Постанова № 72890193, 20.03.2018, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

20 березня 2018 рокусправа № 804/5266/16

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя: Юрко І.В.

судді: Чабаненко С.В. Чумака С.Ю.

секретарі судового засідання: Лащенко Р.В.,

за участі позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року у справі №804/5266/16 (головуючий 1-ї інстанції Кононенко О.В.) за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Західно-Донбаської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним акту та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач 17.08.2016 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Східно-Дніпровської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (правонаступником якої є Західно-Донбаська об’єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Дніпропетровській області), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати акт перевірки ДПІ №45/13/НОМЕР_1 від 28.03.2016 року;

- скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача №0001321701 та №0001331701 від 06.05.2016 року та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0001301701 від 06.05.2016 року.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що оскаржувана постанова є такою, що підлягає скасуванню з огляду на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідач подав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому просив в задоволенні апеляційної скарги позивача відмовити повністю та залишити без змін постанову суду першої інстанції.

Позивач в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, встановила наступне.

Позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, перебував на обліку у Східно-Дніпровській об’єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, правонаступником якої є Західно-Донбаська об’єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

Відповідач - Західно-Донбаська об’єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (є правонаступником Східно-Дніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області), є суб’єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Податковим кодексом України повноваження.

В період з 09.03.2016 року по 21.0.2016 року податковим органом проведено документальну планову невиїзну перевірку ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору, правильності врахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2013 року по 31.12.2015 року, військового збору з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року, за результатами якої 28.03.2016 року складено акт №45/13/НОМЕР_1 (а.с.11-23).

Висновками акту перевірки встановлено порушення позивачем:

- абзацу 3 частини 8 статті 9, пункту 4 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (зі змінами та доповненнями), в частині несвоєчасної сплати єдиного внеску;

- пункту 2 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», в частині визначення бази оподаткування для нарахування єдиного внеску, внаслідок якого донараховано єдиний внесок в сумі 16125,32 грн.;

- пункту 177.4 статті 177 Податкового Кодексу України, в частині завищення валових витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей, внаслідок чого донараховано дохід від підприємницької діяльності, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 5447,81 грн.;

- п.1.2. п. 16 прим.1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, щодо визначення об’єкта оподаткування збором, внаслідок чого донараховано військовий збір в сумі 160,98 грн..

В обґрунтування такого висновку в акті перевірки зазначено, що в податкових деклараціях про майновий стан і доходи за 2013, 2014 та 2015 роки та в розрахунку податкових зобов’язань з податку на доходи фізичних осіб, отриманих фізичною особою від підприємницької діяльності, задекларовано тільки витрати на придбання товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані в процесі здійснення діяльності, витрати на оплату праці та інші витрати не задекларовано. У додатку 5 до податкової декларації за 2013-2015 рік встановлено порушення пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, в частині завищення валових витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей, в результаті включення до складу витрат, сум на придбання товару, що не підтверджено документально, у 2013 році - 5216,90 грн., 2014 році - 20369,80 грн., 2015 році - 10731,97 грн..

Завищення витрат призвело до заниження зобов’язань по податку на доходи фізичних осіб за 2013 -2015 рік в сумі 5447,81 грн. та єдиному соціальному внеску в сумі 16125,32 грн.

На підставі вказаного акту перевірки контролюючим органом 06.05.2016 року прийняті:

- податкове повідомлення-рішення №0001321701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування» у загальній сумі 8171,72 грн., у тому числі за податковим зобов’язанням 5447,81 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 2723,91 грн. (а.с.27);

- податкове повідомлення-рішення №0001331701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за платежем «військовий збір» у загальній сумі 201,23 грн. у тому числі за податковим зобов’язанням 160,98 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 40,25 грн. (а.с.27, на звороті);

- рішення №0001301701 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, відповідно до якого застосовано до ФОП ОСОБА_1 штрафні санкції у розмірі 2145,83 грн. (а.с.26).

Не погодившись з такими рішеннями податкового органу, позивач оскаржив їх до суду.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив із того, що при проведенні перевірки відповідачем було правомірно зроблено висновок про завищення позивачем витрат, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб на суму 5447,81 грн. та донарахування єдиного соціального внеску в сумі 16125,32 грн., військового збору в сумі 160,98 грн..

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів виходить з наступного.

Щодо посилання апелянта на протиправність акта перевірки та його скасування колегія суддів зазначає наступне.

Загальне поняття акта наведено у пункті 2 Розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 року №727, зареєстрованого Мінюстом України 26.10.2015 року за №1300/27745 (далі по тексту - Порядок).

Згідно вказаного Порядку акт документальної перевірки - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки, відображає її результати і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відповідно до п.п.1-5 Розділу ІІ Порядку в редакції, що діяла на час виникненя спірних правовідносин, результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки документальної перевірки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт документальної перевірки, а у разі відсутності порушень - довідка документальної перевірки.

Акт (довідка) документальної перевірки складається у двох примірниках та підписується посадовими особами контролюючого органу, який проводив перевірку, а також посадовими особами платника податків або його законними представниками (керівником платника податків або уповноваженою ним особою).

Акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

В акті документальної перевірки викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об’єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов’язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб’єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

У цьому випадку акт перевірки, в якому відображено узагальнений опис виявлених перевіркою порушень податкового законодавства, що в свою чергу відповідає встановленим правилам складання акта перевірки, не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб’єкта господарювання.

Відповідно до пп.17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Податкового кодексу України визначено право платника податків оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб), надані контролюючими органами податкові консультації.

Водночас за змістом пп. 14.1.7 п. 14.1 ст. 14 ПК України оскарження рішень контролюючих органів - оскарження платником податку податкового повідомлення- рішення про визначення сум грошового зобов’язання платника податків або будь-якого рішення контролюючого органу в порядку і строки, які встановлені цим Кодексом за процедурами адміністративного оскарження, або в судовому порядку.

Дії службової особи щодо включення до акта певних висновків не можуть бути предметом розгляду у суді.

Обов’язковою ознакою дій суб’єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб’єктів відповідних правовідносин і мають обов’язковий характер. Висновки, викладені у акті, не породжують обов’язкових юридичних наслідків. Такі твердження акта можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень, дій, в основу яких покладені згадувані висновки акта.

Таким чином, акт перевірки не є рішенням суб’єкта владних повноважень у розумінні статті 17 КАС України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов’язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися, тому його висновки не можуть бути предметом спору. Відсутність спірних відносин, в свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб’єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постановах від 07 липня 2015 року (справа № 21-334а15) та від 10 вересня 2013 (справа №21-237а13).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам щодо рішень податкового органу, колегія суддів виходить з наступного.

У відповідності до підпункту «а» пункту 176.1 статті 176 Податкового кодексу України платники податку зобов’язані вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов’язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку.

Форми такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Згідно пункту 177.1 статті 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1статті 167 цього Кодексу.

Пунктом 177.2 статті 177 Податкового кодексу України визначено, що об’єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов’язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно пункту 46.5 статті 46 Податкового кодексу України форма податкової декларації встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

У такому ж порядку встановлюються форми податкових декларацій з місцевих податків і зборів, що є обов’язковими для застосування їх платниками (податковими агентами).

Форма декларації про майновий стан і доходи (податкової декларації) встановлюється з урахуванням особливостей, визначених пунктом 179.9 статті 179 цього Кодексу.

Порядок заповнення декларації про майновий стан і доходи встановлений Інструкцією щодо заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи затверджений наказом Міністерства фінансів України 02.10.2015 року №859 «Про затвердження форми податкової декларації про майновий стан і доходи та Інструкції щодо заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи» (далі -Інструкція).

У відповідності до абзацу 5 пункту 5 розділу IV Порядок заповнення додатків до декларації у графах 5 - 7 розділу I додатка Ф4 «Доходи від провадження підприємницької діяльності» вказується сума документально підтверджених витрат, пов’язаних з провадженням господарської діяльності (вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані або використані у виробництві продукції, витрати на оплату праці та нарахування на заробітну плату, інші витрати, включаючи вартість виконаних робіт, наданих послуг).

Як вбачається із форм додатка 5 (Ф4) до декларації про майновий стан і доходи, який є невід’ємною частиною декларації, у графах 5-7 розділу I «Доходи від провадження підприємницької діяльності» зазначається вартість документально підтверджених витрат для кожного виду витрат.

З наданих позивачем суду апеляційної інстанції додатків до декларацій про майновий стан і доходи за 2013 та 2014 роки, які є невід’ємною частиною декларацій за 2013 та 2014 роки, у графах 4-6 розділу I «Доходи від провадження підприємницької діяльності», а в додатку до декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік (Ф4), який є невід’ємною частиною декларації, у графах 5-7 розділу I «Доходи від провадження підприємницької діяльності», зазначається вартість документально підтверджених витрат для кожного виду витрат.

Проте, у наданих розрахунках (додатках) позивачем заповнена лише графа «вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані або використані у виробництві продукції» та інші графи щодо витрат мають прочерк (а.с.186, 190, 194).

Позивач в судовому засіданні апеляційної інстанції пояснив, що він помилково у додатку 5 (Ф4) до декларацій за 2013-2015 роки про майновий стан і доходи не розбивав суму витрат по видам, а відображав однією сумою у графі «вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані або використані у виробництві продукції». В подальшому уточнюючих розрахунків до податкового органу не подавав.

Крім того, при проведенні перевірки було встановлено, що у додатку 5 до податкової декларації за 2013-2015 рік завищено валові витрати на придбання товарно-матеріальних цінностей, в результаті включення до складу витрат, сум на придбання товару, що не підтверджено документально, у 2013 році - 5216,90 грн., 2014 році - 20369,80 грн., 2015 році - 10731,97 грн..

Посилання позивача на ту обставину, що при проведенні перевірки податковим органом не було враховано витрати на оплату оренди приміщень за 2013 рік в розмірі 5850 грн. (без ПДВ), за 2014 рік в розмірі 20807,24 грн. (без ПДВ) та за 2015 рік в розмірі 12310,00 грн. (без ПДВ), колегією суддів до уваги не приймається, оскільки вказані позивачем розміри витрат на оплату оренди не збігається з встановленими під час перевірки розмірами розбіжностей.

Згідно підпункту 47.1.2 пункту 47.1 статті 47 Податкового кодексу України відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органам, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах, несуть фізичні особи - платники податків та їх законні чи уповноважені представники у випадках, передбачених законом.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що у відповідності до пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України у разі, якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов’язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Апелянтом ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції не надано доказів подання уточнюючих розрахунків до податкових декларацій за перевіряємий період та в матеріалах справи такі докази відсутні.

За таких обставин суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що допущення помилки при заповненні декларації та додатків не звільняє платника податків від донарахування податку на доходи фізичних осіб, якщо певний вид витрат не підтверджений документально, натомість у разі виявлення помилок платник податків має право надіслати уточнюючий розрахунок до декларації.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що при проведенні перевірки відповідачем було правомірно зроблено висновок про завищення позивачем витрат, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб на суму 5447,81 грн. та донарахування єдиного соціального внеску в сумі 16125,32 грн., військового збору в сумі 160,98 грн.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб’єктом владних повноважень, доведено правомірність акта перевірки від 28.03.2016 року №45/13/НОМЕР_1, податкових повідомлень-рішень від 06.05.2016 року №0001321701 та №0001331701, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 06.05.2016 року № НОМЕР_2.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду відсутні.

Вирішуючи питання про можливість касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до п.2 частини 5 статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

За приписами п.6 частини 6 статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження рішення суб’єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з пунктом 24 статті 4 КАС України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня 2018 року становить 1762 гривень, тобто до незначних у 2017 році відносяться справи щодо оскарження рішення суб’єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує 176200 гривень.

Як зазначалось вище, предметом спору в даній справі є податкові повідомлення-рішення №0001321701 та №0001331701 від 06.05.2016 року та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0001301701 від 06.05.2016 року, якими позивачу визначено суму податкових зобов’язань навіть у загальному розмірі складає 24498,27 грн., що не перевищує 176200 гривень, у зв’язку з чим справа, що розглядається, на час ухвалення постанови суду апеляційної інстанції є незначною, а тому оскарженню не підлягає.

Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року у справі № 804/5266/16 залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року у справі № 804/5266/16 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати прийняття і не може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повне судове рішення складено 21 березня 2018 року.

Головуючий суддя: І.В. Юрко

Суддя: С.В. Чабаненко

Суддя: С.Ю. Чумак