Постанова № 72898045, 20.03.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2018 рокуЛьвів№ 876/647/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Попка Я.С.

суддів Онишкевича Т.В., Обрізка І.М.

за участю секретаря судового засідання Сердюк О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року, ухвалену суддею Гавдик З.В., 16:29:10, м. Львів, дата складання повного тексту рішення 18.12.2017 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправними дій, визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

28.08.2017 року позивач – ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області, в якому просив:

визнати протиправними дії посадових осіб Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо внесення пропозиції про притягнення старшого сержанта поліції ОСОБА_1 поліцейського сектору реагування патрульної поліції №4 патрульної поліції Стрийського відділу поліції ГУНП до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції;

визнати протиправним та скасувати наказ №2531 відповідача щодо внесення пропозиції від 28.07.2017 року в частині звільнення поліцейського СРПП № 4 патрульної поліції Стрийського відділу поліції ГУНП у Львівській області старшого сержанта поліції ОСОБА_1 про накладення дисциплінарного стягнення – звільнення зі служби в поліції;

визнати протиправним і скасувати наказ відповідача № 634 о/с від 16.08.2017 року в частині звільнення старшого сержанта поліції ОСОБА_1, поліцейського сектору реагування патрульної поліції №4 патрульної поліції Стрийського відділу поліції ГУНП, старшого сержанта поліції з 16.08.2017 року;

поновити його на посаді поліцейського сектору реагування патрульної поліції № 4 патрульної поліції Стрийського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області з 16.08.2017 року;

стягнути з відповідача на його користь грошове забезпечення за час вимушеного прогулу без урахування сум обов’язкових до сплати податків та внесків.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 1 серпня 2017 року позов задоволено частково. Визнано протиправними і скасовано наказ № 2531 Головного управління Національної поліції у Львівській області від 28.07.2017 року в частині звільнення поліцейського сектору реагування патрульної поліції № 4 патрульної поліції Стрийського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області старшого сержанта поліції ОСОБА_1 про накладення дисциплінарного стягнення – звільнення зі служби. Визнано протиправними і скасовано наказ Головного управління Національної поліції у Львівській області № 634 о/с від 16.08.2017 року «По особовому складу» в частині звільнення старшого сержанта поліції ОСОБА_1, поліцейського сектору реагування патрульної поліції № 4 патрульної поліції Стрийського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області зі служби в поліції. Поновлено ОСОБА_1 на посаді поліцейського сектору реагування патрульної поліції № 4 патрульної поліції Стрийського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області з 16.08.2017 року. Стягнено з Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в сумі 31 744,44 грн. В іншій частині адміністративного позову відмовлено. Постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді поліцейського сектору реагування патрульної поліції № 4 патрульної поліції Стрийського відді лу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 7936,11 грн. звернено до негайного виконання.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що згідно матеріалів службового розслідування, обставини вчинення зазначених в наказі №2531 від 28.07.2017 року порушень, які на думку відповідача були допущені позивачем, ґрунтуються виключно на свідченнях громадянки ОСОБА_2, яка є заявником у кримінальному провадженні та являється зацікавленою особою. При цьому, інші докази (показання свідків, фото, відеоматеріали, тощо), які б підтверджували обставини, викладені у зверненні громадянки ОСОБА_2 в матеріалах справи відсутні. Також, відповідачем не надано жодних доказів того, що службовий планшет позивача та його напарника був відключений від системи та того, що вони виїхали за межі зони обслуговування.

З приводу наявності порушеного кримінального провадження щодо вказаних обставин, то суд першої інстанції зазначає, що дане кримінальне провадження не було підставою для винесення оскаржуваного наказу про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Окрім того, на час затвердження висновку службового розслідування 18.07.2017 року у кримінальному провадженні нікому з працівників поліції про підозру не повідомлялось.

В той же час, суд першої інстанції звертає увагу на те, що підставою для дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок, сутність якого полягає у невиконанні чи неналежному виконанні особою службової дисципліни. Такими обставинами є виключно фактичні дані, що свідчать про реальну наявність у діях особи ознак дисциплінарного проступку, зокрема, протиправної поведінки, шкідливих наслідків та причинного зв’язку між ним і дією (бездіяльністю) порушника дисципліни. Відповідачем мають об’єктивно враховуватись при визначенні виду дисциплінарного стягнення тяжкість, обставини, за яких вчинений дисциплінарний проступок, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов’язків, рівень кваліфікації.

У даному випадку, відповідачем було застосовано крайній вид дисциплінарного впливу – звільнення зі служби без врахування обставин, які передбачені ст.14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, при застосування дисциплінарного стягнення.

За таких обставин, накази відповідача про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та звільнення його зі служби в поліції є протиправними і підлягають скасуванню.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дії посадових осіб відповідача, щодо внесення пропозиції про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, суд першої інстанції зазначає, що суд при вирішенні питання щодо правомірності дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень може вирішувати питання щодо відповідності таких дій нормам чинного законодавства, однак не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які віднесені по компетенції цього органу державної влади.

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач зобов’язаний нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 31744,44 грн. (84 робочі дні (з 17.08.2017 року по 12.12.2017 року) х 377,94 грн. (за один день) = 31744,44).

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, вважаючи її прийнятою з невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, Головне управління Національної поліції у Львівській області оскаржило її, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги апелянт, вказує на те, що 16 червня 2017 року Стрийською місцевою прокуратурою Львівської області розпочато кримінальне провадження № 42017141330000022 за ч.3 ст.368 КК України по факту вимагання та отримання неправомірної вигоди працівниками Стрийського ВП ГУНП у Львівській області. Згадана інформація в сукупності відносилась до події, яка сталася за участю осіб рядового і начальницького складу, могла викликати суспільний резонанс, а відтак була законною підставою для призначення службового розслідування.

Апелянт стверджує, що вина позивача у вчиненні дисциплінарного проступку повністю доведена зібраними матеріалами службового розслідування, яким встановлено ряд грубих порушень службової дисципліни – ст.18 Закону України «Про Національну поліцію», щодо неухильного дотримання положень Конституції України, законів України та нормативно-правових актів, які регламентують діяльність поліції, професійного виконання своїх службових обов'язків, відповідно до вимог нормативно-правових актів зі сторони позивача, зокрема: самовільне залишення зони обслуговування, а саме: виїзд в м. Болехів Івано- Франківської області, що підтверджується поясненням громадянки ОСОБА_2; не складання матеріалів про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 після зупинення останньої 29.05.2017р. за порушення ПДР, зокрема ст.122 КУпАП; порушення процедури з'ясування обставин керування водіями транспортними засобами у стані сп'яніння.

Звертає увагу, що факт виникнення 29.05.2017 в м. Моршині, Стрийського району, Львівської області конфлікту між громадянкою ОСОБА_2 та позивачем підтверджується поясненнями самої ОСОБА_2, громадянки ОСОБА_3, а також частково старшого сержанта поліції ОСОБА_4, при цьому заперечення даного інциденту позивачем розцінюється, як проявлена нещирість під час проведення службового розслідування.

Підставою дисциплінарної відповідальності став дисциплінарний проступок, визначення якому дає ст.2 Статуту і такою підставою є виключно фактичні дані, що свідчать про реальну наявність в діях особи рядового та начальницького складу ОВС – ОСОБА_1, ознак дисциплінарного проступку, зокрема протиправної поведінки порушника, шкідливих наслідків та причинного зв’язку між ними.

Апелянт вважає, що при визначенні виду дисциплінарного стягнення, а в подальшому видаючи наказ ГУНП №2531 від 28.07.2017, відповідач діяв враховуючи вимоги, визначені ст. 14 Статуту, а саме: враховано попередню поведінку особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації, а отже, діяв у спосіб чітко визначений законодавством.

Крім того, апелянт зазначає, що останнім днем несення служби позивача є день його звільнення, тобто 16.08.2017р. Тому тривалість вимушеного прогулу позивача, у якому останній перебував внаслідок винесення наказу відповідача від 16.08.2017р. «По особовому складу», слід обраховувати з 17.08.2017р. по 12.12.2017р., що становить саме 118 календарних днів, а не 84 робочі дні, як встановлено судом.

Представником відповідача було надано суду копію довідки про доходи позивача №787 від 13.11.2017 року за червень, липень 2017 року. Відповідно до вказаної довідки всього позивачу за вказаний період виплачено 13 402, 25 грн. грошового забезпечення.

При цьому середньоденне грошове забезпечення обчислюється шляхом ділення грошового забезпечення за розрахунковий період, що враховується для розрахунку середнього грошового забезпечення у гривнях, на кількість календарних днів у розрахунковому періоді: 6701,05 + 6701,20 грн = 13402,25 грн./61 календарні дні (червень, липень) = 219,70 грн.

Отже, грошове забезпечення позивача за час вимушеного прогулу становить 25 924,60 грн. (219,70 грн х 118 днів), а не 31 744,44 грн., як встановлено судом першої інстанції при невірно здійснених розрахунках.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що наказом Головного управління Національної поліції у Львівській області №2531 від 28.07.2017 року, за порушення службової дисципліни, ст.18 Закону України «Про Національну поліцію» щодо неухильного дотримання положень Конституції України, законів України та нормативно-правових актів, які регламентують діяльність поліції, професійного виконання своїх службових обов’язків, відповідно до вимог нормативно-правових актів, що виразилось у самовільному залишенні зони обслуговування, не складанні матеріалів про адміністративне правопорушення, порушенні процедури з’ясування обставин керування водіями транспортними засобами у стані сп’яніння, на поліцейського СРПП № 4 патрульної поліції Стрийського відділу поліції ГУНП у Львівській області старшого сержанта поліції ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення – звільнення зі служби в поліції.

Наказом Головного управління Національної поліції у Львівській області № 634 о/с від 16.08.2017 року (по особовому складу), відповідно до Закону України «Про Національну поліцію», в тому числі, звільнено зі служби в поліції за п.6 ч.1 ст.77 (у зв’язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) старшого сержанта поліції ОСОБА_1 (0078241), поліцейського сектору реагування патрульної поліції №4 патрульної поліції Стрийського відділу поліції ГУНП, з 16.08.2017 року, відрахувавши з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року у кількості 12 календарних днів основної відпустки та 07 календарних днів додаткової відпустки. Зазначено, що стаж служби у поліції становить: 20 років 07 місяців 08 днів.

Згідно з ч.1 ст.59 Закону України «Про Національну поліцію» служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Як передбачено ч.1 ст.17 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Відповідно до ст.18 Закону України «Про Національну поліції» поліцейський зобов'язаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини; 4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров'я; 5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків; 6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

Поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов'язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції.

Звертаючись до особи, або у разі звернення особи до поліцейського, поліцейський зобов'язаний назвати своє прізвище, посаду, спеціальне звання та пред'явити на її вимогу службове посвідчення, надавши можливість ознайомитися з викладеною в ньому інформацією, не випускаючи його з рук.

Додаткові обов'язки, пов'язані з проходженням поліцейським служби в поліції, можуть бути покладені на нього виключно законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.19 Закону України «Про Національну поліцію», у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Пунктом 4 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» визначено, щодо приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

На поліцейських поширюється дія Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» від 22.02.2006р. №3460-IV.

Згідно зі ст. ст. 2, 7 Статуту дисциплінарний проступок – невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.

У разі виявлення порушень законодавства, зловживань чи інших правопорушень у службовій діяльності особа рядового або начальницького складу повинна вжити заходів щодо припинення цих порушень та доповісти про це безпосередньому або старшому прямому начальникові.

Відповідно до ст.12 Дисциплінарного статуту на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.

Порядок накладення дисциплінарних стягнень визначається статтею 14 Дисциплінарного статуту.

Так, з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць.

Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.

Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ.

Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу.

За кожне порушення службової дисципліни накладається лише одне дисциплінарне стягнення. У разі порушення службової дисципліни кількома особами дисциплінарне стягнення накладається на кожного окремо.

При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.

Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Із матеріалів справи видно, що підставами для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності стали наступні обставини:

Службовим розслідування встановлено, що 29.05.2017 року, близько 00:15, під час несення служби на службовому автомобілі у складі групи реагування патрульної поліції Стрийського відділу поліції ГУНП, інспектор сектору реагування патрульної поліції №4 вказаного відділу поліції лейтенант поліції ОСОБА_5 та поліцейський цього ж підрозділу старший сержант поліції ОСОБА_1, перебуваючи у м. Моршин Стрийського району Львівської області, здійснивши зупинку автомобіля «Сузукі», під керуванням громадянки ОСОБА_2 за ст.122 КУпАП, порушили процедуру з’ясування обставин керування водієм транспортним засобом з ознаками сп’яніння, не доставивши ОСОБА_2 до спеціалізованого медичного закладу для проведення медичного огляду на стан сп’яніння. Крім того, під час несення служби на визначеному маршруті, самовільно без дозволу та доповіді керівництву, залишили зону обслуговування та виїхали у м. Болехів Івано-Франківської області, чим грубо порушили службову дисципліну, вимоги ст.18 Закону України «Про Національну поліцію» щодо неухильного дотримання положень Конституції України, законів України та нормативно-правових актів, які регламентують діяльність поліції, професійного виконання своїх службових обов’язків.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що згідно матеріалів службового розслідування, обставини вчинення зазначених в наказі №2531 від 28.07.2017 року порушень, які на думку відповідача були допущені позивачем, ґрунтуються виключно на свідченнях громадянки ОСОБА_2, яка є заявником у кримінальному провадженні та являється зацікавленою особою. Інші докази (показання свідків, фото, відеоматеріали, тощо), які б підтверджували обставини, викладені у зверненні Громадянки ОСОБА_2 в матеріалах справи відсутні.

Також, відповідачем не надано жодних доказів того, що службовий планшет позивача та його напарника був відключений від системи та того, що вони виїхали за межі зони обслуговування.

Щодо наявності порушеного кримінального провадження щодо вищевказаних обставин, то апеляційний суд звертає увагу на те, що дане кримінальне провадження не було підставою для винесення оскаржуваного наказу про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Крім того, на час затвердження висновку службового розслідування 18.07.2017 року у кримінальному провадженні нікому з працівників поліції про підозру не повідомлялось.

Апеляційний суд погоджується з правовою позицією суду першої інстанції, що підставою для дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок, сутність якого полягає у невиконанні чи неналежному виконанні особою службової дисципліни. Такими обставинами є виключно фактичні дані, що свідчать про реальну наявність у діях особи ознак дисциплінарного проступку, зокрема, протиправної поведінки, шкідливих наслідків та причинного зв’язку між ним і дією (бездіяльністю) порушника дисципліни. Відповідачем мають об’єктивно враховуватись при визначенні виду дисциплінарного стягнення тяжкість, обставини, за яких вчинений дисциплінарний проступок, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов’язків, рівень кваліфікації.

Однак, в даному випадку, відповідачем було застосовано крайній вид дисциплінарного впливу – звільнення зі служби без врахування обставин, які передбачені ст.14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України при застосування дисциплінарного стягнення.

На думку суду апеляційної інстанції, накази відповідача про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та звільнення його зі служби в поліції є протиправними, а тому правомірно скасовані судом першої інстанції.

Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що не підлягає задоволенню позовна вимога про визнання протиправними дії посадових осіб відповідача щодо внесення пропозиції про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, оскільки суд при вирішенні питання щодо правомірності дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень може вирішувати питання щодо відповідності таких дій нормам чинного законодавства, однак не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які віднесені по компетенції цього органу державної влади.

Що стосується покликань апелянта на ту обставину, що середньоденне грошове забезпечення обчислюється шляхом ділення грошового забезпечення за розрахунковий період, що враховується для розрахунку середнього грошового забезпечення у гривнях, на кількість календарних днів у розрахунковому періоді і судом першої інстанції невірно здійснено розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу та одноденного заробітку суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно ст.4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Судом апеляційної інстанції враховується, що Законом України «Про Національну поліцію» не врегульовано питання поновлення на роботі на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Не врегульовано дане питання й іншими нормативними актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення зі служби в органах Національної поліції.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Дана позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17.02.2015 року у справі №21-8а15.

Відтак, до спірних правовідносин перш за все необхідно застосовувати положення спеціального законодавства, яким є Закон. Проте, у випадку неврегульованості певних правовідносин, останнім необхідно застосовувати загальні норми трудового законодавства, зокрема, ті, що містяться у Кодексі законів про працю України.

Згідно ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до позиції, зазначеній у постанові Верховного Суду України від 14 січня 2014 року справа №21-395а13 суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року (далі – Порядок № 100).

Пунктом 2 Порядку № 100 встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 8 Порядку №100 закріплено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до частин 3-4 ст.91 Закону України «Про Національну поліцію» для поліцейських установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями, а для курсантів (слухачів) вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання, які готують поліцейських, - шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем.

Вихідні, святкові та неробочі дні є днями відпочинку для всіх поліцейських, крім залучених до виконання службових обов'язків.

За таких обставин, зважаючи на те, що Законом України «Про Національну поліцію» прямо передбачено встановлення поліцейським п'ятиденного робочого тижня, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що середньоденний заробіток та період вимушеного прогулу слід визначати, виходячи із кількості робочих днів.

При обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку судом першої інстанції використано формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 року у справі №635/2084/16-ц.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, а доводи апелянта на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ч.3 ст.243, ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року у справі №813/3014/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправними дій, визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_6 судді ОСОБА_7 ОСОБА_8

Повне судове рішення складено 21.03.2018 року.