Рішення № 72897512, 21.03.2018, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/2830/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2018 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області у складі:

головуючого судді Першко О.О.,

секретар судового засідання Прокопчук Л.М.,

за участі представника позивача – ОСОБА_1,

представника відповідача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства "РІВНЕАЗОТ" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 (далі – позивач) звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "РІВНЕАЗОТ" (далі – відповідач), в якому просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 березня 2017 року по 15 лютого 2018 року в сумі 70 638,45 грн.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що по 30 березня 2017 року працювала на ПАТ "РІВНЕАЗОТ". Після звільнення їй не була виплачена заборгованість із заробітної плати у розмірі 25 564,07 грн., хоча вказана заборгованість підлягала виплаті в день звільнення. Заборгованість в повному обсязі була виплачена лише 16 лютого 2018 року, а тому вона має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідач просить звільнити його від відшкодування шкоди заподіяної затримкою розрахунку при звільненні позивача в повному обсязі, покликаючись на ту обставину, що вини ПрАТ "РІВНЕАЗОТ" у невиплаті належних звільненому працівникові сум немає, оскільки ПрАТ "РІВНЕАЗОТ" не отримало всіх належних сум за надані послуги від РОВКП «Рівнеобводоканал». Крім того, з 07 березня 2017 року на підприємстві повністю обмежили поставку природного газу, не давши змоги виробити продукцію. Вважає, що ПрАТ "РІВНЕАЗОТ", порушуючи строки розрахунку із звільненими працівниками діє у стані крайньої необхідності, а тому на підставі ч.2 ст. 1171 ЦК України просить суд звільнити ПрАТ "РІВНЕАЗОТ" від відшкодування шкоди заподіяної затримкою розрахунку при звільненні позивача в повному обсязі. Щодо розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні вказує, що згідно довідки про середню заробітну плату №1083 від 16 березня 2018 року заробітна плата позивача за січень-лютий 2017 року становить 9 659,71 грн. Число відпрацьованих робочих годин у січні 2017 року – 159 год., у лютому 2017 року – 160 год., разом – 319 год. Отже, середньогодинна заробітна плата (за відпрацьовані години) становить 30,2812 грн. (9 659,71 грн./319), при цьому середньоденна заробітна плата при восьмигодинному робочому дні становить 242,25 грн. (30,2812х8) і з врахуванням періоду затримки у виплаті заробітної плати – 219 днів, сума до стягнення складає 53 052,75 грн.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, суд приходить до наступних висновків.

Як встановлено, позивач працювала на ПАТ «РІВНЕАЗОТ», звідки звільнена 30 березня 2017 року згідно наказу №728-ВК від 20 березня 2017 року.

У день звільнення 30 березня 2017 року перед позивачем у відповідача існувала заборгованість з виплати заробітної плати, сума яка підлягала виплаті при звільненні становила 25 564,07 грн., що підтверджується довідкою про суми, які належать до виплати при звільненні від 19 червня 2017 року №1332 (а.с.7). Зазначена заборгованість позивачу виплачена 16 лютого 2018 року.

Сторонами у справі не оспорюються факт роботи позивача в день звільнення, а також існування у відповідача перед позивачем заборгованості по виплаті заробітної плати, її розміру і період існування заборгованості, а тому вказані обставини в силу положень частини першої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) не підлягають доказуванню.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

ОСОБА_4 з частиною першою статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно частини першої статті 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Частиною першою статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

З викладеного вище вбачається, що відповідач, який в день звільнення позивача не здійснив виплату останній заборгованої заробітної плати, порушив вимоги законодавства щодо своєчасної виплати нарахованої заробітної плати. Судом встановлено, що заборгованість по заробітній платі була виплачена 16 лютого 2018 року.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки зазначені в статті 116 цього Кодексу, тобто в день звільнення, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Враховуючи те, що відповідач на час звільнення позивача не здійснив з ним остаточний розрахунок по заробітній платі, що підтверджується довідкою про суми, які належать до виплати при звільненні (а.с.7), і розмір такої заборгованості сторонами не оспорюється, суд приходить до висновку що відповідач зобов’язаний сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 31 березня 2017 року, тобто з дня, наступного робочого за днем звільнення, по 15 лютого 2018 року, тобто по день що передує фактичному розрахунку з позивачем.

Вирішуючи питання про розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, суд виходить з того, що відповідно пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі Порядок) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата.

ОСОБА_4 з пунктом 8 цього Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

ОСОБА_4 довідки про середню заробітну плату №1083 від 16 березня 2018 року заробітна плата позивача за січень-лютий 2017 року становить 9 659,71 грн. Число відпрацьованих робочих годин у січні 2017 року – 159 год., у лютому 2017 року – 160 год., разом – 319 год. Отже, середньогодинна заробітна плата (за відпрацьовані години) становить 30,2812 грн. (9 659,71 грн./319).

ОСОБА_4 Міністерства соціальної політики України від 05 серпня 2016 року №11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік», загальна кількість робочих днів у березні – 22 робочі дні, в квітні – 19 робочих днів, в травні – 20 робочих днів, в червні – 20 робочих днів, в липні – 21 робочий день, в серпні – 22 робочі дні, в вересні – 21 робочий день, в жовтні – 21 робочий день, в листопаді – 22 робочі дні, в грудні – 20 робочих днів. В 2018 році загальна кількість робочих днів у січні становить 21 робочий день, в лютому – 20 робочих днів.

В періоді, за який позивач просить стягнути середній заробіток, кількість робочих днів становить 219 і включає в себе 1 робочий день за березень 2017 року, 19 робочих днів за квітень 2017 року, 20 робочих днів за травень 2017 року, 20 робочих днів за червень 2017 року, 21 робочий день за липень 2017 року, 22 робочі дні за серпень 2017 року, 21 робочий день за вересень 2017 року, 21 робочий день за жовтень 2017 року, 22 робочі дні за листопад 2017 року, 20 робочих днів за грудень 2017 року, 21 робочий день за січень 2018 року та 11 робочих днів за лютий 2018 року.

Оскільки середньогодинна заробітна плата позивача становить 30,2812 грн., при цьому середньоденна заробітна плата при восьмигодинному робочому дні становить 242,25 грн. (30,2812х8) і з врахуванням періоду затримки у виплаті заробітної плати – 219 днів, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає виплаті позивачу за період з 31 березня 2017 року по 15 лютого 2018 року включно становить 53 052,75 грн., і саме така сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Таким чином, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 70638 грн. 45 коп. підлягають задоволенню частково в розмірі 53 052 грн. 75 коп.

Доводи представника відповідача про відсутність вини відповідача щодо несвоєчасного виконання своїх зобов’язань по виплаті заробітної плати перед позивачем та про те, що шкода позивачу була заподіяна в стані крайньої суд вважає безпідставними.

ОСОБА_4 із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Таким чином, закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов’язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що належать йому; у разі невиконання такого обов’язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.

В п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

В п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз’яснено, що не проведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Таке ж роз'яснення цієї норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.

Відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 2 липня 2014 року у справі №6-76цс14, в постанові від 3 липня 2013 р. у справі № 6-64цс13, в постанові від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-39цс11, в постанові від 21 листопада 2011 р. у справі № 6-60цс11.

З огляду на викладене, недоотримання всіх належних сум за надані послуги від РОВКП «Рівнеоблводоканал», обмеження на підприємстві поставки природного газу, що не дало змоги виробити продукцію не може свідчити про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов'язку сплатити зазначені кошти.

На підставі частини першої статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені нею судові витрати у розмірі 530 грн. 52 коп.

Керуючись статтями 47, 115, 116, 117 Кодексу законів про працю України, статтями 3, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р I Ш И В:

Позов ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства "РІВНЕАЗОТ" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "РІВНЕАЗОТ" на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 31 березня 2017 року по 15 лютого 2018 року включно в розмірі 53 052 (п’ятдесят три тисячі п’ятдесят дві) гривні 75 копійок без утримання прибуткового податку з громадян й інших обов’язкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "РІВНЕАЗОТ" на користь ОСОБА_3 понесені нею судові витрати у розмірі 530 (п’ятсот тридцять) гривень 52 копійки.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Рівненський міський суд Рівненської області до Апеляційного суду Рівненської області протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач – ОСОБА_3, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.

Відповідач - Приватне акціонерне товариство "РІВНЕАЗОТ", місцезнаходження: м. Рівне-17, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємства і організацій України 05607824.

Повне судове рішення складено 22 березня 2018 року.

Суддя О.О. Першко