Постанова № 72916499, 22.03.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 213/1286/17 22-ц/774/591/К/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2018 року м.Кривий Ріг

Справа № 213/1286/17

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.

секретар судового засідання - Видрик А.А.

сторони:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2 загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №102 ОСОБА_2 міської ради Дніпропетровської області,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №102 ОСОБА_2 міської ради Дніпропетровської області на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 10 листопада 2017 року, яке ухвалено суддею Алексєєвим О.В. о 12 годині 00 хвилин в місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 10 листопада 2017 року, -

В С Т А Н О В И В :

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №102 ОСОБА_2 міської ради Дніпропетровської області про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована ти, що 26 травня 2015 року ОСОБА_1 була прийнята на посаду шкільної медичної сестри ОСОБА_2 загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №102 ОСОБА_2 міської ради Дніпропетровської області, згідно наказу №30 - к/тр від 25 травня 2015 року.

31 березня 2017 року позивача звільнено з займаної посади згідно п.7 ст.40 КЗпП України на підставі наказу від 31 березня 2017 року №37-к/т. про що її було повідомлено усно, а трудову книжку видали лише 21 квітня 2017 року.

Звільнення її з посади вважає незаконним, посилаючись на те, що 31 березня 2017 року вона перебувала на робочому місці у медичному пункті ОСОБА_2 загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №102 ОСОБА_2 міської ради Дніпропетровської області, напередодні, керівництво примушувало її фарбувати труби на спортивному майданчику школи, що не входить в її посадові обов’язки. Також, у її кабінеті зберігалися лакофарбові матеріали, від яких йшов різкий запах. Після декількох годин перебування у кабінеті, у неї почало паморочитись в голові та виникло почуття нудоти, а колір шкіри став блідим. Пари фарби могли спричинити погіршення стану її здоров’я. Можливо данний стан дав підстави вважати, що вона перебуває в стані сп’яніння, однак, відповідач не відібрав у неї пояснень, не провів медичних досліджень, а одразу звільнив її із займаної посади у зв’язку із появою на роботі у нетверезому стані на підставі п.7 ст.40 КЗпП України.

Уточнивши позовні вимоги, просила суд: визнати незаконним наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади шкільної медичної сестри ОСОБА_2 загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №102 ОСОБА_2 міської ради Дніпропетровської області №37-к/т від 31 березня 2017 року; поновити її на посаді шкільної медичної сестри ОСОБА_2 загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №102 ОСОБА_2 міської ради Дніпропетровської області; стягнути з ОСОБА_2 загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №102 ОСОБА_2 міської ради Дніпропетровської області на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 19835,20 гривень. стягнути з ОСОБА_2 загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №102 ОСОБА_2 міської ради Дніпропетровської області на її користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 10 000,00 гривень; рішення суду допустити до негайного виконання.

Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 10 листопада 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним наказ №37-к/т від 31 березня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 з посади шкільної медичної сестри ОСОБА_2 загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №102 ОСОБА_2 міської ради Дніпропетровської області.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді шкільної медичної сестри ОСОБА_2 загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №102 ОСОБА_2 міської ради Дніпропетровської області.

Стягнуто з ОСОБА_2 загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №102 ОСОБА_2 міської ради Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 18541 грн. 60 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2 загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №102 ОСОБА_2 міської ради Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 500 грн. 00 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2 загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №102 ОСОБА_2 міської ради Дніпропетровської області на користь держави судовий збір у розмірі 1280 грн. 00 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду допущено до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді шкільної медичної сестри ОСОБА_2 загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №102 ОСОБА_2 міської ради Дніпропетровської області та в частині стягнення з ОСОБА_2 загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №102 ОСОБА_2 міської ради Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 заробітної плати за один місяць.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №102 ОСОБА_2 міської ради Дніпропетровської області просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог, посилаючись на необ’єктивність та упередженість рішення суду. Зокрема, відповідач зазначає, що керівництво ніколи не примушувало позивача ОСОБА_1 виконувати роботи не передбачені її посадовими обов’язками та в приміщенні медпункту ніколи не зберігалися лакофарбові матеріали. Також, посилається на те, що матеріали справи містять достатньо доказів перебування ОСОБА_1 на робочому місці у нетверезому стані (доповідна записка, адміністративний протокол, висновки комісії). При цьому, відповідач наголошує на тому, що стан сп’яніння позивача було встановлено саме працівниками поліції, а тому додаткової перевірки ці обставини, на його думку, не потребували. Отримати ж пояснення від ОСОБА_1 роботодавець не мав змоги, оскільки остання була відсутня у період з 31.03.2017 року по 21.04.2017 року.

У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази його направлення іншим учасникам справи, позивач ОСОБА_1 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду – без змін, посилаючись на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2017 року, якою було скасовано адміністративний протокол, який і став підставою її звільнення та, на думку відповідача, підтверджував факт перебування позивача на робочому місці у нетверезому стані.

Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» №452 від 29 грудня 2017 року ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський Апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_3.

Згідно пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до пункту 8 Розділу ХІІІ Цивільного процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційній суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського Апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_3.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1, яка заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, як законне та обґрунтоване, посилаючись на доводи, викладені нею у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року за № 2147-VІІІ, яким викладено в нових редакціях тексти, зокрема, Цивільного процесуального кодексу України та Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 9 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчиненні окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Враховуючи те, що оскаржуване рішення суду ухвалене судом на час дії Цивільного процесуального кодексу України в редакції від 18.03.2004 року, законність та обгрунтованість оскаржуваного рішення перевіряється відповідно до положень такого кодексу.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 наказом №30 - к/тр від 25 травня 2015 року булаприйнята на посаду шкільної медичної сестри ОСОБА_2 загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №102 ОСОБА_2 міської ради Дніпропетровської області (а.с.14-15).

Згідно колективного договору ОСОБА_2 загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №102 ОСОБА_2 міської ради Дніпропетровської області між адміністрацією та трудовим колективом на 2016-2018 роки, графік роботи медичної сестри КЗШ №102 – понеділок-п’ятниця, розпорядок робочого дня – 08.00-16.12 годин, перерва на обід з 12.00-12.30 годин (а.с.59-59,72).

Відповідно до протоколу серії АА №158141 від 30 березня 2017 року ОСОБА_1 30 березня 2017 року о 14.50 годині перебувала в забороненому місці на території КЗШ №102 по вул. Сонячна,10 в м. Кривому Розі з явними ознаками алкогольного сп’яніння (не чітка хода, запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння рук), чим принижувала людську гідність та громадську мораль, чим вчинила правопорушення, яке передбачено ч. 1 ст. 178 КУпАП (а.с.64).

Постановою серії АА №264759 від 30 березня 2017 року встановлено, що ОСОБА_1 30.03.2017 року в денний час перебувала на території КЗШ №102 в м. Інгулець по вул. Сонячна,10 у стані алкогольного сп'яніння, мала хитку ходу, мляву мову, чим ображала людську гідність та громадську мораль, чим вчинила адміністративні правопорушення, за що по ч.1 ст.178 КУпАП на неї накладене адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 85 грн. (а.с.65).

30 березня 2017 року завгоспом ОСОБА_2 загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №102 ОСОБА_2 міської ради Дніпропетровської області ОСОБА_4 на ім’я директора була подана доповідна записка відносно ОСОБА_1 щодо її поведінки, згідно якої ОСОБА_1 30 березня 2017 року перебувала на території КЗШ №102 по вул. Сонячна,10 в м. Кривому Розі з явними ознаками алкогольного сп’яніння (не зрозуміле мовлення, не логічне, язик заплітався, погляд не ясний, запах з роту алкоголем). Поводилась агресивно та грубо розмовляла з поліцейськими, вела себе не адекватно та на зауваження не реагувала (а.с.63).

Наказом №128 від 30 березня 2017 року по ОСОБА_2 загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №102 ОСОБА_2 міської ради Дніпропетровської області створено комісію для проведення службового розслідування, до складу якої увійшли: голова комісії: заступник директора з навчально-виховної роботи, відповідальна особа за виконання посадових обов’язків працівниками закладу ОСОБА_5; члени комісії: заступник директора з виховної роботи, відповідальна особа за охорону праці в навчальному закладі ОСОБА_6, вчитель української мови та літератури, голова профспілкового комітету КЗШ №102 ОСОБА_7О.(а.с.60).

31 березня 2017 року, за результатами службового розслідування, складений Акт проведення службового розслідування випадку, що стався 30 березня 2017 року о 14 год. 50 хв. За висновками комісії: комісією запропоновано застосувати до ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення відповідно п. 2 ч. 1 ст. 147 КЗпП України та звільнити згідно з п. 7 ст. 40 КЗпП України (а.с.61-62).

31 березня 2017 року також складено Акт №1 про відсутність ОСОБА_1 31 березня 2017 року протягом робочого дня на робочому місці без поважних причин (а.с.70).

31 березня 2017 року директором КЗШ №102 ОСОБА_8 виданий наказ за №37-к/т про звільнення ОСОБА_1 з посади медичної сестри згідно п.7 ч.1 ст.40 КЗпП України та внесено відповідний запис до трудової книжки працівника (а.с. 68).

Відповідно до консультаційного висновку спеціаліста КЗ «ОСОБА_2 міська лікарня №1» ДОР» від 21 квітня 2017 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, має захворювання «перфоративний середній отит (мезотимпанит) справа» (а.с.24).

Згідно довідки №355 від 05 травня 2017 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 під наглядом лікаря-нарколога не перебувала і не перебуває (а.с.26).

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2017 року у справі № 213/1426/17(2-а/213/39/17) скасовано постанову серії АА №264759 від 30 березня 2017 року у справі про адміністративне правопорушення (а.с. 125).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з недоведеності факту появи позивача на робочому місці у нетверезому стані та недотримання роботодавцем вимог, передбачених ст. 149 КЗпП України, щодо правил і порядку застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення за появу на роботі у нетверезому стані.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 6, 7 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю ст. 5-1 КЗпП України визначено, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення.

За правилами ст. 4 Конвенції Міжнародної організації праці №158 від 22 червня 1982 року «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця» (ратифікована 04 лютого 1994 року) трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, повязаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

Згідно ч.1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння (п. 7 ч.1 ст.40 КЗпП України).

Як роз'яснено в п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», вирішуючи позови про поновлення на роботі осіб, трудовий договір з якими розірвано за п.7 ст. 40 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що з цих підстав можуть бути звільнені з роботи працівники за появу на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння в будь-який час робочого дня, незалежно від того, чи були вони відсторонені від роботи, чи продовжували виконувати трудові обов'язки. Нетверезий стан працівника або наркотичне чи токсичне сп'яніння можуть бути підтверджені як медичним висновком, так і іншими видами доказів, яким суд має дати відповідну оцінку.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою звільнення ОСОБА_1 стала її поява на робочому місці 30 березня 2017 року з явними ознаками алкогольного сп’яніння, що було зафіксовано співробітниками поліції у протоколі серії АА №158141 від 30 березня 2017 року та викладено у доповідній записці завгоспа ОСОБА_2 загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №102 ОСОБА_2 міської ради Дніпропетровської області ОСОБА_4 на ім’я директора (а.с. 63, 64).

Зважаючи на те, що постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2017 року у справі № 213/1426/17(2-а/213/39/17) скасовано постанову інспектора роти №3 батальону №1 Управління патрульної поліції в місті ОСОБА_3 Департаменту патрульної поліції ОСОБА_9 Серії АА №264759 від 30.03.2017 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 178 КУпАП у вигляді штрафу в сумі 85,00 грн. та встановлено, що спеціальними дослідженнями із застосуванням відповідного обладнання або оглядом лікаря перебування останньої у стані алкогольного сп’яніння не перевірялося, а пояснення свідків щодо наявності стану сп’яніння є примущеннями.

Крім того, при прийнятті цієї постанови, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд переглянув наявний в матеріалах справи відеозапис та дійшов висновку, що він не свідчить про те, що ОСОБА_1 перебувала у стані алкогольного сп’яніння (а.с. 123-125).

Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, обставини, встановлені постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2017 року, щодо недоведеності факту перебування ОСОБА_1 30 березня 2017 року у стані алкогольного сп’яніння, не потребують доказуванню при розгляді даної цивільної справи.

Зважаючи на те, що висновки комісії службового розслідування випадку, що стався 30 березня 2017 року о 14 год. 50 хв., появи ОСОБА_1 на робочому місці у нетверезому стані спираються на постанову інспектора роти №3 батальону №1 Управління патрульної поліції в місті ОСОБА_3 Департаменту патрульної поліції ОСОБА_9 Серії АА №264759 від 30.03.2017 року, яка визнана у судовому порядку незаконною, та на доповідну записку завгоспа ОСОБА_2 загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №102 ОСОБА_2 міської ради Дніпропетровської області ОСОБА_4, яка містить в собі інформацію про складання зазначеного протоколу співробітниками поліції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що висновки комісії є безпідставними.

Відповідно до ст.57 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці данні встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано у суді апеляцйфної інстанції, відповідачем не було надано суду належних доказів перебування позивача в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння, що являється єдиною підставою для звільнення робітника за п. 7 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Крім того, усупереч вимогам ст. 149 КзпП України, адміністрацією відповідача не було запропоновано ОСОБА_1 надати письмові пояснення з приводу її перебування на роботі у стані алкогольного сп’яніння до застосування дисциплінарного стягнення, що було враховано судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення.

Доводи ж апеляційної скарги про те, що отримати пояснення від ОСОБА_1 роботодавець не мав можливості у зв’язку з її відсутністю на робочому місця, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки, відповідачем не надано належних та допустимих доказів вжиття адміністрацією ОСОБА_2 загальноосвітньої школі І-ІІІ ступенів №102 ОСОБА_2 міської ради Дніпропетровської області дій щодо отримання таких пояснення від ОСОБА_1

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, співробітниками поліції було складено адміністративний протокол у відношенні ОСОБА_1 про перебування її на робочому місці у стані сп’яніння о 14 годині 50 хвилин 30 березня 2017 року (який у судовому порядку визнано незаконним), а вже наступного дня (31 березня 2017 року) було проведено службове розслідування та звільнено позивача із займаної посади. При цьому, причини відсутності ОСОБА_1 на робочому місці не з’ясовувалися та не вирішувалося питання про можливість відкласти надання висновків комісії до отримання такої інформації.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності, надав їм належну оцінку, виконав всі вимоги цивільного судочинства та дійшов вірного висновку, що звільнення позивача відбулося з порушенням норм трудового законодавства, а тому ОСОБА_1 необхідно поновити на роботі та стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, розмір якого судом визначено вірно за загальними правилами обчислення середнього заробітку, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року №348).

Оскільки, судом було вірно встановлено порушення права позивача незаконним звільненням, колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.

Так, відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.

Зокрема, ч. 1 ст. 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі відповідними змінами) роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (ст. ст. 3, 4, 11, 31 ЦПК України).

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати, яку судом визначено у розмірі 500,00 грн. та яка, на переконання колегія суддів, є розумною та співмірною із розміром моральних переживань позивача.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції в судовому рішенні повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №102 ОСОБА_2 міської ради Дніпропетровської області – залишити без задоволення.

Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 10 листопада 2017 року– залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 23 березня 2018 року.

Головуючий:

Судді: