Рішення № 72888903, 12.01.2018, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 819/1977/17

12 січня 2018 р.м.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючої судді Мірінович У.А.

за участю:

секретаря судового засідання Хоменко Л.В.

представника позивач ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі адміністративну справу за позовом Виконавчого комітету Тернопільської міської ради до Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області ОСОБА_2 про скасування постанов, -

ВСТАНОВИВ:

Виконавчий комітет Тернопільської міської ради звернувся до суду з адміністративним позовом до головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області ОСОБА_2 про скасування постанови про стягнення виконавчого збору та постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження по ВП № 50322959 від 19.10.2017.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 06.12.2017, за згодою позивач замінено відповідача - головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області ОСОБА_2 на належного відповідача - відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області.

Тернопільським окружним адміністративним судом у судових засіданнях по даній справі, які проводилися 06.12.2017, 08.12.2017, 20.12.2017 оголошувалася перерва для надання сторонами по справі додаткових доказів.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 19.10.2017 головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області ОСОБА_2 винесла постанову ВП № 50322959 про стягнення з боржника - виконавчого комітету Тернопільської міської ради виконавчого збору в розмірі 12800 грн. та постанову ВП № 50322959 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження в сумі 100 грн.

Винесені відповідачем зазначені постанови позивач вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки постанову про відкриття виконавчого провадження № 50322959 від 25.02.2016 відповідач не надіслав на адресу позивача, а передав даний документ для вручення боржнику (позивачу) через сторону виконавчого провадження гр. ОСОБА_3, чим не дотримав вимоги частини п’ятої статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-XIV (Закон № 606-XIV в редакції, який діяв станом на дату винесення відповідачем зазначеної постанови про відкриття провадження, далі – Закон № 606-XIV).

Також, позивач вважає, що ним виконано зазначене рішення суду, оскільки на виконання виконавчого листа № 607/11303/14-ц, виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 30.12.2015 громадською комісією з житлових питань при виконавчому комітеті Тернопільської міської ради 29.03.2016 сім’ю ОСОБА_3 у складі двох осіб було включено в позачерговий список на одержання жилих приміщень під порядковим номером 361, про що 08.04.2016 листом № 1396/08 було повідомлено відповідача, а тому вважає, що відповідач безпідставно дійшов висновку про не виконання позивачем зазначеного рішення суду, внаслідок чого протиправно виніс оскаржені постанови.

Щодо ненадання позачергово ОСОБА_3 та ОСОБА_4 двохкімнатної благоустроєної квартири, зазначено, що питання, щодо надання житла позивач зобов’язаний вирішувати з урахуванням черговості, відповідно до вимог Житлового кодексу Української РСР від 30.06.1983 № 5464-X, не порушуючи права та інтереси інших осіб, які також перебувають на позачерговому списку при виконавчому комітеті Тернопільської міської ради.

Водночас, звернув увагу суду на те, що відповідач не дотримав також вимоги частини другої статті 30 Закону № 606-XIV, оскільки протягом двохмісячного терміну з дати винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, тобто з 25.02.2016 по 25.04.2016 включно, останній не провів жодних виконавчих дій щодо виконання позивачем рішення суду, а тому оскаржені постанови винесенні з порушенням строку для здійснення зазначених виконавчих дій.

Додатково зазначив, що сплив строку, для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є достатньою підставою, з якою законодавець пов’язує стягнення виконавчого збору.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі, з мотивів, викладених у позовній заяві, просила позов задовольнити.

Представник відповідача, заперечуючи проти позову, суду пояснила, що 19.10.2017 відповідач по ВП № 50322959 виніс постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі – Закон № 1404-VIII), а тому відповідно до Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження виносить постанови щодо стягнення виконавчого збору та витрати на проведення виконавчих дій.

Таким чином, враховуючи те, що виконавцем 19.10.2017 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, то оскаржені постанови винесенні відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та Законом № 1404-VIII.

Щодо твердження позивача про те, що відповідач не надіслав на адресу позивача постанову про відкриття виконавчого провадження № 50322959 від 25.02.2016, то представник відповідача звернув увагу суду на те, що зазначена постанова була вручена позивачу наручно 25.02.2016.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Як слідує з матеріалів справи, що на підставі виконавчого листа № 607/11303/14-ц, виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 30.12.2015, відповідач 25.02.2016 виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 50322959, в якій зобов’язано виконавчий комітет Тернопільської міської ради позачергово надати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 двохкімнатну благоустроєну квартиру, яка б відповідала санітарним та технічним вимогам, у зв’язку із обвалом житлового будинку. Боржника зобов’язано виконати рішення суду протягом семи днів з моменту винесення постанови.

Суд критично ставиться до твердження позивача про те, що останнього не було в належні строки повідомлено щодо зазначеної постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки у судовому засіданні встановлено та не заперечується сторонами по справі, що зазначену постанову було вручено позивачу наручно 25.02.2016.

Після чого, на виконання зазначеного виконавчого листа № 607/11303/14-ц, громадською комісією з житлових питань при виконавчому комітеті Тернопільської міської ради 29.03.2016 сім’ю ОСОБА_3 у складі двох осіб було включено в позачерговий список на одержання жилих приміщень під порядковим номером 361, про що 08.04.2016 листом № 1396/08 було повідомлено відповідача.

Надалі, 14.03.2017 за невиконання зазначеного рішення суду у встановлений строк постановою про відкриття виконавчого провадження від 25.02.2016, виконавець виніс постанову про накладення на виконавчий комітет Тернопільської міської ради штрафу в розмірі 5100 грн. Водночас, частиною другою зазначеної постанови зобов’язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення.

Як слідує з матеріалів справи, що ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14.08.2017 по справі № 607/11303/14-ц скасовано постанову про накладення штрафу від 14.03.2017.

Після чого, 19.10.2017 виконавець винесла постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII.

Водночас, 19.10.2017 виконавець винесла постанову про стягнення з боржника - виконавчого комітету Тернопільської міської ради виконавчого збору в розмірі 12800 грн. та постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження в сумі 100 грн.

Не погоджуючись із оскарженими постановами позивач звернувся з позовом у суд.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України № 2747-IV від 06.07.2005 (далі – КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Умови і порядок виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законами № 606-XIV, № 1404-VIII.

Відповідно до статті 1 Закону № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною другою статті 25 Закону № 606-XIV визначено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Згідно з статтею 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Суд встановив, що рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08.04.2015 у справі № 607/11303/14-ц є рішенням немайнового характеру.

Відповідно до статті 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Іншими заходами примусового характеру, що передбачені цим Законом, у разі виконання рішення немайнового характеру можуть бути заходи, які передбачені статтями 64-67 Закону № 1404-VIII.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору є:

1) фактичне виконання судового рішення;

2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.

За своїм змістом виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови що такі заходи призвели до виконання рішення.

Статтею 63 Закону № 1404-VIII визначено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до пункту 11 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі надсилання до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення у порядку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

Як слідує з матеріалів справи, що 19.10.2017 виконавець винесла постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII.

Проаналізувавши положення статті 63 Закону № 1404-VIII, суд дійшов висновку, що під час виконання рішень немайнового характеру державний виконавець фактично надає боржнику строк на добровільне виконання рішення, а у випадку повторного невиконання боржником рішення протягом наданого строку законодавець диференціює подальші дії державного виконавця залежно від участі боржника в процесі виконання рішення. Так, якщо рішення можливо виконати без участі боржника державний виконавець вживає заходів примусового виконання рішення, а якщо рішення неможливо виконати без участі боржника, державний виконавець після надсилання органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, тобто не вживає жодних заходів примусового виконання рішення.

Таким чином, положення Закону № 1404-VIII, що визначають порядок виконання рішень немайнового характеру, які не можуть бути виконані без участі боржника, не передбачають вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання рішення та, як наслідок, стягнення з боржника виконавчого збору.

Суд встановив, що виконання зазначеного рішення суду можливе лише боржником, оскільки позачергово надати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 двохкімнатну благоустроєну квартиру, яка б відповідала санітарним та технічним вимогам може виключно громадська комісія з житлових питань при виконавчому комітеті Тернопільської міської ради.

Також, суд встановив, що фактично судове рішення державним виконавцем виконане не було. Державний виконавець не вчинив будь-яких дій, які б свідчили про реалізацію заходів примусового виконання рішення, передбачених статтею 10 Закону № 1404-VIII. Водночас, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08.04.2015 може бути виконане лише боржником, державний виконавець взагалі не в змозі без участі боржника в примусовому порядку виконати дане рішення, а отже й відсутні підстави для стягнення виконавчого збору.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що стягнення виконавчого збору з позивача згідно постанови державного виконавця від 19.10.2017 ВП № 50322959 є безпідставним та необґрунтованим, а тому позовні вимоги в частині скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 19.10.2017 підлягають задоволенню.

Водночас, відповідно до статті 42 Закону № 1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються з:

1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;

2) авансового внеску стягувача;

3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведення виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

Відповідно до пунктів 1, 2, 9 розділу І ОСОБА_4 та розмірів витрат виконавчого провадження, затверджених наказом Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2830/5, що зареєстровані в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 за № 1300/29430 до видів витрат виконавчого провадження відносяться:

виготовлення документів виконавчого провадження: папір; копіювання, друк документів; канцтовари;

пересилання документів виконавчого провадження: конверти; знаки поштової оплати (марки); послуги маркувальної машини; послуги поштового зв'язку.

плата за користування Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень та після введення в дію статті 8 Закону України N 1404-VIII "Про виконавче провадження" плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження.

Як слідує з постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 19.10.2017, що під час організації виконавчих дій державним виконавцем понесено витрати виконавчого провадження в сумі 100 грн., в тому числі:

- виготовлення документів виконавчого провадження в сумі - 11, 20 грн.;

- пересилання документів виконавчого провадження в сумі - 29, 80 грн.;

- користування автоматизованою системою виконавчого провадження в сумі - 51 грн.

З огляду на зазначене та враховуючи те, що відповідач поніс витрати, пов’язані з організацією виконавчих дій, суд дійшов висновку, про правомірність винесення постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 19.10.2017, а тому у задоволенні позовних вимог в частині скасування зазначеної постанови слід відмовити.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статей 9, 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Таким чином, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд дійшов висновку, що слід стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1584 грн.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву виконавчого комітету Тернопільської міської ради (46001, м. Тернопіль, вул. Листопадова, 5, код ЄДРПОУ 04058344) до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області (46021, м. Тернопіль, вул. Грушевського, 8, код ЄДРПОУ 34905804) про скасування постанови про стягнення виконавчого збору та постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження по ВП № 50322959 від 19.10.2017,- задовольнити частково.

Скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 19.10.2017 ВП № 50322959, винесену головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області ОСОБА_2

У задоволенні позовних вимог щодо скасування постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 19.10.2017 ВП № 50322959, винесеної головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області ОСОБА_2 відмовити.

Стягнути на користь виконавчого комітету Тернопільської міської ради (46001, м. Тернопіль, вул. Листопадова, 5, код ЄДРПОУ 04058344) понесені судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1584 (одну тисячу п’ятсот вісімдесят чотири) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області (46021, м. Тернопіль, вул. Грушевського, 8, код ЄДРПОУ 34905804).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 12 січня 2018 року.

Головуючий суддя Мірінович У.А.

копія вірна

Суддя Мірінович У.А.