Постанова № 72903981, 22.03.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 242/1183/15-ц Номер провадження 22-ц/775/4/2018

Головуючий у 1-ій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Азевич В.Б.

Категорія 27

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2018 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого-судді Азевича В.Б.,

суддів: Краснощокової Н.С., Тимченко О.О.,

за участю секретаря Глушко С.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Бахмут Донецької області цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Дирекція адміністративних будівель», про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про припинення зобов’язання, за апеляційними скаргами Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», ОСОБА_2 на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 27 січня 2016 року (суддя Черков В.Г., рішення ухвалено в приміщенні суду в м. Селидове Донецької області),-

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2015 року позивач публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (надалі ПАТ «Державний ощадний банк України») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості на підставі договору поруки, в якому зазначив, що 24 січня 2014 року між АТ «Ощадбанк» в особі філії – Донецького обласного управління АТ «Ощадбанк» та ТОВ «Дирекція адміністративних будівель» був укладений кредитний договір № 26-15-03/14, до якого в подальшому вносились зміни та доповнення додатковими договорами № 1 від 13 лютого 2014 року, № 2 від 15 квітня 2014 року, № 3 від 14 травня 2014 року, № 4 від 23 травня 2014 року (далі - кредитний договір). Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 кредитного договору позичальник отримав кредит у розмірі 31 827 692,00 грн. з кінцевим терміном його повернення не пізніше 24 вересня 2015 року.

З метою забезпечення виконання зобов’язання за цим кредитним договором між позивачем та ОСОБА_2 25 січня 2014 року був укладений договір поруки № 9, відповідно до якого останній поручився перед Банком за виконання ТОВ «Дирекція адміністративних будівель» зобов’язань по кредитному договору.

Оскільки позичальником порушено зобов’язання з повернення кредиту, позивач, уточнивши позовні вимоги, просив стягнути з поручителя заборгованість за кредитним договором, яка станом на 31 липня 2015 року становить 54 290 481,42 грн. та складається з: - заборгованості по тілу кредиту у розмірі 31 827 692,00 грн., - заборгованості за несплаченими відсотками за користування кредитом в розмірі 3 966 968,63 грн., - пені за несплачене тіло кредиту в розмірі 7 020 645,31 грн., - пені по несплаченим процентам в розмірі 776 456,02 грн.,- пені за несплачену комісію в розмірі 13 274,77 грн., трьох відсотків річних від суми заборгованості за тілом кредиту в розмірі 506 726,54, - трьох відсотків річних по простроченим процентам в розмірі 90 117,98 грн., - трьох відсотків річних від суми заборгованості за комісії в розмірі 1494,25 грн., - штрафних санкцій за невиконання умов кредитного договору в розмірі 1 821 076,04 грн., - суми несплаченої комісійної винагороди банку в загальному розмірі 66 838,17 грн., - інфляційного збільшення заборгованості по несплаченим процентам – 1 911 337,48 грн., - інфляційного збільшення заборгованості по тілу кредиту – 6 287 854,23 грн., - інфляційного збільшення заборгованості по несплаченій комісії – 38 002,09 грн.

ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою, в якій просив припинити (розірвати) зобов’язання, що існує між ним та ПАТ «Державний ощадний банк України» на підставі договору поруки № 9 від 25 січня 2014 року, у зв’язку з неможливістю його виконання, пов’язаною з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає. Зазначив, що на території м. Донецька з 14 квітня 2014 року існує незакінчений збройний конфлікт, проводиться антитерористична операція, внаслідок чого проживання населення і провадження діяльності на території даного населеного пункту є неможливим. Вказані обставини перебували поза контролем сторін, за їх настання жодна із сторін не відповідає, з рештою вони призвели до неможливості виконання кредитного зобов’язання. Вважає, що складові умов припинення договірних зобов’язань є наявними, тому є підстави для визнання припиненим зобов’язання за договором поруки.

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 27 січня 2016 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ «Державний ощадний банк України» про припинення зобов’язання.

Не погодившись із вказаним рішенням ПАТ «Державний ощадний банк України» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості з ОСОБА_2, в іншій частині судове рішення залишити без змін. В обґрунтування скарги зазначив, що єдиним аргументом суду було посилання на Висновок Донецької торгово-промислової палати від 28 листопада 2014 року №2741/12-12-03, який видавався на звернення позичальника ТОВ «Дирекція адміністративних будівель», а не відповідача ОСОБА_2 Не враховано, що відповідачем було надано суду висновок Донецької торгово-промислової палати, а не сертифікат Торгово-промислової палати України, як того вимагає Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції». Крім того суд першої інстанції залишив поза увагою заяву банку про збільшення позовних вимог, яка з дотриманням ст. 31 ЦПК України була подана до канцелярії суду.

Відповідач ОСОБА_2 також подав апеляційну скаргу, в якій просить частково скасувати рішення суду та задовольнити його зустрічну позовну заяву до ПАТ «Державний ощадний банк України» про припинення (розірвання) зобов’язання, що існує між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 на підставі договору поруки № 9 від 25 січня 2014 року, а в іншій частині рішення залишити без змін. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні первісного позову, оскільки внаслідок існування обставин, що унеможливлюють виконання кредитного договору, виникла як фізична, так і юридична неможливість виконання договірного зобов’язання за договором кредиту, що спричинило настання особливих наслідків за ст. 607 ЦК України. Також зазначив, що є підстави для розірвання договору поруки на підставі ч. 2 ст. 652 ЦК України. Крім того вважав, що банк неправомірно збільшив обсяг відповідальності поручителя, безпідставно піднявши без згоди останнього процентну ставку з 17% до 19,5%, що є умовою припинення поруки відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України. Грошові вимоги, а саме вимога про стягнення комісійної винагороди, вимоги позивача про стягнення неустойки, вимога про стягнення 3% річних та інфляційних втрат також вважає заявлено банком необґрунтовано і не підлягають стягненню.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 21 квітня 2016 року апеляційні скарги ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 27 січня 2016 року скасовано.

Позов ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2, третя особа ТОВ «Дирекція адміністративних будівель» про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково – стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» заборгованість за кредитним договором від 24 січня 2014 року № 26-15-03/14 за період станом на 31 липня 2015 року, на загальну суму 43 454 206,08 грн.

У задоволенні інших позовних вимог ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2, а також у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ «Державний ощадний банк України» про припинення зобов'язання відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» понесені судові витрати у розмірі 6 141,46 грн.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2016 року касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково, рішення апеляційного суду скасоване з переданням справи на новий апеляційний розгляд.

Скасовуючи рішення апеляційного суду від 21 квітня 2016 року, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив, що апеляційний суд при розгляді справи стягнув заборгованість без врахування шестимісячного строку з моменту настання строку сплати кожного чергового платежу, оскільки порука частково припинена.

Після чого, справа знову надійшла до Апеляційного суду Донецької області.

Представник позивача ОСОБА_4 підтримала доводи скарги банку та просила залишити без задоволення скаргу відповідача.

Представник відповідача ОСОБА_5 просив задовольнити скаргу ОСОБА_2 та залишити без задоволення скаргу позивача.

Третя особа - ТОВ «Дирекція адміністративних будівель» сповіщена про час та місце розгляду справи судової повісткою свого представника не направила.

Відповідно до частини 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції – скасуванню з ухваленням нового рішення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлені такі обставини.

24 січня 2014 року між ПАТ «Ощадбанк» та ТОВ «Дирекція адміністративних будівель» було укладено кредитний договір № 26-15-03/14 (з наступними змінами та доповненнями), відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 31 827 692,00 грн. з кінцевим терміном його повернення до 24 вересня 2015 року (в редакції Додаткових договорів № 1 від 13 лютого 2014 року, № 2 від 15 квітня 2014 року, № 3 від 14 травня 2014 року, № 4 від 23 травня 2014 року) (а. с. 8-26 т. 1).

З метою забезпечення виконання зобов’язання за цим кредитним договором між банком та ОСОБА_2 25 січня 2014 року був укладений договір поруки № 9. Пунктом 2.1. цього договору передбачено, що порукою забезпечуються зобов’язання боржника перед кредитором, що випливають з кредитного договору № 26-15-03/14 від 24 січня 2014 року, укладеного між ТОВ «Дирекція адміністративних будівель» та ПАТ «Державний ощадний банк України», в тому числі, що виникне у майбутньому відповідно до умов кредитного договору у тому ж обсязі, що і боржник, в порядку та строки, визначені кредитним договором (а. с. 27-35 т.1).

03 лютого 2015 року, у зв'язку з невиконанням ТОВ «Дирекція адміністративних будівель» зобов'язань та недотримання умов, передбачених пунктами 2.1, 2.3, 2.6.3, 5.3.1, 5.3.2 кредитного договору, ПАТ «Державний ощадний банк України» надіслало поручителю ОСОБА_2 письмову вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту та здійснення платежів за нарахованими процентами за користування кредитом та інших платежів в десятиденний строк від дати отримання вимоги (а. с. 58 т.1).

24 березня 2015 року (згідно поштового штемпеля) банк пред'явив до поручителя позов про стягнення заборгованості за кредитним договором, заборгованості по сплаті процентів за його користування, пені за несвоєчасне виконання зобов'язання та інфляційного збільшення заборгованості.

Відмовляючи позивачу в задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що згідно ч. 1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили, а відповідно ч. 1 ст. 607 ЦК України зобов’язання припиняється неможливістю його виконання у зв’язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Оскільки висновком Донецької торгово-промислової палати від 28 листопада 2014 року № 2741/12.12-03 на підставі ч. 1 ст. 652 ЦК України підприємству ТОВ «Дирекція адміністративних будівель» підтверджено настання суттєвих змін обставин за кредитним договором № 26-15-03/14 від 24 січня 2014 року, що пов’язано з проведенням антитерористичної операції на території Донецької та Луганської області, суд дійшов висновку, що надані всі необхідні докази, які свідчать про настання змін обставин за укладеним кредитним договором для ТОВ «Дирекція адміністративних будівель», а оскільки договір поруки нерозривно пов’язаний із кредитним договором, то є підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання умов цього договору.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, суд виходив з того, що вимоги про припинення зобов’язання не підлягають задоволенню, оскільки зі зміною обставин його звільнено від відповідальності за невиконання умов договору, що не є безумовною підставою для припинення поруки.

З вказаними висновками суду першої інстанції не можна погодитися, оскільки вони не ґрунтуються на обставинах справи та нормах діючого законодавства.

Згідно п. 4 ч. 1 та ч. 2 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні як первісного, так і зустрічного позовів неправильно застосував норми матеріального права, з огляду на таке.

Відповідно до статті 598 ЦК України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Суд, звільняючи відповідача від зобов’язань за договором поруки, посилався на положення ч. 1 ст. 617 ЦК України – порушення зобов’язань внаслідок непереборної сили. Непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Як підстава звільнення особи, що порушила зобов'язання, від відповідальності непереборна сила характеризується двома ознаками. Перша - це зовнішня до діяльності сторін обставина, яку сторони, хоча б навіть і передбачили, але не могли попередити. До таких обставин, як правило, відносять стихійні лиха та соціальні явища. Друга - є її надзвичайність, що означає, що це не рядова, звичайна обставина, яка хоча і може спричинити певні труднощі для сторін, але не виходить за рамки буденності, а екстраординарна подія, яка не є звичайною.

Проте, у даному випадку, йдеться про виконання грошових зобов’язань. У своїх запереченнях на скаргу банку та у поясненнях щодо своєї скарги відповідач посилається на неможливість виконати зобов’язання у зв’язку з проведенням АТО на території Донецької області та на ту обставину, що всі його активи та іпотечне майно залишилися на окупованій території, тому він не має матеріальної можливості погасити борг в межах його відповідальності як поручителя.

За загальним правилом, є певні події, настання яких не буде вважатися випадком, а отже не звільняє особу, що порушила зобов'язання, від відповідальності. До таких подій, зокрема, відноситься відсутність у боржника необхідних коштів. Отже незалежно від того, що стало причиною відсутності у боржника необхідної суми грошей (об'єктивні обставини чи суб'єктивна недбалість боржника), це не звільняє його від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.

Отже, висновок суду про наявність підстав про звільнення відповідача від зобов’язань за договором поруки не ґрунтується на нормах матеріального права.

Розглядаючи питання про припинення зобов’язань на підставі ст. 607 ЦК України, колегія суддів виходить з такого.

Норма вказаної статті передбачає, що зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Обставини, які викликають неможливість виконання, можуть бути як юридичними (заборона певної діяльності), так і фактичними (загибель індивідуально визначеної речі, яка мала б бути об'єктом виконання). Головна умова полягає в тому, що за такі обставини не буде відповідати жодна із сторін зобов'язання.

Як роз’яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у абзаці 4 п. 32 постанови від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», відповідно до статті 523 ЦК порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником, а згідно зі статтею 607 ЦК зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає.

За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому, у випадках порушення грошового зобов'язання не можна приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Довід апеляційної скарги щодо наявності підстав для розірвання договору поруки на підставі ч. 2 ст. 652 ЦК України не ґрунтується на обставинах справи та змісті цієї норми.

Згідно з цією нормою, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Відповідно до ст. 6.2.1 Принципів УНІДРУА якщо виконання договору стає більш обтяженим для однієї із сторін, ця сторона не дивлячись на це зобов'язана виконати свої обов'язки з дотриманням наступних положень про ускладнення.

Тобто мова йде про те, що виконання договору має відбутися постільки воно є незалежним від труднощів, які воно може викликати для сторони його виконання.

Можливість зміни та розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 652 ЦК України може мати місце лише за виключних обставин, у разі «істотної зміни обставин». Статтею 6.2.2 Принципів УНІДРУА надано визначення «ускладнень», які є тими виключеннями, які є достатніми для зміни та розірвання договору, а саме: «ускладненням вважаються випадок, коли відбуваються події, суттєвим чином змінюючи рівновагу договірних обов'язків в силу збільшення для сторони вартості виконання, або зменшення цінності отримуваного стороною виконання».

У даному випадку, внаслідок обставини (подій), на які посилається відповідач, не відбулося збільшення відповідальності поручителя, а напроти зменшилась на підставі ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (заборона нарахування пені та штрафів).

Слід зауважити, що вимоги відповідача про застосування наслідків, передбачених ст. 652 ЦК України, не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу.

Згідно із ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов'язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні ст. 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Строк, передбачений нормою ч. 4 ст. 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов'язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов'язання застосоване в другому реченні ч. 4 ст. 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним зобов'язання за договором поруки слід пред'явити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч. 2 ст. 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем).

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 20 квітня 2016 року за у справі № 6-2662цс15 і від 10 вересня 2014 року у справі № 6-28цс14.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до умов кредитного договору від 24 січня 2014 року, укладеного між ПАТ «Ощадбанк» та ТОВ «Дирекція адміністративних будівель», позичальнику надається кредит у розмірі 31 827 692,00 грн. з остаточним терміном повернення не пізніше 24 вересня 2015 року (п. 2.1, 2.2), що є визначенням строку виконання основного зобов'язання.

Пунктом 2.3 цього договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами - щомісячно до 24 числа (т. 1, а. с. 9).

Строк дії договору поруки від 25 січня 2015 року, який укладений між банком і ОСОБА_2 не встановлений, оскільки умови договору (п. 10.1.1) про те, що він діє до повного виконання зобов'язань за кредитним договором та зобов’язань поручителя за цим договором, не можна вважати встановленням строку дії договору поруки (а. с. 34 т. 1).

З липня 2014 року позичальник перестав здійснювати щомісячні платежі за відсотками (т. 1, а. с. 103-107).

Вимогу до поручителя про дострокове погашення кредитної заборгованості банк направив відповідачу за останнім відомим місцем проживання 03.02.2015 року, але згідно довідці кур’єрської служби вимога поручителю не була доставлена за відсутності його за вказаною у відправленні адресою (т. 1 а. с. 58-60).

З даним позовом про стягнення суми заборгованості з поручителя ОСОБА_6 звернувся до суду 24 березня 2015 року (т. 1 а. с. 62), тим самим банк реалізував своє право на встановлення строку для дострокового повернення кредиту відповідно до ст. ч. 2 ст. 1050 ЦК України, що також передбачено п. 3.2.6 договору поруки та п. 3.3.1 кредитного договору.

Отже, оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати кожного місяця, а за договором поруки поручитель відповідає у такому ж обсязі, що і боржник, в порядку та строки, визначені кредитним договором, в тому числі, виникнення підстав для дострокового повного/часткового погашення зобов’язання за вимогою кредитора (п. 2.2 договору поруки), то з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника, та обчислення установленого частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя.

Якщо банк пред'явив вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання, то в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом з тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року № 6-1455цс17, в якій були встановлені подібні правовідносини.

Отже вимога до поручителя про дострокове повернення всієї суми кредиту та пов'язаних із ним платежів за весь період, зазначений ОСОБА_6 у позовній заяві, є безпідставною, оскільки порука вважається частково припиненою.

Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами скарги відповідача щодо невірного та незаконного розрахунку суму заборгованості та приходить до висновку про стягнення з відповідача частини суми заборгованості, що визначається судом з врахуванням обставин, які свідчать про часткове припинення поруки та вимог Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» за наступним розрахунком.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Суд вважає за необхідне відмовити банку у стягненні з поручителя пені та штрафів.

Зазначені обставини є підставою для ухвалення рішення про часткове задоволення позовних вимог банку та про відмову у задоволенні зустрічного позову.

З врахуванням викладеного, загальна сума заборгованості станом на 31 липня 2015 року становить 24 290 319,00 грн., яка складається з:

Заборгованості по тілу кредиту у розмірі 13 638 000,00 грн. (2 273 000,00 грн. х 6 міс.) Розрахунковий період - згідно графіку п. 2.3 договору - з 24.08.2014 року по 24.01.2015 року.

Заборгованості за несплаченими відсотками за користування кредитом - 2 878 722,48 грн. Останній платіж по відсоткам у розмірі 100 000 грн. (повинно сплатити 444 715,69 грн.) боржник сплатив 02.07.2014 року – період розрахунку з 01 по 30 червня 2014 року. Тобто, частково за червень, та згідно розрахунку (т. 1 а. с. 103) з липня по листопад 2014 року. Встановлення процентної ставки у розмірі 19,5% у разі порушення позичальником зобов’язань передбачена п. 2.6.4 кредитного договору (т.1 а. с. 10), що не свідчить про збільшення відповідальності поручителя, який повинен бути обізнаним про умови договору.

Трьох відсотків річних від суми заборгованості за тілом кредиту на загальну суму 120 196,03 грн. = 5 604,66 + 11 956,60 + 16 253,51 + 22 418,63 +30 825,62 + 32 506,01.

Трьох відсотків річних по простроченим процентам – 24 646,90 грн. = 821,65 + 2 049,20 +3 501,70 + 4 389,30 + 5 840,40 + 8 044,65.

Трьох відсотків річних від суми заборгованості за комісії – 505,41 грн. = 24,33 + 47,09 + 77,69 + 87,90 + 141,26 + 127,14.

Суми нараховані за 6 місяців з моменту припинення виконання зобов’язань відповідно до розрахунку банку (т. 1 а. с. 103 – 104).

Суми несплаченої комісійної винагороди банку в загальному розмірі 57 289,86 грн. з такого розрахунку - 31 827 692,00 грн. (сума кредиту) х 0,03% (комісійна винагорода п. 2.9.2 кредитного договору) = 9 548,31 грн. х 6 міс. = 57 289,86 грн.

Інфляційного збільшення заборгованості по несплаченим процентам – 1 450 688,04 грн. (липень – грудень 2014 року), 344 715,69 х 1.559 = 192 728,52; 459 539,56 х 1.553 = 254 071,59 + 527 118,89 х 1.541 = 284 938,59 + 510 115,07 х 1.497 = 253 599,31 + 527 118,90 х 1.462 = 243 556,41 + 510 115,07 х 1.435 = 221 793,50.

Інфляційного збільшення заборгованості по тілу кредиту – 6 088 595,69 грн. (станом на 31.07.2015 року за періоди, вказані в розрахунку банку щомісячно). 2 273 000 х 1.541 = 1 228 689,45 + 2 273 000 х 1.497 = 1 130 002,38 + 2 273 000 х 1.462 = 1 050 244,51 + 2 273 000 х1.435 = 988 280,19 + 2 273 000 1.393 = 893 291,44 + 2 273 000 х 1.351 = 798 087,42.

Інфляційного збільшення заборгованості по несплаченій комісії – 31 674,59 грн. = 57 289,86 х 1.553.

Відкоректовані судом суми інфляційного збільшення нараховані за періоди згідно розрахунку банку (т. 1 а. с. 105 - 107).

Вимога про стягнення 3% відсотків річних та інфляційних витрат ґрунтується на ст. 625 ЦК України, та є окремим видом відповідальності за порушення зобов’язань.

Суд не приймає до уваги висновок судової економічної експертизи №427 від 17.11.2017 року, яка була призначена за клопотанням представника позивача, оскільки він не ґрунтується на наведених вище обставинах справи та нормах закону.

Оскільки позов банку задоволено частково, тому відповідно п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені банком судові витрати, пов’язані з поданням позову та апеляційної скарги, пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 3 429,83 грн. (3 654,00 грн. + 4 019 грн. = 7 673 грн. (загальна сума сплаченого судового збору); ціна позову - 54 290 481,42 грн., сума задоволених вимог - 24 290 319,00 грн., що складає 44,7%; 44,7% х 7 673 грн. : 100 % = 3 429,83 грн.)

В іншій частині позовних вимог ПАТ «Державний ощадний банк України» та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ «Державний ощадний банк України» слід відмовити.

З огляду на викладене, апеляційні скарги слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями 368, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, Апеляційний суд Донецької області, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 27 січня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (01033, м. Київ, вул.. Жилянська, 31, ІНП НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (01023, м. Київ, віл. Госпітальна 12 «г», код ЄДРПОУ 00032129) заборгованість за кредитним договором, яка станом на 31 липня 2015 року становить 24 290 319 (двадцять чотири міліонна двісті дев’яносто тисяч триста дев’ятнадцять) грн. 00 коп. яка складається з:

- заборгованості по тілу кредиту у розмірі 13 638 000,00 грн.,

- заборгованості за несплаченими відсотками за користування кредитом - 2 878 722 грн. 48коп.,

- трьох відсотків річних від суми заборгованості за тілом кредиту – 120 196 грн. 03 коп.,

- трьох відсотків річних по простроченим процентам – 24 646 грн. 90 коп.,

- трьох відсотків річних від суми заборгованості за комісії - 505 грн. 41 коп.,

- суми несплаченої комісійної винагороди банку в загальному розмірі 57 289 грн. 86 коп.,

- інфляційного збільшення заборгованості по несплаченим процентам – 1 450 688 грн. 04 коп.,

- інфляційного збільшення заборгованості по тілу кредиту – 6 088 595 грн. 69 коп.,

- інфляційного збільшення заборгованості по несплаченій комісії – 31 674 грн.59 коп.; а також понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 429 (три тисячі чотириста двадцять дев’ять) грн. 83 коп.

В іншій частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» відмовити.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про припинення зобов’язання відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складений 22.03.2018 року.

Головуючий: В.Б. Азевич

Судді: Н.С. Краснощокова

ОСОБА_7