Рішення № 72900711, 21.03.2018, Канівський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 697/1872/17

Провадження № 2/697/39/2018

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2018 року

Канівський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді – Русакова Г.С.

за участю секретаря судових засідань – ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Каневі Черкаської області в залі суду справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення грошових коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом до відповідача про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення грошових коштів, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що на початку серпня 2017 року, з оголошення наданого в мережі інтернет, позивач дізналася про можливість придбання в офісі ТОВ «Єврокар Україна», що розташований в м. Черкаси, легкового автомобіля марки «ВАЗ Largus», вартістю 6885,41 доларів США, що на дату укладання договору, згідно обмінного курсу долара США до української гривні, гривневий еквівалент вартості предмету лізингу становив 177555 грн. з ПДФ. 10.08.2017, прибувши у вищевказаний офіс, позивач отримала від представника за довіреністю ОСОБА_3 розрахунок з реквізитами для сплати авансового внеску в розмірі 17755,50 грн. та уклала договір фінансового лізингу № 3019, оскільки ОСОБА_2 при собі не мала зазначених коштів, то вона повідомила представника ТОВ «Єврокар Україна», що сплатить зазначений авансовий внесок по приїзду до дому в м. Канів на що останній повідомив, що тільки після сплати коштів він може надати підписаний сторонами договір лізингу. 11.08.2017 ОСОБА_2 сплатила зазначений авансовий внесок у відділенні № НОМЕР_1 «ОСОБА_4 Аваль», вказавши при цьому, що призначення платежу є авансовий платіж відповідно до договору фінансового лізингу № 3019, та комісію банку за проведення здійсненого платежу в сумі 213,07 грн. та вайбером скинула квитанцію на номер ОСОБА_3 після чого станній зателефонував та повідомив, що передав договір лізингу маршрутним таксі Черкаси-Канів. 16.08.2016 позивач в телефонному режимі дізналася від представника відповідача про нову вимогу товариства, зокрема щодо сплати на його користь 47000 грн. Крім того, на неодноразові телефонні звернення позивача до представників підприємства-відповідача в м. Черкаси та в м. Києві, останніми повідомлялось про необхідність додаткової сплати вищевказаної суми, після чого можна буде предметно розмовляти про умови надання автомобіля в лізинг. Детальніше ознайомившись з договором фінансового лізингу ОСОБА_2 дізналася, що за умовами укладеного нею договору вона має отримати в користування легковий автомобіль ЗАЗ «Sens», а не «ВАЗ Largus». Зателефонувавши до представника ТОВ «Єврокар Україна», ОСОБА_3, останній на подані ОСОБА_2 зауваження відносно невідповідності попередньо наданої інформації умовам договору пояснив, що даний договір є типовим і основна інформація про обраний транспорний засіб і платежі наявна у додатках до договору, яку вона отримає після проставлення відповідних печаток. Позивач вважає за необхідне визнати договір фінансового лізингу № 3019 від 10.08.2017 – недійним, тому що договір складений з порушенням чинного законодавства, зокрема ЗУ від 12.05.1991 № 1023-ХІІ «Про захист спав споживачів», оскільки його умови є несправедливими і в цілому, суперечать принципу добросовісності. Оскільки відповідачем було введено її в оману щодо предмету і ціни договору.

До договору лізингу не було надано представником відповідача жодних додатків у тому числі і додатку № 1 в якому зазначалося про дійсний предмет лізингу, а саме автомобіль ВАЗ Largus. 17.08.2017 позивач надіслала на адресу відповідача письмову заяву про розірвання договору та з вимогою повернути сплачений нею авансовий внесок та витрати у вигляді комісії банку. Однак, до теперішнього часу залишається невідомим рішення відповідача, а телефонуючи до відповідача, ОСОБА_2 чує в свою адресу насмішки про те, що вона не перша і мабуть не остання. Лізингодавець даним договором зловживає довірою позивача та ставить односторонньо жорсткі, агресивні та несправедливі умови в договорі. Також вважає, що їй завдано моральної шкоди несправедливими умовами договору, ненаданням автомобіля за договором лізингу, не повернення сплачених нею грошей, що спричинило погіршення її самопочуття, втрату спокою, ділової активності, порушення життєвого укладу, працездатності, сну, апетиту та планів відпочинку протягом певного часу. Крім того, було принижено її гідність, престиж, репутацію, права як споживача, водночас вона зазнала негативних емоцій, переживань, головного та серцевого болю, тривалого стресу, спалаху негативних емоцій, інших психологічних факторів і внутрішніх конфліктів. Тому вважає, що їй завдано моральну шкоду, яку вона оцінює в розмірі 10000,00 грн.

Просить суд визнати недійсним укладений між ТОВ «Єврокар Україна» та ОСОБА_2, договір фінансового лізингу № 3019 від 10.08.2017; стягнути з відповідача на її користь сплачені грошові кошти в сумі 17755,50 грн. – авансового внеску та 213,07 грн. – комісії банку; стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн.; стягнути з відповідача на її користь витрати понесені на сплату судового збору в сумі 640,00 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 5000,00 грн.

У судове засідання позивач не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.

Представник позивача в судове засідання нез'явився, направив до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує.

Представник відповідача в судове засідання, не з’явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. Повідомлення про причину неявки в засідання від відповідача до суду не надійшло, а тому суд вважає за можливе відповідно до ст. 280 ЦПК України провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів, враховуючи, що позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Згідно з частини 2 статті 247 ЦПК України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Стаття 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлює, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно ч.1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Нормами статей 203, 627 ЦК України закріплено, що правочин є чинним, якщо його зміст не суперечить цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, волевиявлення учасників є вільним і відповідає їхній волі та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору.

Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (ст. 3 ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У судовому засіданні встановлено, що 10.08.2017 між ТОВ «Єврокар Україна» та ОСОБА_2 було укладено договір № 3019 фінансового лізингу. Відповідно до умов укладеного договору, предметом фінансового лізингу є транспортний засіб «ЗАЗ Sens», об'єм двигуна 1,3, тип: МТ, привід 4*2. Пунктом 1.2 договору передбачено, що вартість предмета лізингу на момент укладання даного договору зазначається у даному договорі та в додатку № 1. Пунктом 1.3 договору передбачено, що лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність (отримати право власності на предмет лізингу) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим договором. Лізингоодержувач користується предметом лізингу на умовах даного договору та згідно з положеннями чинного законодавства. Згідно п.1.5-1.8 договору, лізингодавець разом із продавцем солідарно відповідають перед лізингоодержувачем виключно за зобов'язанням щодо продажу якісного предмету лізингу. Предмет лізингу є власністю лізингодавця до моменту переоформлення права власності на предмет лізингу на лізингоодержувача. Предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: комісії за організацію договору; авансового платежу; комісії за передачу предмета лізингу; у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.4 ст. 9 даного договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.5 ст. 9 даного договору. Сторони погодили укласти даний договір у простій письмовій формі з дотриманням всіх його істотних умов. Статтею 2 даного договору передбачено, що даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами, та діє до повного виконання зобов'язань сторонами за цим договором. Строк лізингу починається з моменту передачі предмета лізингу та підписання акту приймання-передачі предмета лізингу, та закінчується через 60 календарних місяців з моменту підписання акту приймання-передачі предмета лізингу та в останньому місяці сплати лізингового періодичного платежу за додатком № 3 до цього договору. Пунктом 3.4.3 договору передбачено, що лізингоодержувач має право відмовитись або розірвати договір у передбачених даним договором або чинним законодавством випадках. Відповідно до п. 4.3 даного договору, сторони домовили, що продавця/постачальника предмету лізингу може бути обрано лізингоодержувачем. У разі якщо лізингоодержувач не скористався своїм правом на обрання продавця/постачаника предмету лізингу та не повідомить у зазначені строки про свій намір та обраний лізингоодержувачем продавець/постачальник не може виконати зобов'язання щодо поставки предмету лізингу належної якості, сторони погоджують, що такий вибір буде здійснено лізингодавцем. При цьому лізингодавець несе перед лізингоодержувачем відповідальність щодо поставки предмету лізингу належної якості.

Статтею 9 даного договору передбачено, що комісія за організацію договору являє собою погоджений сторонами відсоток від вартості предмету лізингу у розмірі 10%, який лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця після укладення договору за його організацію протягом строку дії договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір комісії за організацію договору зазначено у додатку № 1 до даного договору. Комісія за організацію договору входить до складу обов'язкових лізингових платежів, які лізингоодержувач зобов'язаний сплатити до моменту отримання предмету лізингу. Авансовий платіж складає частину від вартості предмета лізингу в розмірі 23% від вартості предмета лізингу зазначеному у даному договорі та додатку №1 до даного договору. Даним договором сторони визначили, що у разі зміни вартості предмета лізингу з моменту укладання даного договору та з метою виплати лізингоодержувачем не менше 23% від вартості предмета лізингу на момент купівлі предмета лізингу та його передачі, лізингоодержувач зобов'язаний одноразово доплатити різницю такої вартості до вже сплачених авансових платежів. В такому випадку остаточна вартість предмета лізингу та подальші лізингові та інші обов'язкові платежі будуть визначені у додатку № 3 до даного договору, який сторони зобов'язані підписати та який є його невід'ємною частиною. Сторони погодили, що доказом зміни вартості предмету лізингу є рахунок-фактура чи прайс-лист від продавця транспортного засобу станом на дату виписки рахунку-фактури продавцем.

Пунктом 10.3 даного договору передбачено, що на момент укладання даного договору попередній розмір щомісячного періодичного платежу, у разі залишення вартості предмета лізингу на рівні, який було визначено на момент підписання даного договору, становить 158,05 дол. США, згідно з обмінним курсом долара США до української гривні, на фактичну дату укладання даного договору, що відповідно становить 4093,50 грн. У разі зміни вартості предмета лізингу з моменту укладання даного договору, сторони домовилися та беруть на себе зобов'язання підписати додаток № 3 до даного договору із визначенням лізингових періодичних платежів, які розраховуються із ціни транспортного збору, що буде діяти на момент купівлі та передачі транспортного засобу. Статтею 12 даного договору визначено порядок розірвання договору, порядок повернення коштів, відповідальність сторін і порядок повернення предмету лізингу, зокрема п. 12.1 передбачено, що лізингоодержувач має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу та частини авансових платежів, 20% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору в такому випадку не повертається. Пунктом 12.4 передбачено, що максимальний строк повернення грошових коштів становить 30 банківських днів з моменту отримання лізингодавцем заяви лізингоодержувача про розірвання даного договору із зазначенням власних банківських реквізитів, згідно з якими повинні бути перераховані грошові кошти.

Договір фінансового лізингу був підписаний сторонами на кожному аркуші договору.

На виконання умов договору ОСОБА_2 було сплачено авансовий платіж за договором фінансового лізингу № 3019 від 10.08.2017 у розмірі 17755,50 грн., комісію банку у розмірі 213,07 грн., а всього 17968,57 грн., що підтверджується квитанціями № NOMMP33402 (а.с.28-29).

Не погодившись з умовами договору фінансового лізингу ОСОБА_2 звернулася до відповідача з заявою про розірвання договору та з вимогою повернути сплачений нею авансовий внесок та витрати у вигляді комісії банку. Направлення листа відповідачеві підтверджується роздруківкою з сайту УКПОШТИ, де вказано що відправлення було вручено адресату 19.08.2017 (а.с.30).

До даного часу відповіді на адресу позивача не надходило.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку та Законом України «Про фінансовий лізинг» (частина 2 ст. 806 ЦК України та частина 1 статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

В силу ст. ст. 1, 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу, строк на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу), розмір лізингових платежів, інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини другої ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Згідно ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Судом встановлено, що договір № 3019 фінансового лізингу від 10.08.2017, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» та ОСОБА_2, нотаріально посвідчено не було.

Кім того, відповідно до п.17 ч.1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб, а отже на послуги фінансового лізингу поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 частини третьої ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Суд погоджується з доводами позивача про те, що при укладанні договору сторонами не погоджено марку автомобіля, не погоджено графіку сплати лізингових платежів згідно з додатком № 3 до договору, на який робиться посилання у змісті договору фінансового лізингу, однак який до договору не додається, а також з тим, що додатки до договору фінансового лізингу нею не були отримані.

Крім того, як встановлено судом із змісту спірного договору № 3019 фінансового лізингу від 10.08.2017, укладеного між сторонами, в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені Законом України «Про фінансовий лізинг», одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

За змістом ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Таким чином, оскільки вибір продавця предмета лізингу відповідно до п. 4.3 договору здійснює відповідач, то в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, даний договір суперечить положенням ст. 808 ЦК України.

За змістом частин 1, 2 ст. 16 цього Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що є несправедливими умови договору фінансового лізингу про можливість дострокового погашення боргу за договором лише через 12 місяців після укладення договору, а також є несправедливими умови договору фінансового лізингу, які передбачають жорстку відповідальність лізингоодержувача за невиконання умов укладеного договору та відсутність відповідальності лізингодавця за невиконання останнім умов договору, оскільки такі умови договору призводять до істотного дисбалансу прав та обов'язків сторін.

Враховуючи наведене, договір фінансового лізингу №3019 від 10.08.2017 не є нотаріально посвідченим, по своїй природі порушує вимоги ЗУ «Про фінансовий лізинг» та ЗУ «про захист прав споживачів», а тому є несправедливим, порушує принцип добросовісності, умови якого призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Щодо стягнення моральної шкоди слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, яка, зокрема, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень статті 1167 ЦК України компенсація моральної шкоди здійснюється за наявності всіх загальних умов відповідальності за завдання шкоди, а саме: протиправної поведінки, моральної шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою моральною шкодою та вини заподіювача.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних і душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також із врахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Судова практика при цьому виходить із положення, що "відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору" (п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди").

Так, відповідно до чинного законодавства моральна (немайнова) шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі. При цьому, якщо дії винної особи заподіяли як майнову, так і моральну (немайнову) шкоду, то відшкодування майнової шкоди не звільняє таку особу від обов'язку відшкодувати моральну шкоду.

При цьому суд враховує, що моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватними дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Позивач вказує, що внаслідок неправомірних дій відповідача їй завдано немайнової (моральної шкоди), яку вона оцінює в розмірі 10000,00 грн. Завдана їй моральна шкода полягає в несправедливих умовах договору, ненаданням автомобіля за договором лізингу, не поверненням сплачених нею грошей, що спричинило погіршення її самопочуття, втрату спокою, ділової активності, порушення життєвого укладу, працездатності, сну, апетиту та планів відпочинку протягом певного часу. Крім того, було принижено її гідність, престиж, репутацію, права як споживача, водночас вона зазнала негативних емоцій, переживань, головного та серцевого болю, тривалого стресу, спалаху негативних емоцій, інших психологічних факторів і внутрішніх конфліктів.

Оцінюючи в сукупності встановлені обставини справи, суд приходить до висновку про те, що відповідачем позивачу була завдана моральна шкода, яка полягала у нанесенні душевних страждань, та при визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди відповідно до ч.3 ст. 23 ЦК України, суд враховує характер вчиненого діяння відповідачем, а саме введення позивача в оману при укладенні договору фінансового лізингу, позбавлення можливості позивача протягом значного періоду реалізувати свої плани за допомогою грошових коштів в розмірі 17755,50 грн. які були сплачені відповідачу, а також те, що дії відповідача характеризувалися умислом на введення позивача в оману, тяжкість фізичних та душевних страждань позивача, оскільки як остання стверджує, перенесла певний дискомфорт життя, моральні страждання внаслідок обману її відповідачем.

Із врахуванням вищенаведеного, враховуючи вимоги справедливості, добросовісності та розумності, суд вважає за можливе вимогу щодо відшкодування завданої моральної шкоди задовольнити у заявленому розмірі 10 000,00 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи у разі задоволення позову – на відповідача. Тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 640,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 203, 215, 216, 220, 227, 509, 627, 628, 638, 799, 806, 808 ЦК України, Законом України «Фінансовий лізинг», Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Законом України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 12, 13, 81, 141, 259, 265, 268, 273, 280-289, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення грошових коштів - задовольнити.

Визнати недійсним укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (код ЄДРПОУ 40481805, МФО 380805, р/р 26007532869 в АТ «ОСОБА_4 Аваль», адреса: 02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд.9, корпус 57, оф.57/1) та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2, проживає: ІНФОРМАЦІЯ_2) договір фінансового лізингу № 3019 від 10 серпня 2017 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (код ЄДРПОУ 40481805, МФО 380805, р/р 26007532869 в АТ «ОСОБА_4 Аваль», адреса: 02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд.9, корпус 57, оф.57/1) на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2, проживає: ІНФОРМАЦІЯ_2) сплачені грошові кошти в сумі 17755,50 грн. (сімнадцять тисяч сімсот п’ятдесят п’ять грн. 50 коп.) – авансового внеску та 213,07 грн. (двісті тринадцять грн. 07 коп.) – комісії банку.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (код ЄДРПОУ 40481805, МФО 380805, р/р 26007532869 в АТ «ОСОБА_4 Аваль», адреса: 02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд.9, корпус 57, оф.57/1) на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2, проживає: ІНФОРМАЦІЯ_2) моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн. (десять тисяч грн. 00 коп.).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (код ЄДРПОУ 40481805, МФО 380805, р/р 26007532869 в АТ «ОСОБА_4 Аваль», адреса: 02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд.9, корпус 57, оф.57/1) на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2, проживає: ІНФОРМАЦІЯ_2) витрати понесені на сплату судового збору в сумі 640,00 грн. (шістсот сорок грн. 00 коп.) та витрати на правову допомогу в сумі 5000,00 грн. (п’ять тисяч грн. 00 коп.).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених законом строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Головуючий /підпис/ ОСОБА_5

Згідно оригіналу, який знаходиться в матеріалах справи № 697/1872/17

Головуючий Г . С . ОСОБА_5