Постанова № 72907947, 14.03.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110

факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Унікальний номер справи 757/49142/16-ц Апеляційне провадження № 22-ц/796/885/2018Головуючий у суді першої інстанції - Писанець В.А. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2018 року апеляційний суд міста Києва в складі:

суддя-доповідач ОніщукМ.І.,

судді Українець Л.Д., Шебуєва В.А.,

секретар Горбачова І.В.,

за участю:

позивача ОСОБА_3,

представника позивача ОСОБА_4,

представника відповідача

Кабінету Міністрів України Штокмана А.І.,

представника відповідача

Антитерористичного центру

при Службі безпеки України Трохимчука В.С.,

представника відповідача

Міністерства оборони України Калюжного А.П.,

представника відповідача

Міністерства внутрішніх справ України Щепанського З.М.,

представника відповідача

Головного управління

Національної гвардії України Канатнікова А.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційні скарги Лошадкіна Ігоря Федоровича, від імені та в інтересах якого на підставі договору діє адвокат Науменко Юлія Володимирівна, Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України на рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 вересня 2017 року по цивільній справі за позовом Лошадкіна Ігоря Федоровича до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної гвардії України про стягнення майнової та моральної шкоди, спричиненої в результаті проведення антитерористичної операції,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2016 року ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України (далі - КМУ), Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), Антитерористичного центру при Службі безпеки України (далі - Антитерористичний центр при СБУ), Міністерства оборони України (далі - МОУ), Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), Головного управління Національної гвардії України (далі - ГУ НГУ), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив:

- стягнути з Держави в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Міністерства оборони України, Міністерства Внутрішніх справ України, Головного управління Національної гвардії України на його користь заподіяну матеріальну шкоду в сумі 2 076 445,16 грн.;

- стягнути з Держави в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Міністерства оборони України, Міністерства Внутрішніх справ України, Головного управління Національної гвардії України на його користь заподіяну моральну шкоду в сумі 200 000,00 грн. (Т.1, а.с. 2-11, Т.2, а.с.168, 169)

В обґрунтування заявлених вимог вказував, що він є власником будинку, розміром 78,5 кв.м. та земельної ділянки, площею 0,1200 га, на якій розташований будинок та господарські споруди, які знаходяться за адресою: Донецька, область, Ясинуватський район, с. Піски, вул. Олімпійська, 12.

У липні 2014 року в селищі Піски, Ясинуватського району, Донецької області українські військові підрозділи проводили антитерористичну операцію, під час якої снарядами були пошкоджені його житловий будинок з житловою прибудовою та надвірними побудовами в результаті чого він має нежилий стан, потребує капітального ремонту і не може використовуватись його родиною для подальшого проживання, а тому позивач із сім'єю був змушений його покинути і на даний час орендувати житло в Києво-Святошинському районі Київській області. Отже, в результаті проведення АТО йому заподіяна майнова та моральна шкода у зв'язку із пошкодженням належного йому майна.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18.09.2017 позов задоволено частково. Відшкодовано ОСОБА_3 за рахунок коштів Державного бюджету України матеріальну шкоду, завдану терористичним актом за пошкоджений будинок АДРЕСА_1 та майно в сумі 1 817 989,16 грн. Відшкодовано ОСОБА_3 за рахунок коштів Державного бюджету України моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн. У задоволенні іншої частини заявлених вимог відмовлено (Т.2, а.с.219-225).

В апеляційній скарзі представник позивача просить змінити рішення задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі. Зазначає, що суд першої інстанції не прийняв до уваги факт відсутності доступу позивача до своєї земельної ділянки через проведення антитерористичної операції в с. Піски, замінування території, знищення всієї інфраструктури с. Піски, відповідно помилково дійшов висновку щодо необхідності відшкодування майнової шкоди виходячи тільки з розміру збитків внаслідок руйнування будинку (Т.3, а.с.57-62).

В апеляційних скаргах представники відповідачів КМУ, ДКС України, МОУ та МВС України, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просять рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Доводи апеляційних скарг зводяться до того, що в ході судового розгляду не було встановлено факт наявності причинно-наслідкового зв'язку саме між діями відповідачів та спричиненою позивачу шкодою. Також відповідачі вказують, що позивачем не надано суду підтвердження щодо наявності обвинувального вироку, який набрав законної сили, стосовно заподіяння майнової шкоди в результаті терористичного акту. Отже, вважають, що з огляду на відсутність вини відповідачів, недоведеністю ні факту, ні розміру заподіяної позивачу шкоди, у суду першої інстанції були відсутні належні правові підстави для відшкодування позивачу майнової та моральної шкоди (Т.3, а.с.17-26, 42-55, 73-77, 99-103).

Насамперед, слід зазначити, що Указом Президента України № 452/2017 від 29.12.2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» ліквідовано апеляційний суд міста Києва та утворено Київський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Київську область і місто Київ, з місцезнаходженням у місті Києві.

У відповідності до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Пунктом 8 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв'язку з викладеним справа підлягає розгляду апеляційним судом міста Києва.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали свою апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просили її задовольнити. Водночас, заперечували проти задоволення апеляційних скарг відповідачів з огляду на їх безпідставність і необґрунтованість.

Представники відповідачів, в свою чергу, підтримали власні апеляційні скарги та просили їх задовольнити, а апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, а тому судом апеляційної інстанції визнано за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з'явились, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши учасників справи, які з'явились у судове засідання, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок проведення АТО майну позивача заподіяна шкода, яка в силу вимог чинного законодавства України та міжнародного законодавства, підлягає відшкодуванню потерпілій особі за рахунок держави у розмірі 1 817 989,16 грн., який визначений суб'єктом оціночної діяльності у відповідному звіті. Визначаючи розмір заподіяної моральної шкоди суд виходив з факту пошкодження належного позивачу майна, істотності змін у способі життя, душевних страждань і дійшов висновку, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди слід визначити у 10 000,00 грн. Разом з цим, суд не знайшов підстав для задоволення вимог позивача про відшкодування йому вартості земельної ділянки та моральної шкоди у розмірі 200 000,00 грн.

Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_3 є власником будинку розміром 78,5 кв.м. з житловою прибудовою та надвірними побудовами, що знаходиться в селищі Піски Ясинуватського району Донецької області по вулиці Олімпійська 12, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 17.07.2007 НОМЕР_1, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно та технічним паспортом від 24.01.2007 (Т.1, а.с.12-16).

Також позивач є власником земельної ділянки розміром 0,12 га, на якій розташований вказаний житловий будинок та господарські споруди, що підтверджується державним актом про право власності на землю від 02.06.1997, виданим на підставі рішення Пісківської сільської Ради народних депутатів від 26.07.1995. Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 862 (Т.1, а.с. 17).

18.06.2015, а також й в подальшому під час проведення антитерористичної операції в селищі Піски Ясинуватського району Донецької області було пошкоджено будинок, житлові прибудови та надвірні побудови, належні ОСОБА_3, де він мешкав разом із своєю сім'єю.

Виявивши факт зруйнування свого житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, та пошкодження всього майна, що знаходилося всередині них, позивач ОСОБА_3 звернувся до правоохоронних органів, подавши заяву про вчинення кримінального правопорушення за місцем свого тимчасового проживання - до Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області. Заяву від 15.07.2015 про кримінальне правопорушення було прийнято і зареєстровано в ЄРДР за № 12015110200002590 (Т.1, а.с.25).

ОСОБА_3, будучи допитаним судом в якості свідка, показав суду, що після початку проведення бойових дій в період з липня 2014 року по січень 2015 року він разом із дружиною проживав в с.Піски. За весь час проживання як в будинок, так і в земельну ділянку періодично потрапляли снаряди з мінометів та реактивних систем залпового вогню «Град». Внаслідок чого його життя та життя його дружини піддавалось постійній загрозі, будинок поступово руйнувався від попадання снарядів. Також, внаслідок обстрілів с. Піски, в земельній ділянці до тепер знаходиться велика кількість нездетонованих снарядів. 10.01.2015 під час чергового артилерійського обстрілу с. Піски в дах будинку влучив бронебійний-запалювальний снаряд, від якого загорівся та всередині вигорів весь будинок, а також все майно, яке знаходилось в ньому. В момент обстрілу він разом з дружиною ховався в підвалі будинку. Після того як обстріл закінчився позивач з дружиною вибігли з палаючого будинку. Загасити пожежу було не можливо, оскільки в селищі не було води та пожежних машин. У зв'язку з чим позивач разом зі своєю родиною був вимушений покинути житло та з метою безпеки виїхати в Київську область, де наразі орендує житло та став на облік як тимчасово внутрішньо переміщена особа.

Допитана в якості свідка дружина позивача ОСОБА_10 пояснила суду, що проживала з 1997 року разом із позивачем та сім'єю в будинку АДРЕСА_1 18.07.2014 розпочався збройний конфлікт, лінія зіткнення якого перейшла на територію с. Піски. З першого дня бойових дій в селищі пропали вода і газ. Увесь період перебування у вказаному селищі продовжувались обстріли житлових будинків. Будинок в якому вони проживали із сім'єю руйнувався поступово. В періоди обстрілів разом із позивачем ховалась у підвалі будинку.

Свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 пояснили суду, що до початку проведення Антитерористичної операції працювали разом із позивачем та проживали в с. ПіскиЯсинуватського району Донецької області, також дані свідки підтвердили факт руйнування будинку та прибудинкових територій, які належали ОСОБА_3

Згідно звіту про незалежну оцінку збитків, завданих в результаті руйнування під час проведення АТО, складеного суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_13 станом на 01.08.2017 спричинена йому матеріальна шкода становить 1 817 989,16 грн. (Т.2, а.с.173-206).

Як вбачається з довідки № ДЗЖ-150 від 09.09.2015, виданої Виконавчим комітетом Пісківської сільської ради, внаслідок того, що фактично з 18.07.2014 на території с. Піски Ясинуватського району Донецької області велися активні бойові дії, інфраструктура селища була зруйнована повністю - електропостачання, газопостачання, водопровід, каналізація, дороги, транспортні магістралі, дротяний зв'язок. Внаслідок розривів величезної кількості артилерійських мін і снарядів, земля, і відповідно колодязі та свердловини виявилися забруднені. Так як селище обстрілювалося протягом року майже цілодобово снарядами з старих складів Російської Федерації, на поверхні землі і під землею є безліч мін і снарядів, які не розірвалися, крім того, околиці селища - заміновані (Т.1, а.с.18).

Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 № 405/2014 розпочато антитерористичну операцію.

Розпорядженням КМУ «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» від 02.12.2015 № 1275-р, село Піски, Ясинуватського району, Донецької області, відноситься до населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція.

Антитерористична операція - це комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності (ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» від 20.03.2003 № 638-ІV(в редакції Закону № 1313-VII від 05.06.2014).

Район проведення антитерористичної операції - визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

У відповідності до ст. 1 Закону № 638-ІV, терористична діяльність - це діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об'єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; фінансування та інше сприяння тероризму.

Терористичний акт - це злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена ст. 258 КК України. У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 258-260, 443, 444, а також іншими статтями КК України, відповідальність за їх вчинення настає відповідно до КК України.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 02.09.2014 № 1669-VІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», який визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки в тому числі осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому КМУ переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 № 405/2014.

Наказом Першого заступника Голови СБУ - керівника Антитерористичного центру при СБУ від 07.10.2014 № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» визначено райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення, зокрема, Донецька область - з 07.04.2014. На теперішній час рішення про завершення проведення антитерористичної операції на території Донецької області не прийнято.

Статтею 4 Закону № 638-ІVпередбачено, що організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції.

Центральні органи виконавчої влади беруть участь у боротьбі з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної законами та виданими на їх основі іншими нормативно-правовими актами.

Суб'єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом у межах своєї компетенції, є: Служба безпеки України, яка є головним органом у загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю; Міністерство внутрішніх справ України; Національна поліція; Міністерство оборони України; центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань; Управління державної охорони України.

Держава може виступати стороною у цивільному процесі, проте вона є особливим суб'єктом цивільного судочинства, оскільки не може здійснювати в суді свої права безпосередньо.

Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника, тобто свою цивільну процесуальну правосуб'єктність держава реалізує через відповідні органи державної влади за допомогою особливого інституту процесуального представництва держави.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач в якості відповідача зазначив саме Державу Україна в особі її органів Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Міністерство оборони України, Міністерство внутрішніх справ України, Головне управління Національної Гвардії України.

Положення статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 № 794-VІІ визначають, що Кабінет Міністрів України (Уряд України) входить до системи органів державної влади України та є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Згідно зі статтею 4 Закону «Про боротьбі з тероризмом», саме Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції здійснюються організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами засобами і ресурсами.

Решта суб'єктів боротьби з тероризмом, які зазначені в ст. 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» є суб'єктами, які безпосередньо у межах своєї компетенції здійснюють боротьбу з тероризмом.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» контроль за діяльністю суб'єктів боротьби з тероризмом здійснюється Президентом України та Кабінетом Міністрів України в порядку, визначеному Конституцією і законами України.

Отже, враховуючи повноваження Кабінету Міністрів України у системі суб'єктів боротьби з тероризмом (організація боротьби з тероризмом, забезпечення її необхідними силами, засобами ресурсами), саме КМУ є належним представником Держави, тобто належним відповідачем у даній справі.

Також, належним відповідачем у справі є Державна казначейська служба, оскільки ст. 43 Бюджетного кодексу України визначено, що безпосереднє обслуговування державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України, а відтак відповідачем у суді від імені держави у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави повинна виступати і Державна казначейська служби України.

Інші залучені позивачем відповідачі, зокрема Антитерористичний центр при Службі безпеки України, Міністерство оборони України, Міністерство внутрішніх справ України та Головне управління Національної гвардії України, є лише суб'єктами, які у межах своєї компетенції здійснюють боротьбу з тероризмом, а тому безпосередньо на них не може бути покладено обов'язок по відшкодуванню шкоди заподіяної терористичним актом.

Загальновідомим є факт, що в період проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей пошкоджені та/або зруйновані об'єкти соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності.

Матеріалами справи доведено, що житловий будинок з господарський спорудами і будівлями, належний позивачу, розташований в районі зіткнення розташування українських військових з терористами, пошкоджений у період проведення антитерористичної операції та внаслідок її проведення.

Факт пошкодження будинку та інших господарських споруд, а також факт не можливості проживання в будинку (не придатності його до експлуатації), підтверджується наявними у справі доказами в їх сукупності, зокрема довідкою Пісківської сільської ради, звітом про незалежну оцінку збитків, який містить фото світлини пошкодженого будинку і споруд, показаннями свідків тощо. При цьому відповідачами дані факти не спростовано.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У відповідності з ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І цієї Конвенції зокрема, право на справедливий суд (стаття 6), право на повагу до свого приватного сімейного життя, до свого житла (стаття 8).

Судом беззаперечно встановлено, що внаслідок проведення антитерористичної операції право приватної власності позивача порушено, зокрема, поза його волею та не з його вини житловий будинок з господарським будівлями і спорудами пошкоджені настільки, що стали непридатними для подальшої експлуатації.

Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені статтею 1166 ЦК України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Проте, в даному випадку мають місце спеціальні підстави відшкодування шкоди, визначені законом.

Відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, регламентується спеціальною нормою - статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» від 20.03.2003 № 638-ІV, згідно з якою відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Тобто обов'язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини та до держави, яка відшкодувала шкоду фізичній особи, переходить право вимоги до винної особи.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Ахмет Айдер та інші проти Туреччини» вказав на те, що відповідальність держави носить абсолютний характер і має об'єктивну природу, засновану на теорії соціального ризику. Держава може бути притягнута до відповідальності з метою компенсації шкоди тим, хто постраждав від дій невстановлених осіб або терористів, коли держава визнає свою нездатність підтримувати громадський порядок і безпеку або захищати життя людей і їх власність.

У рішенні «Катан та інші проти Молдови» Європейський суд також наголосив на абсолютній відповідальності держави, яка зобов'язана забезпечити в суспільстві мир і порядок та витікаючи з неї особисту і майнову безпеку людей, що знаходяться під її юрисдикцією. Порушення громадського миру і порядку, створення загрози безпеки людей є для держави самостійними підставами відповідальності за заподіяну шкоду, причому причиною настання шкоди можуть бути будь-які обставини: не тільки теракти але й, наприклад, масові заворушення. Отже, для виникнення обов'язку держави з відшкодування шкоди не має значення, виходила насильницька дія від посадових осіб держави, або терористів, або невстановлених осіб.

Таким чином, виходячи з системного аналізу статей 1, 11, 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та норм міжнародного права, які є частиною національного законодавства, встановлення осіб, які вчинили терористичний акт (здійснювали терористичну діяльність), а також наявність щодо них обвинувального вироку суду, не є умовою відшкодування шкоди державою. Натомість держава, після відшкодування шкоди потерпілому, у разі встановлення осіб, якими заподіяно шкоду, може стягнути суми такого відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.

Враховуючи зазначене, доводи відповідачів про те, що належним відповідачем по цій справі є заподіювач шкоди, який не встановлений досудовим слідством у кримінальному провадженні, не ґрунтуються на вимогах закону.

Щодо розміру відшкодування, слід зазначити, що ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» не визначає механізм визначення розміру відшкодування, відтак при визначенні розміру відшкодування слід керуватися загальними засадами визначеними цивільним законодавством України.

Так, ст. 3 ЦК України закріплено, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема неприпустимість позбавлення права власності, судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність.

Статтею 15 ЦК України закріплено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач на підтвердження розмірі заподіяної йому майнової шкоди надав звіт про незалежну оцінку збитків, завданих в результаті руйнування під час проведення АТО, складеного суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_13 станом на 01.08.2017, відповідно до якого спричинена йому матеріальна шкода становить 1 817 989,16 грн.

Згідно із ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду (ч. 2 ст. 13 ЦК України).

Відповідачі, заперечуючи сам факт необхідності відшкодування заподіяної позивачу майнової шкоди, не надали суду будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували розмір шкоди взагалі, або визначали інший її розмір.

Відтак, суд першої інстанції визначаючи розмір майнової шкоди правомірно прийняв до уваги наданий позивачем звіт оцінювача і прийшов до висновку про необхідність відшкодування позивачу майнової шкоди саме у такому розмірі, який є цілком розумним і справедливим.

З вищенаведеного вбачається, що доводи апеляційних скарг відповідачів щодо не встановлення наявності причинно-наслідкового зв'язку саме між діями відповідачів та спричиненою позивачу шкодою та відсутності обвинувального вироку, який набрав законної сили, стосовно заподіяння майнової шкоди в результаті терористичного акту, є безпідставними і необґрунтованим, оскільки в даному випадку закон покладає обов'язок відшкодування шкоди заподіяної майну особи внаслідок терористичного акта на державу, відповідальність якої є абсолютною, а не на певний державний орган і саме тому встановлення причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідачів та спричиненою позивачу шкодою і наявність обвинувального вироку суду, не є необхідним.

Також не заслуговують на увагу й доводи апеляційних скарг відповідачів про відсутність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди. Крім цього, не можуть бути прийнятими до уваги і доводи апеляційної скарги позивача щодо збільшення розміру відшкодування заподіяної йому моральної шкоди.

Так, ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Визначаючи розмір моральної шкоди суд першої інстанції підставно виходив з того, що позивач безумовно зазнав душевних страждань у зв'язку із пошкодженням його майна і вимушений був докладати додаткових зусиль для організації свого життя в іншому місці. Також суд правомірно, врахувавши всі фактичні обставини справи в їх сукупності та вимоги розумності і справедливості, дійшов висновку про наявність правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди і визначив її розмір у 10 тис. грн.

Крім цього, суд апеляційної інстанції не може погодитись з доводами апеляційної скарги позивача про безпідставну відмову суду першої інстанції у стягненні відшкодування за належну йому земельну ділянку.

Встановлено, що позивач, на підставі державного акта про право власності на землю, є власником земельної ділянки, на якій розташовані пошкоджений житловий будинок та господарські споруди.

Права власності на земельну ділянку позивач, у встановленому законом порядку, не позбавлений. Відтак, заподіяння шкоди майну, яке знаходиться на земельній ділянці, і відшкодування такої шкоди за рахунок держави, не може свідчити про заподіяння шкоди земельній ділянці і не дає підстав для відшкодування її вартості, оскільки позивач залишається власником земельної ділянки і не позбавлений можливості в подальшому використати всі права власника.

Таким чином, з наведеного вбачається, що доводи апеляційних скарг є безпідставними та необґрунтованими і не можуть вплинути на законність ухваленого судом рішення.

Отже, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення спрямоване на ефективний захист порушених майнових прав позивача.

При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення, а рішення суду без змін.

Також слід зазначити, що у зв'язку із залишенням апеляційних скарг без задоволення понесені сторонами судові витрати (судовий збір за подання апеляційної скарги) відшкодуванню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 371, 372, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Лошадкіна Ігоря Федоровича, від імені та в інтересах якого на підставі договору діє адвокат Науменко Юлія Володимирівна, Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України - залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 вересня 2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної гвардії України про стягнення майнової та моральної шкоди, спричиненої в результаті проведення антитерористичної операції - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.

Суддя-доповідач М.І. Оніщук

Судді Л.Д. Українець

В.А.Шебуєва

Повний текст постанови складений 22 березня 2018 року.