Постанова № 72897987, 20.03.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2018 рокуЛьвів№ 876/12403/17

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Ніколіна В.В.,

суддів Гінди О.М., Качмара В.Я.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Тернопільської міської ради на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 листопада 2018 року (суддя – Сташків Н.М., м. Тернопіль) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Тернопільської міської ради, треті особи – ОСОБА_2, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропромислова База» про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 27 лютого 2017 року звернувся до суду з позовом до Тернопільської міської ради, треті особи – ОСОБА_2, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропромислова База» про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у вирішенні у встановленому законом порядку питання про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1796 га для обслуговування викупленого нежитлового приміщення за адресою вул.Микулинецька бічна, 10 та зобов’язання Тернопільську міську раду вирішити у встановленому законом порядку подану позивачем заяву від 02.12.2016 про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо вказаної земельної ділянки. В обґрунтування позову вказує, що на підставі договору купівлі-продажу від 14.12.2004 є власником нежитлового приміщення загальною площею 1452,40 кв.м., розташованого по вул. Микулинецькій бічній, 10 у м. Тернополі, тому в силу вимог ст.120 Земельного кодексу України до нього перейшла частина земельної ділянки, на якій це приміщення розташоване. З цих підстав він звернувся до Тернопільської міської ради із заявою про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки для обслуговування викупленого нежитлового приміщення по вул. Микулинецькій бічній, 10 площею 0,1796 га. Однак, його заява у встановленому порядку не розглянута. Натомість, виконавчим комітетом Тернопільської міської ради йому надано відповідь про те, що задовольнити цю заяву немає можливості, оскільки ним не долучено нотаріально засвідченої згоди землекористувача на вилучення земельної ділянки та копії документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою попереднього землекористувача.

Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 листопада 2018 року у справі №607/2631/17 заявлений позов задоволено.

З ухваленим у справі рішенням не погодився відповідач, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. У поданій апеляційній скарзі вказує, що позивачем всупереч вимог чинного законодавства до клопотання на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не додано письмової згоди землекористувача, засвідчену нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки) та копії документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою попереднього землекористувача, з огляду на що задовольнити клопотання позивача не було можливості.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем всупереч вимогам чинного законодавства, не вжито жодних дій щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи обґрунтованої відмови у наданні такого дозволу, у порядку передбаченому ЗК України. Відтак, належним способом захисту порушеного права є визнання незаконною бездіяльності відповідача щодо не розгляду заяви позивача та зобов'язання відповідача розглянути на пленарному засіданні дане питання.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та є вірними з таких міркувань.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач 02.12.2017 звернувся до Тернопільської міської ради з заявою (відповідно до форми заяви №1 для фізичних осіб) про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1796 га для обслуговування викупленого нежитлового приміщення по вул. Микулинецькій бічній, 10. До вказаної заяви позивачем долучено: копію паспорта та реєстраційного номера облікової картки платника податків, графічні матеріали (викопіювання з чергового плану м. Тернополя М 1:2000, кадастровий план земельної ділянки з описом меж, на яких зазначено місце розташування та розмір земельної ділянки), копія документу, що посвідчує право власності на об’єкт нерухомого майна (у разі наявності об’єкту нерухомого майна на земельній ділянці), копія розрахунку потреби площі, копія технічного паспорта (у разі наявності будівлі на земельній ділянці).

Виконавчий комітет Тернопільської міської ради листом від 19.12.2016 №5857/08 повідомив позивача, що у зв’язку з неподанням документів, вказаних у п.2 Інформаційної картки А-25-01, а саме засвідченої згоди землекористувача на вилучення земельної ділянки та копії документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою попереднім землекористувачем, задовольнити клопотання немає можливості.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не розгляду заяви протиправною, позивач звернувся із даним адміністративним позовом.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, ЗК України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Частиною 3 статті 78 ЗК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до пунктів «а», «б» частини 1 статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування врегульовано положеннями статті 123 ЗК України.

Як передбачено ч.1 ст.123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

За змістом ч.3 ст.123 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Правом передавати земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб відповідно до ч.1 ст.122 ЗК України наділені сільські, селищні та міські ради.

Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон №280/97-ВР) виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до частин 1 і 2 ст.59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. Тобто, способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади, з регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесією. Відтак, приписами чинного законодавства встановлено, що розгляд клопотання заінтересованої особи у вирішенні зазначеного питання повинно прийматися у формі рішення, що є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року №21-358а13.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що лист виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 19.12.2016 №5857/08. не є ні відмовою у задоволенні заяви позивача, ні рішенням про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Також, зазначений лист не містить, передбачених ч.3 ст.123 ЗК України підстав для відмови позивачу у наданні дозволу. Відтак, такий документ не має правового значення і не може трактуватись як належний розгляд заяви позивача з відповідного питання. Отже, відповідач, в порушення ст.123 ЗК України та Закону №280/97-ВР, не виконав покладений на нього обов'язок, а саме не розглянув заяву позивача на пленарному засіданні міської ради та не прийняв відповідне рішення з цього питання.

Окрім цього, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури відведення земельних ділянок» від 02.07.2013 №366-VII ч.3 ст.123 ЗК України доповнено абзацом 3 наступного змісту: у разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення документації із землеустрою або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Такі зміни направлені на спрощення процедури відведення земельних ділянок у власність, зокрема запроваджено принцип мовчазної згоди на етапі отримання дозволу на розроблення документації із землеустрою, оскільки у випадку бездіяльності суб'єкта владних повноважень, внаслідок якої протягом місяця не розглянута заява про надання дозволу на виготовлення проектної документації, заявник має право здійснити замовлення проекту відведення земельної ділянки.

Між тим, можна констатувати, що наявність такої правової норми, яка надає позивачу можливість скористатися своїм правом, передбаченим абзацом 3 ч.3 ст.123 ЗК України на замовлення розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання (отримання) відповідного дозволу, не позбавляє його права на звернення до суду із позовом про визнання бездіяльності відповідача протиправною та зобов'язання його вчинити дії по розгляду відповідного клопотання (заяви) позивача.

У поданій апеляційній скарзі, відповідач покликається на те, що позивачем всупереч вимог чинного законодавства до клопотання на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не додано письмової згоди землекористувача, засвідчену нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки) та копії документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою попереднього землекористувача, з огляду на що задовольнити клопотання позивача не було можливості. Апеляційний суд вважає такі твердження безпідставними та погоджується із висновками суду першої інстанції, який вказав, що земельна ділянка по вул. Микулинецькій бічній, 10 у м. Тернополі відповідно до рішення Тернопільської міської ради від 30.05.2001 №674 та договору оренди від 07.09.2001, надана в тимчасове користування ТОВ «Агропромислова База» строком на 25 років, та жодного рішення з приводу вилучення зазначеної земельної ділянки Тернопільською міською радою не приймалось. Тому підстав вимагати від позивача подання разом із заявою про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки засвідченої нотаріально письмової згоди землекористувача на вилучення земельної ділянки у відповідача не було. Крім цього. подання копії документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою попереднім землекористувачем, статтею 123 ЗК України взагалі не передбачено. Більше того, вказана норма містить пряму заборону вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Апелянт також посилається на рішення Тернопільської міської ради від 30.03.2010 №5/33/19 «Про надання повноважень щодо розгляду звернень», відповідно до якого надано повноваження відділу використання земельних ресурсів розглядати та надавати відповіді юридичним та фізичним особам на звернення пов’язані із вилученням та наданням земельних ділянок які згідно вимог чинного законодавства немає можливості задовольнити. Щодо зазначених доводів, колегія суддів наголошує, що положеннями Земельного кодексу України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» чітко визначено орган, який розглядає такі заяви і спосіб їх розгляду, зокрема у спірних правовідносинах: Тернопільська міська рада розглядає на пленарному засіданні.

Щодо покликання скаржника на наявність підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, то суд апеляційної інстанції вважає такі передчасними, оскільки предметом доказування у спірних правовідносинах є порушення порядку розгляду заяви про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1796 га для обслуговування викупленого нежитлового приміщення по вул. Микулинецькій бічній, 10, а тому надавати оцінку підставам відмови у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для обслуговування викупленого нежитлового приміщення, на переконання суду апеляційної інстанції, можливо лише якщо такі вказані органом, до компетенції якого належить розгляд вказаного питання. Відтак, такі покликання апелянта суд апеляційної інстанції не бере до уваги, оскільки будь-які питання, пов`язані із можливістю чи неможливістю надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки повинні вирішуватись виключно на пленарних засіданнях Тернопільської міської ради. Позивачем виконано всі вимоги, передбачені чинним законодавством, необхідні для надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для обслуговування викупленого нежитлового приміщення, зокрема подано заяву із необхідними додатками, відтак обов'язком відповідача є в будь-якому випадку розглянути відповідну заяву і надати дозвіл на складання проекту землеустрою чи обґрунтовано відмовити у наданні такого дозволу.

Слід зауважити, що згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У Рішенні «Рисовський проти України» (Заява № 29979/04) від 20 жовтня 2011 року суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (ToscutaandOthers v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Підсумовуючи вказане, суд апеляційної інстанції, з врахуванням практики Європейського Суду з прав людини, вважає вірним висновок суду першої інстанції що Тернопільською міською радою неправомірно, належним чином не розглянуто заяву позивача, а відтак позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись статтею 308, 311, 316, 321, 325, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Тернопільської міської ради залишити без задоволення, а постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 листопада 2018 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя ОСОБА_4 судді ОСОБА_5 ОСОБА_6 Повне судове рішення складено 21 березня 2018 року.