Постанова № 72882526, 19.03.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" березня 2018 р. Справа№ 910/174/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Калатай Н.Ф.

Пашкіної С.А.

за участю секретаря судового засідання Бовсунівської Л.О.,

представників

від позивача не з'явився

від відповідача не з'явився

від третьої особи ОСОБА_2

розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 (повний текст складено 20.12.2017) по справі №910/174/17 (суддя Лиськов М.О.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Минди Василя Юрійовича

до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні

позивача, ОСОБА_2

про визнання договору нікчемним, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Минда Василь Юрійович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про визнання договору поруки від 26.12.2007 нікчемним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2016 року, яка набрала законної сили, договір банківського рахунку № 883 від 13.12.2007 року, кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 2391 від 26.12.2007 року, договори про внесення змін № 1 та № 2 до вказаного кредитного договору, які нібито були укладені між сторонами, визнано нікчемними. Також, судовою почеркознавчою експертизою, проведеною Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз в межах справи № 910/23094/14, встановлено, що договір поруки від 26 грудня 2007 року ФОП ОСОБА_2 не підписувався, а тому є всі підстави вважати договір поруки нікчемним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.05.2017 у справі № 910/174/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2017, позов задоволено: визнано нікчемним договір поруки від 26.12.2007, укладений між Фізичною особою-підприємцем Миндою Василем Юрійовичем та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово інвестиційний банк".

Постановою Вищого господарського суду України від 27.11.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2017 по справі № 910/174/17 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 по справі №910/174/17 позов задоволено.

Визнано нікчемним договір поруки від 26.12.2007, укладений між Фізичною особою-підприємцем Миндою Василем Юрійовичем та Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово інвестиційний банк".

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово інвестиційний банк" на користь Фізичної особи-підприємця Минди Василя Юрійовича витрати зі сплати судового збору в сумі 1 378,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що спірний Договір поруки забезпечував належне виконання боржником основного зобов'язання за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №2391 від 26.12.2007, який визнано господарським судом нікчемним, а тому зазначена обставина тягне за собою і визнання нікчемним спірного Договору поруки, як похідного, тобто залежного від основного. Крім того, висновком, проведеної Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз в рамках справи № 910/23094/14, експертизи №773/774/15-32 від 08.04.2015 встановлено, що підпис від імені ФОП Минди В.Ю., який міститься в гарафі "ФОП В.Ю. Минда" у кредитному договорі про відкриття кредитної лінії № 2391 від 26.12.2007, договорах про внесення змін № 1 та № 2 до кредитного договору № 2391 від 26.12.2007 від 01.09.2008, а також в договорі поруки від 26.12.2007, виконаний не громадянином Миндою Василем Юрійовичем (1940 року народження), а іншою особою (однією особою) з наслідуванням його підпису.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 скасувати та постановити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що місцевий господарський суд не прийняв до уваги вказівки Вищого господарського суду України, викладені в постанові від 27.11.2017, а саме не надав належної оцінки тому, що відсутність згоди позивача, як боржника на укладення спірного договору поруки, не порушує умов дійсності такого договору та не є підставою для визнання його недійсним. Відповідно, суди належним чином не встановили, чим саме спірний договір поруки порушує права та інтереси позивача як боржника, котрий стороною договору поруки не виступає, а є учасником у зобов'язанні, забезпеченому порукою. Крім того, суди не встановили того, чи виступав ОСОБА_2 у спірному договорі поруки як фізична особа, чи як фізична особа- підприємець, що є істотним питанням для розгляду справи, оскільки відповідно до положень ст.ст. 1, 12 ГПК України спір про визнання недійсним договору поруки, укладеного між юридичною особою та фізичною особою, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, непідвідомчий господарським судам. При цьому, апелянт зазначає про схвалення спірного договору ОСОБА_2, оскільки в період з 2008-2009 років останнім сплачено банку грошові кошти в розмірі 348758,05 дол. США.

Ухвалою суду від 22.01.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 по справі №910/174/17.

07 лютого 2018 року, через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів, від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2018 розгляд справи призначено 27.02.2018.

27 лютого 2018 року, через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів, від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

27 лютого 2018 року судове засідання не відбулося, в зв'язку з перебуванням головуючого судді Сітайло Л.Г. на лікарняному.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду 05.03.2018 розгляд справи №910/174/17 призначено на 19.03.2018.

В судове засідання 19.03.2018 з'явився представник третьої особи. Представники позивача та відповідача в судове засідання не з'явились, про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Статтями 269, 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційна інстанція переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу стало відомо, що між ним, як позичальником (клієнтом) та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (банком) укладено ряд договорів, а саме:

- договір банківського рахунку № 883 від 13.12.2007, за умовами якого банк відкриває клієнту розрахунковий рахунок №26005501269194 та надає послуги, пов'язані з прийняттям, зарахуванням грошових коштів на рахунок, переказом грошей з рахунку (на рахунок) клієнта, видачею останнім грошей у готівковій формі;

- кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 2391 від 26.12.2007, з урахуванням внесених до нього змін згідно з договорами № 1 від 01.09.2008 та № 2 від 01.12.2008, за умовами якого банк зобов'язується надати позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 3 100 000,00 грн, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти;

- договір поруки від 26.12.2007, у якому стороною, крім позичальника (ФОП Минда В.Ю.) та кредитора (ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк") за зобов'язаннями позичальника за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 2391 від 26.12.2000 виступив його поручитель - ОСОБА_2

Заперечуючи укладення (підписання) зазначених договорів зі свого боку, ФОП Минда В.Ю. звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_2 про визнання нікчемними кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 2391 від 26.12.2007, договорів про внесення змін № 1 від 01.09.2008 та № 2 від 01.12.2008 до нього та договору банківського рахунку від 13.12.2007 № 883

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2016 у вищезгаданій справі в позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2016 у справі № 910/17687/15, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 04.10.2016, задоволено позов Фізичної особи-підприємця Минди Василя Юрійовича до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово інвестиційний банк" про визнання договорів нікчемними. Визнано нікчемними договір банківського рахунку №883 від 13.12.2007 року, кредитний договір про відкриття кредитної лінії №2391 від 26.12.2007 року, договір про внесення змін №1 до кредитного договору №2391 від 26.12.2007 року та договір про внесення змін №2 до кредитного договору №2391 від 26.12.2007, які укладені між Фізичною особою-підприємцем Миндою Василем Юрійовичем та Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово інвестиційний банк".

Задовольняючи позов по справі № 910/17687/15, Київський апеляційний господарський суд виходив з того, що договір банківського рахунку №883 від 13.12.2007, кредитний договір про відкриття кредитної лінії №2391 від 26.12.2007, договір про внесення змін №1 до кредитного договору №2391 від 26.12.2007 та договір про внесення змін №2 до кредитного договору №2391 від 26.12.2007 є нікчемними в силу ст. 1055 ЦК України, ст. 207 ГК України, оскільки не підписувались Миндою В.Ю., який є стороною договору.

Зазначені обставини підтверджуються висновком судового експерта, згідно з яким спірні правочини, а саме: договір від 13.12.2007 року №883, кредитний договір, договір про внесення змін №1 та договір про внесення змін №2 ФОП Минда В.Ю. не підписував. Досліджувані підписи від імені ФОП Минди В.Ю. в графі "ФОП____В.Ю. Минда" в оригіналі кредитного договору, оригіналі договору про внесення змін № 1 та оригіналі договору про внесення змін № 2 виконані не громадянином Миндою Василем Юрійовичем (1940 року народження), а іншою особою, з наслідуванням підпису громадянина Минди Василя Юрійовича (1940 року народження).

Згідно зі ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Колегія суддів зазначає, що рішення, прийняте по справі №910/17687/15, має преюдиціальне значення для вирішення даного спору, а встановлені ними факти не потребують повторного доведення.

Положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3 та 6 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За змістом ч. 2 ст. 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак, це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) дійсним.

Враховуючи приписи ст. 215 ЦК України та ст. 207 ГК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частина перша статті 220, частина друга статті 228 Цивільного кодексу України, частина друга статті 207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, частина перша статті 227, частина перша статті 229, частина перша статті 230, частина перша статті 232 Цивільного кодексу України, частина перша статті 207 Господарського кодексу України) ( п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Відповідно до п. 2 зазначеної постанови Пленуму Верховного суду України судам необхідно враховувати, що згідно зі статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, у випадках і в межах встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно - правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Пунктом 3 вищезазначеної постанови визначено, що не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту).

За договором поруки ( ст. 553 ЦК України ) поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку, отже за своєю природою порука є видом забезпечення виконання зобов'язання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ч. 1 ст. 547 ЦК України).

Порушення вимог закону щодо укладення правочину в письмовій формі є підставою для визнання його недійсним лише в разі, коли це прямо передбачено законом, зокрема статтями 547, 719, 1181, 1055, 1059, 1107, 1118 ЦК України тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представників сторін, підпис ОСОБА_2 на договорі поруки виконаний ним особисто. При цьому, ОСОБА_2 сплачував кошти на користь банку, на виконання договору поруки. Проте, зазначене, всупереч тверджень апелянта, не спростовує нікчемність спірного договору, з огляду на наступне.

Так, спірний договір поруки є трьохстороннім, що не суперечить чинному законодавству.

Згідно з висновком Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №773/774/15-32 від 08.04.2015 підпис від імені ФОП Минди В.Ю., який міститься в гарафі "ФОП В.Ю. Минда" у кредитному договорі про відкриття кредитної лінії № 2391 від 26.12.2007, договорах про внесення змін № 1 та № 2 до кредитного договору № 2391 від 26.12.2007 від 01.09.2008, а також в договорі поруки від 26.12.2007, виконаний не громадянином Миндою Василем Юрійовичем (1940 року народження), а іншою особою (однією особою) з наслідуванням його підпису.

Таким чином, суд приймає до уваги той факт, що спірний договір поруки від 26.12.2017 позивачем - ФОП Миндою В.Ю. не підписувався.

Верховним Судом України у постанові від 20 лютого 2012 року по справі №6-51цс11 зазначено, що згідно зі ст. 626 ЦК, порука створює права для кредитора та обов'язки для поручителя. Безпосередньо на права та обов'язки боржника цей вид забезпечення виконання зобов'язань не впливає, оскільки зобов'язання боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються, не змінюються.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

З аналізу ст. 553 ЦК України вбачається, що порука - це договір, за умовами якого до зобов'язання основного боржника приєднується зобов'язання іншої особи, що за нього поручається.

Порука віднесена до зобов'язально-правових засобів забезпечення виконання зобов'язань, що спонукають боржника до належного виконання зобов'язань до нього чи до третіх осіб, що вступили заздалегідь у договір зобов'язальної вимоги. Порука є додатковим зобов'язанням, що виникає на підставі договору. Вона покликана забезпечити належне виконання боржником основного зобов'язання. Як така, порука може забезпечувати лише дійсну вимогу.

Відповідно до п. 29 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 судам необхідно враховувати, що, в силу частини другої статті 215 ЦК України норми закону щодо підстав нікчемності правочинів є імперативними.

Сторони нікчемного правочину не зобов'язані виконувати його умови (навіть якщо суд не визнавав його недійсним). Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (п. п. 2.5, 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги, що кредитний договір, на підставі якого укладався договір поруки визнано судом нікчемним, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що договір поруки також є нікчемним, як похідний від основного.

Статтею 129 Конституції України встановлено основні засади судочинства, до яких, зокрема, віднесено забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. В ч. 2 ст. 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

В силу приписів ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 цього ж Закону кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Згідно з ч. 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи, відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Відповідно до ст. 21 ГПК України, позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Положеннями ст. 1 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Колегія суддів звертає увагу, що спірний договір поруки є тристороннім.

При цьому, в договорі поруки зазначено позивача, як одного з учасників договору поруки, в той час як Фізична особа-підприємець Минда Василь Юрійович не підписував зазначений договір, що встановлено висновком судового експерта. Зазначене свідчить про втручання у права позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач пред'явив позовну вимогу про визнання нікчемним спірного договору поруки до ОСОБА_2 та Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", як до підписантів та сторін договору.

Так, однією зі сторін договору є фізична особа - громадянин ОСОБА_2.

Відповідно до ч. 3 ст. 21 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим Кодексом, - фізичні особи, яким пред'явлено позовну вимогу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.01.2017 ОСОБА_2 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод в судовому порядку.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Так, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 вказаної Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, а саме - особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

У правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Основними засадами судочинства є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (п. 1, 2, 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України).

Ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права.

Хоча й право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням.

Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено.

Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (рішення Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 року у справі "Мушта проти України").

Законом України "Про судоустрій і статус суддів", зокрема, статтею 5 визначено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства.

Стаття 7 цього Закону встановлює право на справедливий суд, а саме:

1.Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

2.Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України.

3.Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.

Суд не може відмовити у доступі до правосуддя, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод (п. 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.12.1997 року № 9-зп).

В силу ст. 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Частиною 2 ст. 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Стаття 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначає спеціалізацію судів, відповідно до якої суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. При цьому, зважаючи на конституційний принцип спеціалізації судів, вирішення справ можливо в порядку цивільного, господарського, адміністративного, кримінального судочинства, тобто, дійсно суд може захистити права особи саме в порядку застосування різних процесів - кримінального, адміністративного, господарського, цивільного.

Наслідком відмови судів всіх юрисдикцій (цивільного, адміністративного, господарського) у прийняті та розгляді позовної заяви є повною мірою обмеження особи у доступі до правосуддя для захисту свого порушеного права.

У справі Delcourt. Belgium Суд зазначив, що у демократичному суспільстві, у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення".

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд, з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

З огляду на викладене, та беручи до уваги, що сторонами спірного договору є юридична особа, фізична особа-підприємець та фізична особа, при цьому, фізична особа не є відповідачем, що не суперечить ст. 21 ГПК України (в редакції до 15.12.2017), колегія суддів прийшла до висновку, що зазначений спір підлягає вирішенню в господарському суді.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення суду ухвалено відповідно до вимог матеріального та процесуального права, а обставини, які встановлені апеляційною інстанцією не призвели до неправильного вирішення спору місцевим господарським судом, в зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 282 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 по справі №910/174/17 без змін.

2.Матеріали справи №910/174/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 22.03.2018.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді Н.Ф. Калатай

С.А. Пашкіна