Окрема думка судді № 72899187, 20.03.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

"20" березня 2018 р. Справа № 524/7854/17

Окрема думка

Судді Харківського апеляційного адміністративного суду Бенедик А.П.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2018 року частково задоволено апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області. Постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 листопада 2017 року скасовано в частині, якою задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 визнання протиправними та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, оформлені листами від 01 червня 2017 року за № 246/Ж-03, від 19 червня 2017 року за № 252/Ж-03, та від 20 вересня 2017 року за № 628/Ж-03 про відмову в перерахунку та виплаті пенсії відповідно до Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей” від 23 грудня 2015 року № 900-VIII, ст. 63 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” від 09 квітня 1992 року № 2262-XII, постанов Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції” від 11 листопада 2015 року № 988, “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року № 268” від 18 листопада 2015 року № 947. В іншій частині постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 листопада 2017 року залишено без змін.

Приймаючи рішення про часткове скасування оскаржуваного судового рішення, колегія суддів апеляційної інстанції виходила з того, позивач звертався до пенсійного органу із заявою в довільній формі. Із відповідною заявою (Додаток № 1 до пункту 7 Порядку № 3-1) позивач до пенсійного органу не звертався. Відповідь пенсійним органом дана у відповідності до вимог Закону України “Про звернення громадян”, тобто рішення про відмову у перерахунку пенсії відповідач не приймав. За таких обставин, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасувати рішення ГУ ПФУ оформлені листами від 01 червня 2017 року за № 246/Ж-03, від 19 червня 2017 року за № 252/Ж-03, та від 20 вересня 2017 року за № 628/Ж-03 про відмову в перерахунку та виплаті пенсії.

Згідно з ч. 3 ст. 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються особи, які беруть участь у справі, без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.

Вважаю, що у даній справі Харківський апеляційний адміністративний суд дійшов помилкових висновків щодо правових підстав для часткового скасування оскаржуваного судового рішення, виходячи з наступного.

Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Відповідно до ч.3 ст.63 вказаного Закону, усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку зі зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, або у зв'язку із введенням для них нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством.

У відповідності до п. 1 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого постановою КМУ від 13.02.2008 року №45, перерахунок раніше призначених відповідно до Закону №2262-ХІІ пенсій проводиться у разі прийняття рішення Кабінетом Міністрів України про зміну розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення військовослужбовців або у зв'язку із введенням для них нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно п. 4 Постанови Правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 року №3-1 "Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України" "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії подається до органу, що призначає пенсію, заявником за місцем проживання, а при необхідності - його законним представником за місцем його проживання.

Перерахунок раніше призначених пенсій проводиться органами, що призначають пенсії, в порядку, установленому статтею 63 Закону. Пенсіонери подають органам, що призначають пенсії, додаткові документи, які дають право на підвищення пенсії (п. 23 Порядку).

Перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв’язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку (ч.1 ст. 63 Закону "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб").

Згідно ч.2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначається, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно висновків Європейського суду з прав людини перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів" (рішення у справах "ОСОБА_2 проти Франції", "Колишній король Греції та інші проти Греції" та "Малама проти Греції"). "Майном" може бути як "існуюче майно", так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні "легітимні сподівання" на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12.07.2001 у справі Ганс-Адам II проти Німеччини"). "Легітимні сподівання" за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі "Копецький проти Словаччини").

У даному випадку легітимні сподівання позивача на перерахунок пенсії передбачені чинними нормами Законів України, тобто вони є конкретними. Таким чином на них поширюється режим "існуючого майна".

Крім того, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 24.04.2015 за заявою N 38667/06 у справі "Будченко проти України" наголосив, що відсутність механізму реалізації законодавчого положення становить втручання у право заявника за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції (пункт 39). А у рішенні від 10.03.2011 у справі "Сук проти України" (заява N 10972/05) - вказав, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (пункт 23).

У пункті 26 рішення Європейського Суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Кечко проти України" зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Так само, Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 N 5-рп/2002, від 17.03.2004 N 7-рп/2004,від 01.12.2004 N 20-рп/2004, від 09.07.2007 N 6-рп/2007).

Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі N 21-399во10, від 07.12.2012 у справі N 21-977во10, від 03.12.2010 у справі N 21-44а10).

Підставою для вчинення дій, спрямованих на перерахунок раніше призначених пенсій, може бути як відповідна заява пенсіонера та додані до неї документи, так і рішення, прийняте Кабінетом Міністрів України, про що державні органи, визначені Порядком проведення перерахунку, повідомляють орган Пенсійного фонду України.

Дана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 22.04.2014 по справі №21-484а13.

Як вбачається з листів Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 01 червня 2017 року за № 246/Ж-03, від 19 червня 2017 року за № 252/Ж-03, та від 20 вересня 2017 року за № 628/Ж-03, відповідач фактично відмовляє позивачеві у перерахунку пенсії з посиланням на відсутність відповідних бюджетних асигнувань. Жодних посилань на невідповідність встановленій формі заяв відповідачем не вказано.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "ОСОБА_2 проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Розкриваючи критерій ефективності способу захисту порушеного права платника, Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна" до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів зазначив, що "спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення".

В даному випадку ефективним способом захисту прав, свобод та інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, є перевірка законності правових підстав відмови у перерахунку пенсії згідно заяв позивача, які були покладені в основу оскаржуваних рішень Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 01 червня 2017 року за № 246/Ж-03, від 19 червня 2017 року за №252/Ж-03, та від 20 вересня 2017 року за № 628/Ж-03.

На підставі викладеного, вважаю, що висновки колегії суддів про відмову у задоволенні частини позовних вимог через невідповідність поданих позивачем заяв встановленій формі, є помилковими.

Таким чином вважаю, що колегія суддів дійшла до помилкового висновку про часткове скасування постанови Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20.11.2017р. по справі № 524/7854/17.

Суддя

Харківського апеляційного

адміністративного суду ОСОБА_2