Рішення № 72895518, 06.03.2018, Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/2631/17

провадження №: 2/398/329/18

РІШЕННЯ

Іменем України

"06" березня 2018 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі головуючого судді Орловського В.В. за участі секретаря судового засідання Шостак А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Олександрія цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Олександрійської міської ради та ОСОБА_2 про визнання частково незаконним та скасування розпорядження органу приватизації та визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на житло

встановив:

ОСОБА_3 виклад позиції позивача та заперечень відповідача

ОСОБА_1 звернулась з позовом до Виконавчого комітету Олександрійської міської ради та ОСОБА_2, у якому просить визнати частково недійсним та скасувати розпорядження (наказ) Виконавчого комітету Олександрійської міської ради від 24 березня 1998 року №12522 у частині визнання права на приватизацію державного житлового фонду за ОСОБА_2, а також визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло, видане згідно із зазначеним розпорядженням (наказом), у частині визнання права власності на квартиру за ОСОБА_2

В обґрутування своїх вимог позивач посилається на те, що право власності на ? частку квартири у м Олександрії за адресою пр. Соборний, 120 ОСОБА_2 набув без достатньої правової підстави, оскільки він, будучи повнолітнім, не давав згоди на участь у приватизації, на момент здійснення приватизації цієї квартири у ній не мешкав, хоча і був зареєстрований, та проходив навчання у військовій частині А-3990 у м. Полтава.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з’явилась, хоча належним чином була повідомлена про час і місце судового розгляду, про причини неявки не повідомила.

Представник позивача ОСОБА_4 у судовому засіданні підтримала позовні вимоги та, обгрунутвуючи їх, доповнив, що відповідач на момент складання заяви про приватизацію від 29 жовтня 1997 року, яка була витребувана судом з Олександрійського БТІ, проходив військову службу у військовій частині 03864 у м.Севастополь, а тому не міг підписатися у ній. Також представник вважає, що на момент проведення приватизації ОСОБА_2 не був членом сім’ї ОСОБА_5 і ОСОБА_1, оскільки проходив військову службу та фактично не мешкав з ними.

Представник відповідача ОСОБА_6 Олександрійської міської ради ОСОБА_7 у судове засідання не з’явився, подав заяву, у якій просив проводити розгляд справи за його відсутності та зазначив, що не заперечує проти задоволення вимог ОСОБА_8

Відповідач ОСОБА_9 у судове засідання не з’явився, хоча належним чином був повідомлений про час і місце судового розгляду, про причини неявки не повідомив.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат ОСОБА_10 у судовому засіданні визнала позов з підстав, зазначених у ньому. В останнє засідання вона не з’явилась, однак подала заяву про розгляд справи за її відсутності та відсутності відповідача, у якій зазначила, що визнає позовні вимоги.

ІІ. Заяви, клопотання учасників справи та інші процесуальні дії у справі

Ухвалою від 18 грудня 2018 року задоволено клопотання представника позивача про витребування з КП “Олександрійське МБТІ” приватизаційної справи щодо зазначеної вище квартири.

Ухвалою від 23 лютого 2018 року задоволено клопотання представника позивача про витребування з КП “Олександрійське МБТІ” оригіналів зазначеної приватизаційної справи.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

29 жовтня 1997 року ОСОБА_5 та члени його сім’ї: дружина ОСОБА_1 та повнолітній син ОСОБА_2, звернулися до керівника органу приватизації із заявою про приватизацію квартири у м. Олександрії за адресою пр. Соборний (попередня назва Леніна), 120, кв. 31. Заява місить підписи усіх трьох заявників та зазначення про те, що ці підписи засвідчив керівник підприємства по обслуговуванню житла. Факт мешкання зазначених осіб у цій квартирі підтверджується доданою до заяви довідкою про склад сім’ї від 29 жовтня 1997 року. Ці обставини підтверджуються дослідженими у судовому засіданні оригіналами та долученими до матеріалів справи копіями відповідних документів.

24 березня 1998 року керівник органу приватизації Виконавчого комітету Олександрійської міської ради ОСОБА_11 видав розпорядження, яким задовольнив зазначену вище заяву ОСОБА_5 про приватизацію.

24 березня Виконавчий комітет Олександрійської міської ради як орган приватизації видав заявникам свідоцтво про право власності на житло, відповідно до якого ОСОБА_5, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 набули право приватної спільної часткової власності у рівних частках на зазначену вище квартиру.

У період з 21 листопада 1996 року по 5 грудня 1997 року ОСОБА_2 проходив військову службу у військовій частині 03864 м. Севастополь. Це підтверджується наданою представником позивача довідкою першого заступника командира військової частини 3077 ОСОБА_12 від 15 січня 2018 року №13.

У період з 3 січня 1998 року по 3 травня 1998 року ОСОБА_2 проходив навчання у навчальній роті зв’язку (по підготовці прапорщиків) військової частини А-3990 м. Полтава. Це підтверджується наданою представником позивача довідкою т.в.о. першого заступника командира військової частини 3077 ОСОБА_13 від 5 липня 2017 року №251 і витягом з наказу командира військової частини А-3990 від 30 травня 1998 року.

У подальшому після смерті ОСОБА_5 належну йому ? частку зазначеної квартири успадкувала ОСОБА_1. Це підтверджується відповідним свідоцтвом про право на спадщину за законом від 25 жовтня 2010 року.

ІV. Оцінка суду

Порядок проведення приватизації квартир встановлений ЗУ “Про приватизацію державного житлового фонду” від 19 червня 1992 року.

Відповідно до чинної на момент приватизації зазначеної вище квартири редакції ч.2 ст.8 вказаного закону передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Відповідно до п.1 ч.2 ст.71 Житлового кодексу Української РСР, чинній на момент подання ОСОБА_2 заяви про приватизацію та оформлення права власності на квартиру, жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадках: призову на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років - протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби; перебування на військовій службі прапорщиків, мічманів і військовослужбовців надстрокової служби - протягом перших п'яти років перебування на дійсній військовій службі. Відповідно до ч.4 цієї ж статті у випадках, передбачених пунктами 1 - 7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті.

При цьому відповідно до ст.72 Житлового кодексу Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Суд, як зазначено вище, встановив, що відповідач ОСОБА_2, будучи повнолітнім, разом з двома іншими членами своєї сім’ї - матір’ю і батьком - підписав заяву про приватизацію зазначеної вище квартири, а його підпис 29 жовтня 1997 року був засвідчений відповідною посадовою особою.

Оцінивши сукупність наданих сторонами доказів, суд вважає недоведеними доводи позивача про те, що він не давав згоду на приватизацію. Така згода підтверджується його підписом у зазначеній заяві. При цьому справжність його підпису не спростовується встановленим судом фактом проходження ним військової служби у період з 21 листопада 1996 року по 5 грудня 1997 року у військовій частині у м. Севастополі.

По-перше, за ОСОБА_14 відповідно до ст.71 ЖК УРСР зберігалося право на житлове приміщення як за тимчасово відсутніми членом сім’ї наймача. Збереження права ОСОБА_2 на цю квартиру у період його перебування на військовій службі підтверджується також довідкою про склад сім’ї, яка була подана разом з заявою до органу приватизації. До того ж доказів позбавлення ОСОБА_2 права користування цим приміщенням у судовому порядку відповідно до норм ст.72 ЖК УРСР суду не надано.

По-друге, проходження ОСОБА_14 військової служби на час подання заяви про приватизацію не доводить, що він цю заяву не підписував і не давав згоду на участь у приватизації. У ч.1 ст.2 ЗУ “Про загальний військовий обов’язок і військову службу” наведене визначення військової служби, яка є почесним обов'язком кожного громадянина України, особливим видом державної служби, пов'язаної з виконанням громадянином України загального військового обов'язку і службою на конкурсно-контрактній основі у Збройних Силах України та інших військах, створених відповідно до законодавства України. При цьому цілодобове фізичне перебування військовослужбовця у військовій частині, у якій він займає посаду, не є обов’язковою умовою проходження військової служби та не може презюмуватися судом. Натомість чинна на той час редакція ЗУ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” передбачала 41-годинний робочий тиждень для військовослужбовців, право військовослужбовця на відпочинок у святкові дні, або надання як компенсації за службу у свідкові дні іншого дня відпочинку, право військовослужбовця на чергову щорічну відпустку тривалістю залежно від стажу від 30 до 45 днів, а також на додаткову відпустку у зв’язку з сімейними обставинами та з інших поважних причин. За наявності у справі лише довідки про проходження ОСОБА_2 військової служби суд не може презюмувати його фізичне цілодобове перебування у військовій частині упродовж більш ніж року з 21 листопада 1996 року по 5 грудня 1997 і таким чином виключити можливість підписання ним 29 жовтня 1997 року заяви про приватизацію. При цьому обов’язок доказування цих обставин відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК покладений на позивача, оскільки саме він посилається на них як на підставу своїх позовних вимог. Клопотань про проведення почеркознавчої експертизи сторони також не подавали.

Отже, стверджуванні позивачем порушення порядку проведення приватизації зазначеної квартири під час судового розгляду не були доведені, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.141 ЦПК судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. 258, ст.ст. 263-265 ЦПК України, суд

вирішив:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_1, до Виконавчого комітету Олександрійської міської ради, ідентифікаційний код юридичної особи 04055209, місцезнаходження Кіровоградська обл., місто Олександрія, пр. Соборний, будинок 59, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_2, зареєстрований за адресою ІНФОРМАЦІЯ_4, про визнання частково незаконним та скасування розпорядження органу приватизації та визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на житло.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Кіровоградської області у порядку, передбаченому ст. 355 і п.15.5 ч.1 Перехідних положень ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Орловський В.В.