Постанова № 72893625, 21.03.2018, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №296/6529/16-ц Головуючий у 1-й інст. Сингаївський О. П.

Категорія 33 Доповідач Трояновська Г. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2018 року Апеляційний суд Житомирської області у складі:

головуючого – судді Трояновської Г.С.

суддів: Борисюка Р.М., Григорусь Н.Й.

з участю секретаря судового засідання Ковальської Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 296/6529/16 за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Прокуратури Житомирської області про відшкодування моральної шкоди, завданої органами досудового розслідування, прокуратури і суду

за апеляційними скаргами Прокуратури Житомирської області та Державної казначейської служби України на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 24 липня 2017 року, ухваленого під головуванням судді Сингаївського О.П. у м. Житомирі

встановив:

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із названим позовом, в обґрунтування вимог якого зазначив, що у 1995-1996 роках він, будучи фактичним власником та керівником ТОВ «Інтерстиль» та «Стиль», отримав валютні кредити по лінії ЄБРР, на забезпечення яких передав банкам-кредиторам цілісні майнові комплекси вказаних товариств. У 2000-2001 роках майно товариств передано у фінансовий лізинг іншим підприємствам. Вбачаючи у вищезгаданих діях ознаки злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364-1 КК України, прокуратурою Житомирської області порушено кримінальну справу по його обвинуваченню. ОСОБА_2 час здійснення досудового розслідування, 05.08.2013 йому вручено повідомлення про підозру та затримано. В результаті цих дій, протягом двох днів з 05 по 07 серпня 2013 року він був позбавлений волі. Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 13.09.2013 затримання ОСОБА_1 старшим слідчим прокуратури Житомирської області ОСОБА_2 05.08.2013 визнано необґрунтованим та незаконним.

Виходячи із наведеного позивач вказує, що незаконними діями органу досудового слідства прокуратури Житомирської області йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що в результаті незаконного позбавлення волі були порушені його нормальні життєві зв’язки, підірвана ділова репутація, оскільки він є публічною особою, так як протягом 2002-2006 років перебував на посаді міського голови. Таким чином йому довелося докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Враховуючи викладене, просив стягнути із відповідачів моральну шкоду у сумі 10 000 грн.

Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 24 липня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з державного бюджету на користь ОСОБА_1 2000 грн. на відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Цивільним кодексом України передбачено право на відшкодування шкоди, завданої незаконним затриманням, а Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що право на таке відшкодування виникає у випадках встановлення в «іншому рішенні суду» факту проведення «інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян.

В апеляційній скарзі прокуратура Житомирської області, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить згадане рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення - про відмову у задоволенні позову. Зазначає, що судовий розгляд кримінального провадження відносно ОСОБА_1 на час розгляду справи в суді тривав, вирок за наслідками розгляду справи не ухвалено. Вказує, що у задоволенні клопотання слідчого прокуратури про застосування до ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, слідчим суддею Корольовського районного суду м. Житомира 16.08.2013 відмовлено, проте в мотивувальній частині ухвали зазначено, що ОСОБА_1 обґрунтовано підозрюється у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364-1, ч. 5 ст. 191 КК України. В подальшому, ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 28.08.2013 ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, що свідчить про обґрунтованість і законність врученої підозри. Крім того вказує, що при обчисленні розміру заподіяної моральної шкоди згідно чинного законодавства, суд повинен виходити із розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи, з урахуванням наданих позивачем належних доказів , які свідчать про завдання моральної шкоди у період затримання особи, докази застосування ним додаткових зусиль для організації свого життя. Вважає, що ОСОБА_1 не надав зазначених доказів, а тому виходячи із наведеного, підстав для стягнення моральної шкоди немає.

В апеляційній скарзі представник Державної казначейської служби України, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить зазначене рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення - про відмову у задоволенні позову. Зокрема зазначає, що Державна казначейська служба України, виконуючи свої повноваження, ніколи не здійснювала відносно позивача буд-яких протиправних дій, не порушувала його законних прав та інтересів, не є учасником будь-яких правовідносин із останнім. Таким чином, законні підстави для вирішення питання про відшкодування моральної шкоди, завданої органами досудового розслідування, прокуратури і суду між ОСОБА_1 та Державною казначейською службою України відсутні.

ОСОБА_2 час апеляційного розгляду справи представник прокуратури Житомирської області підтримав апеляційну скаргу, виходячи із викладених у ній доводів, та просив її задовольнити.

Представник Державної казначейської служби України до суду апеляційної інстанції не з’явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним, будь-яких заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи до суду не направляв.

Відзив на апеляційні скарги до суду не подавався.

ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 в апеляційному суді заперечили проти доводів апеляційних скарг з підстав аналогічних тим, які викладені в позовній заяві.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. ст. 367 ЦПК України, суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з таких підстав.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що слідчим відділом прокуратури Житомирської області проводилось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42013060000000129 від 09.07.2013 по обвинуваченню ОСОБА_1 за ч.2 ст.364-1 КК України.

Згідно копії протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, 5 серпня 2013 року слідчим слідчого відділу прокуратури Житомирської області ОСОБА_2 було затримано ОСОБА_1 в порядку статті 208 КПК України, за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України (а. с. 26-30).

Із матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 був затриманий протягом двох днів із 05 по 07 серпня 2013 року.

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 07.08.2013 було відмовлено у задоволенні клопотання слідчого про застосування до ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (а. с. 31-32).

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 30 вересня 2013 року було визнано затримання старшим слідчим прокуратури Житомирської області ОСОБА_2 05.08.2013 ОСОБА_1 по підозрі у вчиненні злочину необґрунтованими і незаконним (а. с. 33-34).

Позивач вказує, що факт затримання заподіяв йому моральні страждання, оскільки він був позбавлений можливості реалізувати свої конституційні права на свободу, набув широкого розголосу серед населення на рівні чуток та в засобах масової інформації, оскільки він був публічною людиною, раніше обіймаючи посаду міського голови м. Житомира.

Згідно з ч.ч.1,2 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

- постановлення - виправдувального вироку суду;

- встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

- закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;

- закриття справи про адміністративне правопорушення.

Правильно застосувавши норми матеріального права, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що у позивача виникло право на відшкодування шкоди згідно Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», що встановлено ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 30 вересня 2013 року, яка є чинною.

Таке відшкодування не залежить від наявності або відсутності обвинувального вироку щодо позивача, про що зазначено прокурором в апеляційній скарзі, оскільки такою підставою є саме по собі судове рішення від 30 вересня 2013 року яким визнано необгрунтованим і незаконним затримання ОСОБА_1

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 ст. ст. 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно зі ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

Частинами 2, 3 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Частиною 2 ст. 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, якщо шкоду завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування, як запобіжного заходу, тримання під вартою.

Як роз'яснено в п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У п. 14 зазначеної постанови судам роз'яснено, що відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди у зазначених випадках та її розмір вирішується за заявою громадянина ухвалою суду першої інстанції, який розглядав кримінальну справу або якому вона мала бути підсудна.

Розмір моральної шкоди в цих випадках визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Відтак, вирішуючи питання про розмір моральної шкоди, суд першої інстанції врахував наведені положення Закону та обгрунтовано визначив такий розмір у 2000 грн. При цьому суд першої інстанції правильно вважав, що позивачу беззаперечно заподіяно моральну шкоду та належним чином мотивував це у своєму рішенні. Доводи, наведені у апеляційній скарзі прокурора, таких висновків не спростовують.

Інші доводи в апеляційній скарзі прокуратури Житомирської області не впливають на законність судового рішення, а тому зазначена апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Апеляційний суд вважає необґрунтованими також доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України про те, що вона є неналежним відповідачем, оскільки не здійснювала будь-яких протиправних дій відносно позивача, не порушувала його прав та охоронюваних законом інтересів.

Так, згідно п.п. 1 п. 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845, казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.

Згідно п.п. 3 п. 4 Положення про Державну казначейську службу України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 р. № 215, казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законом порядку здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.

З наведеного вбачається, що безспірне списання коштів державного бюджету на підставі рішення суду здійснюється саме Державною казначейською службою України.

Суд першої інстанції врахував зазначені положення закону та правильно стягнув суму моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України.

При цьому, позивачем було обгрунтовано визначено відповідачем в справі Державну казначейську службу України, оскільки остання є розпорядником коштів держави.

З огляду на наведене оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону і підстави для його зміни або скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390, 391 ЦПК України суд

Постановив:

Апеляційні скарги Прокуратури Житомирської області та Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 24 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 22.03.2018.

Головуючий : Судді :