Рішення № 72882989, 21.03.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2018 р. Справа№805/1232/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Т.В.розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративий позов ОСОБА_1 до відповідачів:

1. Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради

2. Управління державної казначейської служби в м. Маріуполі Донецької області

про визнання дій незаконними, зобов’язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, б. 86, кв. 105) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради (ЄДРПОУ 41336065, юридична адреса: 87500, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Миру, 70), Управління державної казначейської служби в м. Маріуполі Донецької області (ЄДРПОУ 37989721, юридична адреса: 87500, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Миру, 68) про визнання дій Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради в частині невиплати нарахованої компенсації за проїзд залізничним транспортом один раз на рік в 2017 році в сумі 882 грн. 93 коп., зобов’язання Управління державної казначейської служби в м. Маріуполі Донецької області утримати з розрахункового рахунку Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради на коритсь ОСОБА_1 несплачену суму компенсації за проїзд залізничним транспортом один раз на рік в 2017 році в сумі 882 грн. 93 коп.

Доводи позовної заяви обґрунтовує тим, що, відповідач, як вважає позивач, не здійснюючи виплату нарахованої компенсації за проїзд залізничним транспортом позивачу, діяв з перевищенням повноважень та не у спосіб, визначений чинним законодавством з питань соціального захисту.

Зазначає, що посилання відповідача на те, що впродовж 2016-2017 років бюджетом м. Маріуполя коштів на вищезазначені виплати не виділялось, є протиправними, оскільки Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачене право осіб, віднесених до категорії 1 на безплатний проїзд один раз на рік до будь-якого пункту України і назад автомобільним або повітряним, або залізничним, або водним транспортом з правом першочергового придбання квитків.

Враховуючи викладене, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

У відзиві на адміністративний позові відповідач вказав на його безпідставність та зазначив, що фінансування та надання всіх видів державної допомоги, пільг та компенсацій департаментом соціального захисту населення Маріупольської міської ради здійснюється за рахунок субвенції з державного бюджету в місцевий та місцевого бюджету, тобто департаменту як розпоряднику коштів нижчого рівня надаються державні та місцеві кошти для здійснення видатків тільки згідно з призначенням за відповідним кодом класифікатору видатків.

Зазначив, що нецільове використання, тобто направлення коштів призначених на фінансування однієї статті видатків на іншу не допустимо, що передбачено ст. 119 Бюджетного кодексу України.

Враховуючи наведене, просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Представники сторін у судове засідання не з'явились, про дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, заяву про розгляд справи за участю їх представників не надали.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведене, суд розглядає позовну заяву в порядку спрощеного провадження на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви, суд з'ясував наступні обставини справи.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_1, місце проживання: 87599, АДРЕСА_1, НОМЕР_2 (а.с. 8-9).

Згідно посвідчення від 25.11.1992 року категорія 1 серія А № 007250 ОСОБА_2 має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році та статус громадянина, захворювання яких пов’язане з наслідками чорнобильської катастрофи (а.с. 11).

Згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 30.11.2016 року № НОМЕР_3, ОСОБА_1 фактично проживає/перебуває за адресою: 87599, АДРЕСА_1 (а.с. 10).

10.01.2018 року ОСОБА_1 звернулась до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради зі скаргою щодо виконання вимог Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи» та сплати нарахованої компенсації за проїзд залізничним транспортом(а.с. 12).

23.01.2018 року листом № Н-400-11-1.1.2 на звернення ОСОБА_1 Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради повідомив, що розпорядженням від 11.09.2017 року № 2013 ОСОБА_1 призначена компенсації за проїзд залізничним транспортом, відшкодування витрат по цьому виду виплат передбачене за рахунок коштів місцевого бюджету, але упродовж 2016-2017 років бюджетом м. Маріуполя коштів на зазначені виплати не виділялось (а.с. 13).

Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом, в позовній заяві позивач просить визнати дії щодо невиплати нарахованої компенсації за проїзд залізничним транспортом протиправними та зобов’язати здійснити таку виплату.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Згідно до пп. 6, п.б ч. 1 ст. 34 Закону України «Про місцеве самоврядування» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження щодо вирішення відповідно до законодавства питань про надання компенсацій і пільг громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, в інших випадках, передбачених законодавством.

Тобто, відповідач 1 у справі є суб’єктом владних повноважень, який діє на підставі Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Положення про Управління праці та соціального захисту населення та у спірних правовідносинах реалізує повноваження, надані йому Законом.

Згідно ст. 48 Бюджетного кодексу України в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України, у тому числі операцій з коштами державного бюджету та розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів, контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів.

Згідно п. 1 Положення про Державну казначейську службу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Тобто, відповідач 2 у справі – органи, на які чинним законодавством України покладені функції щодо обслуговування розпорядників бюджетних коштів.

Як зазначалось раніше, позивач має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році та статус громадянина, захворювання яких пов’язане з наслідками чорнобильської катастрофи.

Відповідно до п. 19 ст. 20 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до категорії 1 (пункт 1 статті 14), надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги: безплатний проїзд один раз на рік до будь-якого пункту України і назад автомобільним або повітряним, або залізничним, або водним транспортом з правом першочергового придбання квитків.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, відповідачем позивачу призначена, але не виплачена компенсація за проїзд залізничним транспортом.

Статтею 22 Конституції України, передбачено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Проаналізувавши зазначені положення Конституції України (254к/96-ВР), Бюджетного кодексу України(2542-14), практику зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України (254к/96-ВР).

Таким чином, Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин (п.5 Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року, справа №6-рп/2007 ).

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про можливість компенсації вартості квитків позивачу, оскільки вказана компенсація є державною гарантією і передбачена Законом, що свідчить про наявність порушення з боку відповідача щодо відмови у компенсації позивачу вартості квитків у 2017 році в сумі 882 грн. 93 коп.

Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності дій щодо невиплати нарахованої компенсації за проїзд залізничним транспортом, в розумінні зазначеної норми Закону.

Щодо вимоги про зобов’язання Управління державної казначейської служби в м. Маріуполі Донецької області утримати з розрахункового рахунку Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради несплачену суму компенсації за проїзд залізничним транспортом суд зазначає наступне.

Як зазначалось раніше, згідно п. 1 Положення про Державну казначейську службу Казначейство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Тобто, обов’язок щодо виплати гарантованої Державою компенсації, в тому числі компенсації за проїзд залізничним транспортом, нормами чинного законодавства покладені на органи соціального захисту населення.

Згідно ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Оскільки під час розгляду справи встановлена протиправність дій органу владних повноважень щодо невиплати нарахованої компенсації за проїзд залізничним транспортом, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог з ухваленням рішення про зобов’язання суб’єкта владних повноважень здійснити нарахування та виплату такої компенсації.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України питання про перерозподіл судових витрат не розглядається.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», Кодексом адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради, Управління державної казначейської служби в м. Маріуполі Донецької області про визнання дій незаконними, зобов’язання вчинити дії – задовольнити повністю.

Визнати незаконними дії Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради (ЄДРПОУ 41336065, юридична адреса: 87500, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Миру, 70) в частині невиплати ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, б. 86, кв. 105) нарахованої компенсації за проїзд залізничним транспортом один раз на рік в 2017 році в сумі 882 грн. 93 коп.

Зобов’язати Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради (ЄДРПОУ 41336065, юридична адреса: 87500, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Миру, 70) здійснити виплату ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, б. 86, кв. 105) несплачену суму компенсації за проїзд залізничним транспортом один раз на рік в 2017 році в сумі 882 грн. 93 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Давиденко Т.В.