Ухвала суду № 72886185, 21.03.2018, Татарбунарський районний суд Одеської області

Справа № 515/1103/14-а

Провадження № 2-а/515/26/18

Татарбунарський районний суд Одеської області

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2018 року. Татарбунарський районний суд Одеської області в складі:

головуючого - судді Семенюк Л.А.

за участю секретаря Унгурян Т.В.

позивачів ОСОБА_1

ОСОБА_2

представника позивачів ОСОБА_3

відповідача представника ОСОБА_4 міської ради

Одеської області ОСОБА_5

третіх осіб ОСОБА_6

ОСОБА_7

представника третьої особи ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_9,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Татарбунари справу за адміністративним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_4 міської ради Одеської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору – ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання незаконними та нечинними рішень ОСОБА_4 міської ради Одеської області,

В С Т А Н О В И В:

24 квітня 2014 року до Татарбунарського районного суду Одеської області надійшов адміністративний позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_4 міської ради Одеської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору – ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання незаконними та нечинними рішень ОСОБА_4 міської ради Одеської області, в якому позивачі просили визнати незаконними та нечинними рішення ОСОБА_4 міської ради Одеської області №822-У від 25.10.2010 року про передачу у власність ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, розташованого за адресою: вул. Скальська, 12-б м.Татарбунари Одеської області, а також рішення ОСОБА_4 міської ради народних депутатів №521 від 18.12.1997 року в частині передачі у власність ОСОБА_6 земельної ділянки загальною площею 0,16 га, розташованої за зазначеною адресою.

25 липня 2014 року ухвалою судді Татарбунарського районного суду Одеської області Тимошенка С.В. було відкрито провадження в адміністративній справі.

08 серпня 2014 року адміністративну справу після відводу головуючому судді прийнято до провадження суддею Татарбунарського районного суду Одеської області Чебан А.П.

Ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 23 грудня 2014 року провадження у справі було зупинено до вирішення іншої адміністративної справи №515/2891/14-а.

13 березня 2017 року з підстави звільнення з посади судді Чебан А.П., справу передано судді Шевиріну О.А. Однак, у зв’язку з його звільненням з посади судді, справу передано до канцелярії суду для проведення повторного автоматизованого розподілу.

14 липня 2017 року автоматизованою системою документообігу суду справу розподілено судді Сивоконь Т.І.

Згідно з рішенням Вищої ради правосуддя від 27.07.2017 року за №2255/0/15-17, суддю Сивоконь Т.І. звільнено з посади судді Татарбунарського районного суду Одеської області у відставку, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.09.2017 року справу передано на розгляд судді Семенюк Л.А.

Ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 08 вересня 2017 року суддею Семенюк Л.А. вищезазначену справу прийнято до свого провадження та призначено до судового розгляду.

Представник позивачів ОСОБА_3 в судове засідання, призначене на 21.03.2018 року на 10.30 години не з’явилась, попередньо надала через канцелярію суду заяву про зупинення провадження по справі до набрання чинності судового рішення по справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ТОВ «ОСОБА_4 БТІ та РОН» та КП «Ізмаїльське міжміське бюро технічної інвентаризації», третіх осіб – ОСОБА_4 міської ради Одеської області, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 про визнання незаконним дій Ізмаїльського підрозділу ОСОБА_4 бригади Ізмаїльського бюро технічної інвентаризації, вважаючи, що рішення у вказаній справі може суттєво вплинути на результат розгляду справи, що знаходиться в провадженні суду (а.с. 39-41, том 2).

Також, через канцелярію суду від представника третьої особи ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_9 надійшло клопотання про закриття провадження по справі у зв’язку з тим, що, на його думку, дана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спір виник з приводу набуття права власності на земельну ділянку, тобто наявний спір про право, який повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства (а.с. 34,том 2). На вказане клопотання представником позивачів ОСОБА_3 подана заява через канцелярію суду 26.02.2018 року про відхилення зазначеного клопотання, оскільки, на її думку, даний спір виник щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень при реалізації ним управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, тому відсутні підстави для закриття провадження по справі (а.с.54-55, том 2).

Представник ОСОБА_4 міської ради та її виконкому ОСОБА_5М (за довіреністю) надав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги не визнав, вважаючи оскаржувані позивачами рішення ОСОБА_4 міської ради прийнятими на законних підставах (а.с.51, том 2).

Згідно з частиною 3 статті 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, як передбачено ч.4 ст.229 КАС України.

Оскільки сторони та їх представники в судове засідання не з’явились, надавши відповідні заяви та клопотання, суд вважає можливим провести судовий розгляд справи у їх відсутність.

Дослідивши матеріали справи, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання представника позивачів ОСОБА_3 про зупинення розгляду справи. Разом з тим, суд вважає, що заявлене представником третьої особи ОСОБА_7 адвокатом ОСОБА_9 клопотання підлягає задоволенню, а провадження по справі - закриттю, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підстав, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Водночас, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, а тому, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Звертаючись до суду з вказаним адміністративним позовом, позивачі виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Однак, суд не може погодитись з думкою останніх, оскільки такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм права з огляду на нижченаведене.

Оскарження рішень, дій та бездіяльності органів місцевого самоврядування та органів державної влади є окремим способом захисту права, пов'язаним з їх діяльністю як суб'єктів владних повноважень, що здійснюють владні функції. Особа, яка реалізує своє суб'єктивне право через прийняття суб'єктом владних управлінських функцій відповідного рішення чи вчинення ним дій вступає з ним в публічно-правові відносини і має право на захист свого права в адміністративному суді.

Визнання протиправними та скасування (визнання незаконними - в редакції статті 16 ЦК України) рішень органів місцевого самоврядування є окремим способом захисту цивільних прав та інтересів, порушених зазначеними органами під час реалізації ними своїх повноважень. Водночас, це не впливає на визначення судової юрисдикції спору, оскільки вона визначається виключно процесуальним законодавством, в даному випадку - статтею 19 КАС України.

Вищий адміністративний суд України зазначив, що КАС України відносить спір до публічно-правового та, відповідно, підсудного адміністративним судам, виходячи з природи дій суб'єкта владних повноважень, який повинен здійснювати у спірних правовідносинах владні управлінські функції. Реалізація у цих правовідносинах суб'єктивних прав фізичних і юридичних осіб, що передбачені нормами приватного права, не переводить такий спір у категорію приватноправового, про що міститься роз’яснення в пункті 21 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 01.03.2013 р. № 3.

Згідно зі статтями 2, 4, 19 ЦПК України завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають, зокрема, з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

З огляду на положення статей 4, 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цього суб'єкта, відповідно прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Таким чином, до адміністративної відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один із його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість, визначальні ознаки приватноправових відносин - юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

ЗК України є, зокрема, тим актом цивільного законодавства, який передбачає підставою виникнення цивільних прав та обов'язків акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

У відносинах, які склалися між сторонами, виник спір стосовно нерухомого майна – присадибної земельної ділянки площею 0,10 га по вул. Скальська, 12-б в м. Татарбунари Одеської області, на яку, рішеннями відповідача ОСОБА_4 міської ради Одеської області від 18.12.1997 року та 25.10.2010 року, третій особі - ОСОБА_6 було передану в приватну власність земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та ведення підсобного господарства (а.с.86-87), та наданням її останньому у приватну власність (а.с.115-116).

На думку суду, компетенція адміністративних судів на даний спір не поширюється, оскільки вимоги позивачів не стосуються захисту їх прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органу місцевого самоврядування, зазначеного в якості відповідача, в даних правовідносинах відповідач не здійснює владну управлінську функцію.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

З урахуванням такого висновку Конституційного Суду України та з огляду на положення статті 11 ЦК України, статей 78, 116, 122 ЗК України, в зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, в сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права.

За таких обставин, рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права користування землею), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

Такий висновок викладений в правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 16 грудня 2015 року № 6-2510цс15, який є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Позиція Верховного Суду України щодо вказаних правовідносин викладена також в постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-551а14, в якій зазначено, що у разі прийняття суб’єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватись у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право. Такого ж висновку Верховний суд України дійшов у постановах від 24 лютого 2015 року (справа №21-34а15), від 16 грудня 2014 року (справа №21-544а-14), від 09 грудня 2014 року (справа №21-308а14), від 11 листопада 2014 року (справа №21-493а14).

Оскільки предметом оскарження у даній справі є рішення ОСОБА_4 міської ради народних депутатів від 18.12.1997 року №521 та рішення міської ради від 25.10.2010 року №822-У про надання третій особі ОСОБА_6 у власність земельної ділянки, розташованої по вул. Скальська, 12-б в м. Татарбунари Одеської області (тобто ненормативний акт, який вичерпав свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності передачі земельної ділянки у власність третьої особи має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне. Тому, даний спір не є публічно-правовим і не підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження в справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

На підставі вище викладеного, суд приходить до висновку, що провадження у справі підлягає закриттю у зв’язку з непідсудністю позовних вимог адміністративному суду. При цьому, позивачам роз’яснюється їх право на звернення до суду із вказаними вимогами в порядку цивільного судочинства.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2,4,16,19,238,241,248,294,295 КАС України, суд -

У Х В А Л И В:

Закрити провадження по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_4 міської ради Одеської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору – ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання незаконними та нечинними рішень ОСОБА_4 міської ради.

Роз’яснити позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що вони мають право звернутися до суду з вказаним позовом в порядку цивільного судочинства.

Ухвалу суду може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області протягом п’ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 Розділу ХІІ Перехідних Положень КАС України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя Семенюк