Постанова № 72884195, 21.03.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Провадження №22-ц/772/587/2018

Категорія: 55

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач :Сопрун В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2018 рокуСправа № 147/713/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі:

головуючого Сопруна В.В.,

суддів: Медяного В.М., Матківської М.В.,

за участю секретаря судового засідання: Сніжко О.А.,

за участю сторін: представника відповідача ОСОБА_2,-

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу №147/713/17 за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства «Тростянецький спиртовий завод» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

за апеляційною скаргою Державного підприємства «Тростянецький спиртовий завод» на рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 28 грудня 2017 року, яке ухвалене суддею Корнієнко О.М. в приміщенні Ладижинського міського суду Вінницької області о 16 год. 36 хв., повний текст складено 05 січня 2018 року -

в с т а н о в и в :

В липні 2017 року ОСОБА_3 звернулась у суд з позовом до Державного підприємства «Тростянецький спиртовий завод» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, мотивуючи позовні вимоги тим, що у період з 09 жовтня 2015 року по 24 листопада 2015 року працювала на посаді оператора апарату чистої культури дріжджів ДП «Тростянецький спиртовий завод» за сумісництвом, згідно трудового договору. Основне місце роботи - ДП «Ладижинський завод Екстра», що підтверджується даними індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5.

Відповідно до ст. 102-1 КЗпП працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу, такі ж положення закріплені у ст. 19 Закону України «Про оплату праці». Проте, за період її роботи, відповідач не виплачував ОСОБА_3 заробітну плату та не провів з нею остаточний розрахунок в день звільнення. На неодноразові звернення щодо виплати заробітної плати, постійно чула відмову, з посиланням на те, що не має коштів, коли з'являться - виплатять.

Згідно довідки від 12 липня 2017 року №136, виданої ДП «Тростянецький спиртзавод», за час роботи позивачу нарахована заробітна плата в сумі 4414,23 грн., в тому числі компенсація за невикористану відпустку 267,19 грн.

20 червня 2017 року ОСОБА_3 отримала повідомлення із бухгалтерії ДП «Тростянецький спиртовий завод» про переказ заборгованої заробітної плати на картковий рахунок, на її ім'я.

У зв'язку з тим, що з нею не було вчасно проведено розрахунку, згідно вимог ст. 116 КЗпПУ, просила суд стягнути на свою користь середній заробіток за 390 днів затримки – з 27 листопада 2015 року по 20 червня 2017 року по день фактичного розрахунку розрахунку в сумі 50544 грн.

Рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 28 грудня 2017 року позов задоволено частково.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ДП «Тростянецький спиртовий завод» подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення є незаконним, необґрунтованим, посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, оскільки спір, який виник між сторонами, в силу положень ст.ст.12, 16 ГПК України та ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» відноситься до компетенції господарського спору.

Відповідно до абз. 3 п. 3 розділу ХІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Згідно п.8 ч.1 розділу XIII «Перехідних положень» ЦПК України передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду Апеляційним судом Вінницької області.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши осіб, які з’явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Згідно ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).

Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_3 з 09 жовтня 2015 року по 24 листопада 2015 року працювала на посаді оператора апарату чистої культури дріжджів Державного підприємства «Тростянецький спиртовий завод».

Наказом №208к від 23 листопада 2015 року, ОСОБА_3, звільнено з 24 листопада 2015 року за угодою сторін, згідно п.1 ст.36 КЗпП України. В день звільнення працівнику ОСОБА_3 не були виплачені всі кошти, які було нараховано до виплати. Так, їй не була виплачена нарахована заробітна плата за період роботи з 09 жовтня 2015 року по 24 листопада 2015 року в сумі 4414,23 грн. Вказана заборгованість повністю виплачена підприємством 20 червня 2017 року.

Дані обставини підтверджуються наказом підприємства №208к від 23 листопада 2015 року, довідкою № 136 від 12 липня 2017 року, індивідуальною відомістю про застраховану особу (Форма ОК-5) Пенсійного фонду України (а.с.4-7, 82).

Відповідно до ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до змісту ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства провадиться в день звільнення.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині визнання права позивача на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, сума якого має бути визначена за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, а також, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати відповідно до Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (частина п'ята статті 19 у редакції Закону від 18 січня 2013 року, яка була чинною на час існування спірних правовідносин) .

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України у цивільній справі № 6-76цс14, висловленою у постанові від 2 липня 2014 року, згідно з якою передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Задовольняючи позовні вимоги частково щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції вірно виходив з того, що відповідачем при звільненні позивача ОСОБА_3 не було проведено розрахунок за період її роботи, що є підставою для виплати середнього заробітку відповідно до ст. 117 КЗпП України.З урахуванням проведеного розрахунку позивачем сума компенсації становить 50544 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що даний спір належить розглядати за правилами господарського судочинства не заслуговують на увагу з тих підстав, що Законом України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI, який набрав чинності 19 січня 2013 року, «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» зазначений Закон викладено в новій редакції.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» статтю 12 ГПК (чинного станом на 19 січня 2013 року) доповнено пунктом 7, відповідно до якого до підвідомчості господарських судів віднесено справи у спорах, зокрема про стягнення заробітної плати з боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство.

Відповідно до Закону України від 02 жовтня 2012 року № 5405-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань» розділ X «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» доповнено пунктом 1-1, яким визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Таким чином, вирішуючи питання про визначення юрисдикції (предметної підсудності) справи за позовом про стягнення заробітної плати з роботодавця, слід враховувати положення пункту 1-1 розділу X «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», вимоги статті 15 ЦПК (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), статті 12 ГПК та брати до уваги дату порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо таку ухвалу постановлено після 19 січня 2013 року.

По справі встановлено, що ухвалу господарського суду Вінницької області про порушення провадження у справі про банкрутство ДП «Тростянецький спиртовий завод» постановлено 21 березня 2008 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в частині, що встановлює виключну підвідомчість справ про стягнення заробітної плати з боржника господарським судам, а тому такий спір правильно розглянуто судом першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Крім того, ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області від 19 вересня 2017 року було закрито провадження у даній цивільній справі з підстав, що позов ОСОБА_3 підлягає розгляду в порядку господарського судочинства (а.с.31-32).

Однак, ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 26 жовтня 2017 року, скасовано ухвалу Тростянецького районного суду Вінницької області від 19 вересня 2017 року, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. Скасовуючи ухвалу, суд апеляційної інстанції вказав, що до спірних правовідносин не застосовується Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції Закону України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI з огляду на те, що провадження у справі про банкрутство Державного підприємства «Тростянецький спиртовий завод» було відкрито 21 березня 2008 року (а.с.67-68).

Також, доводи апеляційної скарги, що обов'язковою умовою виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку є вина підприємства, яка судом залишилась не встановленою є безпідставними.

Колегія суддів, бере до уваги те, що відповідач не заперечував наявності боргу перед позивачем та факт несвоєчасного розрахунку, а наявність постанови державного виконавця про арешт коштів боржника не свідчить про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів, а тому не є підставою для звільнення роботодавця від обов'язку сплатити відповідні кошти.

Крім того, доводи апеляційної скарги про те, що в день звільнення ОСОБА_3 не працювала, із письмовою вимогою про проведення розрахунку за відпрацьований час не зверталась, не спростовують вірний висновок суду першої інстанції про те, що підприємство повинно було провести повний розрахунок із працівником в день звільнення.

При цьому, працюючи на підприємстві, заробітну плату ОСОБА_3 отримувала шляхом перерахування коштів на її картковий рахунок у банку, що встановлено в судовому засіданні, а також підтверджується ксерокопією платіжної картки банку «Укргазбанк» та квитанції про баланс рахунку станом на 26 червня 2017 року (а.с.11).

Враховуючи зазначене, підприємство знало реквізити рахунку позивача для виплати заробітної плати, перерахувало працівнику в червні 2017 року на картковий рахунок залишок заборгованості по зарплаті. Виплата заробітної плати при звільненні працівника є обов’язком роботодавця, незалежно від того, чи звертається працівник із вимогою про таку виплату.

Таким чином, виходячи з наявних у матеріалах справи письмових доказів, суд апеляційної інстанції, приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені. Висновки суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Тростянецький спиртовий завод» залишити без задоволення.

Рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 28 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 21 березня 2018 року.

Головуючий: підпис ОСОБА_4

Судді: підписи ОСОБА_5

ОСОБА_6

Згідно з оригіналом: ОСОБА_4