Постанова № 72893099, 22.03.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 215/1617/17 22-ц/774/967/К/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2018 року м.Кривий Ріг

Справа № 215/16178/17

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.

сторони:

позивач – ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у спрощеному позовному провадженні у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 на заочне рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 23 червня 2017 року, яке ухвалено суддею Мельником Ю.П. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області (відомості щодо часу ухвалення рішення суду та дати складання повного судового рішення відсутні), -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, посилаючись на те, що, згідно усної домовленості з відповідачем ОСОБА_2, ним було надано в борг відповідачу 29391,64 грн. Дані грошові кошти були ним перераховані на картковий рахунок відповідача в період з 16.04.2014 року по 14.02.2017 року, а ОСОБА_2 зобов’язалася повернути борг за першою вимогою позивача.

На теперішній час у позивача виникла потреба в грошових коштах, тому він звернувся до відповідача з письмовою вимогою про повернення суми боргу, але відповідач борг так і не повернула, телефоні дзвінки та письмову вимогу позивача ігнорує.

Станом на 16.04.2017 року заборгованість відповідача ОСОБА_2 перед позивачем ОСОБА_1 становить 60459,09 грн. та складається з наступних сум: 29391,64 грн. – сума основного боргу; 28417,37 грн. – відсотки з урахуванням індексу інфляції; 2650,08 грн. – 3% річних від простроченої суми, яку він просив суд стягнути з відповідача на свою користь.

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 23 червня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 29391,64 грн. – заборгованість за договором позики, 28417,37 грн. – інфляційні витрати, 2650,08 грн. – 3% річних від простроченої суми, а також 640 грн. судового збору, а всього 61 099,09 грн.

Ухвалою цього ж суд від 16 січня 2018 року залишено без задоволення заяву відповідача ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить рішення суд скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи. Зокрема, відповідач зазначає, що суд не повідомив її належним чином про час та місце розгляду справи, та встановивши факт укладення між сторонами договору позики, що не відповідає дійсності, навіть не зазначив, якою саме нормою матеріального права він керувався. При цьому, відповідач ОСОБА_2 категорично заперечує наявність боргу між нею та позивачем ОСОБА_1, оскільки грошові кошти надавалися їй, як подарунки, що навіть підтверджується однією із квитанцій, наявною в матеріалах справи на аркуші №113

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2018 року відкрито апеляційне провадження по даній цивільній справи та визначено, що, відповідно до Указу Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» №452 від 29 грудня 2017 року, пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, пункту 8 Розділу ХІІІ Цивільного процесуального кодексу України, справа підлягає розгляду Апеляційним судом Дніпропетровської області.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, взявши в борг грошові кошти, не повернула їх у встановлений строк, чим порушила права позивача, передбачені ст.ст. 1046, 1049 ЦК України, які підлягають захисту судом в спосіб примусового стягнення на користь позивача наданих в борг відповідачу грошових коштів, а також інфляційних втрат та трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов’язання.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов’язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов’язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Як вбачається з матеріалів справи, апеляційна скарга ОСОБА_2 обґрунтована тим, що справу розглянуто судом за її відсутності, без належного повідомлення про дату, час та місце засідання суду (а.с. 138-141).

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року за № 2147-VІІІ, яким викладено в нових редакціях тексти, зокрема, Цивільного процесуального кодексу України та Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 9 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчиненні окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Враховуючи те, що оскаржуване рішення суду ухвалено судом на час дії Цивільного процесуального кодексу України в редакції від 18.03.2004 року, питання щодо належного повідомлення відповідача ОСОБА_2 про час та місце розгляду справи перевіряється відповідно до положень такого кодексу.

Згідно ст. 158 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, розгляд судом цивільної справи відбувається у судовому засіданні з обов’язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 76 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам — відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою суду від 23 травня 2017 року відкрито провадження у справі та призначено судовий розгляд на 23 червня 2017 року (а.с. 80).

Судова повістка про призначення справи до розгляду на 23 червня 2017 року не була вручена відповідачу ОСОБА_2 та повернулася до суд з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с.84).

Таким чином, ОСОБА_2 не була належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи, оскільки в матеріалах справи відсутні відомості про вручення їй судової повістки про призначення справи до розгляду у порядку, визначеному ст. 76 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 169 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких нема відомостей, що їм вручені судові повістки, однак суд першої інстанції розглянув справу по суті.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та розгляду справи за її відсутності без обов’язкового належного повідомлення її про час та місце розгляду справи, у зв’язку з чим скасовує рішення суду на підставі п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України та ухвалює нове рішення по суті позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами виник з приводу стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 грошових коштів за договором позики, який було укладено сторонами за усною домовленістю.

На підтвердження наявності між сторонами правовідносин, що виникли з договору позики, позивачем ОСОБА_1 надано суду копії квитанцій про перерахування на банківський рахунок ОСОБА_2 грошових коштів на загальну суму 29 391,64 грн. (а.с. 5-76).

Відповідач ОСОБА_2 заперечує факт укладення договору позики та зазначає, що кошти надавалися їй як подарунок, на підтвердження чого надала суду квитанцію із зазначенням призначення платежу «подарунок» (а.с. 113).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Згідно частині 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини 1, 2 статті 77 ЦПК України).

Як передбачено статтями 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, належним доказом на підтвердження укладення договору позики буде саме розписка позичальника про отримання грошових коштів у борг.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується самим позивачем ОСОБА_1, письмовий договір позики між ним та ОСОБА_2 не укладався.

Надані позивачем ОСОБА_1 копії квитанцій про перерахунок ним коштів на розрахунковий рахунок відповідача ОСОБА_2 не свідчать про надання цих коштів у борг, оскільки, по-перше, не містять даних щодо переказу цих коштів саме на виконання договору позики, по-друге, не містять підпису ОСОБА_2 про зобов’язання повернути отримані кошти (а.с. 5-76).

Більш того, з квитанції від 14 лютого 2017 року на суму 1 000,00 грн. (а.с. 113), вбачається, що кошти було перераховано у якості подарунка, що підтверджує доводи апеляційної скарги відповідача про відсутність між сторонами домовленості про повернення отриманих коштів.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції, жодних доказів щодо укладення між ним та відповідачем ОСОБА_2 договору позики, у зв’язку з чим заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно до задоволення позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем ОСОБА_2 сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 960,00 грн. (а.с. 137), що відповідає розміру, визначеному Законом України «Про судовий збір», а тому ці витрати підлягають відшкодуванню за рахунок позивача.

Керуючись ст.ст. 367, 374, п.4 ч. 1, п. 3 ч. 3 ст. 376, ст.ст. 381, 382 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2- задовольнити.

Заочне рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 23 червня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 960 (дев’ятсот п’ятдесят) гривень 00 (нуль) копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 22 березня 2018 року.

Головуючий:

Судді: