Постанова № 72886442, 21.03.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1051/18

Номер справи місцевого суду: 522/8910/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Кравець Ю. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.03.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді – Кравця Ю.І.,

суддів: Журавльова О.Г., Комлевої О.С.,

з участю секретаря судового засідання – Ліснік В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одеса цивільну справу за апеляційними скаргами заступника прокурора Одеської області Горностаєвої Т. та представника Державної казначейської служби України ОСОБА_2 на ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 14.11.2017 року (суддя Домусчі Л.В.) по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до прокуратури Одеської області, Державної казначейської служби України, Головного управління Державного казначейства України в Одеській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями та діями органів досудового слідства та прокуратури, суду,

встановила:

16.05.2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зазначеним позовом, уточнивши який 31.10.2017 року, просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного рахунку Державної казначейської служби України, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, на його користь компенсацію моральної шкоди, завданої йому незаконними діями органів дізнання попереднього слідства, прокуратури і суду, в розмірі 419358,58 грн.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він працював в Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю в Одеській області на посаді: з 07.07.2011 року по 21.07.2011 року - начальника Приморського відділу територіального управління з контролю за будівництвом об’єктів м. Одеси; з 22.07.2011 року по 31.01.2012 року – заступника начальника інспекції – начальника територіального управління з контролю за будівництвом об’єктів Одеської області.

11.01.2012 року слідчий в ОВС відділу з розслідування злочинів щодо корупційних діянь прокуратури Одеської області радник юстиції ОСОБА_4 порушив кримінальну справу стосовно нього за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України. У цей же день, 11.01.2012 року в 19 годин він був затриманий у порядку ст. 106, 115 УПК України, 12.01.2012 року – притягнутий як обвинувачений та утримувався під вартою до 19.01.2012 року, з подальшим вибранням міри запобіжного заходу – підписка про невиїзд. 19.01.2012 року за місцем його проживання було проведено обшук. 23.01.2012 року слідчим винесена постанова про відсторонення ОСОБА_3 від посади. 24.01.2012 року постанова санкціонована заступником прокурора Одеської області. Відповідно до указаної постанови, наказом голови Державної архітектурно-будівельної інспекції України №17 «ТО» від 01.02.2012 року ОСОБА_3 з 01.02.2012 року відсторонений від виконання повноважень. 31.07.2013 року позивач був звільнений з посади заступника начальника інспекції – начальника територіального управління з контролю за будівництвом об’єктів Одеської області у зв’язку зі зміною штатної чисельності, структури та штатного розпису. 11.05.2012 року відповідно до постанови слідчого, накладено арешт на рухоме і нерухоме майно позивача. 05.06.2012 року слідчий в ОВС відділу з розслідування злочинів щодо корупційних діянь прокуратури Одеської області радник юстиції ОСОБА_4 виніс постанову та притягнув ОСОБА_3, як обвинуваченого у кримінальній справі №0512201200003, пред’явивши йому обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України. На попередньому слідстві та в суді позивач вину в здійсненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України, не визнавав, більше того, вважав, що робітниками правоохоронних органів , відносно нього здійснена провокація взятки.

08.12.2016 року Приморський районний суд м. Одеси виніс окрему постанову, якою звернув увагу прокурора Одеської області на виявленні судом порушення прав громадян та інших порушень норм КПК України (в редакції 1960 року), допущених при проведені досудового слідства по кримінальній справі № 0512201200003 по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України. 24.11.2016 року державний обвинувач – прокурор Одеської місцевої прокуратури №3 ОСОБА_5 виніс постанову про відмову від підтримання державного обвинувачення у кримінальній справі відносно ОСОБА_3 та передав її до суду. Вказана постанова була розглянута в судовому засіданні та 08.12.2016 року Приморський районний суд м. Одеси виніс постанову, яка набрала законної сили 15.12.2016 року, якою кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_3 по ст. 368 ч.3 КК України, закрито на підставі ч.2 ст.282 КПК України (в редакції 1960 року) в зв’язку з відмовою прокурора від обвинувачення за недоказаністю участі обвинуваченого в здійсненні злочину. Отже, позивач посилався на те, що він незаконно перебував під слідством та судом 58 місяців 27днів, з яких безпосередньо під вартою 8 днів.

ОСОБА_3 зазначав, що у результаті відсторонення від посади, він втратив роботу, заробіток та можливість утримувати себе та свою сім’ю. Вказував, що перебування під вартою, повідомлення в сітях інтернет про його затримання та звинувачення в отриманні хабара, накладення арешту на майно, проведення ОРЗ, відсторонення від роботи, обшуки за місцем проживання, вплинули на його авторитет, ділову репутацію. Його честь, гідність були принижені, порушенні нормальні життєві зв'язки через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунки з оточуючими людьми. Противоправними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду ОСОБА_3 завдані моральні страждання, пов’язані з постійним хвилюванням відносно його становища, в результаті якого змінився весь уклад його життя, що негативно відобразилося на ньому і особисто та членах його родини, що значно підірвало його стан здоров’я. В зв’язку з погіршенням здоров’я, він неодноразово перебував на стаціонарному лікуванню в військово-медичному клінічному центрі Південного регіону та неодноразово звертався за медичною допомогою з приводу кризового перебігу гіпертонічної хвороби. 19.08.2013 року ОСОБА_3 був визнаний інвалідом 2-ї групи безстроково. Позивач вважав, що саме незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду привели до погіршення його стану здоров’я, в результаті чого він визнаний інвалідом 2-ї групи безстроково та маючи інвалідність та поганий стан здоров’я він не може працювати на відповідальних посадах та отримувати гідну заробітну платню, яку отримував раніше.

З урахуванням викладеного, з посилання на положення ст. 56 Конституції України, ст.16, 23, п.2 ч.2 ст. 1167, 1176 ЦК України, п.1 ст.1, ч.5 ст. 3, ч.3 ст. 13 Закон України «Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», просив відшкодувати завдану моральну шкоду, яку оцінив у розмірі 419358,58 грн. здійснивши розрахунок виходячи із розрахунку його середньозваженої заробітної плати за останні три місяці перед відстороненням.

Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 14.11.2017 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України, призначеного для відшкодовування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 188480,09 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвала суду в частині відмови у задоволенні позову учасниками справи не оскаржено, а тому судове рішення в цій частині, колегією суддів не перевіряється.

Не погоджуючись з ухвалою суду, апеляційні скарги подали заступник прокурора Одеської області Горностаєва Т. та представник Державної казначейської служби України ОСОБА_2 у яких посилалися на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування матеріального права.

Заступник прокурора Одеської області Горностаєва Т. просить ухвалу суду в частині стягнення моральної шкоди змінити, зменшивши суму відшкодування. Представник Державної казначейської служби України ОСОБА_2 просить ухвалу суду скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог ОСОБА_3 відмовити у повному обсязі.

Апеляційні скарги ОСОБА_6 та ОСОБА_2 обґрунтовують тим, що при визначенні розміру моральної шкоди, суд першої інстанції помилково застосував мінімальну заробітну плату у розмірі 3200 грн., як розрахункову величину, тоді як згідно діючого законодавства підлягає застосуванню мінімальна заробітна плата у розмірі 1600 грн., а тому мінімальний розмір суми моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню становить 94239,90 грн. стягнута сума моральної шкоди у розмірі 188480 грн. удвічі перевищує мінімальний розмір відшкодування. Подвійний розмір присуджених коштів судом не мотивований, у зв’язку з чим стягнута сума позбавлена засад розумності та виваженості.

Крім того представник Державної казначейської служби України ОСОБА_2 вважає, що судом першої інстанції не враховано те, що з точки зору кримінально-процесуального законодавства відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення, передбачена ч.2 ст. 284 КПК України, на підставі якої Приморським районним судом м. Одеси 08.12.2016 року була винесена постанова про закриття кримінального провадження, є нереабілітуючими підставами, а тому не породжують наслідків у вигляді відшкодування шкоди у відповідності до Закону, а тільки звільняють особу від кримінальної відповідальності, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 Також ОСОБА_2 зазначає, що враховуючи те, що у громадянина з’являється право на відшкодування за рахунок Державного бюджету України шкоди, завданої саме незаконними діями органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства дізнання, прокуратури та суду, тоді як дії таких органів позивачем, як стороною у кримінальному провадженні не були оскаржені, не визнавалися незаконними та не є доведеними, шо вони були незаконними, тому і шкода не підлягає відшкодуванню за рахунок Державного бюджету України. Крім того позивачем не доведено причинно-наслідкового зв’язку між діями органів прокуратури та тяжкими фізичними та моральними стражданнями, на які він посилається, так як позивачем не надано жодних доказів того, що ці фізичні та моральні страждання виникли внаслідок дій відповідачів.

Прокурор свою апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, наполягав на її задоволенні, апеляційну скаргу Державної казначейської служби України підтримав в частині тверджень щодо розміру завданої шкоди.

Представник Державної казначейської служби України в судове засідання не з’явився, сповіщений належний чином, клопотань про відкладення розгляду справи не заявляв, а тому колегія суддів вирішила розглянути справу за його відсутності.

Позивач та його представник заперечували проти задоволення апеляційної скарги вважали судове рішення законним.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам судове рішення районного суду в повній мірі не відповідає.

Судом першої інстанції правильно були встановлені наступні обставини.

ОСОБА_3 працював в Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю в Одеській області на посаді:

з 07.07.2011 року по 21.07.2011 року - начальника Приморського відділу територіального управління з контролю за будівництвом об’єктів м. Одеси;

з 22.07.2011 року по 31.01.2012 року – заступника начальника інспекції – начальника територіального управління з контролю за будівництвом об’єктів Одеської області.

11.01.2012 року слідчий в ОВС відділу з розслідування злочинів щодо корупційних діянь прокуратури Одеської області радник юстиції ОСОБА_4 порушив кримінальну справу№0512201200003 стосовно позивача за ознаками складу злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, – одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище, у будь-якому вигляді хабара за виконання в інтересах третьої особи, будь-якої дії з використанням наданої влади, за попередньою змовою групою осіб (а.с.26-29).

У цей же день, 11.01.2012 року в 19 годин позивач був затриманий слідчим у порядку ст. 106, 115 УПК України, 12.01.2012 року – притягнутий як обвинувачений.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 13.01.2012 року (справа №4/1522/361/11) строк утримання позивача під вартою був продовжений до 19.01.2012 року (а.с.32).

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 19.01.2012 року відносно позивача була обрана міра запобіжного заходу – підписка про невиїзд (а.с.33).

Після чого ОСОБА_3 перебував на стаціонарному лікуванню в військово-медичному клінічному центрі Південного регіону в періоди:- з 20.01.2012 року по 03.02.2012 року.

19.01.2012 року у квартирі позивача за №12 по вул. Посмітного, буд. 22 в м. Одесі слідчим в ОВС відділу з розслідування злочинів щодо корупційних діянь прокуратури Одеської області радник юстиції ОСОБА_4 було проведено обшук, про що складено протокол обшуку (а.с.40-41).

Також судом встановлено, що 23.01.2012 року слідчим в ОВС відділу з розслідування щодо корупційних діянь прокуратури Одеської області радник юстиції ОСОБА_4 винесено постанову, якою позивача відсторонено від займаної посади начальника територіального управління з контролю за будівництвом об’єктів Одеської області – заступника начальника Інспекції ДАБК в Одеській області на час провадження досудового та судового слідства (а.с.45-46).

24.01.2012 року постанова санкціонована заступником прокурора Одеської області. Відповідно до указаної постанови, наказом голови Державної архітектурно-будівельної інспекції України №17 «ТО» від 01.02.2012 року ОСОБА_3 з 01.02.2012 року був відсторонений від виконання повноважень на час досудового слідства і розгляду справи у суді.

11.05.2012 року відповідно до постанови слідчого в ОВС відділу з розслідування злочинів щодо корупційних діянь прокуратури Одеської області радник юстиції ОСОБА_4 було накладено арешт на рухоме і нерухоме майно, яке належить ОСОБА_3 (а.с.42).

Постановою слідчого в ОВС відділу з розслідування злочинів щодо корупційних діянь прокуратури Одеської області радник юстиції ОСОБА_4 від 05.06.2012 року було накладено арешт на грошові кошти, виявлені та вилучені у ОСОБА_3, у розмірі 1255 грн. та 150 дол. США.

05.06.2012 року слідчий в ОВС відділу з розслідування злочинів щодо корупційних діянь прокуратури Одеської області радник юстиції ОСОБА_4 виніс постанову, якою позивача було притягнуто як обвинуваченого у кримінальній справі №0512201200003, пред’явивши йому обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України (а.с.36-38).

Суд встановив, що наказом ДАБІ України №85 «ТО» від 26.07.2013 року позивач 31.07.2013 року був звільнений з посади заступника начальника інспекції – начальника територіального управління з контролю за будівництвом об’єктів Одеської області у зв’язку зі зміною штатної чисельності, структури та штатного розпису (а.с.48).

Підставами наказу зазначено заяву ОСОБА_3 від 09.07.2013 року, лист Одеської обласної державної адміністрації від 18.06.2013 року №3816/02-38/01/3591, попередження від 31.05.2013 року.

Прокуратурою Одеської області 21.06.2012 року затверджено обвинувальний висновок та кримінальну справу №0512201200003 за обвинуваченням ОСОБА_3 та ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України у порядку ст. 232 КПК України (у ред. 1960 року) направлено до Приморського районного суду м. Одеси для розгляду по суті.

У подальшому підтримання державного обвинувачення доручено прокуратурі Приморського району м. Одеси, а після реорганізації – Одеській місцевій прокуратурі №3.

24.11.2016 року державний обвинувач – прокурор Одеської місцевої прокуратури №3 ОСОБА_5 виніс постанову про відмову від підтримання державного обвинувачення у кримінальній справі відносно ОСОБА_3 та передав її на розгляд до суду.

Вказана постанова була розглянута в судовому засіданні та 08.12.2016 року Приморський районний суд м. Одеси виніс постанову, якою кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_3 по ст. 368 ч.3 КК України закрив на підставі ч.2 ст.282 КПК України (в редакції 1960 року) у зв’язку з відмовою прокурора від обвинувачення за недоказаністю участі обвинуваченого в здійсненні злочину. Запобіжний захід відносно позивача – особиста порука, була відмінена (справа №1522/14591/12).

Вказана постанова суду вступила в силу 15.12.2016 року (а.с.15-20).

Також, Приморським районним судом м. Одеси 08.12.2016 року було винесено окрему постанову, якою суд звернув увагу прокурора Одеської області на виявленні судом порушення прав громадян та інших порушень норм КПК України (у редакції 1960 року), допущених при проведені досудового слідства по кримінальній справі №0512201200003 по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України (а.с.21-22) (зокрема, зазначено про те, що заяви потерпілих ОСОБА_8 та підозрюваної ОСОБА_7 В,В. не були процесуально оформлені; не були зареєстровані в журналі реєстрації повідомлень про вчинення злочинів; не було отримано рішенням апеляційного суду на проведення оперативно-технічних мір по ОСОБА_3; оперативно-розшукова справа відносно ОСОБА_3 не заводилась; не було складено протокол огляду та вручення технічних засобів ОСОБА_7; відсутня інформація стосовно яких саме технічних засобів проводилась запис; та інші порушення).

При цьому Приморський районний суд м. Одеси в вказаній окремій постанові від 08.12.2016 року наголосив, що незважаючи на вищевказані порушення, 11.01.2012 року ОСОБА_3 був затриманий та утримувався в ізоляторі, де він знаходився під вартою на протязі 10 діб, крім того його відсторони від займаної посади та наклали арешт на його майно.

Отже, районний суд встановив, що позивач незаконно перебував під слідством та судом 58 місяців 27днів, з яких безпосередньо під вартою 8 днів.

Судом першої інстанції також встановлено, що за період, коли позивач перебував під слідством та судом, ОСОБА_3 неодноразово лікувався в Окружному військовому госпіталі.

За період 2010-2013рр. позивач неодноразово звертався за медичною допомогою до дільничного терапевта клініки амбулаторно-поліклінічної допомоги ВМКЦ ПР з приводу кризового перебігу гіпертонічної хвороби.

Згідно виписок з медичної книжки, наданих до справи, ОСОБА_3 перебував на стаціонарному лікуванню в військово-медичному клінічному центрі Південного регіону в періоди:

- з 20.01.2012 року по 03.02.2012 року з діагнозом: ІХС. Нестабільна (прогресуюча) стенокардія. Гіпертонічна хвороба 11 ст., гіпертонічний криз (від 20.01.2012року) СН ПА ст. Ризик дуже високий. Дисциркуляторнаенцефалопатія 11 ст. змішаного генезу переважно у вертебро-базілярному басейні у вигляді розсіяних органічних знаків,вестибулярного, цефалгічного та астено-вегетативного синдромів з нахилом до симпато-адреналових кризів. Остеохондроз шийного, грудного та поперекового відділів хребта з больовим синдромом. Ситуаційно обумовлений помірно виражений астено-невротичний стан.

з 17.06.2013 року по 04.07.2013 року з діагнозом: Гіпертонічна хвороба 11 стадія, артеріальна гіпертензія 3-го ступеню, кризовий перебіг (неускладнені гіпертензивні кризи 17.06.2013, 18.06.2013р., 22.06.2013р.) Гіпертензивне серце ( концентрична гіпертрофія лівого шлуночка). Гіпертонічна ангіопатія сітківки обох очей ІХС. Стабільна стенокардія напруги ФК 111. Атеросклеротичний кардіосклероз. СН. ПБ. Ризик 4 (дуже високий). Дисциркуляторнаецефалопатія 11 ст. змішаного ґенезу (атеросклеротичного, гіпертонічного) у вигляді мікровогнищевої симптоматики, стійкого астено - вегетативного та вестибуло-атактичного синдромів.

У зв’язку з погіршенням стану здоров’я, 04.07.2013 року ОСОБА_3 направлений на МСЕК та 19.08.2013 року позивач був визнаний інвалідом 2-ї групи безстроково, про що свідчить посвідчення серії Є №013789 від 19.08.2013 року (а.с.66).

Згідно висновку спеціаліста клініки психіатрії Військово-медичного клінічного центру Південного регіону № 2/12 (лікаря-психіатра відділу стаціонарної судово-психіатричної експертизи ОСОБА_9В.), стан здоров’я ОСОБА_3 з 20.01.2012 року погіршився та станом на 27.01.2012 року був розцінений як «ситуационно– обусловленное, умеренно - выраженное астено -невротическое расстройство, соматогенно - отягощенное» и «находится в причинно следственной связи с событиями от 11.01.2012 года».

В обґрунтування завданої моральної шкоди посилався на порушення його нормальних життєвих зв’язків, втрату друзів та соціальних зв’язків, постійні нервові переживання з приводу пред’явлених йому обвинувачень. Позивач вважав, що саме незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду привели до погіршення його стану здоров’я, в результаті чого він визнаний інвалідом 2-ї групи безстроково.

Враховуючи виписки з медичних карток, та висновок з клініки психіатрії, суд вважав, що доводи позивача про його подавлений стан, про погіршення стану здоров’я, втрату зв’язків з оточуючими людьми, неможливістю вільного пересування, вимушеність доказувати свою невинуватість, відчування тиску з боку правоохоронних органів щодо вчинення ними слідчих дій, проведення обшуків, тримання під вартою та інше, що завідало моральної шкоди, є обґрунтованими.

Суд вбачав, що визначаючи розмір завданої йому моральної шкоди позивач виходив із середньозваженої заробітної плати за останні три місяці, які передували його відстороненню від посади, і надав наступний розрахунок:

7290,10 грн. + 6132,82 грн. +7936,60 грн.=21359,52 грн.: 3=7119,84 грн.(с/з).

7119,84 грн. х 58міс. = 412950,72 грн.

7119,84 грн.: 30 =237,33 грн. х 27 дн. = 6407,86 грн.

6407,86 грн. + 412950,72 грн.= 419 358,58 грн.

Вирішуючи спір суд першої інстанції виходив з того, що такого визначення розміру шкоди законодавством не передбачено.

Розглядаючи питання щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, яка заподіяна внаслідок неправомірних дій посадових осіб органів досудового слідства та прокуратури, з держави на користь позивача, кримінальне провадження за ст. 368 ч. 3 КК України відносно якого закрито у зв’язку з недоказаністю складу злочину, суд першої інстанції визначив, що відповідальність держави у такому випадку регулюється нормами ст. 1176 Цивільного кодексу України, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01.12.1994 року з наступними змінами (далі – Закон 266/94-вр), Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», затвердженого наказом Мінюсту України від 04.03.1996 року № 3 та Мінфіну України від 04.03.1996 року № 41 (далі – Положення).

Згідно до вимог ч.ч.1 та 2 ст.1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди виникає у випадках, передбачених законом.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 та п.2 ч.1 ст.2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (в подальшому - Закон) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. У наведених у ст.1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода (п. 5 ст. 3 зазначеного Закону). У ч.1 ст.4 Закону зазначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Відповідно до ч. 5-6 вказаної статті, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

У відповідності до ст. 13 вказаного Закону, питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12.

Право на відшкодування шкоди гарантоване й ч.5 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, норми якої згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-ІУ є джерелом національного права.

Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що інституціональна ефективність потребує, щоб орган, який приймає рішення був «достатньо незалежним» від органу, який вважається відповідальним за порушення Конвенції (справи «Сільвер (Silver) проти Сполученого Королівства», п. 116, «ОСОБА_1 (Leander) проти Швеції», п. 81).

У справі «Хан (Khan) проти Сполученого Королівства» Європейський Суд зробив висновок, що засіб правового захисту у вигляді скарг на поліцію, які доступні заявнику, не «відповідали потребам стандартів незалежності, необхідні для формування достатнього захисту проти зловживання владою».

Аналіз обставин справи «Хан (Khan) проти Сполученого Королівства» свідчить про те, що стандартна процедура щодо розгляду скарг на поліцію полягала у призначенні працівника цієї ж служби для проведення розслідування, та керівник органу відігравав важливу роль в призначенні, оплаті, звільненні його членів.

Беручи до уваги, що позивач оскаржив саме дії органів досудового розслідування про незаконне притягнення його до кримінальної відповідальності, які потягнули для нього негативні правові наслідки, суд вважав, що твердження представників відповідачів, що правовий захист порушених прав позивача внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування має бути здійснений цим органом з визначенням розміру шкоди, не відповідає потребам стандартів незалежності, що необхідні для формування достатнього захисту проти зловживання владою.

Суд вважав що такий спосіб захисту не буде ефективним способом правового захисту в контексті статті 13 Конвенції.

Більш того, для такого способу захисту в національній практиці не існує достатнього підґрунтя - усталеної практики національних судів, якою підтверджується цей спосіб захисту порушеного права.

Також, із змісту частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на усі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Право на судовий захист передбачено й іншими статтями Конституції України. Так, відповідно до статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується.

При цьому, суд прийняв до уваги роз’яснення КСУ, наведені у рішенні N 15-рп/2002 від 09.07.2002 року у справі №1-2/2002, згідно яких обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

З урахуванням викладеного суд не прийняв до уваги посилання відповідачів, викладені у письмових запереченнях, стосовно того, що позивач у встановленому Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» порядку не звертався до відповідних органів з питанням щодо відшкодування шкоди. Суд вбачав, що останнє не перешкоджає вирішенню цього питання судом.

На підставі викладеного, з урахуванням встановлених обставин, відповідно вищенаведених норм закону, суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 має право вимоги на відшкодування моральної шкоди.

При цьому відповідно до п.2 ч.2 ст.1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Відповідно до ч.ч.2 та 3 ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, установлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом провадиться, виходячи з розміру, не меншого ніж один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

За роз’ясненнями, що містяться в п.п.9,14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 (із змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи».

При цьому суд враховує, що під час перебування під слідством позивач не мав можливості працювати, позивач перебував під вартою, відносно нього судом був застосовний запобіжний захід – підписка про невиїзд, після чого він одразу потрави у лікарню та лікувався, відсторонили від роботи, здійснювався обшук його квартири, арешт майна, що спричиняло позивачу додаткові хвилювання.

Суд вбачав, що до того, як відносно позивача було відрито кримінальне провадження та його притягнуто як обвинуваченого у здійсненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України, ОСОБА_3 був інвалідом третьої групи.

Проте, пізніше у 2012 році, коли позивач перебував під слідством та судом, його стан здоров’я погіршився. Через постійні хвилювання та переживання з приводу пред’явлених йому обвинувачень позивач з 20.01.2012 року (після пред’явлення позивачу обвинувачення) по 03.02.2012 року перебував на стаціонарному лікуванні в кардіоревматологічному відділенні кардіологічної клініки ВМКЦ ПР, за період з 02.04.2012 року по 23.04.2012 року проходив лікування в клініці психіатрії, з 17.06.2013 року по 04.07.2013 року знаходився на стаціонарному лікуванні в кардіоревматологічному відділенні клініки (кардіології) ВМКЦ ПР.

У подальшому, у зв’язку з погіршення здоров’я позивачу було присвоєно інвалідність 2- групи.

Отже, з урахуванням викладеного, суд вбачав, що унаслідок незаконного пред’явлення обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади), позивачу було завдано моральні страждання, саме у зв’язку з постійними хвилюваннями та тривогами (стресами) у позивача погіршився стан здоров’я, з огляду на що суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_3 та вбачає, що останній має право на відшкодування моральної шкоди, пов’язаної саме із погіршенням його стану здоров’я, пережитими хвилюваннями та стресами.

При цьому, суд не приймав до уваги посилання сторони позивача та не вбачав підстав для розрахунку розміру моральної шкоди, виходячи саме з середньозваженої заробітної плати позивача за останні три місяці перед відстороненням.

Таким чином, на підставі викладеного, з урахуванням встановлених обставин суд дійшов висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_3 та вважав за можливе стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України, призначеного для відшкодовування шкоди,завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, на користь ОСОБА_3 моральну шкоду, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи.

Колегія суду погоджується з такими висновками районного суду. Оскільки, суд першої інстанції, з’ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди. Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги що підставами відповідно яких було закрито кримінальну справу відносно позивача, є нереабілітуючими підставами, а тому не породжують наслідків у вигляді відшкодування шкоди у відповідності до Закону, а тільки звільняють особу від кримінальної відповідальності, оскільки таке твердження на ґрунтується на законі та міжнародних норм права яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку.

Разом з тим колегія суддів, вважає що доводи апеляційної скарги прокурора найшла своє підтвердження, а тому апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню.

Так, суд першої інстанції здійснюючи розрахунок розміру відшкодування моральної шкоди, правильно виходив з розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи, однак залишив поза увагою, що відповідно п. З Розділу ІІ Перехідних положень Закону України від 06.12.2016 року №1774-УШ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність відшкодування шкоди, правильно встановив період часу за який необхідно відшкодувати шкоду та дійшов правильного висновку, що розрахунок необхідно здійснювати з розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи, однак помилився розрахунковою величиною, а тому неправильно визначив розмір відшкодування, а тому ухвала суду в цій частині підлягає зміні, а суму стягнення необхідно зменшити у відповідності до такого розрахунку.

ОСОБА_3 перебував під слідством та судом 58 місяців та 27 днів, мінімальний розмір суми моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню становить 94239,90 грн. (1600 грн. * 58 міс. 27 днів).

Отже враховуючи вищевикладене, рішення районного суду в частині визначення розміру моральної зміні, на підставі п.п.1,3 ч.1 ст.376 ЦПК України підлягає зміні.

Керуючись ст.ст. 255, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

постановила:

Апеляційні скарги заступника прокурора Одеської області Горностаєвої Т. та представника Державної казначейської служби України ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 14.11.2017 року в частині розміру стягнутої моральної шкоди – змінити, стягнувши моральну шкоду у розмірі 94239,90 грн.

В іншій частині ухвалу залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 22.03.2018 року.

Головуючий Ю.І.Кравець

Судді: О.Г.Журавльов

О.С Комлева