Постанова № 72898149, 21.03.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2018 рокуЛьвів№ 876/124/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коваля Р.Й.,

суддів Гуляка В.В.,

ОСОБА_1,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Косівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області на постанову Косівського районного суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2017 року в адміністративній справі № 347/2396/17 за позовом ОСОБА_2 до Косівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Косівського районного суду Івано-Франківської області із вказаним позовом, з уточненням якого просив:

- визнати протиправними дії Косівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області (далі – Косівське ОУПФУ) при проведенні розрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці;

- зобов’язати Косівське ОУПФУ здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, в розмірі 90% грошового утриманні судді, працюючого на відповідній посаді, зарахувавши до стажу роботи, що дає судді право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання у повній сукупності: половину терміну навчання за денною формою в Національній юридичній академії ім.Я.Мудрого м.Харків з 01.09.1988 по 22.06.1993 і становить (половину) – 2 роки 4 місяці 21 день; календарний період проходження строкової військової служби в Збройних Силах СРСР з 30.06.1978 по 06.05.1980 і становить 1 рік 10 місяців 07 днів, а також період роботи на посаді судді з 04.12.1995 по 20.10.2016, що становить 20 років 10 місяців 18 днів, а в загальному зарахувати до стажу роботи судці, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді – 25 років 1 місяць 16 днів з суми заробітку 25 600 грн. А також зобов’язати відповідача при здійсненні перерахунку призначеного йому довічного грошового утримання врахувати суму 14500 грн матеріальної допомоги на оздоровлення, що отримувалась ним як суддею щорічно без обмеження граничного розміру виплати та із врахуванням підвищення за проживання в гірському населеному пункті з моменту призначення 21.10.2016 та із врахуванням раніше виплачених сум.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що після виходу у відставку він подав до пенсійного органу документи щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання судді, в т.ч. подання з розрахунком стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Проте, при призначенні цього утримання йому неправомірно не було враховано до стажу судді проходження строкової військової служби, половину навчання у вищому учбовому закладі.

Постановою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2017 року позов задоволено.

Не погодившись із прийнятою постановою, її оскаржило Косівське ОУПФУ, яке вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права. Тому просило скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Вимоги апеляційної скарги обгрунтовано тим, що управління здійснило призначення позивачу довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до діючого законодавства, що дає право на відставку, з урахуванням того, що стаж роботи позивача на посаді судді становить 20 років 10 місяців 18 днів.

Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) у зв’язку з розглядом справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційна скарга не належить до задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом, ОСОБА_2 у період з 30.06.1978 по 06.05.1980 проходив строкову службу у Збройних силах СРСР; з 01.09.1988 по 28.06.1993 навчався на денній формі навчання в Національній юридичній академії ім.Я.Мудрого м.Харків; з 04.12.1995 по 20.10.2016 працював на посаді судді Косівського районного суду Івано-Франківської області, звідки був звільнений у відставку відповідно до наказу голови Косівського районного суду Івано-Франківської області від 03.10.2016 № 02-03/231, виданого на підставі постанови Верховної ради України від 22.09.2016 № 1-VIII.

21.10.2016 Косівським ОУПФУ позивачу призначено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 80% грошового утримання судді, що становить 18560,00 грн, а з 24.10.2016 – в розмірі 22272,00 грн з урахуванням підвищення за проживання в гірському населеному пункті, зарахувавши стаж роботи на посаді судді (20 років 10 місяців 18 днів), та без урахування періоду проходження ним строкової військової служби і половини строку навчання за денною формою на юридичному факультеті вищого навчального закладу.

06.12.2017 ОСОБА_2 подав заяву до ОУПФУ про проведення перерахунку призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, зарахувавши період проходження ним строкової військової служби і половини строку навчання за денною формою на юридичному факультеті вищого навчального закладу.

Проте, листом відповідача за № 145/Ц-15 від 07.12.2017 ОСОБА_2 відмовлено в проведенні перерахунку.

Вважаючи відмову в зарахуванні цього стажу до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, неправомірною, ОСОБА_2 звернувся до суду із цим позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач має право на зарахування до стажу судді, який дає право на відставку і отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, та обчислення розміру довічного грошового утримання судді у відставці, крім врахованого відповідачем суддівського стажу 20 років 10 місяців 18 днів, також період військової строкової служби та половини строку денної форми навчання у вищому учбовому закладі, що сукупно перевищує 25 років та дає йому право на призначення щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 90%, а не 80% заробітної плати працюючого судді. При перерахунку необхідно врахувати суму матеріальної допомоги на оздоровлення, оскільки така є складовою системи оплати праці судді та підвищення за проживання в гірському населеному пункті, без обмеження граничного розміру виплати.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини 3 статті 138 Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон № 2453-VI) щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

В свою чергу, згідно статті 135 Закону № 2453-VI до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України; 2) члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

При цьому, відповідно до вимог пункту 11 Прикінцевих положень Закону № 2453-VI в редакції від 07.07.2010 судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

Згідно із частиною четвертою статті 43 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 № 2862-ХІІ (в редакції, чинній станом на час набрання чинності Законом № 2453-VI в редакції від 07.07.2010) до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов’язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Водночас, спірні правовідносини урегульовані також постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» (чинна станом на день набрання чинності Законом № 2453-VI), пунктом 3-1 якої було передбачено зарахування до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарного періоду проходження строкової військової служби.

Тобто, законодавством, що діяло на день набрання чинності Законом № 2453-VI, було передбачено зарахування спірних періодів роботи позивача до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, оскільки він був обраний на посаду до набрання чинності цим Законом.

Конституційний суд України в рішенні від 08.06.2016 № 4-рп/2016 визначив, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

У зв’язку з ухваленням Рішення Конституційного Суду України № 4-рп/2016 від 08.06.2016 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та положень пункту 5 розділу ІІІ Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» визнано неконституційними окремі норми статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Зокрема, частиною четвертою резолютивної частини Конституційний Суд України вказав наступний порядок виконання рішення: частина третя статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, яка суперечить Конституції України, не підлягає застосуванню як така, що втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Натомість застосуванню підлягає частина третя статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, тобто у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 № 192-VIII, а саме: «Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90% заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання».

Отже судді, стаж роботи яких на момент набрання чинності Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» надавав право на певний розмір щомісячного довічного грошового утримання із набуттям чинності вказаним законом право на отримання такого грошового утримання не втрачають.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції правильно зазначив, що позивач має право отримувати грошове утримання у відставці в розмірі 90% заробітної плати судді, із урахуванням до стажу його роботи на посаді судді, що дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання, час проходження ним строкової військової служби та половину строку навчання у вищому учбовому закладі, та без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

Колегія суддів також погоджується із висновком суд першої інстанції про врахування при перерахунку довічного грошового утримання судді, матеріальної допомоги на оздоровлення, оскільки з неї були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов’язкове державне пенсійне страхування та підвищення за проживання в гірському населеному пункті, оскільки щомісячне довічне грошове утримання належить до соціального забезпечення судді у відставці і є за своє суттю одним із видів державних пенсій.

Крім того, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне зауважити, що згідно із частиною першою статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією і Законами України.

Відповідно до частини сьомої статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, яка урегульовує незалежність судді, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

Про те, що гарантії незалежності суддів не можуть бути звужені чи скасовані під час прийняття нових законів і внесення змін до чинних, також неодноразово зазначав у своїх рішеннях і Конституційний Суд України, зокрема: № 4-рп/2016 від 08.06.2016, № 3-рп/2013 від 03.06.2013, № 10-рп/2008 від 22.05.2008, № 8-рп/2005 від 11.10.2005.

Також безпідставними є покликання на те, що постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» не регламентувала питання суддівського стажу, що дає право на відставку, оскільки така була прийнята на виконання вимог законодавства, у межах повноважень органу та не була визнана нечинною.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції є законною, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 229, 308, 311, 315, 316, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Косівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області залишити без задоволення, а постанову Косівського районного суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2017 року в адміністративній справі №347/2396/17– без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_3 судді ОСОБА_4 ОСОБА_1 Постанова в повному обсязі складена 21 березня 2018 року.