Постанова № 72890583, 21.03.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/14706/16 Суддя (судді) першої інстанції: Шрамко Ю.Т.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

представника позивача: ОСОБА_2

представника відповідача: Бондаренко О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 жовтня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_5 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві № 694109-1305 від 08.04.2016 року.

Окружний адміністративний суд міста Києва своєю постановою від 30 жовтня 2017 року адміністративний позов задовольнив.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 жовтня 2017 року та постановити нову про відмову у задоволенні позову. На думку апелянта, зазначене рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не подавав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів справи, позивачу на праві приватної власності належить нерухоме майно, а саме нежила будівля (склад (літ ІV), загальною площею 323, 20 м2, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 25 червня 2005 року, зареєстрованого у Державному реєстрі правочинів за № 677494.

08 квітня 2016 року відповідачем було прийнято податкове повідомлення - рішення № 694109-1305, яким позивачу, відповідно до п. 286.5 ст. 286 Податкового кодексу України, (далі - ПК України у редакції, чинній на час існування спірних правовідносин), визначено суму податкового зобов'язання за платежем «Земельний податок з фізичних осіб» в сумі 164 252, 48 грн.

Позивач не погоджуючись з таким рішенням відповідача звернувся до суду з даним позовом.

З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Статтею 206 Земельного кодексу України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу), а землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно із підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом 14.1.42. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що дані державного земельного кадастру - це сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.

Пунктом 286.5 статті 286 Податкового кодексу України встановлено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу. У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності. У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Згідно п. 1 постанови Кабінету міністрів України № 15 від 14 січня 2015 року Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Відповідно до п. 4 Порядку подання інформації про платників податків, об'єкти оподаткування та об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, для забезпечення ведення їх обліку, а також обчислення та справляння податків і зборів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1386 від 21 грудня 2011 року, Держгеокадастр та Мін'юст подають щомісяця до 10 числа, а також на запит територіального органу ДФС за місцезнаходженням земельної ділянки або ДФС інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю та єдиного податку.

Так, Держгеокадастр подає інформацію про кадастровий номер земельної ділянки, дату реєстрації у Державному земельному кадастрі, дату державної реєстрації земельної ділянки (відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою чи договору оренди), площу відповідно до правовстановлюючих документів, цільове призначення та місце розташування земельної ділянки, дату та значення нормативної грошової оцінки, частку кожного із співвласників земельної ділянки (у разі коли земельна ділянка перебуває у спільній частковій власності), а також про землевласників або землекористувачів, зокрема найменування та місцезнаходження або прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання землевласника або землекористувача.

Відповідно до ч. 10 ст. 79-1 Земельного кодексу України державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Згідно ст. 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки.

У відповідності зі ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру є обов'язковим.

Згідно з ч. 1 ст. 36 Закону України «Про Державний земельний кадастр» на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру про: а) межі адміністративно-територіальних одиниць; б) кадастрові номери земельних ділянок; в) межі земельних ділянок; г) цільове призначення земельних ділянок; ґ) розподіл земель між власниками і користувачами (форма власності, вид речового права); д) обмеження у використанні земель та земельних ділянок; е) зведені дані кількісного та якісного обліку земель; є) нормативну грошову оцінку земель та земельних ділянок; ж) земельні угіддя; з) частини земельної ділянки, на які поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; и) координати поворотних точок меж об'єктів кадастру; і) бонітування ґрунтів; ї) інші відомості про земельні ділянки, передбачені статтею 15 та частиною другою статті 30 цього Закону, крім відомостей про реєстраційний номер облікової картки платника податків, серію та номер паспорта громадянина України, місце проживання, дату народження фізичної особи, які є інформацією з обмеженим доступом та не підлягають відображенню у відкритому доступі.

Відповідно до ч. 2 ст. 36 цього ж Закону, відомості, зазначені у частині першій цієї статті, підлягають оприлюдненню на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, з моменту їх внесення до Державного земельного кадастру.

Наведені вище норми Законів свідчать, що для ідентифікації конкретної земельної ділянки необхідно визначити її межі, місце розташування, цільове (господарське) призначення та визначити права щодо неї, ця інформація обов'язково повинна бути зареєстрована в Державному земельному кадастрі, а відповідно відсутність такої інформації про земельну ділянку унеможливлює проведення будь-яких нарахувань за користування нею.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що матеріали справи містять лист Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 057023-8539 від 17 травня 2017 року, в якому зазначено про те, що згідно з даними міського земельного кадастру, земельна ділянка по вул. Магнітогорській, 1 у Деснянському районі міста Києва обліковується та зареєстрована за позивачем на підставі технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування.

Рішення щодо передачі зазначеної земельної ділянки Київська міська рада не приймала.

Інформація щодо державної реєстрації такої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у міському земельному кадастрі відсутня.

Крім того, відповідно до витягу з бази даних міського земельного кадастру, який також міститься у матеріалах справи, позивач не зареєстрований як землекористувач земельної ділянки за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1 (а/с 67).

Відповідно до п. 287.6 ст. 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Проте, контролюючим органом в порушення принципу обов'язковості доказування правомірності прийнятого рішення, до матеріалів справи не надано, а судом не встановлено наявності доказів, що підтверджують реєстрацію права власності на земельну ділянку за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1. за ОСОБА_5

Слід також зазначити, що в рамках спірних правовідносин суд позбавлений можливості застосувати норми п. 5.4 Положення «Про плату за землю в місті Києві», затвердженого Рішенням Київської міської ради «Про встановлення місцевих податків і зборів у місті Києві та акцизного податку» № 242/5629 від 23 червня 2011 року із змінами та доповненнями, враховуючи наступне.

Даною нормою передбачено, що плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земель ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які справляється у розмірі визначеному пунктом 5.3 цього Положення.

Проте, з урахуванням положень п. 4 ст. 9 КАС України (в редакції, на час прийняття судом першої інстанції постанови), колегія суддів вважає за правильне застосувати до спірних правовідносин положення спеціального закону - Податкового кодексу України (п. 287.6), що мають вищу юридичну силу, в контексті виникнення у фізичної особи обов'язку щодо сплати земельного податку виключно з дати реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Посилання відповідача на практику Верховного Суду України є необґрунтованим, оскільки правовідносини, яким надана оцінка Верховним Судом України, є відмінними від спірних правовідносин в рамках даного публічно-правового спору, адже позивач не є фізичною особою-підприємцем.

Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і апелянт, який є суб'єктом владних повноважень, всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України, не довів правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або недоведеність матеріалами справи.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, апеляційна скарга Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві не підлягає задоволенню, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 жовтня 2017 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 жовтня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлений 22.03.2018 року.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: В.В. Файдюк

Є.І. Мєзєнцев