Постанова № 72916166, 22.03.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 212/7471/16-ц 22-ц/774/122/К/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2018 року м. Кривий Ріг

Справа № 212/7471/16-ц

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого- судді Бондар Я.М.,

суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.,

секретар судового засідання : Гладиш К.І.

сторони справи: позивач – ОСОБА_1,

відповідач – Криворізький відділ поліції ОСОБА_2 управління Національної поліції в Дніпропетровській області,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 управління Національної поліції в Дніпропетровській області на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 26 червня 2017 року, ухваленого суддею Борис О.Н. у м. Кривому Розі, повний текст судового рішення складений 01 липня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 управління Національної поліції в Дніпропетровській області ( надалі - ГУНП), Криворізького відділу поліції ОСОБА_2 управління Національної поліції в Дніпропетровській області ( надалі –КВП ГУНП) про скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за весь час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що згідно наказу за №181 о/с від 04.07.2016 року ГУНП вона прийнята на посаду діловода Криворізького відділу поліції на період перебування ОСОБА_3 у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку.

Наказом № 323-К від 14.11.2016 року її звільнено з посади діловода Криворізького відділу поліції (на період перебування основного працівника ОСОБА_3 у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) за пунктом 6 статті 40 КЗпП України.

Вказане звільнення вважає незаконним оскільки, 11 листопада 2016 року в зв'язку з погіршенням стану здоров'я вона звернулася за медичною допомогою до Державної лікарні МВС і в цей же день їй було відкрито листок непрацездатності, відповідно до якого з 11.11.2016 року по 21.11.2016 року включно, вона перебувала на лікарняному та зобов’язана стати до роботи 22.11.2016 року. Під час перебування на лікарняному, в телефонному режимі її повідомив заступником начальника кадрового забезпечення КВП ОСОБА_4 про звільнення у зв'язку із поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.

Після уточнення позовних вимог у червні 2017 року, просила суд: визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП № 323-о/с від 14.11.2016 року про звільнення її з посади діловода Криворізького відділу поліції за пунктом 6 статті 40 КЗпП України; визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП № 323-о/с від 14.11.2016 року про звільнення її з посади діловода Криворізького відділу поліції за пунктом 3 статті 36 КЗпП України; визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП № 323-о/с від 14.11.2016 року про звільнення її з посади діловода Криворізького відділу поліції за п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України; поновити її на посаді діловода Криворізького відділу поліції; анулювати запис у трудовій книжці щодо звільнення; стягнути з ГУНП на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14.11.2016 року по 26.06.2017 року у сумі 3242,88 грн., стягнути з ГУНП на її користь моральну шкоду у розмірі 15000грн.; відповідно до ст. 367 ЦПК допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення її на роботі у Криворізькому відділі поліції на посаді діловода.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 26 червня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ ОСОБА_2 управління Національної поліції в Дніпропетровській області № 323-о/с від 14.11.2016 р. про звільнення ОСОБА_1 з посади діловода Криворізького відділу поліції за п. 6 ст. 40 КЗпП України. Визнано протиправним та скасовано наказ ОСОБА_2 управління Національної поліції в Дніпропетровській області № 323-о/с від 14.11.2016 р. про звільнення ОСОБА_1 з посади діловода Криворізького відділу поліції за п.3 ст. 36 КЗпП України. Визнано протиправним та скасувати наказ ОСОБА_2 управління Національної поліції в Дніпропетровській області № 323-о/с від 14.11.2016 р. про звільнення ОСОБА_1 з посади діловода Криворізького відділу поліції за п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді діловода. Анульовано запис у трудовій книжці щодо звільнення ОСОБА_1 з займаної посади згідно п. 6 ст. 40 КЗпП України. Стягнуто з ОСОБА_2 управління Національної поліції в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14.11.2016 року по 26.06.2017 року в розмірі 32429,88 грн. та моральну шкоду у розмірі 1500 грн. Відповідно до ст. 367 ЦПК України допущено негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі в Криворізькому відділі поліції на посаді діловода. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_2 управління Національної поліції в Дніпропетровській області посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповним з’ясуванням судом обставин, що мають значення для вирішення спірного питання, порушення норм матеріального права, ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог.

Зокрема вважає, що суд дійшов невірного висновку що відповідачем видавались декілька наказів про звільнення, у зв’язку із тим, що у витягах з наказів було допущено лише технічні помилки, що не дає підстав вважати видачу різних наказів про звільнення позивача. Судом не враховано, що звільнення позивача відбулось на підставі п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України. Крім того, вважає, що висновки суду про створення відповідачем штучних умов для звільнення позивача , ґрунтуються на припущеннях. Також вважає, помилковим висновок суду про протиправність звільнення позивача у період непрацездатності, оскільки на підстави п.2 ч.1 ст.36 КЗпП не розповсюджується. Розмір моральної шкоди, стягнутий судом, недоведений позивачем, не вмотивований. Не відповідає засадам розумності та справедливості.

Указом Президента України №452/2017 від 29 грудня 2017 року «Про ліквідацію апеляційних та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_5.

За частиною 6 статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Пунктом 8 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_5.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовільнити, представника позивача, який просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія дійшла наступного висновку.

Як встановлено судом та видно з матеріалів справи, згідно наказу за №181 о/с від 04.07.2016 року ОСОБА_1 прийнята на посаду діловода Криворізького відділу поліції, (на період перебування основного працівника ОСОБА_3 у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку), що підтверджується записем у трудовій книжці та копією Наказу (а.с. 6-10,37).

У період перебування позивача ОСОБА_1 на лікарняному 14.11.2016 року, відповідачем ГУНП видано три накази про звільнення її з посади діловода , з різних підстав.

Так, Наказом № 323 о/с від 14.11.2016 року звільнено ОСОБА_1 з 14.11.2016 року за п. 2 ч.1 ст. 36 КЗпП України ( закінчення строку ) на підставі заяви ОСОБА_3 від 10.11.2016 року (а.с. 75).

Наказом № 323 о/с від 14.11.2016 року позивача звільнено з 14.11.2016 року за п.6 ст.40 КЗпП України ( поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу ) на підставі заяви ОСОБА_3 від 10.11.2016 року (а.с. 11).

Наказом № 323 о/с від 14.11.2016 року її звільнено з 14.11.2016 року за п. 3 ст.36 КЗпП України ( закінчення строку ) на підставі заяви ОСОБА_3 від 10.11.2016 року (а.с. 38).

Згідно листка непрацездатності серії АДБ №10049 від 11.11.2016 року ОСОБА_1 перебувала на лікарняному з діагнозом ГРВІ з 11.11.2016 року по 19.11.2016 року, стати до роботи 22.11.2016 року (а.с. 12).

Відповідно до витягу з наказу № 323 о/с від 14.11.2016 року, який було отримано позивем підставою звільнення зазначено за п.6 ст. 40 КЗпП України (а.с. 11,53).

Однак, 22.12.2016 року ОСОБА_1 отримала рекомендований лист витяг з наказу № 323 о/с від 14.11.2016 року, з підставою звільнення за п. 3 ст. 36 КЗпП України (а.с. 38).

01.03.2017 року в судовому засіданні був долучений до матеріалів справи третій витяг з наказу за № 323 о/с від 14.11.2016 року, з підставою звільнення за ст. 36 п. 2 ч. 1 КЗпП України (а.с.50).

Згідно витягу з Наказу №323о/с від 14.11.2016 року, ОСОБА_3,

старшого діловода вважати приступившою до виконання службових обов’язків після виходу з відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею віку, на підставі заяви останньої від 10.11.2016 року ( а.с.122 ).

Разом з тим, згідно з витягу з Наказу по особовому складу від 21.11.2016 року № 330 о/с ОСОБА_3, старшому діловоду надано відпустку з 18 листопада 2016 року по 19 березня 2019 року, для догляду за дитиною ( а.с.123).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, скасовуючи накази про звільнення, поновляючи її на роботі, стягуючи середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення прав позивача при звільненні. Оскільки, за одним номером та однією датою видано три накази про звільнення позивача з різних підстав, у період перебування її на лікарняному. Крім того, суд дійшов до висновку, що відповідачем штучно створено ситуацію, для звільнення позивача, оскільки працівник, яка раніше обіймала цю посаду звернулась із заявою 10.11.2016 року про вихід на роботу з 15.11.2016 року, а 14.11.2016 року подала заяву про відпустку по догляду за дитиною до трьох років до 19.03.2019р., тобто у день звільнення позивача.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в межах заявлених вимог та на підставі тих доказів, що надані були сторонами під час розгляду справи по суті, у достатньо повному обсязі з'ясував права і обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Спір між сторонами виник з приводу дотримання відповідачем ГУНП вимог трудового законодавства при звільненні позивача ОСОБА_1

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Як видно з матеріалів справи, у день звільнення позивача 14.11.2016 року , видано три накази за одним і тим же номером – 323 о/с , про звільнення ОСОБА_1 з посади діловода , з різних підстав: п.6 ст.40, п.2 ч. 1 ст. 36, п.3 ст. 36 КЗпП України.

Згідно ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: п.6 поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 статті 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.( ч.2ст.40 КЗпП).

Частина 3 ст.40 КЗпП України передбачає не допущення звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Відповідачем порушені вимоги трудового законодавства, оскільки звільнення відбулось період непрацездатності позивача, крім того, в порушення ч.2 ст.40 КЗпП позивачу не запропоновано іншої роботи.

Тому, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування наказу ОСОБА_2 управління Національної поліції в Дніпропетровській області № 323-о/с від 14.11.2016 р. про звільнення ОСОБА_1 з посади діловода Криворізького відділу поліції за п. 6 ст. 40 КЗпП України.

Колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги представника відповідача в частині правомірності звільнення позивача у період її непрацездатності, такими, що не відповідають вимогам законодавства.

Колегія суддів вважає хибними посилання представника відповідача про технічну помилку при здійсненні витягу з наказу про звільнення ОСОБА_1 на підставі п.6 ст.40 КЗпП України. Дані твердження спростовуються записом, що міститься в трудовій книжці позивача від 14.11.2016 року про звільнення саме з цієї підстави та відповідним витягом з наказу про звільнення до якого не внесено виправлення ( а.с.10,11).

Доводи апеляційної скарги про надіслання на адресу позивача вимоги про виправлення помилки у трудовій книжці у січні 2017року, надіслані відповідачем після звернення позивача до суду 08 грудня 2016року із позовом про визнання звільнення незаконним та отримання відповідачем її позовних вимог.

Колегія суддів також погоджується із висновком суду першої інстанції в частині неправомірності звільнення позивача на підставі положення п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України, яка передбачає підставою припинення трудового договору закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Підставо звільнення, за доводами апеляційної скарги відповідача є закінчення дії строкового трудового договору ОСОБА_1 у зв’язку із виходом з відпустки по догляду за дитиною до досягнення віку ОСОБА_3, тому що вона 10.11.2016 року написала заяву про вихід на роботу з 15.11.2016 року.

Проте, колегія не приймає дані посилання, як підставу законності звільнення позивача, оскільки як підтверджується матеріалами справи ОСОБА_3, фактично не приступила до виконання роботи. До дня обумовленого заявою про вихід на роботу з 15.11.2016року, вона 14.11.2016 року подала про надання їй відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до березня 2019 року, про що видано відповідний наказ. З звільнення позивача в день, коли було відомо про відсутність у ОСОБА_3 волевиявлення працювати, та подальше перебування її у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, свідчить про відсутність у відповідача законих підстав для звільнення ОСОБА_1

Тому, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про визнання Наказу по ГУНП в Дніпропетровській області № 323 о/с від 14.11.2016 року про звільнення ОСОБА_1О.у зв'язку із закінченням строку трудового договору п.2 ст.36 КЗпП України, таким, що прийнятий із порушенням вимог трудового законодавства.

Доводи апеляційної скарги в частині посилання суду першої інстанції на положення п.1 ч.1 ст.36 КЗпП, як підставу звільнення позивача, є лише опискою, оскільки в дужках зазначено саме звільнення по закінченню строку, що відповідає п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України, тому не може бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення суду.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законних підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про звільнення позивача із порушенням вимог діючого трудового законодавства. У зв’язку із чим, наявні підстави для її поновлення та стягнення розміру середнього заробітку.

Відсутні доводи апеляційної скарги відповідача в частині визначеного судом першої інстанції розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь позивача, тому колегія суддів погоджується із його розміром.

Колегія суддів вважає хибними доводи апеляційної скарги представника відповідача в частині недоведеності позовних вимог в частині спричиненої моральної шкоди позивачу та необґрунтованості його розміру.

Згідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Частиною 3 ст. 23 ЦК України передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно роз'яснень п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретних обставин по справі і наслідків, що наступили.

Аналізуючи зібрані в справі докази, в їх сукупності, колегія суддів вважає, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди, на думку колегії суддів, визначений виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, судом враховано конкретні обставини по справі, моральні страждання позивача, істотність вимушених змін у її життєвих стосунках, яка втративши роботу, засіб до існування її та її неповнолітньої дитини, була занепокоєна неможливістю повернення кредитних коштів, які отримала у період працевлаштування на споживчі цілі, вимушена була докладати зусиль до захисту порушеного права, нести додаткові витрати.

У зв'язку з чим доводи апеляційного скарги про необґрунтованість розміру моральної шкоди у розмірі 1500 грн. колегія суддів вважає безпідставними.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України Апеляційний суд Дніпропетровської області,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 управління Національної поліції в Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 26 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст судового рішення складений 22 березня 2018 року.

Головуючий:

Судді: