Постанова № 72886296, 14.03.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1424/18

Номер справи місцевого суду: 495/6864/15-ц

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Таварткіладзе О. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.03.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого – Таварткіладзе О.М.

суддів: Заїкіна А.П., Калараша А.А.,

при секретарі: Томашевській К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17 лютого 2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики, відсотків за користування позикою, витрати від інфляції та трьох відсотків річних, -

В С Т А Н О В И Л А:

21.09.2015 року ОСОБА_3 звернулася до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області до ОСОБА_2 з позовом про стягнення грошових коштів за договором позики в сумі 226 000 грн., трьох відсотків річних за користування позикою в сумі 20340грн, витрати від інфляції в сумі 128000 грн. та трьох відсотків річних від суми простроченої заборгованості за 1002 доби в сумі 18617,16 грн., посилаючись на те, що 23.09.2012 року ОСОБА_2 під розписку позичив у ОСОБА_3 грошові кошти строком на 3 (три) місяці на загальну суму 10 000 дол. США під 3 % та зобов`язався їх повернути у встановлений строк. Між тим, на час звернення до суду з позовом борг в сумі 10 000 долларів США не повернуто.

02.02.2016 року від представника ОСОБА_3 – ОСОБА_4, до суду надійшла заява, згідно якої він разом із позивачкою відмовляються від позовних вимог про стягнення трьох відсотків від суми боргу за користування позикою за борговим документом в розмірі 20 340 грн., решту позовних вимог підтримують в повному обсязі та просять їх задовольнити.

Заочним рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02.02.2016 року по справі № 495/6864/15-ц позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики, відсотків за користування позикою, витрат від інфляції та трьох відсотків річних – задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суму боргу за позикою в розмірі 226 000 гривень; три відсотки річних за обліковою ставкою НБУ за прострочення виконання грошового зобов’язання протягом 1002 діб в розмірі 18 617 гривень 16 копійок; грошові кошти по витратам, пов’язаними з розглядом судової справи та сплатою судового збору в розмірі 2 597 гривень 46 копійок. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 – відмовлено.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 21.11.2016 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02.02.2016 року по цивільній справі №495/6864/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики, відсотків за користування позикою, витрат від інфляції та трьох відсотків річних – задоволено. Заочне рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02.02.2016 року по цивільній справі № 495/6864/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики, відсотків за користування позикою, витрат від інфляції та трьох відсотків річних – скасовано і призначено справу до розгляду в загальному порядку (а.с.91-93).

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17 лютого 2017 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики в сумі 226 000 грн., три відсотки річних від суми простроченої заборгованості за 1002 доби в сумі 18617,16 грн. вирішено питання про судові витрати в сумі 2597 грн. 46 коп. В задоволенні решти вимог – відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_2 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції від 17.02.2017 року змінити та остаточно стягнути з відповідача на користь позивача основний борг в сумі 67000 грн., три відсотки річних за обліковою ставкою НБУ за прострочення виконання грошового зобов’язання протягом 1002 діб в сумі 5585 грн. 15 коп. та змінити у зв’язку з цим стягнення судових витрат пропорційно задоволеним вимогам з урахуванням їх зменшення в сумі 733 грн. 85 коп., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Іншу частину рішення апелянт просить залишити без змін.

Таким чином оскаржується рішення лише в частині розміру стягнення основного боргу та 3% річних від розміру простроченого зобов`язання. В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується і тому в апеляційному порядку не переглядається.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що:

- відповідно до розписки від 23.09.2012 року, що виконана рукописом, ОСОБА_2 отримав у борг від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 10 000 дол. США під 3 % строком на 3 місяці та зобов'язався їх повернути у строк (а.с.8);

- між тим, ОСОБА_2 борг за договором позики в загальному розмірі 10 000 доларів США, відповідно до розписки від 23.09.2012 року по теперішній час ОСОБА_3 не повернув;

- на вимогу суду позивачем – ОСОБА_3, у судовому засіданні 07.02.2017 року було представлено для огляду оригінал розписки від 23.09.2012 року (а.с.169), яка, по-перше, повністю відповідає її копії, наявної в матеріалах справи (а.с.8), а, по-друге, свідчить про те, що ОСОБА_2 дійсно позичені гроші ОСОБА_3 не повернув;

- у відповідності до перевіреного розрахунку позивача, сума боргу ОСОБА_2 перед ОСОБА_3 за договором позики згідно розписки від 23.09.2012 року, в загальному розмірі 10 000 долларів США в еквіваленті за курсом НБУ станом на дату звернення позивача до суду складає 226 000 грн., які позивачем заявлені до стягнення, а також три відсотки річних за прострочення виконання грошового зобов’язання протягом 1002 діб в розмірі 18 617,16 грн.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення основного боргу еквівалентному 10 000 доларів США та 3% річних від суми простроченої заборгованості, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 отримавши згідно з розпискою від 23.09.2017 року у борг від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 10 000 доларів США із зобов’язанням повернути їх через три місяці, грошові кошти не повернув допустивши таким чином прострочення виконання зобов`язання.

Такий висновок суду першої інстанції відповідає встановленим у справі обставинам і заснованийи на законі.

Суд вірно встановив, що 23.09.2012 року ОСОБА_2 отримав у борг від ОСОБА_3, 10 000 доларів США із зобов’язанням повернути їх через три місяці, що не заперечувалося відповідачем.

Суд також правильно виходив з того, що між сторонами виникли відносини позики, оскільки зі змісту представленої розписки від 23.09.2012 року, вбачається, що вказана розписка містить зобов’язання про їх повернення.

Стягуючи вказану заборгованість відповідно до заявлених вимог в еквіваленті в національній валюті України, суд виходив з того, що відповідач вказані грошові кошти не повернув, внаслідок чого викникла прострочена заборгованість тривалістю 1002 дні на час звернення позивачем до суду з позовом про стягнення боргу.

Спростування вказаних обставин є процесуальним обов’язком відповідача.

На підтвердження своїх заперечень щодо розміру стягнення заявленого позивачем, відповідач надав розписки від 30.12.2014 року про повернення позивачці 1000 доларів США, від 25.01.2015 року про повернення позивачці 1900 доларів США та від 30.01.2015 року про повернення 1000 доларів США. З урахуванням наведеного відповідач визнав непогашене боргове зобов’язання за розпискою від 23.09.2012 року в сумі еквівалентній 3000 доларів США.

Позивач стверджувала, що вказані розписки від 30.12.2014 року про повернення 1000 доларів США, від 25.01.2015 року про повернення 1900 доларів США та від 30.01.2015 року про повернення 1000 доларів США не стосуються позики за розпискою від 23.09.2012 року, а відносяться до позики за розпискою від 17.03.2010 року, за якою вона позичила відповідачу також 10 000 доларів США і в межах повернення якої він передавав їй вказані грошові суми, про що вона власноруч складала розписки, які пред’явлені нею при розгляді її вимоги про стягнення 10 000 доларів США за розпискою від 17.03.2010 року в іншій цивільній справі.

Суд першої інстанції оглянув оригінал вказаних розписок та встановив, що всі три вказані розписки ОСОБА_3 написані нею на одному аркуші нижче під текстом розписки від 17.03.2010 року, згідно з якою вона позичила ОСОБА_2 10 000 доларів США.

Враховуючи наведене та приймаючи до уваги, що відповідачем та його представником не представлено належних, допустимих та достатніх доказів погашення ОСОБА_2 боргу перед ОСОБА_3 за розпискою від 23.09.2012 року, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що що вказані у розписках від 30.12.2014 року, від 25.01.2015 року та від 30.01.2015 року грошові кошти в сумі відповідно 1000 доларів США, 1900 доларів США та 1000 доларів США, були передані ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 в межах погашення боргу саме за розпискою від 17.03.2010 року, а не за розпискою від 23.09.2012 року.

Доводи апеляційної скарги висновок суду першої інстанції щодо безпідставного не врахування судом першої інстанції вказаних розписок не зменшення розміру стягнення основного боргу за розпискою від 23.09.2012 року та 3% річних, не спростовують і спрямовані на виключно переоцінку доказів, яким судом було надано об’єктивну та обґрунтовану оцінку.

При цьому апелянтом до апеляційної скарги додані дві копії розписок від 20.03.2010 року про отримання позивачем 5000 доларів США та від 23.07.2015 року про повернення 700 доларів США.

Згідно з ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.

У якості причин не подання доказів до міськрайонного суду, апелянт зазначив, що випадково знайшов їх після ухвалення судом рішення серед своїх документів.

Проте це не є причиною, що об’єктивно не залежала від відповідача і тому не відноситься до виключних випадків за яких апеляційний суд може прийняти ці докази.

Крім того, розписка від 17.03.2010 року апріорі не може вважатися погашенням грошового зобов’язання за борговою розпискою від 23.09.2012 року, а розписка від 23.07.2015 року не містить чіткої вираженої інформації щодо погашення боргу саме за позикою від 23.09.2012 року.

Доводи апеляційної скарги з посиланням на запис телефонної розмови між сторонами і неприйняття її судом, висновок суду не спростовують та не узгоджуються з матеріалами справи..

Інших доводів в апеляційній скарзі не наведено.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права, які є підставою для скасування судового рішення, при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, внаслідок чого апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, судова колегія –

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17 лютого 2017 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено: 22.03. 2018 року.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: А.П. Заїкін

ОСОБА_5