Рішення № 72882428, 06.03.2018, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" березня 2018 р. м. Київ Справа № 911/1411/17

Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Епік Фарм», м.Київ

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрам Ко», с.Софіївська Борщагівка

про стягнення 424949,56 грн.

Суддя А.Ю.Кошик

За участю представників:

Позивача – ОСОБА_1

Відповідача – не з’явився

Обставини справи:

В провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа №911/1411/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Епік Фарм» (далі – позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрам Ко» (далі – відповідач) про стягнення 424949,56 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.05.2017 року призначено у справі №911/1411/17 судову економічну експертизу документів бухгалтерського, податкового обліку і звітності щодо спірних господарських операцій, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. Провадження у справі №911/1411/17 зупинено на час проведення зазначеної експертизи.

15.12.2017 року набрали чинності зміни до Господарського процесуального кодексу України, внесені Законом України № 2147–VIII від 03.10.2017 року, відповідно до підпункту 9 пункту 1 Перехідних положень якого справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

29.01.2018 року до Господарського суду повернулись матеріали №911/1411/17 та лист Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України №12292/17-45 від 24.01.2018 року, в якому повідомляється, що оплата експертизи відповідачем – ТОВ «Фрам Ко» здійснена частково. Тому висновок експертизи №12292/17-45 буде наданий суду після повної оплати вартості експертизи відповідачем.

Оскільки, обставини, що зумовили зупинення провадження відпали, провадження у справі поновлено ухвалою від 31.01.2018 року та призначено розгляд справи у підготовчому засіданні 13.02.2018 року.

Позивач та відповідач, належним чином повідомлені про час і місце розгляду спору, у підготовче судове засідання 13.02.2018 року без поважних причин не з’явились. Відповідач – ТОВ «Фрам Ко» не надав пояснення стосовно причин несплати повної вартості експертизи.

У зв’язку з чим, ухвала суду від 30.05.2017 року про призначення у справі №911/1411/17 судової економічної експертизи документів бухгалтерського, податкового обліку і звітності залишена судом без розгляду.

Згідно з ч. 4 ст. 102 Господарського процесуального кодексу України у разі ухилення учасника справи від подання суду на його вимогу необхідних для проведення експертизи матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, що перешкоджає її проведенню, суд залежно від того, яка особа ухиляється, а також яке ця експертиза має значення, може визнати встановленою обставину, для з'ясування якої експертиза була призначена, або відмовити у її визнанні.

Ухвалою від 13.02.2018 року закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 06.03.2018 року.

В судовому засіданні 06.03.2018 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача в судове засідання 06.03.2018 року не з’явився, про причини неявки суд не повідомив.

За загальним правилом, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.

У зв’язку з чим, в судовому засіданні 06.03.2018 року судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, у нарадчій кімнаті, прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з викладених у позові обставин та підтверджується матеріалами справи, предметом спору є стягнення з відповідача - ТОВ «Фрам Ко» на користь позивача ТОВ «Епік Фарм» заборгованості за Договором №10 від 02.01.2015 року (далі - Договір) у сумі 413 507,55 грн. основного боргу.

Відповідно до п. 1.1. Договору Продавець постачає Покупцю лікарські засоби (Товар), згідно замовлень Покупця. Ціна, асортимент, строки поставки вказуються у видаткових накладних до даного договору, які є невід’ємними частинами. Покупець зобов’язується прийняти та оплатити, отриманий товар на умовах визначених Договором.

Згідно з п. 1.2. Договору Поставка товару проводиться у відповідності до заявок, які подаються Покупцем. Заявка товару обов’язково повинна містити дані щодо асортименту та кількості товару.

Пунктом 2.2. Договору визначено, що поставка товару здійснюється транспортним засобом і за власний рахунок Продавця.

Згідно з п. 10.5 Договору Покупець надає заявку згідно цього Договору у довільній формі та направляє її на електронну адресу Продавця з подальшим направленням підписаної та скріпленої печаткою цієї заявки на поштову адресу Продавця.

Отже, пунктами 1.2., 10.5. Договору позивач і відповідач дійшли взаємної згоди щодо встановлення форми замовлення відповідачем товару у вигляді заявки, в якій обов’язково зазначаються дані щодо асортименту та кількості товару.

У позові заявлено до стягнення заборгованість за отриманий товар у зв’язку з неповною та не своєчасною оплатою відповідачем товару, отриманого від позивача за Договором №10 від 02.01.2015 року (далі - Договір) на підставі видаткових накладних: №0000000020 від 17.01.2017 року на суму 84721,74грн., №0000000021 від 17.01.2017 року на суму 46638,72грн., №0000000022 від 17.01.2017 року на суму 11659,68грн., №0000000023 від 17.01.2017 року на суму 11659,68грн., №0000000051 від 30.01.2017 року на суму 21369,18грн., №0000000052 від 30.01.2017 року на суму 11659,68грн., №0000000053 від 30.01.2017 року на суму 17316,35грн., №0000000054 від 30.01.2017 року на суму 10684,59грн., №0000000055 від 30.01.2017 року на суму 10684,59грн., №0000000056 від 30.01.2017 року на суму 16856,46грн., №0000000071 від 07.02.2017 року на суму 152580,29грн., №0000000072 від 07.02.2017 року на суму 1983,25грн., №0000000073 від 07.02.2017 року на суму 43594,37грн., №0000000074 від 07.02.2017 року на суму 301,79 грн., №0000000075 від 07.02.2017 року на суму 21797,18грн.

Позивач зазначає, що відповідач своєчасно та в повному обсязі отриманий Товар не оплатив на суму 413 507,55 грн.

Відповідач в ході розгляду справи проти позову заперечував, посилаючись на відсутність визначених Договором обов’язкових документів на замовлення товару, що унеможливлює встановлення чи дійсно обсяги поставок, асортимент, за який позивач просить стягнути оплату, відповідають замовленням відповідача. Зазначив, що частина долучених до позову накладних не містить дати фактичного отримання товару, що позбавляє можливості належним чином визначити строк виконання грошових зобов’язань по таких накладних. Крім того, більшість видаткових накладних не містять посилань на Договір, згідно якого було здійснено поставку, що також ставить під сумнів належний розрахунок заявлених позовних вимог, не вказано посаду та повноваження особи-отримувача ТМЦ, у товарно-транспортних накладних відсутні реквізити довіреності на отримання Товару, дата отримання ТМЦ невідома, відсутній відтиск мокрої печатки підприємства на 2 сторінці ТТН. Також, в товарно-транспортних накладних відсутній час прибуття та вибуття автомобіля для завантаження/розвантаження.

Крім того, відповідач зазначає, що на день здійснення розрахунку ціни позову та звернення позивача до суду із позовною заявою, враховуючи п. 4.2. Договору, строк виконання зобов’язань по видаткових накладних №0000000053 від 30.01.2017 року на суму 17316,35 грн., №0000000056 від 30.01.2017 року на суму 16856,46 грн., №0000000072 від 07.02.2017 року на суму 1983,25 грн., №0000000074 від 07.02.2017 року на суму 301,79 грн. ще не настав.

У зв’язку з чим, за клопотанням відповідача з метою встановлення наведених в запереченнях обставин, ухвалою Господарського суду Київської області від 30.05.2017 року призначено у справі №911/1411/17 судову економічну експертизу документів бухгалтерського, податкового обліку і звітності щодо спірних господарських операцій, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. Провадження у справі №911/1411/17 зупинено на час проведення зазначеної експертизи.

Однак, висновок за відповідною експертизою суду не надано у зв’язку з неповною оплатою експертизи відповідачем.

Згідно з ч. 4 ст. 102 Господарського процесуального кодексу України у разі ухилення учасника справи від подання суду на його вимогу необхідних для проведення експертизи матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, що перешкоджає її проведенню, суд залежно від того, яка особа ухиляється, а також яке ця експертиза має значення, може визнати встановленою обставину, для з'ясування якої експертиза була призначена, або відмовити у її визнанні.

Таким чином, з огляду на обставини справи, оскільки експертиза призначалась для встановлення обставин, викладених відповідачем в запереченнях проти позову і дії відповідача перешкодили проведенню експертизи, наведені у відзиві обставини, які підлягали встановленню в ході експертизи, не визнаються судом.

Щодо викладених у відзиві відповідача заперечень проти позову, суд зазначає, що відсутність заявок на отримання товару не спростовує факту поставки та обсягів фактично прийнятих відповідачем поставок згідно з підписаними накладними, тому не спростовує необхідності оплати отриманого товару. Крім того, дослідження заявок може мати значення у спорі щодо асортименту та комплектності товару. В разі ж фактичного прийняття товару в поставленому обсязі, Покупець є таким, що прийняв виконання замовлення як належне.

Щодо заперечень відповідача стосовно факту поставки товару, суд зазначає, що позивачем надано для огляду та долучено до матеріалів справи всі видаткові накладні, які свідчать про поставку товару та його прийняття відповідачем, які підписані повноважними представниками сторін. В підтвердження повноважень отримувача Товару, позивачем надано довіреності на отримання ТМЦ до відповідних накладних.

Накладні - це первинні бухгалтерські документи, що підтверджують існування факту здійснення господарської операції. Про прийняття товару за вказаними накладними в т.ч. свідчить наявність підпису представників відповідача, які завірені відбитками спеціальних штампів відповідача. При цьому, за наявності підпису уповноваженої на отримання товару особи та відтиску штампу, такий недолік накладної, як не зазначення посади, не спростовує факту отримання товару.

Самі лише недоліки в оформленні видаткових накладних не спростовують їх дійсність та факту поставок товару, про підроблення чи фальсифікацію відповідних видаткових накладних відповідачем не заявлено в установленому чинним законодавством порядку до правоохоронних органів.

Таким чином, про виконання Постачальником замовлень Покупця свідчать факти прийняття Покупцем відповідних замовлень, що підтверджується видатковими накладними.

Згідно з ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Відповідно до п. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як передбачено ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, за наслідками розгляду спору судом встановлено заборгованість відповідача в сумі 413 507,55 грн., як заявлено в позові, що відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами.

Також, позивач в позові просить стягнути з відповідача 3 770,48 грн. інфляційних втрат, 6210,99 грн. пені та 1 460,54 грн. 3% річних.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. Одним із видів неустойки є пеня, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як передбачено ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

Відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок позову судом встановлено, що пеня нарахована по кожній накладній окремо в залежності від настання строку оплати та фактичних сум прострочення за періоди прострочення, які не перевищують 6 місяців. Стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ передбачено п. 6.2. Договору.

Таким чином, вимога про стягнення пені правомірна та обґрунтована і підлягає задоволенню в заявлено розмірі в сумі 6210,99 грн.

Річні та інфляційні нараховані у відповідності до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України по кожній накладній окремо в залежності від настання строку оплати та фактичних сум прострочення.

Таким чином, вимоги про стягнення річних та інфляційних правомірні і підлягають задоволенню в заявленій сумі 3 770,48 грн. інфляційних втрат та 1 460,54 грн. 3% річних.

Щодо заперечень відповідача, що по частині накладних на момент звернення до суду не настав строк оплати, суд зазначає, що строк оплати настав на момент розгляду спору по суті і відповідачем не надано доказів своєчасної та в повному обсязі оплати отриманого від позивача товару.

Як визначено ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачем доведені та обґрунтовані, відповідачем не спростовані, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача в повному обсязі в сплаченій позивачем сумі 6374,24 грн.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФРАМ КО» (08131, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, вул. Леніна, буд. 114, код 39443405) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Епік Фарм» (01004, м. Київ, вул. Басейна, 9 к. 3, код 36677807) 413 507,55 грн. основного боргу, 3 770,48 грн. інфляційних втрат, 6210,99 грн. пені, 1 460,54 грн. 3% річних та 6374,24 грн. витрат по сплаті судового збору.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в апеляційному порядку. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А.Ю. Кошик