Рішення № 72892580, 14.03.2018, Тернівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 215/1204/17

2/215/137/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2018 року Тернівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого – судді Науменко Я.О.,

за участю: секретаря Азаренко К.М.,

представника позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2В,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі №7 Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

у березні 2017 р. позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача 106000 грн. – заборгованості за кредитним договором №SAMDN40000012519685 від 25.03.2007 року, з яких: 79695 грн. 22 коп. – заборгованість за кредитом, 26304 грн. 78 коп. – заборгованість по комісії за користування кредитом; посилаючись на те, що відповідачу, згідно вказаного договору було надано кредит у розмірі 161328 грн. 95 коп. на термін до 24.03.2014 р., який останній зобов’язувався повернути та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та порядку, встановленими в договорі. У порушення умов договору відповідач не повернув своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору, його заборгованість станом на 30.11.2016р. складає 1302881 грн. 23 коп., в тому числі: 79695 грн. 22 коп. – заборгованість за кредитом (тілом кредиту), 361792 грн. 01 коп. – заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 35231 грн.56 коп. – заборгованість по комісії та 826162 грн. 44 коп. – пені. Позивач, скориставшись правом визначення меж позовних вимог, просить стягнути з відповідача заборгованість на суму 106000 грн., в тому числі: 79695 грн. 22 коп. – заборгованість за кредитом, 26304 грн. 78 коп. – заборгованість по відсоткам за користування кредитом та сплачені при подачі позову судові витрати на суму 1600 грн. судового збору.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та просила їх задовольнити.

Відповідач у судовому засіданні позов не визнав, надав суду заяву про застосування строків позовної давності, яку в судовому засіданні підтримав. Вказує, що разом із укладеним кредитним договором №SAMDN40000012519685 від 25.03.2007 року між ним та позивачем було укладено додаткову угоду №2 від 25.03.2007 р., відповідно до якої відповідач передав відповідачу у заставу автомобіль Honda, рік випуску 2006, тип ТЗ: седан-В, заставною вартістю 157055 грн., що належить на праві власності ОСОБА_2. В зв’язку з кризовими явищами, відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі вносив платежі за кредитом, здійснивши останнє погашення 28.05.2009 р.. В зв’язку з цим ним 31.07.2009 р. передано позивачу на підставі акту прийому в заклад ПриватБанку автомобіля позичальника передано останньому автомобіль марки «Хонда Аккорд» разом технічним паспортом та комплектом ключів. При цьому, відповідач зазначає, що реалізація вказаного автомобіля відбулась приблизно в лютому 2012 року. Зважаючи на реалізацію заставного автомобіля та часткове погашення суми заборгованості за кредитом, вважає позов необґрунтованим і просить суд відмовити в його задоволенні. У заяві про застосування строку позовної давності відповідач посилається на те, що останній платіж ним внесено 26.05.2012 р. та у липні 2012 р. повернуто автомобіль позивачу. Крім того, відповідачем подано заяву про ознаки порушення прав споживача, в якій він просив визнати договір недійсним в цілому. У судовому засіданні 05.02.2018 р. роз’яснено відповідачу право звернення з зустрічною позовною заявою у даному спорі, та з урахуванням позиції останнього залишено дану заяву без розгляду.

Суд заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Так, 25.03.2007 р. між ПриватБанком, в особі Регіонального директора ТОВ «Автокредит Плюс», який діє на підставі довіреності (далі – банк, позивач) та ОСОБА_2 (далі – відповідач) був укладений договір №SAMDN40000012519685 про відкриття картрахунку і обслуговування, а також додаткові угоди №1 та №2 до нього (далі – кредитний договір), відповідно до яких позивач надав відповідачу пакет послуг, для чого відкрито картковий рахунок і видано платіжну картку на умовах «АвтоРозстрочка» у гривнях строком на два роки (а.с.5-6).

Згідно з п. 1.1 Додаткової угоди №1 відповідач (клієнт) накопичує перший внесок (аванс) на суму 15706 грн., у строк до 30 березня 2007 р., згідно з графіком накопичення для придбання автомобіля, вартість якого на момент підписання даної додаткової угоди складає 157055 грн.. Клієнт зобов’язується вносити на платіжну картку щомісячно рівними частками грошові кошти не пізніше строків і у розмірах, вказаних у графіку накопичення: з «25» по «30» березня 2007 р. (а.с.6, зворот).

Додатковою угодою №2 передбачено, що позивач (Банк) надає відповідачу (клієнту) кредитний ліміт «Торговий фіксований» у сумі 161328,95 грн. в строк до 24/03/2014 р. включно у вигляді не відновлювальної кредитної лінії на наступні цілі: 141349 грн. на придбання автомобіля (згідно з п.6 даної угоди), винагороди за надання фінансового інструменту, яка оплачується одноразово в момент надання кредитного ліміту у розмірі 11307,92 грн., оплату за реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна у розмірі 34 грн., а також 8638,02 грн. на оплату страхових платежів на строк до 23/03/2008 р. і в наступному щорічно збільшувати кредитний ліміт на суму оплати чергових страхових платежів, у випадках і порядку, передбачених п.п. 15.2, 17.7 даної угоди.

Відповідно до п. 1.2 додаткової угоди №2 погашення заборгованості відбувається у наступному порядку: щомісячно період сплати, за який приймається період з «01» по «20» число кожного місяця клієнт (відповідач) повинен вносити на картрахунок грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі 3468,57 грн. для погашення заборгованості по даній угоді, яка складається із заборгованості по кредитному ліміту, відсоткам, винагороди, комісії.

Пунктом 3 додаткової угоди №2 визначено максимальний розмір вимог, які забезпечуються заставою по цій угоді, складає 157055 грн. У пункті 4 даної угоди визначені вимоги, які також забезпечують вимоги Банку щодо відшкодування визначених витрат та збитків.

Відповідно до п.6 додаткової угоди №2 в забезпечення виконання клієнтом зобов’язань по даній угоді останній надав у заставу автомобіль Honda, рік випуску 2006, тип ТЗ: седан-В, заставною вартістю 157055 грн., що належить відповідачу на праві власності (а.с.7-9).

У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань щодо погашення боргу за кредитним договором утворилась заборгованість, яка станом на 30.11.2016 р. складає 1302881 грн. 23 коп., в тому числі: 79695 грн. 22 коп. – заборгованість за кредитом (тілом кредиту), 361792 грн. 01 коп. – заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 35231 грн.56 коп. – заборгованість по комісії та 826162 грн. 44 коп. – пені (розрахунок а.с. 4, 57-59).

Відповідно до п.16.6 Додаткової угоди №2 банк має право стягнути кредитний ліміт до настання дати, передбаченої п.1.1 даної угоди, в т.ч. шляхом стягнення на заставне майно, при настанні умов, передбачених п. 16.3.

Пунктами 16.16, 16.17 Додаткової угоди №2 передбачено, що банк з метою задоволення своїх вимог звернути стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання строків виконання якого-небудь із зобов’язань, передбачених даною угодою, вони не будуть виконані. В разі порушення клієнтом зобов’язань по даній угоді (в тому числі зобов’язань по продовженню/укладенню нового договору згідно п. 17.7 дійсної додаткової угоди, в т.ч. при незгоді клієнта із запропонованою банком страховою компанією) банк має право вимагати дострокового виконання зобов’язань по сплаті кредитного ліміту, відсотків, комісій, винагород, а в разі невиконання – звернути стягнення на заставу.

Згідно з п. 16.20 Додаткової угоди №2 в разі звернення на предмет застави згідно з п.16.16, 16.17 банк має право задовольнити за рахунок предмету застави свої вимоги в повному обсязі, які визначаються на момент фактичного задоволення, включаючи кредитний ліміт, відсотки; комісії і інші платежі; неустойку за порушення зобов’язань по даній угоді; відшкодування збитків; затрати на утримання і зберігання предмету застави; затрати на страхування предмету застави (якщо вони понесені банком); затрати, пов’язані з реєстрацією предмету застави і внесенням змін у Державний реєстр обтяжень рухомого майна; затрати, пов’язані зі зняттям предмету застави з обліку в органі державної реєстрації транспортних засобів; витрати, пов’язані з доставкою предмету застави до місця зберігання (при переході майна в заклад); неустойку (штраф, пеню) за порушення зобов’язань клієнта по даній угоді; винагороду за переоформлення предмету застави із закладу в заставу, а також затрати, понесені в зв’язку з пред’явленням вимоги по даній угоді і звернення стягнення на предмет застави.

Пунктом 16.23 Додаткової угоди №2 передбачено, що у випадках порушення клієнтом умов і строків погашення кредитного ліміту, передбачених угодою, банк має право вимагати від клієнта дострокового повернення кредитного ліміту і сплати відсотків за його використання у повному обсязі.

Зобов'язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема: договорів та інших правочинів (частина друга статті 509 ЦК України).

За змістом статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язуються надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору. В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов'язку виконання зобов'язання, зокрема повинен достроково повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.

В силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У пункті 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30.03.2012 року роз'яснено, що право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).

Задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач до моменту вилучення автомобіля частково погашав заборгованість за кредитом, сплативши за період з 31.07.2008 року по 28.07.2009 року заборгованість на загальну суму 83198 грн., що підтверджується банківськими виписками за період із 25.03.2007 р. по 30.11.2016 р. (а.с.42,43,44,45,46).

Враховуючи надання кредиту на суму 161328 грн.95 коп. та сплату відповідачем суми 83198 грн., залишок заборгованості за кредитом складав 79695 грн.22 коп..

Поясненнями сторін в судовому засіданні встановлено, що автомобіль, як предмет застави, передано відповідачем в заклад ПриватБанку, про що свідчить акт від 31.07.2009 р. (а.с.61).

Зазначений автомобіль позивачем реалізовано 04.02.2013 р. на суму 122850 грн., що зокрема відображено в розширеному розрахунку заборгованості (а.с.44).

Таким чином, реалізація позивачем заставного майна на суму 122850 грн., а також попередня сплата відповідачем кредиту та платежів за ним, свідчить про виконання ним своїх зобов’язань.

Щодо стягнення з відповідача на користь банку заборгованості по комісії за користування кредитом у сумі 26304 грн. 78 коп. суд зазначає наступне.

Положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16.

Як вбачається з матеріалів справи, встановивши в Додатковій угоді №2 сплату комісії за обслуговування кредиту, банк зазначив, що сплаті підлягають винагороди і комісії, зазначені в п.п. 1.1, 28, 31, 39, а саме: за резервування грошових коштів в разі дострокового погашення кредитного ліміту, винагороди за проведення додаткового моніторингу в разі невиконання клієнтом умов щодо звернення до банку про надання інформації щодо заборгованості для здійснення останнього платежу. Зазначене є не що іншим як платежами, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь, та з огляду на вищенаведене є незаконними.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності, суд виходить із наступного.

Відповідно до положень статей 256, 257 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно зі статтею 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Відповідач вважає, що так як останній платіж ним на користь позивача здійснено 26.05.2009 р., а заставний автомобіль передано позивачу 31.07.2009 р., то строк позовної давності, встановлений законом, закінчився.

Проте, суд підстав для застосування позовної давності до позовних вимог не вбачає, оскільки кінцевий строк виконання договору встановлено до 24.03.2014 року.

Отже, перебіг загальної позовної давності закінчується 24.03.2017 року, в той час як позивач звернувся з позовом до суду 17.03.2017 року, про що свідчить інформація на конверті (а.с.16), тобто в межах строків позовної давності.

Відповідно до ч.1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.2 статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, враховуючи те, що позивачем не доведено документально наявність заборгованості відповідача, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

На підставі викладеного, ст. ст. 6,11, 13, 256, 257, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 627, 629, 1049, 1050, 1054 ЦК України, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 223, 247, 259, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: вул. Грушевського, буд. 1Д, м. Київ, 01001 до ОСОБА_2, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, 50083, РНОКПП – НОМЕР_1, про стягнення заборгованості – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції через Тернівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Повне судове рішення складено 22.03.2018 р..

Суддя: