DZF0GK02242122.

Станом на 08 грудня 2015 року за спірним кредитним договором утворилася заборгованість у загальному розмірі 5.399 доларів США 05 центів, з яких заборгованість за тілом кредиту — 5.039 доларів США 88 центів; заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 325 доларів США 22 центи; заборгованість по комісії — 28 доларів США 15 центів; пеня — 05 доларів 80 центів.

Відмовляючи у задоволенні позову банку суд першої інстанції виходив з того, що банком не доведено факту видачі кредитних коштів та як наслідок цього факту наявності заборгованості, а вимоги ОСОБА_2 вважав у повній мірі обґрунтованими.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Згідно з ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до ст.627 ЦК України та відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зокрема, ст.628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст.527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п.3 ст.510 ЦК України, якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї Позичальник зобов'язується повернути (погасити) кредитодавцеві кредит, сплатити проценти згідно умов договору.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).

Відповідно до ст.623 ЦК України,боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно зі ст.611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов’язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

В п.17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року №5 роз’яснено, що зобов’язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч.1 ст.598 ЦК). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599–601,604–609 ЦК.

Згідно зі ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Відповідно до ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов’язання.

З матеріалів справ вбачається, що 17 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №DZF0GK02242122, у якому сторони узгодили предмет договору, права та обов’язки сторін, порядок розрахунків,відповідальність сторін, термін дії договору і порядок зміни умов договору,інші умови,особливі умови, тобто дійшли згоди стосовно умов укладеного ними договору, про що свідчать підписи сторін.

17 вересня 2007 року банк та поручитель ОСОБА_3А також дійшли згоди стосовно взятих на себе ОСОБА_3 зобов’язань, які виникли з договору поруки №DZF0GK02242122/1, про що також свідчать підписи останніх.

Також, 17 вересня 2007 року між банком та відповідачем ОСОБА_2Л було укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки.

Позичальником ОСОБА_4 було подано заяву про укладання договору страхування нерухомості, заяву про укладання договору особистого страхування, договір страхування майна, договір особистого страхування.

Також позичальником було власноручно підписано заяву на видачу готівки (т.3 а.с.19-69).

До позову ПАТ КБ “ПриватБанк” було додано розрахунок заборгованості, деталізовану виписку по рахунку, з яких вбачається, що грошові кошти були отримані, періодично здійснювалося погашення кредитної заборгованості (т.1 а.с.4-843-52,156-250, т.2 а.с.1-47).

Усі надані документи сумнівів у колегії суддів не викликають, а тому вимоги банку про стягнення частини заборгованості за тілом кредиту є доведеними належними та допустимим доказами, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 не можуть бути задоволені, оскільки спростовуються доказами наданими банком.

Крім того, колегія суддів наголошує на тому, що спірні правовідносини між сторонами виникли з 17 вересня 2007 року, позичальник частково виконував взяті на себе зобов’язання та з позовом ОСОБА_2 звернувся лише 20 січня 2017 року, тільки після подачі банком позову про стягнення заборгованості.

Оскільки допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову ПАТ КБ “ПриватБанк” та про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 з зазначених вище підстав.

У відповідності до вимог ст.141 ЦПК України з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ “ПриватБанк” необхідно стягнути понесені судові витрати по сплаті судового збору по 2.273 грн.70 коп. з кожного.

Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів, –

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” задовольнити.

Рішення Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 липня 2017 року скасувати.

Позов публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” заборгованість за кредитним договором №DZF0GK02242122, яка утворилася станом на 08 грудня 2015 року, у загальному розмірі 3.830 доларів США та яка складається з заборгованості за кредитом.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” судові витрати по сплаті судового збору по 2.273 грн.70 коп. з кожного.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” про визнання кредитного договору та договору іпотеки такими, що втратили чинність відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

ОСОБА_5