Постанова № 72890528, 15.03.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/6239/17 Суддя (судді) першої інстанції: Григорович П.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Лічевецького І.О., суддів - Земляної Г.В., Мельничука В.П., при секретарі - Шевчук А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Державної фіскальної служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2017 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної фіскальної служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Міністерство доходів і зборів України, Генічеська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Херсонській області, Державна податкова інспекція у м. Ялті Головного управління Міндоходів в АР Крим, про стягнення заборгованості по заробітній платі,

ВСТАНОВИВ

У поданій до суду позовній заяві ОСОБА_2 зазначала, що силу приписів статті 43 Конституції України, статті 115 Кодексу законів України про працю має право на отримання заробітної плати.

Стверджуючи, що у період з квітня 2014 р. по липень 2014 р. заробітна плата їй не виплачувалась, позивач просила стягнути Державної фіскальної служби України 11 486 грн. 12 коп.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2017 року адміністративний позов задоволено повністю.

В апеляційній скарзі Державна фіскальна служба України, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Зокрема, скаржник звертає увагу на те, що він не є тією особою, яка повинна відповідати за цим адміністративним позовом з огляду на те, що позивач не перебувала з ним у трудових відносинах.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2, наполягаючи на тому, що судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення, стверджує, що Державна фіскальна служба України є головним розпорядником бюджетних коштів.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Київський апеляційний адміністративний суд дійшов наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом Міністерства доходів і зборів України № 1977-о від 05.07.2013 р. ОСОБА_2 переведено на посаду начальника управління доходів і зборів з фізичних осіб ДПІ у м. Ялті.

На цій посаді позивач працювала до 09.07.2014 р.

У зв'язку з тимчасовою окупацією території півострова внаслідок збройної агресії Російської Федерації та захопленням адміністративних будівель самопроголошеною владою АР Крим, у тому числі й будівлі ДПІ у м. Ялті, подальше виконання посадових обов'язків позивачем на території АР Крим стало не можливим.

На підставі розпорядження Міністерства доходів і зборів України № 55 від 24.03.2014 р. «Про створення робочої групи» та наказу ГУ Міндоходів в АР Крим № 121-о від 24.03.2014 р. «Про відрядження до робочої групи» ОСОБА_2 була відряджена до Міндоходів України, з фактичним розташуванням робочої групи у м. Києві.

Розпорядженням Міністерства доходів і зборів України № 76-р від 17.04.2014 р. визнано таким, що втратило чинність розпорядження № 55 від 24.03.2014 р. «Про створення робочої групи».

Відповідачем не заперечується той факт, що і після прийняття названого розпорядження позивач продовжувала активно брати участь у заходах, спрямованих на захист порушених прав юридичних та фізичних осіб під час незаконної анексії Криму, а також виконувати свої посадові обов'язки.

Наказом ГУ Міндоходів в АР Крим № 126-о від 28.05.2014 р. від «Про відрядження до міжвідомчої робочої групи» ОСОБА_2 була відряджена, на період функціонування міжвідомчої робочої групи, до Міністерства юстиції України.

Відповідно до наказу № 61-о від 26.06.2014 р. позивача звільнено з 09.07.2014 р. у порядку переведення до Васильківської об'єднаної ДПІ ГУ Міндоходів у Київській області.

Разом з тим, у період з 01.04.2014 р. по 09.07.2014 р. позивачеві заробітна плата не нараховувалась та не виплачувалась.

За даними листа Державної фіскальної служби України № 13593/П/99-99-05-02-02-14 від 19.12.2016 р. у зв'язку з блокуванням роботи Державної казначейської служби в АР Крим, бюджетні призначення, що були передбачені на квітень-грудень 2014 року для виплати заробітної плати ГУ Міндоходів в АР Крим, були у повному обсязі зняті та повернуті в Державний бюджет України.

Згідно листу Державної фіскальної служби України № 4070/П/99-99-05-02-03-14 від 24.03.2017 р. заробітна плата позивача, за аналогічною посадою, становила: квітень 2014 р. - 3476, 05 грн., травень 2014 р. - 3476, 05 грн., червень 2014 р. - 3476, 05 грн., липень 2014 р. - 1057, 97 грн., а всього 11 486, 12 грн.

Пункт 17 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 342.4 статті 342 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів є державними службовцями.

Таким чином, чином, ОСОБА_2 є державним службовцем та перебуває на публічній службі.

У період виникнення спірних правовідносин суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу регулювались Законом України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. № 3723-XII.

Статтею 33 цього Закону передбачено, що оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов'язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю. Заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок. Умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України. Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів, надбавок до них та фінансування інших, передбачених цим Законом, гарантій, пільг і компенсацій.

Спеціальним законом, який визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати є Закон України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 р. № 108/95-ВР (надалі за текстом - «Закон № 108/95-ВР»).

Стаття 1 Закону № 108/95-ВР визначає заробітну плату як винагороду, обчислену, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

За змістом статті 4 Закону № 108/95-ВР для установ і організацій, що фінансуються з бюджету джерелом коштів на оплату праці працівників є кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, грантів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

Згідно статті 13 Закону № 108/95-ВР оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів в межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач, ігноруючи зазначені норми матеріального права та не здійснюючи виплату заробітної плати ОСОБА_2В, порушив гарантоване статтею 43 Конституції України право позивача на оплату праці.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що окружним адміністративним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а твердження скаржника про те, що він є неналежним відповідачем, оскільки ОСОБА_2 не проходила службу в Державній фіскальній службі України є помилковим.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету міністрів України № 160 від 21 травня 2014 р. Державну фіскальну службу утворено як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України, реорганізувавши Міністерство доходів і зборів шляхом перетворення.

Згідно підпункту 29 пункту 11 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 236 від 21 травня 2014 р., Голова ДФС приймає в установленому порядку рішення про розподіл бюджетних коштів, розпорядником яких є ДФС.

А пунктом 7 названого положення установлено, що ДФС здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 312, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2017 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на постанову суду може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанова складена в повному обсязі 21 березня 2018 р.

Головуючий суддя І.О.Лічевецький

суддя Г.В.Земляна

суддя В.П.Мельничук