Рішення № 72882935, 21.03.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2018 року м. Житомир справа № 806/115/18

категорія 8.3.11

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Попової О. Г., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ДФС у Житомирській області із позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Житомирській області від 22.06.2017 №56773-13, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки в розмірі 3520,10 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що контролюючим органом при винесенні спірного податкового повідомлення-рішення не враховано, що ОСОБА_1 є сільськогосподарським товаровиробником та належні позивачу на праві власності (користування) нежитлові будівлі: конюшня та склад грубих кормів, використовуються ОСОБА_1 в сільськогосподарській діяльності для вирощування та утримування коней. Відтак, на думку позивача, визначення йому спірним податковим повідомленням - рішенням податкового зобов'язання в сумі 3520,10 грн. є протиправним.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 25.01.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження із проведенням судового засідання та викликом (повідомленням) учасників справи в порядку статей 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Судовий розгляд справи призначено на 07.02.2018 о 09:50.

В судове засідання, призначене на 07.02.2018 о 09:50 прибув представник відповідача. Позивач в судове засідання не прибув, причини неявки не повідомив. Про дату, час та місце проведення судового розгляду повідомлений належним чином.

У зв'язку із першою неявкою позивача, належним чином повідомленого про дату, час та місце проведення судового розгляду, ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 07.02.2018 судовий розгляд справи було відкладено на 21.02.2018 об 11:00.

15.02.2018 до відділу документального забезпечення суду представник відповідача подав відзив на адміністративний позов вих. №89/06-30-10-03 від 06.02.2018, відповідно до змісту якого просить відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку із безпідставністю. (а.с. 37-38).

В судове засідання, призначене на 21.02.2018 об 11:00 прибув представник відповідача. Перед початком судового засідання подав до відділу документального забезпечення суду клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження (а.с. 48).

Позивач в судове засідання не прибув, 20.02.2018 надіслав на офіційну електронну поштову адресу суду заяву про розгляд справи без участі (а.с. 47).

Зважаючи на неявку сторін та керуючись приписами ч.3 ст. 194, ч.9 ст. 205, ч.4 ст. 229 КАС України суд вважає за можливе провести розгляд справи у порядку письмового провадження за наявними у матеріалах справи доказами.

Відповідно до ч.1 ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог з наступних підстав.

Встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить: нежитлова будівля (конюшні) загальною площею 229,6 кв.м.; приміщення складу грубих кормів загальною площею 111,0 кв.м., розташовані за адресою вул. Правди, буд. 17, м. Овруч, Овруцький район, Житомирська область. Вказані відомості підтверджуються наявною у матеріалах справи копією витягу КП "Коростенське міжміське бюро технічної інвентаризації Житомирської обласної ради" №30192287 від 03.06.2011 (а.с. 9).

Головним управління ДФС у Житомирській області винесено податкове повідомлення-рішення 22.06.2017 №56773-13, відповідно до якого ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 3520,10 грн. (а.с. 8).

Розрахунок податкового зобов'язання за спірним рішенням в сумі 3520,10 грн. було здійснено відповідачем із застосуванням ставки податку, визначеної рішенням сесії Овруцької міської ради Житомирської області "Про встановлення місцевих податків та зборів на 2016 рік по м. Овруч" №100 від 27.01.2016.

Так, 27 січня 2016 року Овруцькою міською радою Житомирської області на п'ятій сесії сьомого скликання прийнято рішення №100 "Про встановлення місцевих податків та зборів на 2016 рік по м. Овручу", згідно якого встановлено ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб у розмірі 0,75 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного ( податкового) року за 1 кв. м. бази оподаткування (а.с. 49-50).

Правомірність встановлення вказаного податку рішенням Овруцької міської ради Житомирської області №100 від 27.01.2016 та розрахунок податкового зобов'язання за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням із застосуванням ставки податку, визначеної рішенням сесії Овруцької міської ради Житомирської області №100 від 27.01.2016. позивачем не оскаржується.

Не погоджуючись із діями контролюючого органу, наголошуючи, що позивач є сільськогосподарським товаровиробником і звільнений від сплати нарахованого податкового зобов'язання та вважаючи, що спірне податкове повідомлення рішення є протиправним і підлягає скасуванню, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та перевіряючи податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Житомирській області від 22.06.2017 №56773-13 на відповідність вимогам ч.2 ст. 2 КАС України, суд зазначає наступне.

Статтею 67 Конституції України встановлено обов'язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Частиною другою статті 19 Основного Закону визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобов`язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов`язкових платежів), нарахування і сплату пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків і визначає заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року №2755-VI (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України).

Згідно з п. 21.1 ст. 21 ПК України посадові особи контролюючих органів зобов'язані: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

У відповідності до п. 6.1 ст. 6 ПК України, податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Елементи податку на майно визначені розділом XII Податкового кодексу України.

В силу приписів статті 265 ПК України податок на майно складається, зокрема, з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно зі пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України).

За змістом пункту 266.3 ст. 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Підпунктом 266.3.2 пункту 266.3 ст. 266 ПК України визначено, що база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно зі пп. 266.5.1 п. 266.5 вказаної статті ПК України, ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

У відповідності до пп. 266.6.1 п. 266.6 ст. 266 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України).

Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства, суд зазначає, що ОСОБА_1 (фізична особа, власник нежитлової будівлі) є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так, в обґрунтування неправомірності визначення податкового зобов'язання спірним податковим повідомленням-рішенням позивач зазначає, що належні йому на праві приватної власності нежитлові будівлі (конюшні загальною площею 229,6 кв.м.; приміщення складу грубих кормів загальною площею 111,0 кв.м., розташовані за адресою вул. Правди, буд. 17, м. Овруч, Овруцький район, Житомирська область) не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки є будівлею, спорудою сільськогосподарського товаровиробника, призначеною для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, суд ураховує, що вичерпний перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктами оподаткування наведено у підпункті 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Так, згідно зі пп. "ж" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України до таких об'єктів нерухомості належать будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Отже, об'єкт нерухомості не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у разі одночасного існування двох умов, а саме якщо це будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, які призначені для використання ними безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Значення понять, які вживаються у Податковому кодексі України, закріплені у статті 14 цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

В силу приписів пп. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

У свою чергу, згідно з п. 3.1 ст. 3 ПК України податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Отже, правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є одночасна сукупність наступних умов: 1) використання споруди безпосередньо у сільськогосподарській діяльності; 2) особа має бути сільськогосподарським товаровиробником.

При цьому, слід враховувати, що ПК України регламентує правовий статус сільськогосподарського товаровиробника виключно як юридичної особи і жодної альтернативи податковим законодавством не передбачено.

Суд звертає увагу на те, що позивач не зареєстрований як юридична особа.

Крім того, Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не містить відомостей щодо реєстрації ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) як фізичної особи-підприємця.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 є фізичною особою, що у відповідності до вимог пп. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України, виключає достатні та необхідні правові підстави для застосування пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України. Вказана правова позиція також викладена у постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2018 по справі №823/1751/17.

Разом з цим, суд зважає на те, що значення терміну "сільськогосподарський товаровиробник" також наведено у статті 1 Закону України "Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою" від 09.02.2012 № 4391-VI (далі - Закон №4391-VI).

За змістом положень статті 1 Закону 4391-VI, сільськогосподарський товаровиробник - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі з власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Крім того, законодавцем, з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття "виробники сільськогосподарської продукції".

Згідно зі абз. 2 ст. 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" від 23.09.2008 №575-VI, виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Суд погоджується із доводами відповідача, викладеними у відзиві на адміністративний позов вих. №89/06-30-10-03 від 06.02.2018 та зазначає, що посилання позивача на ст. 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" від 23.09.2008 №575-VI є неналежним, оскільки вказаний нормативно-правовий акт визначає правові, організаційні та економічні основи підготовки і проведення сільськогосподарського перепису, оброблення, узагальнення, поширення та використання його результатів, а також регулює відносини суб'єктів сільськогосподарського перепису, визначає їх права, обов'язки та відповідальність, установлює гарантії держави щодо захисту конфіденційної інформації, отриманої у процесі проведення сільськогосподарського перепису.

Таким чином, вказаний закон регулює інші суспільні відносини та не може застосовуватися до спірних правовідносин у сфері встановлення, нарахування та сплати податкового зобов'язання.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 N 507 (далі - ДК 018-2000), будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" клас 1271 "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства". Цей клас включає будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та ін.

Відповідно до змісту позовної заяви, позивач наголошував, що нежитлові приміщення - конюшня та склад грубих кормів йому потрібні для здійснення сільськогосподарської діяльності, зокрема, утримання та розведення коней.

Втім, досліджуючи витребувані та приєднані до справи документи, суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять жодних доказів фактичного здійснення позивачем сільськогосподарської діяльності та використання безпосередньо у такій діяльності будівель: конюшні загальною площею 229,6 кв.м. та приміщення складу грубих кормів загальною площею 111,0 кв.м., що розташовані за адресою вул. Правди, буд. 17, м. Овруч, Овруцький район, Житомирська область. Таких доказів суду позивачем не надано, а судом при виконанні вимог ч. 4 ст. 9 КАС України не виявлено.

Суд зазначає, що надані позивачем копії "договора аренды лошадей от 01 июля 2011 года" (мовою оригіналу, а.с. 10 та зворот) та "акта приёма-передачи от 01 июля 2011 года" (мовою оригіналу, а.с. 11) не є належним, достатнім, допустимим та належним доказом, що вказані приміщення, на момент винесення спірного податкового рішення, безпосередньо використовувалися позивачем для самостійного провадження сільськогосподарської діяльності щодо утримання та розведення коней.

Надані позивачем документи можуть свідчити виключно про факт оренди ОСОБА_1 в 2011 році коней, а саме: "кобыла по кличке Симона, масть серая, ІНФОРМАЦІЯ_1, порода не определена" та "кобыла по кличке Вивальдия, масть серая, ІНФОРМАЦІЯ_2, вестфальской породы" (мовою оригіналу).

Доказів утримання коней, їх розведення та використання належних позивачу нежитлових приміщень при здійсненні вказаної сільськогосподарської діяльності, як і доказів провадження такої діяльності, позивачем надано не було.

Суд також звертає увагу згідно п. 4.2 даного договору "договор является бессрочным" (мовою оригіналу, а.с. 10 та зворот).

Статтею 6 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-IV (далі - ЦК України) визначено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Частиною першою статті 180 ЦК України встановлено, що тварини є особливим об'єктом цивільних прав. На них поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом.

Згідно ч.1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Суд зазначає, що строк оренди є істотною умовою договору оренди (найму), а тому визначення договору оренди худоби (коней) як безстрокового не відповідає вимогам цивільного законодавства. Зазначені обставини також свідчать на користь висновку про відсутність реального провадження позивачем діяльності як сільськогосподарським товаровиробником.

Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що позивач не є ані сільськогосподарським товаровиробником у розумінні ПК України та Закону України "Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою", ані виробником сільськогосподарської продукції в розумінні Закону України "Про сільськогосподарський перепис" та не використовує нежитлові будівлі, що розташовані за адресою вул. Правди, буд. 17, м. Овруч, Овруцький район, Житомирська область та належні йому на праві приватної власності, за сільськогосподарським призначенням.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що нежитлові будівлі: конюшні загальною площею 229,6 кв.м. та приміщення складу грубих кормів загальною площею 111,0 кв.м., що розташовані за адресою вул. Правди, буд. 17, м. Овруч, Овруцький район, Житомирська область, є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Посилання позивача на положення пп. "ж" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, як на підставу скасування податкового повідомлення - рішення від 22.06.2017 №56773-13, є безпідставними. Інших підстав для скасування спірного податкового-повідомлення рішення позивачем у позовній заяві та уточнюючій позовній заяві (в порядку усунення недоліків) не зазначено.

Таким чином, відповідач при винесенні спірного податкового-повідомлення рішення від 22.06.2017 №56773-13 діяв у межах, на підставі та в порядку, визначеному чинним законодавством.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем на виконання ч. 2 ст. 77 КАС України та наявними у матеріалах справи доказами спростовано твердження позивача про звільнення ОСОБА_1 від сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки в розмірі 3520,10 грн. як сільськогосподарського товаровиробника, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

У відповідності до положень статті 139 КАС України, понесені позивачем судові витрати не відшкодовуються.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 194, 205, 229, 242-246, 250, 255 КАС України, суд,

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 11100. РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7, Житомир, 10003. Код ЄДРПОУ 39459195) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.Г. Попова

Повний текст рішення виготовлено: 21 березня 2018 року.