Ухвала суду № 72911338, 23.03.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

23 березня 2018 року № 810/3496/16

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши заяву судді Лапія С.М. про самовідвід за матеріалами адміністративного позову ТОВ “ТОДО +” до Васильківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області, Кабінету Міністрів України, третя особа: Міністерство фінансів України, про визнання незаконним та скасування рішення, визнання незаконною бездіяльності та зобов’язання вчинити певні дії.,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОДО+" звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Васильківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області, Кабінету Міністрів України, в якому просило (з урахуванням заяви про зміну вимог від 13.01.2017 р.):

- визнати незаконним та скасувати рішення Васильківської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 09.02.2016 р. вих.№967/10-07-15-02-11;

- визнати незаконною бездіяльність Кабінету Міністрів України з 01.03.2016 р., яка полягає у неприйнятті правового акту Кабінету Міністрів України про скасування наказу Міністерства фінансів України від 20.10.2015 р. №897 та у незабезпеченні перегляду та приведенні Міністерством фінансів України свого наказу №897 від 20.10.2015 р. у відповідність із Законом України від 26.11.2015 р. № 835-VIII “Про внесення змін до Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань;

- зобов’язати Васильківську об’єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Київській області прийняти одержану податкову декларацію з податку на прибуток підприємств за звітний (податковий) період календарний рік 2015 рік з додатками та доповненнями до неї Товариства з обмеженою відповідальністю “ТОДО+” з введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з цих поданих позивачем документів від 08.02.2016 р.;

- зобов’язати Кабінет Міністрів України прийняти нормативно-правовий акт, необхідний для реалізації Закону України від 26.11.2015 р. № 835-VIII “Про внесення змін до Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань та забезпечити перегляд та приведення Міністерством фінансів України свого наказу від 20.10.2016 №897 у відповідність з цим Законом.

Ухвалою суду від 04.11.2016 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу місячний строк з дати отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

З наявного в матеріалах справи повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення № 0113325078706 слідує, що копію ухвали суду від 04.11.2016 про залишення позовної заяви без руху позивачем отримано 16.12.2016.

ТОВ “ТОДО +” 16.01.2017 звернулось до суду із заявою про роз’яснення ухвали суду від 04.11.2016.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.01.2017 продовжено процесуальний строк на усунення недоліків позовної заяви на один місяць з дня отримання копії даної ухвали суду.

З наявного в матеріалах справи повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення № 0113325676565 слідує, що копію ухвали суду від 17.01.2017 про продовження процесуального строку позивачем отримано 25.01.2017.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.01.2017, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017, у задоволенні заяви позивача про роз’яснення судового рішення відмовлено.

До Київського окружного адміністративного суду дана справа надійшла 17.03.2017.

ТОВ “ТОДО+” 27.03.2017 подано до суду клопотання про продовження процесуального строку для виконання ухвали суду від 04.11.2016.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.04.2017 позовну заяву ТОВ “ТОДО+” повернуто позивачу.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2017 ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 18.04.2017 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.07.2017 позовну заяву повернуто позивачу.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2017 ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 24.07.2017 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.10.2017 позовна заява залишена без руху з наданням позивачу десятиденного строку для усунення недоліків з дня отримання копії даної ухвали.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2018 ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 14.12.2017 скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

До Київського окружного адміністративного суду дана справа надійшла 22.03.2018 року.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на Конституцію України, ОСОБА_1 України від 02.06.2016 №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" та ОСОБА_1 України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI зазначив, що розгляд і вирішення справи за даним позовом не може здійснюватися у складі суддів, які станом на 30 вересня 2016 року перебували на посадах суддів та/або які не були призначені на посади суддів в порядку, передбаченому Конституцією України та законами України (за результатами конкурсу, за поданням Вищої ради правосуддя, Президентом України).

Також позивач зазначив, що він звертався з позовом до Київського окружного адміністративного суду, однак у доступі до правосуддя йому відмовив громадянин, який не має ознак судді, який не був призначений суддею Президентом України після 30 вересня 2016 року за поданням Вищої ради правосуддя за конкурсом, хоча ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що привласнення функцій судів іншими особами не допускається, а ті, хто привласнив функції суду, несуть встановлену законом відповідальність.

Крім того, зазначив, що незважаючи на те, що громадянин ОСОБА_2 з 30 вересня 2016 року перестав бути суддею, він підробив офіційний документ, а саме - ухвалу суду від 14.12.2017.

При цьому наводить ряд статей Кримінального кодексу України.

Також позивачем зазначено, що суддя Лапій С.М. при постановленні ухвали (процесуального документа) керується народним фольклором та при вчиненні процесуальних дій жартує.

Зазначені помилки судді Лапія С.М., на його думку, мають наслідком обмеження позивачу доступу до правосуддя.

Вважаючи, що позивач висловив очевидну зневагу до головуючого судді, фактично висловлював недовіру особисто судді Лапію С.М., ставить під сумнів його неупередженість.

З огляду на зазначене, 23.03.2018 суддя Лапій С.М. подав заяву про самовідвід на підставі пункту 4 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.

Відповідно до частини першої статті 39 КАС України за наявності підстав, зазначених у статтях 36 - 38 цього Кодексу, суддя зобов'язаний заявити самовідвід.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює право на справедливий судовий розгляд. Кожна людина при визначенні її громадських прав та обов`язків або при висуненні проти неї будь-якого обвинувачення, має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Щодо безсторонності Європейський суд з прав людини висуває дві вимоги: по-перше, бути суб`єктивно вільним від упередженості чи зацікавленості у результаті розгляду справи, по-друге, бути об`єктивно безстороннім - тобто суд повинен гарантувати виключення будь-якого обґрунтованого сумніву стосовно його безсторонності. Щоб задовольнити ці вимоги, суд повинен відповідати суб`єктивному і об`єктивному тесту: безсторонність для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися суб`єктивним тестом, тобто на підставі особистого переконання окремого судді в даній справі, і за об`єктивним тестом, тобто з`ясування, чи має суддя гарантії, достатні для виключення будь-якого законного сумніву стосовно його безсторонності.

Статтею 2 Закону України 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини (надалі - також "ЄСПЛ") є обов'язковими для виконання Україною. ОСОБА_1 прямо закріплює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі також - "Конвенція") та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частина 1 статті 6 Конвенції містить вимоги щодо неупередженості суду.

Так, ЄСПЛ розрізняє чи в конкретній справі існує яке-небудь переконання або особиста зацікавленість даного судді та вимоги чи суддя забезпечує достатню гарантію, щоб виключити підозру в цьому (рішення у справах Piersac vs Belgium, Grieves vs UK).

Крім того, згідно принципу, який є стабільним та викладеним в Рішенні ЄСПЛ у справі Le , Van Leuveni De Meyere vs Belgium, суд має бути неупередженим і безстороннім.

У справі П'єрсак проти Бельгії (Piersac vs Belgium) ЄСПЛ висловив позицію, згідно з якою, незважаючи на той факт, що безсторонність зазвичай означає відсутність упередженості, її відсутність або, навпаки, наявність може бути перевірено різноманітними способами.

У даному контексті можна провести розмежування між суб'єктивним підходом, який відображає особисте переконання даного судді у конкретній справі, та об'єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-які сумніви з цього приводу. Таким чином, на основі вищезазначеного, слід зробити висновок, що при оцінці безсторонності суду слід розмежовувати суб'єктивний та об'єктивний аспект.

Щодо суб'єктивної складової даного поняття, то у справі Хаушильд проти Данії зазначається, що ЄСПЛ потрібні докази фактичної наявності упередженості судді для відсторонення його від справи. Причому суддя вважається безстороннім, якщо тільки не з'являються докази протилежного. Таким чином, існує презумпція неупередженості судді, а якщо з'являються сумніви щодо цього, то для його відводу в ході об'єктивної перевірки має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, певних його прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі. При цьому враховується думка сторін, однак вирішальними є результати об'єктивної перевірки.

Стосовно об'єктивної неупередженості у справі Фей проти Австрії ЄСПЛ вказав, що вона полягає у відсутності будь-яких законних сумнівів в тому, що її забезпечено та гарантовано судом, а для перевірки на об'єктивну неупередженість слід визначити, чи є факти, які не залежать від поведінки судді, що можуть бути встановлені та можуть змусити сумніватися у його неупередженості. Мова йде про ту довіру, яку суди у демократичному суспільстві, повинні апріорно викликати в учасників процесу.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини при вирішенні того, чи є у справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), п. 44; та рішення у справі "Ферантелі та Сантанжело проти Італії" (Ferrantelli and Santangelo v. Italy), від 7 серпня 1996 року, п. 58).

З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть мати певну важливість або, іншими словами, "правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться" (рішення у справі "ОСОБА_3 проти Бельгії" (De Cubber v. Belgium), від 26 жовтня 1984 року, п. 26).

Важливим питанням є довіри, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (вищевказане рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland) та рішення у справі "ОСОБА_4 проти Іспанії" (Castillo Algar v. Spain), від 28 жовтня 1998 року, п. 45).

Такі ж самі висновки містяться також в рішенні Європейського суду з прав людини від 09 листопада 2006 року у справі "Білуха проти України" (заява №33949/02).

В той же час, реалізація принципу верховенства права, визначеного статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України, є неможливою без забезпеченої можливості доступу особи до незалежного, неупередженого суду, провадження в якому відповідає вимогам справедливого судового розгляду.

Ураховуючи те, що ТОВ «ТОДО +" вважає за неможливе розгляд справи за даним позовом суддями, які були призначені до 30 вересня 2016 року, та висловлює очевидну зневагу судді Лапію С.М., а тому для забезпечення усунення будь-яких сумнівів у позивача щодо неупередженості в розгляді даної адміністративної справи, суд вважає, що заяву про самовідвід судді Лапія С.М. слід задовольнити.

З огляду на частину першу статті 40 КАС, за якою питання про самовідвід судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі, суддя Лапій С.М. підлягає самовідводу на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі.

Керуючись статтями 39, 40, 41, 248, 256, 294 КАС, суд

у х в а л и в:

Задовольнити заяву судді Лапія С.М. про самовідвід.

Передати справу для визначення складу суду згідно з частиною першою статті 31 КАС України.

Ухвала про набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Лапій С.М.