Рішення № 72909806, 12.03.2018, Вінницький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

12 березня 2018 р. Справа № 802/545/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Крапівницької Н.Л.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Державної судової адміністрації України, територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькі області

про визнання дій протиправними, стягнення суддівської винагороди, зобов'язання вчиниит певні дії

В С Т А Н О В И В:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України, територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області про визнання дій протиправними, стягнення суддівської винагороди, зобов'язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він з 13.05.2009 року працює суддею Гайсинського районного суду Вінницької області. Станом на 01.01.2018 року має 8 років 6 місяців 19 днів суддівського стажу, кваліфікаційного оцінювання не проходив і не занесений до графіка його проходження через надмірне завантаження ВККС України, суддівську винагороду за 2017 р. і січень 2018 р. отримав у сумі, визначеній з застосуванням розрахункової величини для встановлення посадових окладів 1600 грн. відповідно до п.3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ від 06.12.2016 р. № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (Закон № 1774-VІІІ), а не 10 мінімальних заробітних плат (32000 грн. в 2017 р. та 37230 грн. в 2018 р.) відповідно до п.23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ від 02.06.2016 р. № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (Закон № 1402-III). Внаслідок таких дій та бездіяльності відповідачів йому не донараховано і не виплачено в 2017 р. 50% передбаченої профільним Законом суддівської винагороди в сумі 264714,6 грн., а в січні 2018 р. - 31845 грн.

Позивач в судове засідання не з'явився, оскільки, при подачі позову заявив клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач 1 та відповідач 2 в судове засідання також не з'явилися. Надав відзиви на позовну заяву, в яких зазначили, що частиною 2 статті 130 Конституції України визначено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Відповідно до ч.1 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону №1402- VIII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Водночас абзацом 1 статті 22 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402- VIII обумовлено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

У той же час, пунктом 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Так, згідно з ч.3 ст.133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Так, позивач призначений на посаду судді до набрання чинності Законом №1402-VIII та не проходив кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді), а відтак, його посадовий оклад було обраховано з огляду на розмір, визначений ч. З ст.133 Закону №2453- VI.

Відповідно до ст.ст.7, 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 № 1801-VII у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200 грн.; з 1 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1600 грн.

Згідно з п.3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Оскільки, розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для обчислення суддівської винагороди визначається не статтею 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453- VI, а законом про державний бюджет на відповідний рік, тому положення пункту 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII слід вважати запровадженням змін (спеціального регулювання стосовно обчислення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат) по відношенню до загального правового регулювання розміру мінімальної заробітної плати, встановленого Законом про бюджет 2017.

Відсутність змін до норм частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453- VI не є перешкодою для застосування пункту 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, який на час розгляду справи є чинним, не конституційним у встановленому законодавством порядку не визнавався.

Також, згідно з частинами першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

За приписами ст.149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

В розумінні вимог ст. 22 Бюджетного кодексу України Державна судова адміністрація є головним розпорядником бюджетних коштів, а Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.

Відповідно до частин 1, 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

За приписами ч.1 статті 51 Бюджетного кодексу України здійснення фактичних видатків на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, проводиться лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Отже, ТУ ДСА України у Вінницькій області може здійснювати виплати лише в межах затвердженого фонду оплати праці для відповідного місцевого суду та не наділене правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості, тобто збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок розміру суддівської винагороди за спірний період позивачеві.

Відтак, ТУ ДСА України у Вінницькій області під час виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди у період з 01 січня 2017 по 31 січня 2018, розрахованої з розміру посадового окладу - 16000 грн., діяло на підставі, в межах і в спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, судом встановлено, що Указом Президента України від 13.05.2009 року № 320/2009 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначений на посаду судді Гайсинського районного суду Вінницької області в межах п'ятирічного строку.

Указом Президента України від 12.06.2017 року № 157/2017 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначений на посаду судді Гайсинського районного суду Вінницької області.

На даний час, ОСОБА_1 є працюючим суддею Гайсинського районного суду Вінницької області.

Позивач призначений на посаду до набрання чинності Законом №1402-VIII та не проходив кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді).

За період з січня 2017 року по січень 2018 року позивачу виплачувалась суддівська винагорода з розрахунку посадового окладу судді місцевого суду (16000 грн.).

Вважаючи бездіяльність та дії Державної судової адміністрації України та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області протиправними, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, у відповідності до частини 2 статті 130 Конституції України визначено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У свою чергу, частиною 1 статті 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності до пункту 22 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Згідно пункту 23 зазначеного Розділу до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону №2453-VI.

Частиною третьою статті 133 Закону №2453-VI посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Пунктом 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

У Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4розділу VII "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" Конституційний Суд України зазначив, що «передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави».

Відповідно до частин першої та другої статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Таким чином, ураховуючи, що Законом № 1801-VІІІ видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32000 грн. не передбачені, суд дійшов висновку, що відповідачі не мали правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 поза межами видатків державного бюджету на його оплату праці.

Аналогічний висновок щодо застосування зазначених норм матеріального права міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року (№К/9901/112/17 825/933/17).

Відповідно до ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 72 КАС України).

Суд відмічає, що позивачем не подано належних та допустимих доказів, в розумінні статей 73-74 КАС України, які б доводили протиправність дій відповідача.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи зазначені обставини, суд дійшов висновку про відсутність законних підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

У Х В А Л И В:

В позові ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Копію рішення у повному обсязі сторони можуть одержати: (19.03.2018)

Суддя підпис ОСОБА_2

Копія вірна Суддя:

Секретар: