Постанова № 72903940, 20.03.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 227/2710/17 Номер провадження 22-ц/775/120/2018

Категорія 23

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2018 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого-судді Соломахи Л.І.

суддів Канурної О.Д., Космачевської Т.В.

за участю:

секретаря судового засідання Марченко Я.О.

представника позивача (адвоката) ОСОБА_1

представника відповідача (адвоката) ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмут Донецької області у залі судових засідань № 4 цивільну справу № 227/2710/17 за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рута – Плюс" про розірвання договору оренди земельної ділянки, стягнення заборгованості за орендною платою за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 13 листопада 2017 року (головуючий суддя першої інстанції Кошля Андрій Олександрович, місце ухвалення – зал суду м. Добропілля Донецької області), -

В С Т А Н О В И В:

28 серпня 2017 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рута – Плюс" (далі ТОВ "Рута-Плюс") про розірвання договору оренди земельної ділянки, стягнення заборгованості за орендною платою.

Зазначала, що на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ДН № 161251 від 07.12.2007 року є власником земельної ділянки площею 5,36 га, цільове призначення – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Криворізької сільської ради.

За договором оренди б/н від 07.04.2008 року зазначену земельну ділянку вона передала в оренду ТОВ "Рута-Плюс" строком на 49 років.

Згідно пунктів 5, 8, 9 договору відповідач зобов’язувався протягом строку дії договору за кожен рік користування земельною ділянкою сплачувати орендну плату - 1,5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в строк не пізніше 31 грудня кожного року.

З моменту підписання договору нормативно-грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації зросла.

Крім того, Указом Президента України "Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян – власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)" № 92/2002 від 02.02.2002 року зі змінами та доповненнями від 19.08.2008 передбачено, що за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення встановлюється плата у розмірі не менше 3% визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки.

Посилаючись на те, що відповідач порушив її право щодо належного встановлення розміру орендної плати, що він жодного разу не сплатив їй орендну плату за період з 2008 по 2017 рік, чим порушив свої зобов’язання за договором оренди, що заборгованість за орендною платою, виходячи з 3% нормативно-грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням її індексації складає 35 607,08 грн., у зв’язку з систематичною несплатою орендної плати просила:

- розірвати договір оренди землі від 07.04.2008 року, укладений між нею та ТОВ "Рута-Плюс" на земельну ділянку площею 5,36 га, кадастровий номер 1422084400010000544;

- стягнути з ТОВ "Рута-Плюс" заборгованість за орендною платою у розмірі 35 607,08 грн., пеню у розмірі 0,1% за кожний день прострочення у розмірі 31 978,01 грн. та 3% річних від простроченої суми у розмірі 9 567,21 грн., всього 77 152,37 грн. (а.с. 2-5).

Під час судового розгляду позивач, посилаючись на те, що 09 листопада 2017 року відповідач частково погасив їй заборгованість за орендною платою у розмір 20 643,57 грн., що розмір непогашеної заборгованості за орендною платою за 2008-2012 роки складає 14 963,51 грн., свої позовні вимоги уточнила, просила:

- розірвати договір оренди землі від 07.04.2008 року, укладений між нею та ТОВ "Рута-Плюс" на земельну ділянку площею 5,36 га, кадастровий номер 1422084400010000544;

- стягнути з ТОВ "Рута-Плюс" заборгованість за орендною платою у розмірі 14 963,51 грн., пеню у розмірі 0,1% за кожний день прострочення, що складає 31 978,01 грн., та 3% річних від простроченої суми у розмірі 9 567,21 грн., всього 56 508,73 грн. (а.с. 60).

Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку ДН № 161251 від 07.12.2007 року належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 5,36 га, цільове призначення – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Криворізької сільської ради Добропільського району Донецької області (а.с. 7).

07.04.2008 року між ОСОБА_3 (орендодавець) та ТОВ "Рута-Плюс" в особі директора ОСОБА_4 (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Криворізької сільської ради Добропільського району, площа земельної ділянки 5,36 га, нормативна грошова оцінка землі – 51 789,01 грн.; строк дії договору 49 років.

Орендна плата встановлена у розмірі 1,5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, форма платежу - грошова. Орендна плата вноситься один раз на рік до 31 грудня.

Пунктом 28 договору визначено право орендодавця вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати.

Пунктом 38 договору визначено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін; за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов’язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 13 листопада 2017 року ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позовних вимог про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення заборгованості за орендною платою (а.с. 65-67).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Указ Президента № 92/2002 має рекомендаційний характер, він був прийнятий після укладення сторонами договору і є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору, а не для автоматичної зміни умов договору оренди та підвищення розміру орендної плати до 3%. За період 2008-2012 роки орендна плата позивачу нараховувалась, її отримував ОСОБА_5В згідно довіреності від 17.01.2008 року. Щодо сплати орендної плати за 2013-2017 роки встановлено, що позивач не зверталась до відповідача з приводу невиплати цієї заборгованості. Таку поведінку позивача суд визнає недобросовісною, такою, що суперечить умовам укладеного між сторонами договору оренди землі. Орендна плата за 2013-2017 роки була нарахована в розмірі 25 056,09 грн., за вирахуванням податків склала 20 643,57 грн., які позивачем отримані 09 листопада 2017 року. Доводи позивача про обов’язок відповідача внести орендну плату у депозит нотаріуса не ґрунтуються на законі. Порушень виконання умов договору оренди землі судом не встановлено, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Додатковим рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 22 грудня 2017 року ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 31 978,01 грн. та трьох процентів річних від простроченої суми у розмірі 9 567,21 грн (а.с. 108).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що ці вимоги є похідними від позовних вимог про стягнення заборгованості за орендною платою. Оскільки в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за орендною платою відмовлено, підстави для задоволення похідних позовних вимог, які є відповідальністю за неналежне виконання зобов’язань, відсутні.

Не погоджуючись із рішенням суду від 13 листопада 2017 року, позивач 28 листопада 2017 року подала на нього апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі вона посилалася на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 13 листопада 2017 року скасувати та ухвалити нове про задоволення її позовних вимог у повному обсязі.

Зазначала, що відповідач систематично не виконував свої зобов’язання по сплаті орендної плати і доказів про своєчасність сплати позивачу орендної плати суду не надав.

Висновок суду про те, що вона ухилялась від отримання орендної плати, є недоведеним. Вона неодноразово усно зверталась до відповідача, а той у свою чергу від сплати орендної плати відмовлявся. Відповідач зобов’язаний був щорічно сплачувати орендну плату за місцем її проживання, а у випадку неможливості виконати своє зобов’язання за місцем її проживання, внести орендну плату за договором у депозит нотаріуса. Відповідач мав можливість сплатити їй орендну плату поштовим переказом. Відповідач не надав суду доказів про її відмову від отримання орендної плати.

Посилання суду на бухгалтерську довідку від 06.11.2017 року, відповідно до якої їй нарахована орендна плата за 2013-2017 роки в розмірі 20 643,09 грн., не доводить факту її виплати у строки, встановлені договором.

Доводи представника відповідача, з якими погодився суд, що вона навмисно ухилялася від отримання орендної плати, а саме, не з’являлася для отримання орендної плати, що ними розцінюється як недобросовісне виконання обов’язків, є лише припущенням, на якому доказування ґрунтуватися не може.

Посилання суду на те, що вона 17.01.2008 року видала довіреність ОСОБА_5, уповноваживши його на отримання від її імені орендної плати, є необгрунтованим. Довіреність була видана ОСОБА_5 на користування земельною ділянкою, а не на отримання орендної плати за позивача. ОСОБА_5 є засновником ТОВ "Рута-Плюс" і відповідно вона не могла уповноважити орендаря не тільки користуватися земельною ділянкою, а ще й отримувати від нього самого ж орендну плату.

У рішенні суду проігноровані її позовні вимоги щодо стягнення пені за прострочення внесення орендної плати у строки, встановлені договором оренди, яка передбачена п. 14 договора, а також 3% річних від простроченої суми відповідно до частини 2 ст. 625 ЦК України (а.с. 94-97).

08 лютого 2018 року до апеляційного суду надійшов письмовий відзив ТОВ "Рута-Плюс" на апеляційну скаргу ОСОБА_3, в якому відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Зазначає, що орендна плата нараховувалася позивачу згідно з умовами договору оренди, але позивач протягом 9-ти років не зверталася до ТОВ "Рута-Плюс" за отриманням орендної плати. Вперше позивач звернулася за орендною платою лише 20 червня 2017 року. Умовами договору не передбачено вмовляння орендодавця з боку орендаря про отримання належної йому орендної плати. Місцезнаходження ТОВ "Рута-Плюс" залишалося незмінним, договір оренди є чинним, тому той факт, що позивач не заходила до офісу відповідача за грошовими коштами не можна розцінювати як відмову відповідача виплачувати їй кошти та порушення з боку відповідача умов договору в частині здійснення розрахунків. Доказів звернення до ТОВ "Рута-Плюс" позивачем не надано, рівно як і доказів відмови відповідача у виплаті орендної плати.

Позивачу було відомо з умов договору, що орендна плата виплачується орендарем щорічно, до 31 грудня, через касу ТОВ "Рута-Плюс".

Під час розгляду справи судом відповідачем було прийнято рішення про перерахування позивачу належної їй суми орендної плати поштовим переказом. Проте це не є обов’язком відповідача, а є виключно його правом.

Внесення орендної плати у депозит нотаріуса відбувається лише за умови, якщо сторони правочину передбачили цю можливість у правочині. Договір оренди від 07.04.2008 року таку можливість не передбачає.

Судом встановлено, що орендна плата за період 2008-2012 роки ТОВ "Рута-Плюс" сплачена в повному обсязі представнику позивача - ОСОБА_5, який діяв в інтересах позивача на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 17.01.2008 року.

Систематичне порушення строків сплати орендної плати не є підставою для розірвання договору. Відповідальність відповідача за несвоєчасне внесення орендної плати в строки, визначені договором, встановлена п. 14 договору, згідно якого за несвоєчасне внесення орендної плати в строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,1% несплаченої суми за кожен день прострочення.

Посилаючись на систематичну невиплату орендної плати, позивач доказів відмови відповідача від сплати орендної плати не надає, а навіть підтверджує зворотнє, оскільки визнає, що не була згодна із встановленим розміром орендної плати, її індексацією і т.і., з самого початку, тому й не мала бажання отримувати орендну плату, а також не мала часу через сімейні клопоти на оспорювання нарахованих відповідачем сум.

Вважає, що мала місце прострочка кредитора, а тому в даному випадку боржник не вважається таким, що прострочив, та не несе відповідальності до моменту вчинення кредитором передбачених договором, законодавством або звичаями ділового обороту необхідних дій (ст. 612 ЦК).

Позивачка не довела факту порушення відповідачем зобов’язань за договором оренди землі.

Юридична необізнаність позивача, на яку вона посилається, не є тією обставиною, що перешкоджала їй звернутися в межах строків позовної давності з позовними вимогами, як щодо розміру орендної плати, її індексації або щодо виплати орендної плати особі, яка не мала на це достатніх підстав.

Позивач не зазначила період, в якому відповідач порушив свої зобов’язання, та відповідно період, з якого можна застосовувати нарахування передбачених договором санкцій за його порушення. Позивачем не враховано, що пеня, передбачена договором оренди, підлягає застосуванню лише в межах річного строку позовної давності.

Щодо застосування норм частини 2 ст. 625 ЦК України зазначає, що прострочення відповідача не мало місця, а ця санкція передбачена лише для прострочених зобов’язань (а.с. 139-146).

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить прийняти клопотання про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, яке додано до відзиву.

В заяві (клопотанні) про застосування наслідків позовної давності ТОВ "Рута-Плюс" посилається на те, що позивач звернулася до суду з позовом 28.08.2017 року. Період прострочення відповідача у позовній заяві зазначений з 01.08.2008 року по 21.08.2017 року.

Посилаючись на те, що позивач весь цей час не була позбавлена права на звернення до суду за захистом своїх прав в межах строку загальної та скороченої позовної давності, просило застосувати до вимог позивача в апеляційній скарзі строк позовної давності та наслідки її спливу та відмовити позивачу у задоволенні вимог, викладених в апеляційній скарзі (а.с. 147-149).

В судове засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_3 не з’явилась, через свого представника – адвоката ОСОБА_1 передала заяву про розгляд справи 20.03.2018 року у її відсутність (а.с. 174).

Представник позивача – адвокат ОСОБА_1, яка діє на підставі ордера серії АА № 115968 від 14.03. 2018 року (а.с. 170-174), у судовому засіданні апеляційного суду доводи апеляційної скарги позивача підтримала, просила її задовольнити.

Представник відповідача - ТОВ "Рута-Плюс" - адвокат ОСОБА_2, яка діє на підставі ордера серії ДН № ООО від 19.03.2018 року (а.с. 175-179), проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила залишити її без задоволення, а рішення суду – без змін.

Оскаржуване судове рішення постановлено судом першої інстанції 13 листопада 2017 року.

15 грудня 2017 року набрав законної сили Закон України від 03.10.2017 року № 2147-VIII, яким Цивільний процесуальний кодекс України викладено у новій редакції.

Відповідно до частини 3 ст. 3 ЦПК України (в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VIII) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Отже, перегляд справи в апеляційному порядку апеляційний суд здійснює, керуючись вимогами ЦПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VIII.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_3 підлягає задоволенню частково, а рішення суду – скасуванню з ухваленням нового рішення.

До такого висновку апеляційний суд дійшов, виходячи з наступного:

Відповідно до ст. 367 ЦПК України (в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VIII) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України (в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VIII) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Суд першої інстанції правильно встановив, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі".

Відповідно до частини 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Частиною 9 ст. 93 ЗК України також встановлено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України від 06.10.1998 року № 161-XIV "Про оренду землі" (в редакції Закону України від 2.10.2003 року № 1211-IV з наступними змінами).

Відповідно до частини 4 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до статті 1 Закону України від 06.10.1998 року № 161-XIV "Про оренду землі" (в редакції Закону України від 2.10.2003 року № 1211-IV) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом статті 15 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, яка діяла на час укладення договору оренди 07.04.2008 року) орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є однією з істотних умов договору оренди землі.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, яка діяла на час укладення договору оренди 07.04.2008 року) орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю").

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Сторони визнають, що 07 квітня 2008 року між ОСОБА_3 (орендодавець) та ТОВ "Рута-Плюс" в особі директора ОСОБА_4 (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Криворізької сільської ради Добропільського району, площа земельної ділянки 5,36 га, нормативна грошова оцінка землі – 51 789,01 грн.; договір укладено на 49 років (пункти 1, 2, 4, 8).

Пунктом 9 договору встановлено, що орендна плата встановлюється у розмірі 1,5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та складає 866,83 грн. (51 789,01 х 1,5%), форма платежу - грошова.

Згідно п. 10 договору перегляд річної орендної плати на землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

Згідно п. 13 договору розмір орендної плати переглядається один раз на два роки у разі: змін умов господарювання, передбачених договором; змін розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом (а.с. 8-9).

Не погоджуючись з розміром орендної плати, визначеним у договорі, позивач в позовній заяві посилалась на те, що з моменту укладення договору нормативно-грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації зросла. Крім того, Указом Президента України "Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян – власників земельних ділянок та земельних часток (паїв) " № 92/2002 від 02.02.2002 року (зі змінами та доповненнями від 19.08.2008 року) передбачено, що за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення встановлюється плата у розмірі не менше 3% визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки. Виходячи з зазначеного, вважала, що відповідач порушив її право на належний розмір орендної плати.

Пунктом 1 Указу Президента України від 02.02.2002 року № 92 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)"(у редакції, чинній на момент укладення сторонами договору оренди земельної ділянки) визнано одним із пріоритетних завдань пореформеного розвитку аграрного сектора економіки забезпечення підвищення рівня соціального захисту сільського населення, зокрема, шляхом запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) у розмірі не менше 1,5 відсотка визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю) та поступового збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря.

Указом Президента України від 19.08.2008 року № 725/2008 "Про невідкладні заходи щодо захисту власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)"дійсно були внесені зміни до ст. 1 Указу Президента України від 02.02.2002 року № 92, згідно яких запроваджено плату за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) у розмірі не менше 3 відсотків визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю) та поступового збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря. Цей Указ набрав чинності з дня його опублікування. В його тексті відсутнє посилання на те, що його дія розповсюджується на договори, укладені до набрання ним чинності.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що Указ Президента № 92/2002 (у редакції зі змінами, внесеними Указом Президента № 725/2008) має рекомендаційний характер, він був прийнятий після укладення сторонами договору і є підставою для перегляду розміру орендної плати, установленої умовами договору, лише за згодою сторін, а не для автоматичної зміни умов договору оренди та підвищення розміру орендної плати до 3 відсотків. Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 25.06.2011 року у справі № 6-17цс11.

Що стосується доводів позивача про те, що з моменту укладення договору нормативно-грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації зросла, апеляційний суд зазначає, що орендна плата у розмірі 866,83 грн. визначена в договорі оренди, виходячи з нормативної грошової оцінки землі 51 789,01 грн., станом на 07.04.2008 року.

Згідно листа Відділу у Добропільському районі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 20.05.2017 року № 1046 вартість земельної ділянки площею 5,36 га, кадастровий номер 1422084400:01:000:0544, яка належить ОСОБА_3, становить: 2009 рік – 66 579,64 грн. (коефіцієнт індексації 3,022), 2010 рік - 70 501,27 грн. (коефіцієнт індексації 3,2); 2011 рік - 70 501,27 грн. (коефіцієнт індексації 3,2); 2012 рік - 123 800,23 грн. (коефіцієнт індексації 3,2 х 1,756); 2013 рік - 123 800,23 грн. (коефіцієнт індексації 3,2 х 1,756); 2014 рік - 123 800,23 грн. (коефіцієнт індексації 3,2 х 1,756); 2015 рік - 154 634,23 грн. (коефіцієнт індексації 3,997 х 1,756); 2016 рік - 185 545,60 грн. (коефіцієнт індексації 4,796 х 1,756); 2017 рік - 185 545,60 грн. (коефіцієнт індексації 4,796 х 1,756) (а.с. 12).

Відповідно до частини 2 ст. 23 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.

Сторони визнають, що у встановленному законом порядку відповідні зміни до договору оренди щодо розміру орендної плати з урахуванням їндексації нормативної грошової оцінки землі не вносилися.

Згідно довідок ТОВ " Рута-Плюс» № 107 від 02.10.2017 року та № 118 від 06.11.2017 року орендодавцю ОСОБА_3 орендна плата фактично, починаючи з 2009 року, нараховувалася з урахуванням індексації. Так, за 2008 рік позивачу нарахована орендна плата у розмірі 866,84 грн., а за 2009 рік – 1 789,83 грн., за 2010 рік – 1 578,67 грн., за 2011 рік – 2 115,04 грн., за 2012 - 2014 роки – по 3 714,01 грн., за 2015 рік – 4 638,79 грн., за 2016 – 2017 роки – по 6 494,64 грн., всього за 2008-2017 роки нараховано 35 120,48 грн. (а.с. 45, а.с. 54), що фактично співпадає з розрахунком заборгованості за орендною платою, який доданий позивачем до позовної заяви (а.с. 15).

Згідно розрахунку позивача, виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, зазначеної у листі Відділу у Добропільському районі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 20.05.2017 року № 1046, орендна плата за 2008-2017 роки складає 35 607,08 грн. (а.с. 15). При цьому за 2011 рік у розрахунку позивача зазначена сума орендної плати 3 714,01 грн., яка помилково обрахована з нормативної грошової оцінки 123 800,23 грн. (згідно листа Держгеокадастру від 20.05.2017 року № 1046 вона складає 70 501,27 грн.). Виходячи з нормативної грошової оцінки землі за 2011 рік 70 501,27 грн. та ставки орендної плати 3% від нормативної грошової оцінки землі, орендна плата за розрахунком позивача за 2011 рік складає 2 115,04 грн. З урахуванням зазначеної помилки, орендна плата за 2008-2017 роки згідно розрахунку позивача складає 34 008,11 грн.

Відповідачем позивачу за 2008-2017 рік нараховано 35 120,48 грн., тобто більше, ніж зазначено у розрахунку позивача.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача з розрахунком відповідача щодо розміру нарахованої орендної плати за 2008-2017 роки погодився.

Враховуючи зазначене, висновок суду першої інстанції про те, що при нарахуванні орендної плати порушення умов укладеного між сторонами договору щодо розміру орендної плати не встановлено, є обгрунтованим. Доводи апеляційної скарги позивача про те, що відповідачем порушено її право на належний розмір орендної плати, є необґрунтованими.

Отже, вподальшому апеляційний суд виходить з розміру орендної плати, яка нарахована позивачу відповідачем та яка не суперечить умовам укладеного між сторонами договору оренди.

Відповідно до п. 11 договору оренди орендна плата вноситься один раз на рік до 31 грудня.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилалась на те, що відповідач жодного разу, починаючи з 2008 року, орендну плату їй не виплачував.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що орендну плату за 2008-2012 роки він виплатив представнику позивача - ОСОБА_5 за довіреностю від 17.01.2008 року, з чого і виходив суд, відмовляючи у стягненні заборгованості за орендною платою за цей період.

Перевіряючи цей висновок суду, апеляційний суд виходить з наступного:

Відповідно до частин 1, 2 ст. 13 ЦПК України (в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VIII) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду.

На підтвердження заперечень проти позову відповідачем надана копія нотаріально посвідченої довіреності ОСОБА_3 від 17.01.2008 року (зареєстровано в реєстрі за № 188), згідно якої ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_5 користуватися земельною ділянкою, наданою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розміром 5,36 га, кадастровий номер 1422084400010000544, належну їй на підставі Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ДН № 161251, виданого 07.12.2007 року Добропільським районним відділом земельних ресурсів. Для цього надала йому право від її імені подавати та одержувати необхідні довідки та документи, подавати заяви, розписуватись за неї, підписувати договори, сплачувати платежі, одержувати дивіденди та виконувати усі дії, пов’язані з виконанням цієї довіреності. Довіреність видана терміном на 5 років і дійсна до 17 січня 2013 року (а.с. 30).

Позивач визнає факт видачі цієї довіреності. Проте і в суді першої інстанції, і в апеляційній скарзі посилається на те, що довіреність на ім’я ОСОБА_5 вона видавала на користування земельною ділянкою, а не для отримання орендної плати за користування цією земельною ділянкою. До того ж, ОСОБА_5 є засновником ТОВ "Рута-Плюс", на що суд не звернув уваги та не врахував, що вона не могла уповноважити орендаря не тільки користуватися земельною ділянкою, а ще й отримувати від нього ж самого орендну плату.

Зазначені доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає обґрунтованими.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за орендною платою, суд першої інстанції не врахував, що зазначена довіреність була видана позивачем ОСОБА_5 17.01.2008 року, тобто до укладення договору оренди від 07.04.2008 року, а тому посилання відповідача та суду на те, що позивач цією довіреністю уповноважила ОСОБА_5, в тому числі на отримання орендної плати за договором оренди від 07.04.2008 року, є хибними.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача пояснила, що довіреність від 17.01.2008 року була видана ОСОБА_5 з метою підготовки ним документів для укладення договору оренди між позивачем та ТОВ "Рута-Плюс".

Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 25.10.2017 року підтверджується той факт, що ОСОБА_5 є одним із засновників ТОВ "Рута-Плюс" (а.с. 150-154).

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача визнала, що в довіреності від 17.01.2008 року не зазначено повноважень ОСОБА_5 щодо отримання ним від імені позивача орендної плати від ТОВ "Рута-Плюс" за договором оренди від 07.04.2008 року.

Згідно довідки ТОВ "Рута-Плюс" від 02.10.2017 року ОСОБА_3 здала в оренду ТОВ "Рута-Плюс" земельну ділянку і відповідно до договору оренди від 07.04.2008 року отримувала орендну плату; в період з 2009 по 2012 рік орендну плату отримував ОСОБА_5 за довіреністю № 188 від 17.01.2008 року (а.с. 44).

Апеляційний суд звертає увагу, що відомостей про отримання ОСОБА_5 орендної плати за 2008 рік зазначена довідка не містить.

Згідно довідки ТОВ "Рута-Плюс" № 107 від 02.10.2017 року ОСОБА_3 орендна плата нарахована:

- за 2008 рік - 866,84 грн., податки 130,02 грн., до видачі 736,82 грн.;

- за 2009 рік – 1 789,83 грн., податки 268,47 грн., до видачі 1 521,36 грн.;

- за 2010 рік – 1 578,67 грн., податки 236,80 грн., до видачі 1 341,87 грн.;

- за 2011 рік – 2 115,04 грн., податки 317,26 грн., до видачі 1 797,78 грн.;

- за 2012 рік – 3 714,01 грн., податки 557,10 грн., до видачі 3 156,91 грн. (а.с. 45).

Відповідно до частини 4 ст. 22 Закону України "Про оренду землі" (в редакції Закону України від 2.10.2003 року № 1211-IV, яка діяла до 05.04.2015 року) внесення орендної плати оформлюється письмово, за винятком перерахування коштів через фінансові установи.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України (в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VIII) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом

Відповідно до ст. 77 ЦПК України (в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VIII) належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Надані відповідачем довіреність на ім’я ОСОБА_5 від 17.01.2008 року, довідка ТОВ "Рута-Плюс" № 107 від 02.10.2017 року про нархування ОСОБА_3 орендної плати за 2008-2012 роки не є належними доказами підтвердження факту внесення (виплати) орендарем - ТОВ "Рута-Плюс" орендної плати ОСОБА_3, оскільки не містять інформації саме щодо виплати нарахованої орендної плати.

Надана відповідачем довідкавід 02.10.2017 року, згідно якої ОСОБА_3 відповідно до договору оренди від 07.04.2008 року отримувала орендну плату, в період з 2009 по 2012 рік орендну плату отримував ОСОБА_5 за довіреністю № 188 від 17.01.2008 року (а.с. 44), не є письмовим документом, який відповідно до частини 4 ст. 22 Закону України "Про оренду землі" (в редакції Закону України від 2.10.2003 року № 1211-IV, яка діяла до 05.04.2015 року) підтверджує факт внесення орендної плати орендарем та отримання її орендодавцем.

Відповідно до частини 1 ст. 202 ЦК України дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, є правочином.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Надана відповідачем довідка від 02.10.2017 року на а.с. 44 не містить інформації коли та в якому розмірі ОСОБА_5 виплачена орендна плата, не містить підпису ОСОБА_5 про отримання орендної плати, до неї не додані первинні бухгалтерські документи про отримання ОСОБА_5 орендної плати, які містять підпис ОСОБА_5, а тому у розумінні ст. 76 ЦПК України та частини 4 ст. 22 Закону України "Про оренду землі" (в редакції Закону України від 2.10.2003 року № 1211-IV, яка діяла до 05.04.2015 року) не є належним доказом факту отримання не лише ОСОБА_3, а й ОСОБА_5 орендної плати у строки, встановлені договором оренди від 07.04.2008 року.

Відповідно до частини 6 ст. 81 ЦПК України (в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VIII) доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд першої інстанції зазначеного не врахував та дійшов помилкового висновку про те, що є доведеним той факт, що позивач отримував орендну плату від ТОВ "Рута-Плюс" через представника за довіреністю ОСОБА_5 та підстави для стягнення орендної плати з ТОВ "Рута-Плюс" за 2008-2012 роки відсутні.

Оскільки факт внесення орендної плати відповідачем за 2008-2012 роки є недоведеним, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за орендною платою, яка згідно довідки відповідача № 107 від 02.10.2017 року за вирахуванням податків складає 8 554,74 грн.

Апеляційний суд вважає, що стягненню на користь орендодавця ОСОБА_3 підлягає сума саме за вирахуванням податків, оскільки відповідно до ст. 164.2 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, зокрема, дохід від надання майна в оренду (строкове володіння та/або користування), визначений у порядку, встановленому пунктом 170.1 статті 170 цього Кодексу (п. 164.2.5). Відповідно до ст. 170 Податкового кодексу України податковим агентом платника податку - орендодавця щодо його доходу від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар (п. 170.1.1).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за орендною платою за 2013-2017 роки, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не зверталась до відповідача з приводу невиплати цієї заборгованості. Таку поведінку позивача суд визнав недобросовісною, такою, що суперечить умовам укладеного між сторонами договору оренди землі. Орендна плата за 2013-2017 роки позивачем отримана 09 листопада 2017 року. Порушень виконання умов договору оренди землі судом не встановлено.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підстави для стягнення заборгованості за орендною платою за 2013-2017 роки на час ухвалення оскаржуваного судового рішення були відсутні. Проте висновок суду, що порушень виконання умов договору оренди землі щодо внесення орендарем орендної плати судом не встановлено, не ґрунтується на законі та суперечить умовам, укладеного між сторонами договору оренди.

Статтею 96 ЗК України встановлено обов'язок землекористувачів своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату (п/п "в" частина 1).

Відповідно до частини 2 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, яка діяла на час укладення договору оренди) розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Законом України від 12.02.2015 року № 191-VIII, який набрав чинності 05.04.2015 року, у частині другій ст. 21 Закону України "Про оренду землі" слово "форма" замінено словом "умови".

Пунктом 11 договору оренди землі від 07.04.2008 року встановлено, що орендна плата вноситься один раз на рік до 31 грудня.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно довідки ТОВ "Рута-Плюс" № 118 від 06.11.2017 року ОСОБА_3 орендна плата нарахована:

- за 2013 рік - 3 714,01 грн., податки 557,10 грн., до видачі 3 156,91 грн.;

- за 2014 рік – 3 714,01 грн., податки 557,10 грн., до видачі 3 156,91 грн.;

- за 2015 рік – 4 638,79 грн., податки 765,40 грн., до видачі 3 873,39 грн.;

- за 2016 рік – 6 494,64 грн., податки 1 266,45 грн., до видачі 5 228,18 грн.;

- за 2017 рік – 6 494,64 грн., податки 1 266,45 грн., до видачі 5 228,18 грн., всього нараховано за 2013-2017 роки 25 056,09 грн., податки 4 412,50 грн., до видачі 20 643,57 грн. (а.с. 54).

Зазначена сума 20 643,57 грн. (за вирахуванням податків) перерахована ОСОБА_3 03.11.2017 року двома електронними переказами на суму 14 490,65 грн. та 6 394,56 грн., що підтверджується копіями долучених до матеріалів справи фіскальних чеків (а.с. 55) та визнається позивачем ОСОБА_3

Матеріалами справи доведено, що орендну плату за 2013-2016 роки позивач отримала лише в листопаді 2017 року, тобто з порушенням строку, встановленого п. 11 договору оренди, за 2017 рік орендна плата позивачу внесена з дотриманням цього строку.

Як зазначає позивач в позовній заяві та в апеляційній скарзі, вона неодноразово зверталася до відповідача щодо невиплати їй орендної плати, проте відповідач їй орендну плату не виплачував.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача уточнила, що на усні звернення позивача відповідач погрожував позивачу звільненням її чоловіка та сина, які працювали в ТОВ "Рута-Плюс", що до суду з цим позовом позивач звернулася лише після їх звільнення.

На письмове звернення ОСОБА_3 щодо виплати заборгованості за орендною платою від 20.06.2017 року ТОВ "Рута-Плюс" повідомило, що за період 2008-2012 роки орендна плата виплачувалася її представнику ОСОБА_5, а щодо спливу 17.01.2013 року строку довіреності, то вони не здійснюють розшук їх орендарів, що до цього часу вона не зверталася до товариства для виплати орендної плати та в договорі оренди не вказаний її розрахунковий рахунок, на який товариство мало змогу перерахувати грошові кошти та запропоновано щодо виплат після 2013 року звернутися за грошовими коштами за місцезнаходженням товариства (а.с. 14).

Згідно пояснень позивача вона після отримання цієї відповіді до відповідача за отриманням орендної плати не з’явилася, оскільки не погоджувалася з розміром орендної плати, а саме, з тим, що орендна плата за 2008-2012 роки виплачена ОСОБА_5, який начебто діяв в її інтересах на підставі довіреності від 17.01.2008 року, про що вона дізналася вперше з цього листа. Оскільки з відповіддю товариства щодо розміру заборгованості за орендною платою вона не погоджувалася, вона звернулася до суду з цим позовом.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач посилається на те, що орендна плата орендодавцям виплачується щорічно, до 31 грудня, через касу ТОВ "Рута-Плюс", що позивачу було добре відомо, що порушення строків внесення орендної плати сталося не з вини орендаря, а через те, що позивач до відповідача для отримання орендної плати не з’явилася.

Перевіряючи зазначені доводи відповідача щодо причин невиплати позивачу орендної плати з дотриманням строків, встановлених договором, апеляційний суд виходить з наступного:

Відповідно до ст. 532 ЦК України місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі.

Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання за грошовим зобов'язанням провадиться - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов'язаних із зміною місця виконання (п. 4).

В договорі оренди місце виконання орендарем грошового зобов’язання по внесенню орендодавцю орендної плати не встановлено, а тому воно має виконуватися відповідно до п. 4 абзацу 2 частини 1 ст. 532 ЦК України за місцем проживання орендодавця, тобто позивача.

Оскільки внесення орендної плати є грошовим зобов’язанням саме відповідача, саме він має докладати зусиль для його виконання.

Орендодавець, яким є позивач, відповідно до ст. 24 Закону України "Про оренду землі" має лише право на своєчасне внесення орендної плати.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, ЦК України покладає на неї обов'язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише в тому разі, коли доведе відсутність своєї вини в порушенні зобов'язання (постанова судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 13.02.2013 р. у справі № 6-170цс12).

Отже, саме відповідач у справі має доводити у суді відсутність своєї вини у невиконанні зобов'язання за договором оренди з внесення орендної плати або ж довести факт виконання ним даного зобов'язання.

Відповідачем не надано суду доказів про те, що він приймав заходи щодо внесення орендної плати за договором оренди за місцем проживання орендодавця щороку до 31 грудня.

Відповідачем не надано доказів відсутності кредитора, тобто позивача, у місці виконання зобов'язання, а саме, за місцем її проживання впродовж 2013-2017 років, як і доказів про те, що позивач відмовилась прийняти належне виконання, запропоноване боржником, а саме, отримати орендну плату за 2008-2016 роки у строки та на умовах, що встановлені договором оренди, про що позивач обґрунтовано зазначає в апеляційній скарзі.

Зазначене судом першої інстанції не враховано та призвело до помилкового висновку про те, що позивач не зверталася до відповідача з приводу невиплати заборгованості за 2013-2017 роки, що суперечить умовам укладеного між сторонами договору оренди та свідчить про її недобросовісну поведінку.

Посилання відповідача на те, що позивач не надала доказів її звернення до ТОВ "Рута-Плюс" та доказів відмови ТОВ "Рута-Плюс" у виплаті орендної плати, не грунтуються на законі, суперечать нормам ст. 526, 532 ЦК України. Факт звернення позивача до відповідача за отриманням орендної плати не є предметом доказування у цій справі.

Посилання відповідача на те, що розшук орендарем орендодавця для виплати орендної плати ні договором оренди, ні діючим законодавством не передбачений, що такі дії орендодавця мають бути кваліфіковані як неприйняття належного виконання договору, суперечать нормі ст. 532 ЦК України щодо місця виконання грошового зобов’язання. Договором оренди не встановлено обов’язок орендодавця з’являтися до орендаря для виконаня орендарем своєго зобов’язання щодо внесення орендної плати, тобто не встановлено, що місцем виконання орендарем грошового зобов’язання щодо внесення орендної плати є місцезнаходження орендаря.

Враховуючи, що відповідачем не доведена відсутність своєї вини у порушенні зобов’язання щодо внесення орендної плати у строки, встановлені договором оренди, апеляційний суд вважає, що строки внесення орендної плати за 2013-2016 роки відповідачем порушені з його вини. Крім того, відповідачем взагалі не доведено внесення орендної плати за 2008-2012 роки.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що судом не встановлено порушення відповідачем умов договору оренди, зокрема, щодо строків внесення орендної плати, є таким, що не відповідає обставинам справи. Доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими.

Невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є порушенням зобов'язання (ст. 610 ЦК України).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (частина 1 ст. 611 ЦК).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 14 договору оренди встановлено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,1% несплаченої суми за кожен день прострочення (а.с. 8-9).

Враховуючи, що апеляційний суд дійшов висновку про те, що відповідачем порушені строки внесення орендної плати за 2008-2016 роки, які встановлені договором оренди, позивач має право на отримання від відповідача пені в розмірі, встановленому договором оренди (0,1% несплаченої суми за кожен день прострочення).

Згідно позовної заяви та доданого до неї розрахунку пені позивач просила стягнути з відповідача пеню за період з 31.08.2008 року по 21.08.2017 року за 3 278 днів, виходячи з суми заборгованості за орендною платою 35 607,08 грн., що складає 31 978,08 грн. (35 607,08 х 0,1% : 365 днів х 3 278 днів) (а.с. 16).

Апеляційний суд вважає, що зазначений розрахунок пені не відповідає умовам укладеного між сторонами договору, оскільки орендна плата відповідно до п. 11 договору оренди вноситься щороку до 31 грудня і відповідно, у разі невнесення орендної плати в строк до 31 грудня, на заборгованість, яка утворилась станом на 31 грудня відповідного року, з 01 січня наступного року нараховується пеня за кожний день прострочення.

Заборгованість 35 607,08 грн., яка зазначена позивачем у розрахунку пені, є загальною заборгованістю за 2008-2017 роки, в той час як пеня має нараховуватися на заборгованість за орендною платою за кожний рік окремо.

Виходячи з умов договору оренди, суми орендної плати, яка нарахована відповідачем позивачу за 2008-2016 роки, з якою погодився представник позивача, пеня за прострочення відповідачем внесення орендної плати станом на 21 серпня 2017 року (в межах заявлених позовних вимог) становить:

РікСума заборгованості у гривнях (за вирахуванням суми податків)Період простроченняРозмір пеніСума пені у гривнях (за формулою: сума заборгованості х 0,1% х кількість днів прострочення)зпокількість днів 2008736,8201.01.200921.08.20173 1550,1%2 324,6720091 521,3601.01.201021.08.20172 7900,1%4 244,5920101 341,8701.01.201121.08.20172 4250,1%3 254,0320111 797,7801.01.201221.08.20172 0600,1%3 703,4320123 156,9101.01.201321.08.20171 6940,1%5 347,8120133 156,9101.01.201421.08.20171 3290,1%4 195,5320143 156,9101.01.201521.08.20179640,1%3 043,2620153 873,3901.01.201621.08.20175990,1%2 320,1620165 228,1801.01.201721.08.20172330,1%1 218,17всього 29 651,65

Тобто, з відповідача на користь позивача за прострочення внесення орендної плати за 2008-2016 роки підлягає стягненню пеня у розмірі 29 651,65 грн.

Орендна плата за 2017 рік позивачу виплачена в листопаді 2017 року, тобто в межах строку, встановленого договором оренди, а тому підстави для стягнення пені з орендної плати за 2017 рік (до видачі 5 228,18 грн.), відсутні.

Відповідно до частини 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ст. ст. 524, 533 - 535, 625 ЦК України грошовим є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Представник відповідача визнає, що орендна плата є грошовим зобов’язанням.

За змістом частини 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012 року у справі № 6-49цс12, від 24.10. 2011 року у справі № 6-38цс11, від 01.10.2014 року у справі № 6-113цс14). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17.10.2011 року у справі № 6-42цс11) та нараховуються незалежно від вини боржника (постанова Верховного Суду України від 24.10.2011 року у справі № 6-38цс11).

Заходи відповідальності за порушення грошового зобов'язання та неустойка є різними правовими інститутами, обмеження можливості одночасного застосування яких законом не встановлена (постанови Верховного Суду України від 6.06.2012 року у справі № 6-49цс12, від 30.10.2013 року у справі № 6-59цс13).

Враховуючи, що апеляційний суд дійшов висновку про те, що відповідачем порушені строки внесення орендної плати за 2008-2016 роки, які встановлені договором оренди, тобто, боржник прострочив виконання грошового зобов’язання, позивач має право на отримання від відповідача трьох процентів річних від простроченої суми.

Згідно позовної заяви та доданого до неї розрахунку позивач просила стягнути з відповідача 3% річних за період з 31.08.2008 року по 21.08.2017 року за 3 278 днів, виходячи з суми заборгованості за орендною платою 35 607,08 грн., що складає 9 567,21 грн. (35 607,08 х 3% : 366 днів х 3 278 днів) (а.с. 17).

Апеляційний суд вважає, що зазначений розрахунок не відповідає умовам укладеного між сторонами договору, оскільки орендна плата відповідно до п. 11 договору оренди вноситься щороку до 31 грудня і відповідно, у разі невнесення орендної плати за відповідний рік в строк до 31 грудня, з 01 січня наступного року настає прострочення цієї суми орендної плати.

Заборгованість 35 607,08 грн., яка зазначена позивачем у розрахунку пені, є загальною заборгованістю за 2008-2017 роки, в той час як три проценти річних мають нараховуватися на заборгованість за орендною платою за кожний рік окремо.

Виходячи з умов договору оренди, суми орендної плати, яка нарахована відповідачем позивачу за 2008-2016 роки, з якою погодився представник позивача, три проценти річних за прострочення відповідачем внесення орендної плати за 2008-2016 роки станом на 21 серпня 2017 року (в межах заявлених позовних вимог) становлять:

РікСума заборгованості у гривнях (за вирахуванням суми податків)Період простроченняСума 3% річних від простроченої суми у гривнях (за формулою: сума заборгованості х 3% : 365 х кількість днів прострочення)зпокількість днів 2008736,8201.01.200921.08.20173 155191,0720091 521,3601.01.201021.08.20172 790349,1220101 341,8701.01.201121.08.20172 425267,4520111 797,7801.01.201221.08.20172 060304,3920123 156,9101.01.201321.08.20171 694439,5520133 156,9101.01.201421.08.20171 329344,8420143 156,9101.01.201521.08.2017964250,1320153 873,3901.01.201621.08.2017599190,7020165 228,1801.01.201721.08.2017233100,12всього 2 437,37

Тобто, з відповідача на користь позивача за прострочення внесення орендної плати за 2008-2016 роки підлягає стягненню 3% річних у розмірі 2 437,37 грн.

Орендна плата за 2017 рік позивачу виплачена в листопаді 2017 року, тобто в межах строку, встановленого договором оренди, а тому підстави для стягнення з орендної плати за 2017 рік (до видачі 5 228,18 грн.) трьох процентів річних відсутні.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач посилається на те, що у цій справі має місце прострочення кредитора, що звільняє його від сплати процентів за час прострочення кредитора.

Цей довід відповідача апеляційний суд вважає необгрунтованим.

Відповідно до частини 1 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

За змістом частини 4 ст. 613 ЦК України боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

Апеляційний суд вище вже дійшов висновку про те, що відповідачем не надано суду доказів про те, що позивач відмовилася прийняти належне виконання, запропоноване боржником, а саме, отримати орендну плату за 2008-2016 роки у строки та на умовах, що встановлені договором оренди.

Договором оренди не встановлено будь-яких дій, які має вчинити орендодавець, тобто позивач, до вчинення яких боржник, тобто відповідач, не міг виконати свого обов'язку щодо внесення орендної плати. Не встановлені такі дії орендодавця і Законом України "Про оренду землі".

Відповідачем не доведено і обставин, які перешкоджали йому у строки, встановлені договором оренди, тобто до 31 грудня відповідного року, сплатити орендодавцю ОСОБА_3 орендну плату за відповідний рік відповідно до ст. 532 ЦК України за місцем її проживання.

Про відсутність таких обставин свідчить той факт, що 03 листопада 2017 року відповідач перерахував позивачу заборгованість за орендною платою за 2013-2017 роки поштовим переказом, незважаючи на те, що позивачем, як і в попередні роки, будь-які дії так і не були здійснені.

Оскільки боржник (відповідач) не довів, що невиконання ним грошового зобов'язання мало місце через прострочення кредитора, він від відповідальності, яка передбачена ст. 625 ЦК та п. 14 договору оренди (пеня за прострочення внесення орендної плати), не звільняється.

До відзиву на апеляційну скаргу відповідачем додана заява про застосування строків позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 258 ЦК України встановлена спеціальна позовна давність в один рік (скорочена) до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 ст. 261 ЦК України).

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5 ст. 261 ЦК України).

Частинами третьою, четвертою ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно правової позиції, яка викладена Верховним Судом України у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11.02.2015 року у справі № 6-246цс14, за змістом частини 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності та обґрунтованості рішення суду, тому заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Апеляційним судом на стадії апеляційного провадження правомірно та у межах наданих повноважень застосовується позовна давність за заявою, зробленою стороною у спорі під час розгляду справи в суді першої інстанції, до ухвалення рішення по суті спору.

Така ж правова позиція зазначена і в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 2.03.2016 року у справі № 6-2307цс15: під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції. Нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції.

У справі № 6-1138цс15 Верховний Суд України дійшов правового висновку про те, що спеціальна позовна давність застосовується за умови подання стороною у спорі відповідної заяви, зробленої до винесення судом рішення (постанова судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 25.05.2016 року).

З матеріалів справи встановлено, що представник відповідача брав участь у суді першої інстанції, проте заяву про застосування строків позовної давності не робив.

Отже, суд апеляційної інстанції відповідно до ст. 367 ЦПК України (в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VIII) не вправі розглядати заяву відповідача про застосування строків позовної давності, яка не була зроблена ним під час розгляду справи в суді першої інстанції, до ухвалення рішення по суті спору, а зроблена вже на стації апеляційного перегляду справи шляхом долучення до відзиву на апеляційну скаргу.

За правилами ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути розірваний або змінений за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

Аналогічна норма закріплена і в ст. 31 Закону України "Про оренду землі", згідно частини третьої якої договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Пунктом 38 договору оренди визначено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання, зокрема, за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов’язків, передбачених договором (а.с. 8-9).

Згідно із п. "д" частини 1 ст. 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Тобто, як зазначено у правовій позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 28.09.2016 року у справі № 6-977цс16, аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що вказані положення закону вимагають саме систематичної (два та більше випадків) несплати орендної плати як підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки, разове порушення умов договору у цій частині не є підставою для його розірвання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12.12.2012 року у справі № 6-146цс12.

Несплата відповідачем орендної плати протягом 9 років (2008-2016 роки) у строки, встановлені договором, є систематичною несплатою відповідачем орендної плати (невиконанням обов'язків, передбачених умовами договору) та відповідно істотним порушенням відповідачем договору, що є підставою для задоволення позовних вимог про розірвання договору оренди землі, який був укладений 07.04.2008 року між орендодавцем ОСОБА_3 та орендарем – ТОВ "Рута-Плюс», на підставі п. "д" частини 1 ст. 141 ЗК України, ст. 32 Закону України "Про оренду землі" та ст. 651 ЦК України.

Сплата відповідачем 03.11.2017 року позивачу орендної плати за 2013-2017 роки після звернення позивача до суду не впливає на висновок апеляційного суду, оскільки згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Виконання відповідачем зобов’язання щодо внесення орендної плати за 2013-2016 роки з порушенням строків, встановлених договором, є порушенням зобов’язання, правовим наслідком якого є, в тому числі, розірвання договору.

Такий висновок суду апеляційної інстанції відповідає правовій позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові Верховного Суду України від 25 червня 2011 року у справі №6-17цс11, згідно якої у разі систематичного невиконання орендарем обов'язків, передбачених статтями 24, 25 Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV "Про оренду землі" та умовами договору оренди земельної ділянки, несплати орендної плати в установлений договором строк позовні вимоги в частині розірвання договору оренди земельної ділянки підлягають задоволенню.

Доводи відповідача про те, що систематична несплата орендної плати не може бути підставою для розірвання договору, оскільки відповідальність відповідача за несвоєчасне внесення орендної плати в строки, визначені договором, встановлена п. 14 договору, згідно якого за несвоєчасне внесення орендної плати справляється пеня у розмірі 0,1% несплаченої суми за кожен день прострочення, не ґрунтуються на законі. Розірвання договору та сплата неустойки відповідно до ст. 611 ЦК України є різними правовими наслідками порушення зобов'язання, обмеження можливості одночасного застосування яких законом не встановлена. Крім того, зазначені доводи відповідача суперечать п. 38 договору оренди, який передбачає розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов’язків, передбачених договором, та не містить виключення з цих обов’язків – внесення орендної плати у строки, встановлені договором.

Враховуючи зазначене, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи. Рішення суду постановлено з порушенням норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, та неправильним застосування норм матеріального права, що відповідно до пунктів 3, 4 частини 1 ст. 376 ЦПК України є підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" уразі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Отже, рішення суду першої інстанції та додаткове рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог про розірвання договору оренди землі та часткове задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за орендною платою, а саме, заборгованості за орендною платою за 2008-2012 роки у розмірі 8 554,74 грн., пені за прострочення внесення орендної плати за 2008-2016 роки у розмірі 29 651,65 грн., трьох процентів річних від простроченої суми орендної плати за 2008-2016 роки у розмірі 2 437,37 грн., всього 40 643,76 грн.

Відповідно до частини 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв’язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв’язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частини 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні позивача до суду нею з позовної заяви сплачено судовий збір у сумі 640,00 грн. (а.с. 1).

Відповідно до частини 3 ст. 6 Закону України від 08.07.2011 року № 3674-VI "Про судовий збір" за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Згідно з п/п 1, 2 пункту 1 частини 2, частини 1 ст. 4 Закону України від 08.07.2011 року №3674-VІ "Про судовий збір" (в редакції, яка діяла на момент подання позовної заяви 28.08.2017 року) ставка судового збору:

за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, становила 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду;

за подання позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб,встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Відповідно до ст. 7 Закону України від 21.12.2016 року № 1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01 січня 2017 року встановлено у розмірі 1 600 гривень.

Тобто, з позовної вимоги немайнового характеру про розірвання договору оренди підлягає сплаті судовий збір у розмірі 640,00 грн. (1600 грн. х 0,4).

Що стосується позовних вимог майнового характеру, позивач просила стягнути з ТОВ "Рута - Плюс" заборгованість з орендної плати у сумі 14 963,51 грн., пеню у розмірі 31 978,01 грн. та 3% річних від простроченої суми у розмірі 9 567,21 грн., всього 56 508,73 грн., про що нею 13 листопада 2017 року була подана заява про уточнення позовних вимог (а.с. 60).

Тобто, з позовних вимог про стягнення заборгованості по орендній платі, пені та 3% річних від простроченої суми підлягає сплаті судовий збір у розмірі 640,00 грн. (56 508,73 грн. х 1% = 565,09 грн., але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

Отже, при зверненні до суду з цим позовом позивачем не доплачено судовий збір у розмірі 640 грн.

Позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково, а саме, в частині розірвання договору оренди, з яких підлягає сплаті судовий збір у розмірі 640,00 грн., та в частині стягнення заборгованості по орендній платі, пені та 3% річних від простроченої суми у розмірі 40 643,76 грн., з яких підлягає сплаті судовий збір пропорційно розміру задовлених позовних вимог у розмірі 406,44 грн. (40 643,76 х 1%), тобто всього 1 046,44 грн.

Тобто, з відповідача на користь позивача слід присудити на відшкодування судових витрат по сплаті судового збору 406,44 грн. та стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 640,00 грн., який був недоплачений позивачем при поданні позовної заяви.

Витрати по сплаті судового збору у розмірі 233,56 грн. (640 – 406,44), що пропорційно розміру позовних вимог про стягнення заборгованості по орендній платі, пені та 3% річних від простроченої суми, в задоволенні яких позивачу відмовлено, позивачу відшкодуванню не підлягають.

При поданні апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 408,00 грн. (848,11+559,89) (а.с. 93, а.с. 121).

Оскільки апеляційний суд за наслідками розгляду апеляційної скарги позивача дійшов висновку про задоволення позовних вимог про розірвання договору оренди та часткове задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за орендною платою, пені та 3% річних від простроченої суми, а саме, у розмірі 40 643,76 грн., з яких з апеляційної скарги підлягає сплаті судовий збір у розмірі 1 151,08 грн. (640 + 406,44) х 110%), з відповідача на користь позивача підлягають присудженню понесені витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 1 151,08 грн.

Всього з відповідача на користь позивача підлягає стягненню на відшкодування витрат по сплаті судового збору 1 557,52 грн. (1 151,08 + 406,44).

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 13 листопада 2017 року та додаткове рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 22 грудня 2017 року скасувати та ухвалити нове.

Позовні вимоги ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рута – Плюс" про розірвання договору оренди земельної ділянки задовольнити.

Розірвати договір оренди землі, укладений 07 квітня 2008 року між орендодавцем ОСОБА_3 та орендарем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Рута – Плюс", згідно якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Криворізької сільської ради Добропільського району Донецької області, загальною площею 5,36 га, кадастровий номер 1422084400010000544; договір зареєстрований у Добропільському міському відділі Донецької регіональної філії ДП "ЦДЗК" при Державному комітеті України по земельних ресурсах, запис у Державному реєстрі земель від 07 квітня 2008 року за №4АА007251040817400014.

Позовні вимоги ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рута – Плюс" про стягнення заборгованості за орендною платою, пені та трьох процентів річних від простроченої суми задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рута – Плюс" (код ЄДРПОУ 32090273, місцезнаходження юридичної особи: 85030, Донецька область, Добропільський район, село Криворіжжя, вулиця Центральна, будинок 83Б) на користь ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка с. Новокриворіжжя Добропільського району Донецької області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місце проживання: 85030, Донецька область, Добропільський район, с. Криворіжжя, вулиця 60 років Жовтня, 17):

- заборгованість за орендною платою за 2008-2012 роки у розмірі 8 554 гривні 74 коп., пеню за прострочення внесення орендної плати за 2008-2016 роки у розмірі 29 651 гривня 65 коп., три проценти річних від простроченої суми орендної плати за 2008-2016 роки у розмірі 2 437 гривень 37 коп., всього 40 643 (сорок тисяч шістсот сорок три) гривні 76 коп.;

- на відшкодування витрат по сплаті судового збору 1 557 (одна тисяча п’ятсот п’ятдесят сім) гривень 52 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рута – Плюс" (код ЄДРПОУ 32090273, місцезнаходження юридичної особи: 85030, Донецька область, Добропільський район, село Криворіжжя, вулиця Центральна, будинок 83Б) на користь держави судовий збір у розмірі 640 (шістсот сорок) гривень за наступними реквізитами: отримувач – УДКСУ у м. Бахмуті Донецької області, код отримувача (за ЄДРПОУ) – 37868870, код класифікації доходів бюджету 22030101, рахунок отримувача - 31212206780015, банк отримувача – Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, МФО – 834016, призначення платежу - *; 101; ___ (код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8); судовий збір, за позовом __ (ПІБ позивача), Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: Л.І. Соломаха

Судді: О.Д. Канурна

ОСОБА_6

Повне судове рішення складено 22 березня 2018 року.

Головуючий суддя : Л.І. Соломаха