Рішення № 72911507, 14.03.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №813/4956/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2018 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Коморний О.І,

секретар судового засідання Мергель І.Р.,

за участю

представник позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Концерну "Містшлябуд" про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області.

Обставини справи.

Позивач, Концерн "Містшляхбуд", звернувся 20.12.2017р до Львівського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення №0011901402 прийнятого 13.07.2017 року відповідачем, Головним управлінням ДФС у Львівській області.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновки податкового органу про відсутність реальних господарських операцій, викладені в акті перевірки є безпідставними, оскільки такі зроблені на підставі відсутності документації, що в свою чергу не є документами первинного бухгалтерського обліку та не підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей. Крім того, вважає, що відсутність певної документації за наявності первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію. Також на порушення вказані в акті перевірки зазначає, що не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У зв’язку з цим, позивач вважає, що податкове повідомлення-рішення відповідачем прийнято безпідставно, тому просить суд його скасувати.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з вищенаведених підстав, просить позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечив повністю з підстав викладених у відзиві, суть яких полягає в тому, що позивачем до перевірки не представлено документів, які б свідчили про реальність господарських операцій. Крім того, при проведенні перевірки взаємовідносин Концерну “Містшляхбуд” та його контрагентів зроблено висновок відповідачем про недостовірність відомостей у первинних документах (податкових та видаткових накладних), на підставі яких платником податків сформовано дані податкового обліку за спірними операціями.

У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив повністю з вищевикладених підстав, просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Суд заслухав пояснення представників сторін, повно, всебічно та об’єктивно оцінив подані докази у їх сукупності та

встановив:

Головне управління ДФС у Львівській області з 12.06.2017 року по 16.06.2017 року провело документальну позапланову виїзну перевірку Концерну “Містшляхбуд” по взаємовідносинах із ТзОВ “Сорбіс Інвестбуд” за період грудень 2016 року, січень 2017 року, про що складено акт перевірки №829/13-01-14-02/35047482 від 23.06.2017 року.

У акті перевірки відповідачем зафіксовано порушення позивачем:

- пп.44.1 ст.44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із внесеними змінами та доповненнями) та вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99р. №996-XIV (із змінами та доповненнями) в результаті чого Концерн “Містшляхбуд” не правомірно враховано, при визначенні фінансового результату до оподаткування за 2016 рік:

- доходу від реалізації товарів та послуг (у ряд.2000) отриманого відповідно до документів, що проведені як реалізовані на адресу ТОВ “Західтрансбуд” на загальну суму - 2507242,50 грн. , в тому числі у грудні 2016 року на суму 2507242,50 гривень;

- витрат (у ряд.2050) від списання вартості товару та послуг, відповідно до представлених документів Концерн “Містшляхбуд” - проведених як нібито придбаних у контрагента ТзОВ “Сорбіс Інвестбуд” на загальну суму - 2483909,50 грн. , в тому числі у грудні 2016 року на суму 2483909,50 гривень;

- п. 185.1 ст. 185 та п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755- VI (із внесеними змінами та доповненнями) Концерн “Містшляхбуд” завищено податкове зобов’язання з податку на додану вартість в результаті відсутності реального вчинення господарських операцій з ТОВ “Західтрансбуд” на загальну суму 501 448 грн. в тому числі - грудень 2016 року у сумі 501 448 гривень;

- пп. "а" п. 198.1 та абзаців першого і другого пп. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із внесеними змінами та доповненнями) Концерн “Містшляхбуд” завищено податковий кредит з податку на додану вартість в результаті відсутності реального вчинення господарських операцій з ТзОВ “Сорбіс Інвестбуд” на загальну суму 496 782 грн., в тому числі за грудень 2016 року у сумі 496 782 гривень.

За наслідками проведеної перевірки та на підставі складеного акта, відповідачем 13.07.2017 р. прийнято податкове повідомлення-рішення №0011901402 яким позивачу зменшено на 501448 грн. суму податкового зобов’язання та зменшено на 496782 грн. суму податкового кредиту за платежем податок на додану вартість.

Податкове повідомлення рішення прийнято згідно з викладеними у акті документальної перевірки висновками про порушення позивачем норм п.п. 185.1 ст. 185, п. 187.1, ст. 187, п. 198.1, п.198.3, ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ (із змінами та доповненнями).

Порушення полягає в тому, що Концерн “Містшляхбуд” завищено податкове зобов’язання з податку на додану вартість в результаті відсутності реального вчинення госсподарських операцій з ТОВ “Західтрансбуд” на загальну суму 501 448 грн. в тому числі за грудень 2016 року у сумі 501 448 гривень, також завищено податковий кредит з податку на додану вартість в результаті відсутності реального вчинення господарських операцій з ТзОВ “Сорбіс Інвестбуд” на стальну суму 496 782 грн., в тому числі за грудень 2016 року у сумі 496 782 гривень.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п.4 ч.3 ст. 2 КАС України є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з’ясування всіх обставин у справі.

Згідно з п.1.1 ст.1 Податкового кодексу України (далі ПК України), відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Згідно п.75.1 ст.75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Згідно п.75.1.2. ст. 75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Згідно п.86.1 ПК України, результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка. Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати. Строк складення акта (довідки) про результати перевірки не зараховується до строку проведення перевірки, встановленого цим Кодексом (з урахуванням його продовження).

Порядок формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначено ст. 198 ПК України.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

- ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Із положень ч. 1 -2 ст. 9 вказаного Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відтак, господарські операції повинні підтверджуватися належними первинними документами і лише ті документи, які відповідають зазначеним вище вимогам, можуть бути визнані допустимими засобами доказування відповідної господарської операції.

З долучених до матеріалі справи доказів суд встановив, що між Концерном "Містшляхбуд" та ТОВ “Західтрансбуд” укладено договір надання послуг від 01.10.2016 року (а.с.42-43). Позивачем на підтвердження реальності господарських операцій також долучено до матеріалів справи акти здачі-прийняття робіт(надання-послуг) де замовник ТОВ “Західтрансбуд”, виконавець Концерн "Містшляхбуд" та (а.с.44-45).

Окрім того, з матеріалів справи встановлено, що між ТзОВ “Сорбіс інвестбуд” та Концерн “Містшляхбуд” укладено договір №01/09 від 01.09.2016 року про надання послуг, також долучено акти надання послуг, де замовник Концерн "Містшляхбуд" та виконавець ТзОВ “Сорбіс інвестбуд” (а.с. 48-49)

Судом встановленог з матеріалів справи, що між Концерн “Містшляхбуд” та ТзОВ “Сорбіс інвестбуд” укладено договір поставки №06/06 від 06.06.2016, відповідно до якого ТзОВ “Сорбіс Інвестбуд” - “Постачальник”, а Концерн "Містшляхбуд"- “Покупець”. (а.с. 50-52). За результатами укладеного договору Концерн “Містшляхбуд” отримано від ТзОВ “Сорбіс Інвестбуд” видаткові накладні.(а.с. 57-59). Також надано суду замовлення на поставку товару (а.с. 53-56).

Крім того, позивач надав суду договір поставки від 01.10.2016 №01/2010 між Концерн "Містшляхбуд" та ТОВ “Західтрансбуд” (а.с. 60-62) за яким отримано видаткові накладні (а.с.62-65).

Обґрунтовуючи реальність спірних операцій позивачем надано суду ряд інших документів, які, на його думку, засвідчують наявність реальність виконаних господарських зобов’язань. Зокрема, позивач додатково надав суду виписки по рахунках (а.с.68-72), акт звірки взаємних розрахунків від 31.12.16 року між Концерн "Містшляхбуд" та ТОВ “Західтрансбуд” (а.с. 73).

Згідно з ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 №996-ХГУ обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

У статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п.3.2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Наказом ДПА України «Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та порядку її складання» від 29.03.2003 р. №143, передбачено, що дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.

Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Частиною 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

У листі Державної податкової адміністрації України від 08.04.2008р. №3146/6/15-016 зазначено, що частиною другою та третьою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» передбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Доказами в адміністративному судочинстві є відповідно до ч.1 ст.72 КАС України будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Докази суду надають відповідно до ч.3 ст.77 КАС України учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Статтею 73 КАС України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

На переконання суду, складені позивачем з ТзОВ “Сорбіс Інвестбуд” документи в сукупності та кожен зокрема не є допустимими доказами господарських операцій, які у них зафіксовані.

Так згідно акта надання послуг №420 від 30 грудня 2016 року ТзОВ “Сорбіс Інвестбуд” надав позивачеві послуги автокрана В/п 40тн. в кількості 190 маш. год., а згідно акта надання послуг №419 від 30 грудня 2016 року ТзОВ “Сорбіс Інвестбуд” надав позивачеві послуги автокрана В/п 63 тн. в кількості 84 маш. год.

Проте з договору укладеного позивачем з ТзОВ “Сорбіс Інвестбуд” та вказаних актів неможливо встановити, які саме роботи виконували вказані крани, де виконувалися роботи в кількості 190 маш. год. та 84 маш. год., які номерні знаки автокранів, що надавали послуги, хто від позивача підписав акти про прийняття таких послу, як такі послуги використані позивачем у власній господарській діяльності. Доказів оплати ТзОВ “Сорбіс Інвестбуд” отриманих послуг позивачем не надано, що вказує на відсутність змін в майновому стані позивача.

Посилання позивача на те, що у подальшому отримані від ТзОВ “Сорбіс Інвестбуд” послуги передані ТзОВ «Західтрансбуд» є непереконливими, оскільки з договору та актів здачі-прийняття робіт, які складені одразу на наступний день (за один день виконано роботи в кількості 190 маш. год. та 84 маш. год.) (а.с.44-45) неможливо встановити, які саме роботи виконували вказані крани, де виконувалися роботи в кількості 190 маш. год. та 84 маш. год., які номерні знаки автокранів, що надавали послуги, хто від позивача підписав акти про передачу таких послуг.

Господарські операції позивача по поставці товару ТзОВ “Сорбіс Інвестбуд” згідно договору від 06.06.2016 року оформлені виключно видатковими та податковим накладними від 30.12.2016 року. Жодних доказів того, як придбаний товар перевозився, хто його отримував, де він зберігався до передачі 31.12.2016 року ТзОВ «Західтрансбуд» матеріали справи не містять. Доказів оплати ТзОВ “Сорбіс Інвестбуд” отриманих товарів позивачем не надано, що вказує на відсутність змін в майновому стані позивача.

Згідно п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З огляду на встановлені фактичні обставини справи суд дійшов висновку, що підписані позивачем з ТзОВ “Сорбіс Інвестбуд” акти виконаних робіт та видаткові і податкові накладні не є належними первинними документами, для включення зазначених у них сум до складу валових витрат.

Згідно п. 198.3.ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України).

При цьому законодавцем безумовно визначено презумпцію реальності оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

Наявність у позивача лише документів, які відповідно до податкового законодавства необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих ТзОВ “Сорбіс Інвестбуд” податкових накладних, сама по собі не є підставою для їх включення до складу валових витрат та податкового кредиту, якщо судом встановлено, що господарських правовідносин у дійсності не було.

Встановлені судом вищенаведені фактичні обставини справи свідчать про те, що документи (в т.ч. договір, видаткові та податкові накладні) позивачем з ТзОВ “Сорбіс Інвестбуд” підписані про людське око, без наміру щодо виникнення та виконання зобов’язань, і лише з метою документального оформлення виконання робіт, які в дійсності виконані самим позивачем, з однією метою - отримати податкову вигоду шляхом формування валових витрат (зменшити оподатковуваний дохід) та податкового кредиту (безпідставно отримати відшкодування з Державного бюджету України).

Таким чином, господарські операції позивача з ТзОВ “Сорбіс Інвестбуд” є фіктивними в частині особи, яка їх виконувала, а тому первинні документи, якими оформлено виконання цих операцій виключно для отримання податкової вигоди, містять недостовірну інформацію і не можуть вважатися первинними документами у розумінні бухгалтерського, а тим більше податкового обліку.

Відсутність судового рішення про визнання недійсними правочинів між позивачем і ТзОВ “Сорбіс Інвестбуд” сама по собі не свідчить про реальність виконання цих правочинів зазначеними суб’єктами. Укладення правочину не є доказом його виконання. Відтак, установлення факту недійсності правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення податковим органом зобов’язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки у даній справі оспорюється рішення прийняте відповідачем, суб’єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України, перевіряє чи прийнято (вчинено) воно: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи рішення відповідача на відповідність ч. 3 ст. 2 КАС України, суд вважає, що рішення прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України; з урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та неупереджено. За таких обставин суд вважає, що вимоги є необґрунтованими, а тому у позові слід відмовити повністю

Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, –

у х в а л и в :

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив судове рішення.

Повний текст рішення складено 23.03.2018р.

Суддя Коморний О.І.