Постанова № 72916446, 22.03.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1654/18 Справа № 209/2433/17 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Каратаєва Л.О.

Категорія

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2018 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Каратаєвої Л.О.

суддів: - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю секретаря судового засідання – Хоменко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

12 вересня 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди, в якому просив стягнути з Міністерства оборони України на свою користь 100000,00 грн. у якості відшкодування моральної шкоди завданої ушкодженням здоров’я, що пов’язано з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії (а.с.2-8).

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 листопада 2017 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_4 до Міністерства оборони України про відшкодування шкоди відмовлено повністю (а.с.44-46).

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_4 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив, скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі (а.с.49-56).

В обґрунтування апеляційної скарги посилалася на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено обставини, що мають значення для справи внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів, а також на неправильне застосування норм матеріального права.

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно п.9 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що позивач проходив військову службу у Збройних Силах СРСР в період бойових дій на території Республіки Афганістан у складі в/ч пп 44585 (56 одшбр 40 ОА Гардез ДРА) з 28 квітня 1986 року по 12 травня 1987 року (а.с. 11-13).

Відповідно до посвідчення серії Є № 017879 від 16.03.2016 року ОСОБА_4 є інвалідом 3 групи і має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни. Посвідчення дійсне до 01.03.2019 року (а.с.10).

Згідно військового квитка серії НО № 3507649 ОСОБА_4 проходив службу у в/ч пп 44585 з 28.04.1986 по 12.05.1987 року (а.с.11-12).

Відповідно до довідок Центрального архіву МО РФ від 31.01.2013 року, ОСОБА_4 проходив військову службу в складі діючої армії в період бойових дій Республіки Афганістан, 19 червня 1986 року отримав множинні вогнепальні осколкові поранення лівої тем'яної та правої поперекової області, вірусний гепатит "А" жовтушної форми з приводу чого знаходився на лікуванні у військових частинах (а.с.13,14).

Згідно довідки огляду МСЕК серії 12ААГ № 005442 від 16.02.2015 року ОСОБА_4 при первинному огляді встановлена третя група інвалідності з 09.02.2015 року в зв'язку з пораненням, контузія, захворювання у зв'язку з участю у бойових діях та перебування в іншій державі, з переоглядом 09.02.2016 року (а.с.18).

Відповідно до довідки огляду МСЕК серії 12ААА № 430264 від 16.08.2016 року ОСОБА_4 при повторному огляді встановлена третя група інвалідності з 01.03.2016 року, причина інвалідності поранення, контузія, захворювання у зв'язку з участю у бойових діях та перебування в іншій державі. Інвалідність встановлена до 01.03.2019 року, дата переогляду 23.02.2019 року (а.с.19).

У відповідності до витягу з протоколу № 9 від 05.01.2015 року, засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця ОСОБА_4 зазначено, що осколкові поранення лівої тім'яної і поперекової ділянок, що супроводжувалися ЗЧМТ-контузією головного мозку (1986 рік), підтверджені довідкою Центрального архіву, наслідками яких згідно виписок із історії хвороби лікувальних закладів за 2012-2014 роки, є захворювання: гіпертонічна хвороба 2 ст., ступінь 3 ризик 3, атеросклеротичний кардіосклероз, післятравматична та дисциркуляторна енцефалопатія 2 ст. з розсіяною органічною мікросимптоматикою, з церебростенічним, лікворо-гіпертензивним, стійким цефалгічним, вестибуло-атактичним, астено-невротичним синдромами, вегето-судинною дисфункцією. Післятравматичним олстеохондроз поперекового відділу хребта з вираженим больовим синдромом, і люмбоішалгією і захворювання хронічний гепатит, хронічний холєцистопанкреатит, виразкова хвороба 12-палої кишки, як наслідок перенесеного в ДРА у 1987 році вірусного гепатиту "А", - поранення, ЗЧМТ-контузія головного мозку і захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії (а.с.15).

Згідно висновку Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи за № 9-1 від 13.11.2014 року зазначено, що виявлені у ОСОБА_4 рубці на голові , тулубу (які є наслідком загоєння ран),могли утворитись внаслідок дії твердого предмета, предметів з обмеженою загостреною контактуючою поверхнею, якими могли бути осколки розірвавшогося снаряду. Давність їх утворення не виключена можливість у термін, вказаний обстеженим, тобто під час проходження військової служби в 1985-1987 року (а.с.17).

Відповідно до виписних епікризів ОСОБА_4 неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні у зв'язку з хворобами, що розвинулися внаслідок отримання ушкоджень здоров`я під час виконання свого військового обов'язку (а.с.20-28).

Матеріали цивільної справи свідчать, що у 1986 році позивач ОСОБА_4 отримав осколкові поранення голови, попереку (контузія 1986 рік).

Надані позивачем докази свідчать, що після встановлення групи інвалідності позивач неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні хвороб, що розвинулися внаслідок отримання ушкоджень здоров`я під час виконання свого військового обов'язку.

Також судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що позивач ОСОБА_4 проходив військову службу у Демократичній Республіці Афганістан у складі діючої Радянської армії у період бойових дій та у 1986 році отримав порання за наслідками якого 09.02.2015 року йому було встановлено третю групу інвалідності.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено тих обставин, з якими положеннями ст. 1167 ЦК України, пов’язують виникнення у відповідача обов’язку відшкодувати завдану моральну шкоду.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в повному обсязі.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (статті 23, 1167 ЦК України).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року із змінами та доповненнями відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди провадиться у встановленому законом порядку.

У п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз’яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, наявність шкоди ще не породжує обов’язку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб’єкта такої відповідальності.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з пунктами 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у постанові від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», при вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з’ясовувати, коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Ураховуючи наведене, висновок суду першої інстанції про те, що спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди, є обґрунтованим.

Законодавство, що було чинним на момент отримання позивачем ушкодження здоров’я (1986–1987 роки), не містило положень щодо відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризики настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. ст. 43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Таким чином, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, який відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив з того, що позивачем не доведено протиправність дій або бездіяльності Міністерства оборони України по відношенню до позивача та відсутній причинно-наслідковий зв’язок між шкодою і діями відповідача в її завданні.

Вирішуючи спір, суд з дотриманням вимог статей 212 - 214, 315 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, повно, всебічно та об’єктивно з’ясував обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові.

Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Приведені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків у рішенні суду першої інстанції, протирічать вимогам законодавства, яке регулює спірні правовідносини, матеріалам справи, зводяться до переоцінки доказів по справі.

Судом першої інстанції у досить повному обсязі з’ясовані права та обов’язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, справа розглянута у рамках позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, колегія апеляційного суду вважає, що згідно до ст. 375 ЦПК України правових підстав для скасування рішення не має, а тому, доводи апеляційної скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Судові витрати понесені сторонами в зв’язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 – залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 листопада 2017 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства.

Судді: