Рішення № 72909859, 16.02.2018, Вінницький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

16 лютого 2018 р. Справа № 802/2612/17-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Крапівницької Н.Л.,

розглянувши в письмовому провадженні в місті Вінниці адміністративну справу за

адміністративним позовом

ОСОБА_1

до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії .

Наявність підстав позову позивач пов'язує з фактом порушення його права на підвищення пенсії як учасника бойових дій, оскільки, розмір прожиткового мінімуму, для осіб які втратили працездатність не є стабільним та встановлюється щорічно. Тому, позивач вважає, що виплати пенсії в розмірі, який є значно нижчим ніж встановлено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Закону України "Про державний бюджет України" є протиправними. З огляду на вказані обставини, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить, визнати протиправними дії та зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області виплачувати ОСОБА_1 підвищення до пенсії як учаснику бойових дій, згідно до постанови Замостянського районного суду м. Вінниці від 22 грудня 2006 року, з урахуванням положень ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з моменту набуття статусу учасника бойових дій.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що постановою Замостянського районного суду м. Вінниці від 22.12.2006 року у справі №2-а-2596/06, зобов’язано Вінницький обласний військовий комісаріат виплачувати ОСОБА_1, підвищення пенсії на 150% мінімальної пенсії за віком, але без підвищення пенсії на 25% прожиткового мінімуму, для осіб які втратили працездатність, з моменту набуття статусу учасника бойових дій, тобто з 19.10.2006 року.

Упродовж 2015-2017 років позивач зазначає, що неодноразово звертався до відповідача та державної виконавчої служби України та суду з різного роду заявами про належне та в повній мірі виконання рішення Замостянського районного суду. Вищенаведені обставини, змусили позивача в черговий раз звернутись до відповідача, з вимогою належного виконання судового рішення, однак, листом від 12.12.2017 вирішено відмовити ОСОБА_1 у перерахунку пенсії з урахуванням положень ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», та Закону України «Про державний бюджет України», посилаючись на відсутність фактів порушення пенсійних прав в майбутньому.

Позивач зазначив, що вказані дії головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області не відповідають суті його звернення, ОСОБА_1 вважає, що приймаючи таке рішення відповідач діяв протиправно, відмовив у перерахунку пенсії, на яку він має право, чим суттєво обмежив зміст та обсяг пенсійних прав, що заборонено статтею 22 Конституції України.

Відповідно до змісту відзиву поданого відповідачем через відділ прийому суду 07.02.2018 головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області проти задоволення позовних вимог заперечує.

У відзиві зазначено, що постановою Замостянського районного суду м. Вінниці від 22.12.2006 у справі №2-а-2596/06 зобов’язано Вінницький обласний військовий комісаріат виплачувати ОСОБА_1 підвищення пенсії на 150 % мінімальної пенсії за віком, але без підвищення пенсії на 25% прожиткового мінімуму, для осіб, які втратили працездатність, з моменту набуття статусу учасника бойових дій, тобто з 19.10.2006 року.

Відповідно до ухвали Замостянського районного суду м. Вінниці від 03.04.2008 року у справі №6-26 замінено сторону виконавчого провадження з Вінницького обласного військового комісаріату на головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області. Відповідач зазначає, що постанову виконано в повному обсязі, що також підтверджуються постановою про закінчення виконавчого провадження від 30.06.2011 року з виконання виконавчого листа у справі №2-а-2569/06.

Враховуючи те, що адміністративна справа, яка розглядається, є справою незначної складності (малозначна справа), тобто такою, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин, розгляд даної справи проводиться за правилами спрощеного позовного провадження, а тому підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін немає.

Відповідно до п.2 ч.1 статті 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч.2 ст.19, ч.3 ст.22 Конституції України, органи державної влади зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України та при прийнятті нових нормативно-правових актів або внесенні змін у діючі не допускається зменшення змісту й обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний суд України у Рішенні від 11.10.2005р. №8-рп/2005 визначив, що : «зміст прав і свобод людини це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку… Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами і свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод це зменшення кола суб’єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірювальних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики».

Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про пенсійне забезпечення», мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі мінімального споживчого бюджету.

Згідно ст. 1 Закону України «Про мінімальний споживчий бюджет» мінімальний споживчий бюджет - це набір продовольчих і непродовольчих товарів та послуг у натуральному і вартісному вираженні, що забезпечує задоволення основних фізіологічних і соціально-культурних потреб людини.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Згідно ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум застосовується для, зокрема, встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України.

Згідно ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком, за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу, встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з урахуванням зазначених сум. За кожний повний рік страхового стажу понад 35 років чоловікам і 30 років жінкам пенсія за віком збільшується на 1 відсоток розміру пенсії, обчисленої відповідно до статті 27 цього Закону, але не більш як на 1 відсоток мінімального розміру пенсії за віком, передбаченого абзацом першим цієї частини. Наявний в особи понаднормовий страховий стаж не може бути обмежений. Мінімальний розмір пенсії особам, на яких поширюється дія Закону України "Про підвищення престижності шахтарської праці", та працівникам, зайнятим повний робочий день під землею обслуговуванням зазначених осіб, які відпрацювали на підземних роботах не менш як 15 років для чоловіків та 7,5 року для жінок за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, встановлюється незалежно від місця останньої роботи у розмірі 80 відсотків заробітної плати (доходу) застрахованої особи, визначеної відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до ст. 25 Закону України від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д" статті 1-2 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом і які є ветеранами війни, та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пенсії по інвалідності підвищуються в порядку і на умовах, передбачених зазначеним Законом.

Позивач вказує, що оскільки, згідно виконавчого листа №2-а-2596/06, виданого Замостянським районним судом м. Вінниці слід визначити пенсію виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру прожиткового мінімуму перерахунок пенсій повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком, а тому просив суд зобов'язати Головне управління ПФУ у Вінницькій області нарахувати та стягнути на його користь недоплачену йому, як учаснику бойових дій щомісячне підвищення до пенсії 150%, з урахуванням змін відповідно до Законів про «Державний бюджет України» на відповідні строки змін у розмірах прожиткового мінімуму з 01.01.2007 року по 31.12.2013 року. Також, просив зобов'язати відповідача, в подальшому, проводити нараховування та виплату підчищень до пенсії, як учаснику бойових дій в розмірі 150%, згідно постанови Замостянського районного суду м. Вінниці №2-а-2596/06, в залежності від зміни розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Постановою Замостянського районного суду м. Вінниці від 22.12.2006 у справі №2-а-2596/06 зобов’язано Вінницький обласний військовий комісаріат виплачувати ОСОБА_1 підвищення пенсії на 150% мінімальної пенсії за віком, але без підвищення пенсії на 25% прожиткового мінімуму, для осіб, які втратили працездатність з моменту набуття статусу учасника бойових дій тобто з 19.10.2006 року.

Відповідно до ухвали Замостянського районного суду м. Вінниці від 03.04.2008 року у справі №6-26 замінено сторону виконавчого провадження з Вінницького обласного військового комісаріату на Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області. Відповідач зазначає, що постанову виконано в повному обсязі, що також підтверджуються постановою про закінчення виконавчого провадження від 30.06.2011 року з виконання виконавчого листа у справі №2-а-2569/06.

Відповідачем зазначено, що розмір мінімального прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, станом на 01.07.2006 року ( внесено зміни до ст. 12 відповідно Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії, їх соціального захисту» від 05.11.2005 року №2439 ) складав 359 грн. відповідно підвищення до пенсії складає 538,50 грн. (359,00*150%). Даний розмір підвищення виплачується позивачу й наданий час, відповідно до матеріалів пенсійної справи, що підтверджується перерахунком пенсії від 01.05.2017 року та 01.11.2017 року.

Суд також звертає увагу на те, що у відзиві відповідач зазначив, що протягом 2014-2015 років позивач звертався до суду з вимогами про зобов’язання головне управління проводити нарахування та виплату підвищення до пенсії як учаснику бойових дій у розмірі 150% згідно постанови №2-а-2596/06 в залежності від змін розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Відповідно до постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 17.12.2014 року у справі №127/25070/14-а в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, а згідно ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 19.02.2015 року у справі №127/448/15-а закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до головного управління.

З урахуванням вказаних обставин, та того, що постанову Замостянського районного суду м. Вінниці від 22.12.2006 у справі №2-а-2596 виконано в повному обсязі, що підтверджуються постановою про закінчення виконавчого провадження від 30.06.2011 року з виконання виконавчого листа у справі №2-а-2569/06 та встановлено, що рішення суду боржником виконано в повному обсязі, що підтверджується копіями відповідних документів наданих боржником державному виконавцю.

А тому, оцінивши наявні в матеріалах справи матеріали, суд дійшов висновку, що вимоги позивача необґрунтовані та не відповідають обставинам справи та наявним матеріалам, у зв'язку з чим позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до положень ч.4 ст. 78 КАС Украйни, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного. Відповідно статті 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

У Х В А Л И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя підпис ОСОБА_2

Згідно з оригіналом Суддя

Секретар