Постанова № 72898104, 14.03.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючи суддя у першій інстанції : ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2018 рокуЛьвів№ 876/1252/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя: Бруновської Н.В.

суддів: Кузьмича С.М., Улицького В.З.

за участю секретаря судового засідання: Бедрій Х.П.

апелянта: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 грудня 2017 року у справі № 161/17390/17 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій,–

ВСТАНОВИВ:

10.11.2017р. позивач ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов'язання призначити та нарахувати пенсію за вислугу років згідно ч.1 ст.86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014р. з моменту звернення.

Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14.12.2017р. в позові відмовлено.

Не погоджуючись із даною постановою, апелянт ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Апелянт просить суд, постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14.12.2017р. скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Апелянт ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу із підстав у ній зазначених.

Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з’явились, хоча належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ст.313 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, учасника процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість постанови суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

28.09.2017р. ОСОБА_2 звернувся до Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області з заявою про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років на підставі ст.86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2015 року № 1697-VII, який набрав чинності 15.07.2015 року.

Листом № 414/М-01 від 12.10.2017р. пенсійний орган відмовив позивачу у задоволенні заяви мотивуючи це тим з 01 червня 2015 року пенсії в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про прокуратуру» не призначаються, а раніше призначені пенсії не перераховуються.

Як видно з матеріалів справи, страховий стаж ОСОБА_2 становить 26 років 10 місяців 18 днів, з них 17 років 06 місяців 23 дні на посадах прокурорів та слідчих прокуратури. (а.с. 16 )

Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

ст.58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Виходячи з принципу незворотності дії законів у часі, норми Прикінцевих положень Закону України від 02.03.2015 р. № 213 – VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" стосуються порядку призначення пенсії прокурорам у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії та не впливають на можливість проведення перерахунку пенсії, призначеної раніше, у відповідності до діючих на час її призначення норм Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до ч.5 розділу 3 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.3015 р. № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з 01.06.2015р. скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються зокрема, Законом України «Про прокуратуру». Тобто, з 01.06.2015 р. органами Пенсійного фонду пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру» не призначаються, а призначені до 01.06.2015 р. не перераховуються.

15.07.2015 р. набув чинності новий Закон України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014 р., згідно Розділу ХІІ Прикінцевих положень якого визнано такими, що втратили чинність із набранням чинності цим Законом положення: Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 р., крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46 2, статті 47, частини першої статті 49, частини п'ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів (їх дія поширюється на осіб, яким присвоєно класні чини до набрання чинності цим Законом), статті 55 щодо посвідчення працівника прокуратури, статті 2 у частині підстав звільнення з посади Генерального прокурора України, а також статті 13 щодо функціонування в системі органів прокуратури міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратур, яка втрачає чинність з 15 грудня 2015 року.

ч. 20 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014 р. передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.

Кабінетом Міністрів України умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури не визначено і відповідний нормативно-правовий акт не прийнято.

З огляду на викладене, у пенсійного органу на момент звернення позивача із заявою про перехід пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років не було правових підстав для її задоволення відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 р.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що відмова пенсійного органу не призвела до зменшення розміру пенсії позивача, яка ним отримувалась до цього, і не є звуженням обсягу вже набутих ним прав та/або позбавленням його права на соціальний захист.

При вирішенні спірних правовідносин колегією суддів також враховується й правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена у рішенні від 9 жовтня 1979 року по справі «Ейрі проти Ірландії», де суд констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року. Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

У рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 р. Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Конституційний Суд України у п. 2.1 рішення № 20-рп/2011 від 26.12.2011 р. зазначив, що зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. У п. 2.2 вказаного рішення зазначено, що Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту (пункти 2, 3 статті 116) (254к/96-ВР). У рішенні від 02.03.1999 р. N 2-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради України.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову оскільки, пенсійний орган як суб’єкт владних повноважень діяв в межах повноважень та у спосіб передбачений законом та Конституцією України.

Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції є законною, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 грудня 2017 року у справі № 161/17390/17 – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду протягом тридцяти днів після набрання постановою законної сили.

Строк оскарження постанови, в якій оголошено вступну та резолютивну частину обчислюється з дня складення постанови у повному обсязі.

Суддя Н.В. Бруновська

Суддя С.М. Кузьмич

Суддя В.З. Улицький

Постанова складена в повному обсязі 20.03.2018 року.