Ухвала суду № 72915427, 23.03.2018, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/1672/18

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.03.2018 місто Ужгород

Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Світлик О.М., при секретарі судового засіданні ОСОБА_1, з участю прокурора – Химинця О.О., засудженого – ОСОБА_2, захисника – адвоката ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання адвоката ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_2 про звільнення з-під варти у порядку ст. 206 КПК України,

В С Т А Н О В И В:

У провадження слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області надійшло клопотання адвоката ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_2 про звільнення з-під варти у порядку ст. 206 КПК України.

З матеріалів справи № 308/1672/18 вбачається, що ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 15.03.2018 року постановлено ухвалу слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21.02.2018 року, якою повернуто клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 про звільнення з під варти у порядку ст. 206 КПК України – скасувати, призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Згідно з протоколом автоматичного визначення слідчого судді від 20.03.2018 року вказану справу передано слідчому судді Світлик О.М.

В обґрунтування клопотання захисник – адвокат ОСОБА_3 посилається на те, що вироком Лефортовського районного суду міста Москви Російської Федерації від 18.02.2013 року ОСОБА_2 засуджено за сукупністю злочинів та призначено покарання у виді дев’ять років шість місяців позбавлення волі. Строк покарання рахується з 22.09.2012 року, тобто з часу фактичного затримання. Ухвалою судової колегії по кримінальних справах Московського міського суду Російської Федерації від 06.05.2013 року вирок Лефортовського районного суду міста Москви Російської Федерації від 18.02.2013 року залишено без змін.

Зазначає, що ухвалою Тячівського районного суду від 30.06.2016 року у справі № 307/1622/16-к вищевказаний вирок було приведено у відповідність до законодавства України та суд вирішив ОСОБА_2 вважати засудженим до покарання у виді дев’ять років шість місяців позбавлення волі.

Захисник подав апеляційну скаргу на ухвалу суду від 30.06.2016 року і ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 23.08.2017 року було відкрито апеляційне провадження.

Зауважує, що суд першої інстанції не приймав рішення про обрання запобіжного заходу до ОСОБА_2 у порядку ч. 9 ст. 602, ч. 7 ст. 603 КПК України, хоча в ухвалі від 30.06.2016 року помилково в порядку описки зазначив, що запобіжний захід – тримання під вартою залишити попередній.

За твердження захисника ні російським, ні українським судом до ОСОБА_2 не застосовувався запобіжний захід в період з 06.05.2013 року і по сьогодні. Суд першої інстанції не приймав рішення про обрання запобіжного заходу до ОСОБА_2 в порядку ч. 9 ст. 602, ч. 7 ст. 603 КПК України.

Отже, на думку захисника, засуджений без достатніх правових підстав тримається під вартою, так як закони України не надають право тримати під вартою українських громадян без рішення українського суду, яке набрало законної сили.

Також у клопотанні зазначає, що захисник звернувся в Закарпатську УВП № 9 з вимогою негайно звільнити ОСОБА_2 з-під варти, однак листом від 25.01.2018 року за № 12/3/192 УВП № 9 відмовилася звільняти ОСОБА_2

З посиланням на викладене та на підставі ст. 206 КПК України, захисник просить постановити ухвалу, згідно з якою негайно звільнити з-під варти ОСОБА_2, який утримується в ДУ «Закарпатська установа виконання покарань № 9».

Заслухавши пояснення засудженого ОСОБА_2 та його захисника, думку прокурора, дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя дійшов наступного висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 206 КПК України кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов’язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.

За змістом ч. 2 ст. 206 КПК України, яка встановлює загальні обов’язки судді щодо захисту прав людини, визначено, якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, він зобов’язаний постановити ухвалу, якою має зобов’язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з’ясування підстав позбавлення свободи.

Отже, законодавець чітко визначив, що постановлення слідчим суддею ухвали щодо негайної доставки до нього особи, яка позбавлена свободи, здійснюється лише в тому разі, якщо отримані слідчим суддею відомості створять у нього обґрунтовану підозру про те, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, тобто позбавлена свободи за відсутності для того правових підстав.

При цьому, ч. 3 ст. 206 КПК України передбачено, що слідчий суддя зобов’язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи.

Таким чином, звільнення особи з-під варти може бути здійснено слідчим суддею вже за результатами перевірки відомостей, які створили у нього обґрунтовану підозру, що особа позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, чи інших правових підстав для позбавлення свободи, утримується під вартою незаконно, і для з’ясування цих питань слідчим суддею було постановлено ухвалу про доставку особи до суду та призначено судове засідання.

За результатами розгляду поданого захисником клопотання у порядку ст. 206 КПК України щодо незаконного тримання під вартою ОСОБА_2 слідчим суддею встановлено, що ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 30.06.2016 року у справі № 307/1622/16-к, на підставі Конвенції про передачу засуджених осіб 1983 року, ст. ст. 602, 603, 609, 610 КПК України, судом постановлено вирок Лефортовського районного суду міста Москви Російської Федерації від 18 лютого 2013 року, яким ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, засуджено за ч. 3 ст. 30, п. «г» ч. 3 ст. 228.1 Кримінального кодексу Російської Федерації на 8 років 6 місяців позбавлення волі, без призначення додаткового покарання у виді позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю і штрафу; за ч. 3 ст. 30, п. «б» ч. 3 ст. 228.1 Кримінального кодексу Російської Федерації на 6 років позбавлення волі, без призначення додаткового покарання у виді обмеження волі і штрафу; за ч. 1 ст. 30, п. «г» ч. 3 ст. 228.1 Кримінального кодексу Російської Федерації на 8 років позбавлення волі, без призначення додаткового покарання у виді позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю і штрафу; та на підставі ч. 2 ст. 69 Кримінального кодексу Російської Федерації за сукупністю злочинів ОСОБА_2 призначено остаточне покарання, шляхом часткового складання призначених покарань, у виді 9 років 6 місяців позбавлення волі, без позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю, без позбавлення волі і штрафу, з відбуванням покарання у виправній колонії суворого режиму, привести у відповідність із законодавством України. ОСОБА_2 вважати засудженим: за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 307 КК України на 8 (вісім) років 6 (шість) місяців позбавлення волі; за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 307 КК України на 6 (шість) років позбавлення волі; за ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 307 КК України на 8 (вісім) років позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань, вважати ОСОБА_2 остаточно засудженим до покарання у виді 9 (дев’ять) років 6 (шість) місяців позбавлення волі. Строк відбуття покарання ОСОБА_2 відповідно до вироку Лефортовського районного суду міста Москви Російської Федерації від 18 лютого 2013 року при приведенні його у відповідність з законодавством України рахувати з 22 вересня 2012 року, тобто з часу його фактичного затримання. Запобіжний захід ОСОБА_2 залишити попередній – тримання під вартою.

На адвокатський запит захиснику ОСОБА_3 державною установою «Закарпатська установа виконання покарань (№ 9)» повідомлено, що засуджений ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, перебуває під вартою в ДУ «Закарпатська установа виконання покарань (№ 9)» на підставі вироку Лефортовського районного суду міста Москви РФ від 18.02.2013 року, яким його засуджено за ч. 3 ст. 30, п. «г» ч. 3 ст. 228.1, ч. 3 ст. 30 п. «б» ч. 2 ст. 228.1, ч. 1 ст. 30, п. «г» ч. 3 ст. 228.1, ч. 2 ст. 69 КК РФ, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 9 років 6 місяців позбавлення волі (вирок набрав законної сили 06.05.2013 року). Згідно з ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 30.06.2016 року вирок Лефортовського районного суду міста Москви РФ від 18.02.2013 року приведено до виконання згідно з чинним законодавством України, а саме, вважати ОСОБА_2 засудженим за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 307, ст. 70 КК України до 9 років 6 місяців позбавлення волі (ухвала набрала законної сили 07.07.2016 року). На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 532, 533 КПК України, ст. 129-1 Конституції України, Закарпатською установою виконання покарань № 9 повідомлено, що засуджений ОСОБА_2 перебуває під вартою на законних на це підставах.

Разом з тим, слідчим суддею встановлено, що інших кримінальних проваджень відносно ОСОБА_2 не розпочато, і такі на стадії досудового розслідування у провадженні органів досудового розслідування не перебувають, що підтвердили у даному судовому засіданні учасники судового розгляду вказаного клопотання.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК України досудове розслідування – стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Пунктом 18 ч. 1 ст. 3 КПК України визначено, що слідчий суддя – суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та у випадку, передбаченому статтею 247 цього Кодексу, – голова чи за його визначенням інший суддя Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційного суду області, міст Києва та Севастополя.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 26 КПК України слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

З огляду на вищевикладені обставини, оскільки слідчий суддя згідно зі ст. 3 КПК України здійснює судовий контроль саме на стадії досудового розслідування, і правом вирішувати питання запобіжного заходу щодо особи, яка є засудженою, не наділений, а відтак, за наслідками розгляду даного клопотання про звільнення ОСОБА_2 з-під варти у порядку ст. 206 КПК України, слідчий суддя приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні внесеного клопотання.

Керуючись ст. ст. 3, 26, 206, 392 КПК України, слідчий суддя,

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_2 про звільнення з-під варти у порядку ст. 206 КПК України – відмовити.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до апеляційного суду Закарпатської області протягом п’яти днів з дня її проголошення, а ОСОБА_2 – в той же строк, але з моменту вручення йому копії цієї ухвали.

Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду

Закарпатської області ОСОБА_4