Постанова № 72900268, 22.03.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

22 березня 2018 року

м.Харків

справа № 641/1382/17

провадження № 22-ц/790/1367/18

Апеляційний суд Харківської області у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Кругової С.С., Пилипчук Н.П.

розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики та відшкодування збитків за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Комінтернівського районного суду м.Харкова від 11 грудня 2017 року, постановлене під головуванням судді Колодяжної І.М., в залі суду в місті Харкові, -

в с т а н о в и в:

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики від 08 червня 2016 року.

У липні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики та відшкодування збитків.

Рішенням Комінтернівського районного суду м.Харкова від 11 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 54 200 грн. та судовий збір у розмірі 640 грн., всього на суму 54 840 грн. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 – відмолено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким основний позов залишити без розгляду, а позовні вимоги за зустрічним позовом задовольнити повністю.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, що первісний позов слід залишити без розгляду з тих підстав, що позивач не був присутнім на жодному із судових засідань. Крім того, судом першої інстанції не враховані показання свідків та факт написання боргової розписки договір від 08.06. 2016 року під тиском ОСОБА_1, що є підставою для визнання правочину недійсним.

Представник позивача за первісним позовом ОСОБА_1 – ОСОБА_4 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що рішення Комінтернівського районного суду м.Харкова від 11 грудня 2017 року є законним та обґрунтованим, а зустрічний позов ОСОБА_2, як і його апеляційна скарга, є недоведеними та необґрунтованими, не надано доказів того, що на момент вчинення правочину, 08.06.2016 року, на ОСОБА_2 чинився психічний тиск, внаслідок якого він уклав договір позики без вільного волевиявлення, а надане ОСОБА_2 рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення до Генеральної Прокуратури не містить жодних фактів, які б підтверджували насильство при укладенні договору позики.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що зобов’язання за договором позики від 08.06.2016 року ОСОБА_2 належним чином не виконав, що є підставою для стягнення суми заборгованості за розпискою. Зустрічні позовні вимоги щодо недійсності правочину є недоведеними та необґрунтованими.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Судом встановлено, що 08 червня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики у формі розписки, за умовами якого ОСОБА_2 отримав грошові кошти у розмірі 2 100 доларів США строком повернення до 26 червня 2016 року. Сторони погодили, що у випадку неповернення в строк грошових коштів, ОСОБА_2 зобов’язувався повернути позику з компенсацією, відповідно до умов ЦК України (а.с.30).

Матеріали справи не містять доказів належного виконання ОСОБА_2 умов договору позики. Зобов’язання за розпискою ним не виконані.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно вимог ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строку та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною першою статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

За змістом положень ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

Факт невиконання зобов'язання підтверджується наявністю у ОСОБА_1 оригіналу власноручної розписки ОСОБА_2

Згідно відомостей з офіційного сайту Національного Банку України, офіційний курс долара США станом на день ухвалення рішення судом першої інстанції, складає 2710,93 грн. за 100 доларів США. Таким чином, заборгованість ОСОБА_2 за договором позики від 08.06.2016 року становить 54 200 грн.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч. 1 ст. 231 ЦК України, правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Згідно ст. ст. 12, 80 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Посилання ОСОБА_2 в зустрічному позові та апеляційній скарзі на те, що розписка була написана ним під примусом, не підтверджуються належними та допустимими доказами. Доказів вчинення оспорюваного правочину за відсутності волевиявлення ОСОБА_2 матеріали справи не містять.

Натомість матеріали справи свідчать про те, що розписка від 08.06.2016 року містить всі необхідні дані для встановлення наявності боргових зобов'язань ОСОБА_2, як щодо суми боргу, дати повернення боргу та дати складення розписки. Також містить особистий підпис ОСОБА_2, про що останній не заперечує.

Доказів повернення боргу ОСОБА_2 суду не надано.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про доведеність факту та розміру заборгованості відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 375, 379, 381, 382, 383, 384, п. 9 Перехідних Положень ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Комінтернівського районного суду м.Харкова від 11 грудня 2017 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і, в силу п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: С.С. Кругова

ОСОБА_5