Постанова № 72893534, 21.03.2018, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №296/8912/15-ц Головуючий у 1-й інст. Сингаївський О. П.

Категорія 21 Доповідач Миніч Т. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2018 року Апеляційний суд Житомирської області у складі:

головуючого – судді: Миніч Т.І.

суддів: Григорусь Н.Й.,

ОСОБА_1

секретаря

судового засідання ОСОБА_2

з участю позивача

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_3, правонаступником якої є ОСОБА_4

на рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 11 липня 2017 року під головуванням судді Сингаївського О.П.

у справі №296/8912/15-ц за позовом ОСОБА_3, правонаступником якої є ОСОБА_4, до ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним,-

в с т а н о в и в:

У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом. З урахуванням уточненних позовних вимог просила визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, 13 у м.Житомирі, укладений між нею та ОСОБА_5, посвідчений державним нотаріусом Першої Житомирської державної нотаріальної контори 1 квітня 2014 року та зареєстрований в реєстрі за №5-189. В обґрунтування заявлених вимог зазначала, що в момент вчинення правочину вона вважала, що укладає договір, за яким ОСОБА_5 буде її доглядати та надавати допомогу, тобто договір довічного утримання.

Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 11 липня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_3 порушує питання про скасування зазначеного рішення суду з ухваленням нового - про задоволення позову. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції незаконне та необґрунтоване, оскільки судом було неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Позивач ОСОБА_3 29.08.2017 року померла.

Її спадкоємицею за заповітом є ОСОБА_4, яка відповідно до ст.55 ЦПК ухвалою суду від 21.03.2018 року залучена до участі у справі в якості правонаступника померлої сторони.

Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору дарування квартири від 1 квітня 2014 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Житомирської державної нотаріальної контори ОСОБА_6 в реєстрі за №5-189, дарувальник ОСОБА_3 безоплатно передала у власність обдаровуваній ОСОБА_5 належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_2 (а.с.5).

Зміст вказаного договору свідчить про те, що ОСОБА_3, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам’яті, розуміючи значення своїх дій та діючи добровільно, передає безоплатно у власність ОСОБА_5, належну дарувальниці квартиру (а.с.5).

У пункті 8 оспорюваного Договору зазначено: «ОСОБА_6, сторони договору, безумовно стверджуємо, що наше волевиявлення на укладення цього договору є вільним, цей правочин відповідає нашим дійсним намірам та інтересам, не носить характеру фіктивного та удаваного, а також не є зловмисним, правочин укладається не під впливом тяжкої для будь-кого із сторін обставини, обману або насильства...» (а.с. 6).

Відповідно до п.13 Договору, «у зв’язку з похилим віком та хворобою зору Дарувальниці, на її особисте прохання, текст цього договору прочитано їй нотаріусом вголос».

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що підстав для задоволення позову не було.

При цьому судом враховано, що відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно зі ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 717 ЦК України передбачено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов’язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Відповідно до ч.2 ст.719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

А згідно з ч.1 ст.722 ЦК України право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Обгрунтовуючи заявлені в суді вимоги, позивач посилалася на те, що вона помилялася в природі правочину, прав та обов»язків сторін (а.с.121-122).

Разом з тим, такі доводи обгрунтовано визнані судом безпідставними.

Так, відповідно до роз»яснень, що викладені в п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року за №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статей 229,233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК ), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов’язань, які виникли з правочину, і не пов’язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

В даному випадку, за умови ознайомлення дарувальника із змістом оспорюваного правочину, що беззаперечно встановлено судом, будь-яких сумнівів щодо наміру позивача укласти саме договір дарування немає.

Крім того, про волевиявлення ОСОБА_3 саме подарувати спірне нерухоме майно відповідачу, підтвердили в суді і свідки, які пояснили, що саме позивач запропонувала укласти договір дарування та саме вона зверталася до нотаріуса з приводу його посвідчення. Зазначені докази позивачем не спростовані.

За наведених обставин суд дійшов правильного висновку про те, що підстав для задоволення позову не було.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Характер спірних правовідносин судом встановлений правильно. Зібраним у справі доказам дана належна та об»єктивна оцінка. Будь-яких процесуальних порушень, які б давали підстави для переоцінки доказів, апеляційним судом не встановлено.

Оскаржуване рішення постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для його зміни чи скасування апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст.ст.258,259,367,374,375,381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, правонаступником якої є ОСОБА_4, відхилити.

Рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 11 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий: Судді:

Повний текст постанови складений 22.03.2018 року.